Після катастрофи під Берестечком громадянська війна, що формально тривала в Речі Посполитій, остаточно переростає в українсько-польську...
Від початку польський табір наче супроводжували прокляття...
Під Сокалем стояв табір польського короля, на полях с. Бабинці. Поляки насипають вали та ставлять гармати. З трьох боків табір прикривав вал, із четвертого – суднохідна річка Західний Буг.
Із самого початку Сокальський табір був наче проклятий. Перше – нестача їжі. І шалені ціни на продукти. За свідченням сучасників, буханець хліба коштував 9 грошів, корець вівса – 24 злотих (720 грошів), корець жита – 30 злотих (900 грошів); 2 злотих (60 грошів) – бочівка пива. Хоча звичайна ціна цих продуктів у XVII ст. була така: буханець хліба – 1 гріш, корець вівса – 12 грошів, корець жита – 27 грошів, бочівка пива – 3 гроші. Залишки приведеного з Поділля виснаженого війська не бажали йти далі з королем за відсутності коней, обладунків і грошей. Зрештою, сенатори і значніші пани зібрали власних 18 тисяч злотих на оплату – це трохи заспокоїло вояків.
Польські розвідники брали в полон козаків, аби розвідати про дислокацію Хмельницького.
29 травня полонені українці розповіли полякам, що гетьман вислав 1000 козаків та татар під Львів, щоб розгромити прямуючих до Сокаля поляків. Та королівська кіннота ніде нікого не знайшла. Інші полонені розповідали, що Хмель для нападів на Сокальський табір послав Богуна з 20 000 козаків та 2000 татар. Мовляв, козаки ховалися в лісах вдень, а йшли вночі. Вислані проти Богуна загони дарма шукали козаків по тих лісах, бо Іван Богун у цей час ішов на облогу Олики, передмістя якої й захопив у результаті.
Козаки, які, попри тортури, намагалися заплутати й обдурити поляків, заплатили власним життям.
2 червня 1651 р. колишній реєстровий козак Янсуль із полковником Мислішевським та 200 кіннотниками напали на козаків, яких було не більше 25. Опісля довгої облоги 10 козаків потрапили в полон.
Очевидець писав: "Найбільша небезпека від Хмеля в тому, що в нього дуже багато плебсу і якщо 25 козаків так боронились, то що й думати про багато тисяч таких".
Польська армія: хто виступав проти Хмельницького
Польська армія була переважно кінною. Кавалерії комплектувалася зі шляхти, до якої у Польщі належали – увага! до 10% населення! Для порівняння, в Англії "сером" мали право називатись лише 0,5%, а у Франції дворянство налічувало 2% населення. Польські шляхтичі з дитинства готувались до служби, були чудовими вершниками і вправно володіли зброєю. У Польщі навіть розводили коней спеціально для кавалерії ще й постачали їх усій Європі.
Про кількість гармат і артилерійської обслуги в таборі під Сокалем даних немає.
З 1637 р. в Польщі виділялися постійні кошти на утримання артилерії, з'явилася посада "старшого над гарматами", якого пізніше називали генералом артилерії. Замість різнокаліберних гармат введено т. зв. картауни, півкартауни, чверть картауни та октави: ядра вагою 48, 24, 12 і 6 фунтів (1 фунт = 0,5 кг). Для підтримки піхоти додавались менші гармати, з ядрами вагою 4-5 фунтів.
На середину червня, за підрахунками сучасних аналітиків, польське військо було понад 27 тис. коронних та магнатських вояків і тисяч з 20 посполитого рушення. Проте дехто вважає, що ці цифри значно перебільшені. Так, рейтарський полк Майделя нараховував 227 чоловік замість 600 за штатом, драгунський полк Корфа – 235 замість 500, піхотний полк Роздражевського – 619 замість 1200 тощо.
Незручне розташування Сокальського табору серед боліт і лісів, загроза несподіваного нападу козаків із захопленого ними Стоянова, голод для людей і коней (до найближчих пасовищ – 3 милі), антисанітарія, загальна невідомість щодо планів Хмельницького і сил козаків – все це змусило короля шукати інше місце для табору, щоб перерізати дорогу Хмельницького на випадок його відходу на схід.
9 червня король висилає частину свого війська під Берестечко. Та 11 числа, після неправдивого повідомлення про приїзд хана до Хмельницького король повертає солдат у Сокаль, дозволивши їм добувати провіант у місцевих жителів: війська поляків та найманців
усе забирали у селян, захоплювали замки місцевої шляхти, знищуючи їх як "схизматів".
Військо Хмельницького: сильні і слабкі сторони
Про табір гетьмана поблизу Колодного майже нічого невідомо, бо козацькі архіви втрачені. А фрагментарні згадки – дуже неточні.
Козак Білоцерківського полку Григорій Рясновецький у польському полоні під тортурам зізнавався, що військо батька Хмеля стоїть під селом Колодне під Вишнівцем. Військо кінне й піше, але піхота сильніша за кінноту. Харчів вистачить на тиждень-другий, поки чекають на провізію з Києва. Про кризу з харчами та стан війська на допиті розповідав і полонений сотник Черкаського полку Мартин. Він теж розповідав про неукріплений табор біля Колодного. Про голод у ньому і що люди їдять дохлих коней. За харчами їздять до Дубна та Острога. Щодо армії, то піших, мовляв, багато, але стане ще більше, бо мусять коней різати. Певна частина козацтва здобуває собі харчі, як може, проте татарам заборонено виходити за межі табору.
У напрямку Берестечка рушило 13 козацьких полків на чолі з полковниками. Кожен полк мав по 5-6 гармат, і в особистому розпорядженні Хмельницький мав ще 30 гармат.
Кіннота була слабка і складалися здебільшого з покозачених на початку Національно-визвольної війни заможних селян. Тому нерідко кінні козаки йшли до бою пішими, залишаючи коней джурам. Військо мало добру зброю: рушниці, луки – з киями вже ніхто не йшов. Пороху та куль теж вистачало. Купці привозили до табору селітру, з якої козаки самі робили порох. Багато пороху та свинцю козаки дістали й у захоплених містах.
20 травня, ще під час підготовки до битви, Хмельницький дізнався про страту його жінки сином Тимошем. Цей злочин донині не розгаданий. Найвірогідніша версія така: у Чигирині було перехоплено листи Чаплинського до жінки Хмельницького, де він радить усі скарби закопати, а гетьмана отруїти. Тиміш наказав допитати мачуху вогнем, після чого було знайдено закопані бочки з золотом. Її повішали. Вчинок Тимоша, хоч і пояснений гетьману нібито фактом зради жінки з ключником, дуже вдарив по гетьману. Подейкують, що страта коханої на певний час паралізувала енергію Хмельницького.
Коні вже напоготові
Початок бою для Хмельницького затримувався, бо досі не прибув кримський хан Іслам-Гірей до козацького табору. Той не поспішав, але просив не починати дій проти короля до прибуття татар.
Хан прибув до табору під Колодним 17 червня на чолі близько 28-тисячного війська. Але, позаяк кримські архіви тих часів спалені в Бахчисараї при атаці російського генерала Мініха 1736 р., а польські сучасники подій часто перебільшували, то, припускають аналітики, татар насправді було вдвічі менше.
Хана в таборі зустріли урочисто. Хмельницький та Іслам-Гірей бенкетували три дні, а потім спільні сили рушили проти польської шляхти під Берестечко.
Тимчасом польська королівська нарада не могла вирішити: йти на ворога всім військом і обозом чи лише кіннотою. На останньому наполягав військовий суддя Стефан Чарнецький, але шляхта боялася залишити обоз. Урешті, генерал артилерії Зиґмунд Пшиємський умовив короля йти з усім обозом.
Ніхто не міг навести лад у польському таборі. Навіть король
15 червня 1651 р. армія рушила із Сокаля. Король поділив військо на три частини, визначивши кожній свій маршрут. Але все відразу ж переплуталося. Два батальйони заблукали у непрохідних болотах, де б загинули, якби несподівано напав ворог. Вони приєднались до решти військ лише через день.
Обоз дуже перешкоджав переходу військ. За військом тягнулося безліч возів, які на переправах сповільнювали пересування. Коли передні частини ставали на ніч, задні ще не могли рушити з місця попередньої стоянки. До Берестечка король прибув 19 червня, подолавши 60 км за 4 дні, двічі перед тим марно намагаючись навести лад у війську. На дезорганізацію поляків впливав і страх перед раптовим нападом козаків. Ніхто не розумів подальших дій Хмельницького.
Шляхта підозрювала, що українського гетьмана і татар підтримує полонений мурза Нітшох. 18 червня Нітшох домовився зі своїм слугою, що той піде вночі до ворога, щоб орда напала на королівський обоз, а козаки – на військо. Король наказав шляхтичу, який знав татарську мову, перевдягнутись у німецького солдата і стояти на варті біля полоненого. Шляхтич із іншими солдатами курив і в карти грав, не показуючи, що знає татарську. Він підслухав розмову. Ніштоха і його слугу ув'язнили у Варшавській фортеці.
Настрій псували і повідомлення про селянські заворушення у Великій Польщі, і бунт на краківському Підгір'ї, на придушення якого з табору відправили 2000 чоловік.
26 червня
Довідавшись, що наступного дня ворог виступає на Дубно, Хмельницький вирішив скористатися цим.
Та наступу завадили релігійні ритуали в татарському війську. За мусульманським календарем, тривав священний місяць Раджаб (20 червня – 19 липня), коли правовірним мусульманам заборонялось воювати. А 22 і 23 червня (п'ятниця, день "щедрості Аллаха") все татарське військо молилося в Колодному.
Так військові плани гетьмана несподівано стали залежні від релігійності союзника. Хмельницький натиснув на хана, а той – на військових мулл, щоб переконати вояків почати наступ 27 червня.
27 червня
Вечір. Іслам-Гірей і Богдан Хмельницький ночують на північний захід від Кремінця. Позаяк стало відомо, що король відмовився просуватися на Дубно, вирішено було рушити до Берестечка.
Порушення Корану не виправдало себе, бо польські полки так і не вийшли з табору. План Хмельницького вдарити по поляках під час маршу не здійснився, а татари сприйняли це як покарання Аллаха за порушення релігійних догм.
28 червня
Приблизно о 14:00 годині дня. Татари й козаки підійшли впритул до виведених назустріч королівських військ, займаючи поля й чагарники та намагаючись заманити ворогів на герці. Вони хотіли розвідати сили ворога, розташування та укріплення табору.
Король заборонив іти на провокації татар і лише приблизно о 17:00 годині дозволив Конєцпольському та Любомирському атакувати ворога. Татари вдали, що відступають, і коли поляки, переслідуючи їх, затримались у невеликій долині, ті накинулися. З лівого боку татар ударили Ярема Вишневецький і Чарнецький і гнали їх цілу милю до рибного ставу, де багатьох потопили, і вже після опівночі повернулись до королівського табору.
Втрати шляхти були невеликими, татар загинуло 100 чоловік, а 20 було взято в полон.
29 червня
Дощ і туман того ранку, дуже сприяли Богдану Хмельницькому. Він перевів армію через переправу в Козині і з татарами атакував ліве крило королівських військ.
Татар у бій вели калгасултан Крим-Гірей, Нураддін-султан Газі-Гірей і Тугай-бей. Польський воєначальник Зиґмунд Пшиємський зустрів їх вогнем артилерії. Інше угруповання татар намагалось заманити королівську кавалерію в лози на козацьку піхоту, але їм не вдалося й полки Станіслава Потоцького та Станіслава Лянцкоронського майже повністю зігнали їх з поля.
Опівдні козаки й татари пішли в атаку на праве крило королівської армії. Полк Лянцкоронського потрапив у потрійне оточення. Йому на допомогу кинулись інші полки.
Очевидець-поляк писав: "Все змішалось, що не можна було відрізнити поляка від татарина, а наші прапори позминались з татарськими бунчуками. Наші мусили відійти до гармат, бо ніхто б живим не вернувся".
Окремі шляхетські полки потрапили в оточення, з якого вийшли з великими втратами, майбутнього польського короля Яна Собеського ледве врятувала охорона. Татари теж зазнали серйозних втрат: загинули мурзи Махмет-Гірей, давній союзник Хмельницького Тугай-бей, перекопський та ханський підскарбій Муффрах-мурза, бунчук якого узяв ворог.
Приблизно о 16:00 годині бій припинився. Татари відступили, і щоб компенсувати втрати, переправились через Стир, вдарили в тили королівської армії і багатьох шляхтичів узяли в полон. Важкі втрати за 2 дні боїв не сприяли піднесенню бойового духу татар. У них змінилася думка про кару Аллаха за недотримання Корану.
Серед поляків лише видатних шляхтичів цього дня загинуло 300. Королівський табір був відрізаний від пасовищ, тому коней годували очеретом і дубовим листям. Настрій погіршувався, бойовий дух падав. Та вирішальний бій ще попереду...
30 червня: вдарити по "збіговиську збунтованого хлопства"
Густий туман укрив поля під Берестечком. На відстані списа люди не бачили одне одного. Армії готувались до вирішального бою.
Ян Казимир вів військо з табору, залишивши там невелику частину піхоти та челядь, виставивши гусарські списи з червоними стрічками задля враження наявності численних військ. Мости через Стир король знищив, відтинаючи шляхті дорогу до відступу.
Під прикриттям туману Хмельницький почав наступ на поляків 10-рядним табором з возів. Мабуть, козаки планували цього дня укріплювати табір: гетьман мусив враховувати, що цього дня був байрам і на участь татар у бою годі було розраховувати.
Спочатку табір ішов фронтально на польське військо, потім скерувався на лівий фланг королівського корпусу, де поляки мусили відступити. Зупинившись на звільненому місці, козаки негайно укріплювали табір.
Польські очевидці так описували початок битви: "Вороги з усією армією, у бойовому порядку по 10 вряд, з'явились на горизонті, заповнюючи все величезне поле, пагорби і сусідню рівнину... Ворога ще не було видно, але його наближення позначалось варварськими криками. Вони зійшли з пагорба просто на наших, які стояли нерухомо. Крики почулись прямо перед нашим військом, а потім ворог почав будувати укріплення з возів. Ворог націлився на наш лівий фланг, і наші відкрили вогонь, а потім весь корпус нашої армії поволі відступив".
Український табір зупинився заблизько від польських позицій. Стати більш віддалено козакам з тилу заважала заболочена Пляшівка. Таке розташування було невдалим, бо не було можливості маневрувати, особливо на правому фланзі.
Наближалася 15:00 година дня, а обидва війська ще стояли на місці. Король закликав військо рятувати католицьку віру та права Речі Посполитої і мужньо вдарити на ворога, який є "лише збіговиськом збунтованого хлопства".
Ярема Вишневецький рушив проти козаків, які ще не укріпили табір. Князь мав по черзі здобувати укріплені табори – менший, побудований черню, та більший – козацький. Атаку Вишневецького підтримали піхота й артилерія; в кількох місцях він розірвав ще не завершені козацькі укріплення, але в запалі бою втратив свій прапор. Невдовзі козаки й чернь разом із татарами відбились від кінноти Вишневецького.
Після атаки козаки й татари оскаженіло вдарили по лівому флангу поляків, погромивши війська Руського воєводства.
"Понад пів години нашого лівого крила не було видно у ворожому натовпі, було лише чути гук гармат і постріли ручної зброї. Ми вже думали, що ніхто звідти живим не вернеться. Козаки почали атаку і вже близько підійшли до наших військ, але були відбиті й загнані у табір, а татари відійшли на сусідню гору", – згадував очевидець із польської сторони.
Король, побачивши, що козаки й чернь обкопують свій табір ровом і валом, вирішив центральним військом наступати на зайнятий татарами пагорб. Наказав обстріляти його з восьми гармат. Єзуїти і ксьондзи з шаблями закликали полки до бою.
Король наказав правому крилу армії підтримати атаку, – та шляхтичі відмовлялись рушити з місця, мовляв, у сусідньому лісі козацька засідка. Король послав у ліс німецьких піхотинців і два відділи своєї кінноти і двома гарматками, але ті жодної засідки не виявили. Напевно, шляхта просто боялася наступати на козацький табір.
У відповідь кримський хан двічі атакував поляків і водночас обстрілював короля з двох гармат. Чотири татарські ядра пролетіли біля Яна Казимира, одне влучило в коліно. Польські артилеристи виявили ханський прапор і спрямували туди вогонь. Від першого ж пострілу впав родич хана – султан Амурат. Гарматний постріл роздробив йому руку й поранив бік. Пораненого відвезли в Берестечко, до королівських фельдшерів, але 4 липня 1651 р. він помер.
Близько 18:00 години, одночасно з артобстрілом ханського пагорба, татар із мушкетів обстріляв полк Радзивілла. Хан і вся орда почали панічно тікати на Лешнів. Кілька татарських полків прикривали втечу. Утікачі покидали все – сідла, казани, кожухи і навіть убитих і поранених, яких, згідно з татарськими звичаями, вони не мали права полишати.
Завдяки бездіяльності правого крила королівської армії татари проскочили під Лешнів, пішли через села Рідків, Хотин, Боратин на переправу в Козині. Аж тоді шляхтичі з правого флангу почали переслідувати ворога. Поляки на чолі з Конєцпольським дійшли до переправи, але через нічну темряву повернулись у табір. Татари тієї ж ночі спалили Козин, а жителів вирізали.
Справжні мотиви втечі хана досі невідомі. Деякі джерела прямо звинувачують його в отриманні від польського короля хабаря і права збирати ясир на Правобережжі в обмін на розрив відносин із козаками. Адже 29 червня, тобто коли вже тривала битва під Берестечком, у королівському таборі невідомо чому перебував писар хана.
Ніхто не сумнівається, що Іслам-Гірей не збирався розбивати польську армію й напередодні вирішального дня битви сконтактував з королем "задля укладання мирних трактатів".
Подейкують, що в ніч перед битвою татари отримали підкидні листи про те, що у бою козаки з поляками нападуть на татар і знищать їх. Нібито це Виговський розкидав у татарському таборі листи до короля із закликом бити татар з обох сторін. Проте це лише чутки.
Втративши кінноту, лівий фланг українців було оголено, і поляки негайно розгорнули війська лівого флангу і центру. Гетьман під захистом табору почав відступ із пагорба в низину до берега Пляшівки, де болота і хащі прикрили б тил. До сутінків козаки під артвогнем і без значних втрат виконали цей маневр і почали зводити фортифікації. До ночі козаки укріпились, а великий дощ і ніч змусили припинити воєнні дії.
Польсько-шляхетська армія на чолі з Яном Казимиром всю ніч у полі під дощем у повній боєготовності обстрілювала козацький табір із гармат, очікуючи контратаки. Та козаки не атакували, бо Хмельницького в таборі вже не було...
Рейд Хмельницького до татар: втеча, полон чи імітація
Вивівши військо з-під удару, гетьман вирішив повернути татар. Разом із генеральним писарем Іваном Виговським і чотирма козаками рушив услід за ханом.
Про те, що Хмельницький збирався незабаром вернутись у табір, свідчили залишена гетьманська булава і бунчук. Крім того, він не дав чітких розпоряджень і не залишив заступника...
Гетьман та Виговський наздоганяють хана наступного дня біля Ямполя. Між Хмельницьким і Іслам-Гіреєм виникає суперечка. Гетьман звинуватив того у втечі і вимагав повернутися з військом під Берестечко. Хан виправдовувався, мовляв, воїни злякалися ворожого обстрілу і почали тікати, а він намагався їх зупинити. А далі сам звинуватив гетьмана у змові з королем. Зрештою, Іслам-Гірей пообіцяв, що 2 липня направить татар на поле бою.
Але татари так і не допомогли обложеному поляками козацькому табору. Гетьман знову звернувся до хана. Той пообіцяв виступити, і Хмельницький через Івана Лук'янова направив війську наказ готуватися до бою зранку 4 липня.
3 липня хан надав Виговському 20 тисяч татар, з якими той виступив під Берестечко. Татари пройшли понад 20 верст і дійшли до Пляшівки, але несподівано повернули назад. Хан, захопивши Хмельницького, разом із ордою поспішив до Старокостянтинова, на південь України.
Хмельницького взяли в полон. Про це свідчила шляхтянка Петровська, яка побувала в татар і бачила Хмельницького, прив'язаного до татарського коня, а вночі його пильнували ханські сеймени. Вона ж чула, як Іслам-Гірей обіцяв Хмельницькому, що відішле його королю взамін полонених мурз. Достовірність цих свідчень, звісно, сумнівна.
Можливо, хан утримував гетьмана, аби той не міг зв'язатися з турецьким султаном і через нього впливати на Іслам-Гірей. Коли звістка про перебування Хмельницького з татарами далеко поза межами поля бою дійшла до поляків, то вони пустили чутки, мовляв, гетьман утік, покинувши козаків напризволяще. Поляки почали вимагати в татар його видачі.
12 липня хану доповіли про вихід козаків з оточення під Берестечком. Він звільнив гетьмана з ув'язнення.
Хмельницький про своє перебування у хана казав: "Кримський цар велике зло вчинив: прийшов на допомогу, допомоги не вчинив, і на чому присягав, у всьому зрадив, і його, гетьмана, взявши від козацького табору, відвіз у далекі місця і до війська не відпускав невідомо для чого, і тримав у себе з тиждень".
За однією з версій, Хмельницький перебував у хана по своїй волі. Тобто це могла бути імітація полону. Історики припускають, що цей маневр дозволив перегрупувати війська з-під Берестечка до Білої Церкви.
Водночас, опинившись через збіг обставин без своєї оточеної під Берестечком армії і не маючи наміру до неї повертатися, бо доля війни вирішувалася уже під Білою Церквою, Хмельницький, аби не отримати тавра зрадника, мусив пустити чутку про полон. Кримський хан, мабуть, зрозумів проблеми Хмельницького і, можливо, імітував полонення українського гетьмана. Але нагадаємо, що це лише одна з багатьох з історичних версій.
Нині ж місце битви – зелена місцина, яка повністю зберегла дух тих трагічних, але героїчних подій. Єдине, що було збудовано на тому місці, починаючи від середини ХVІІ ст., – церква з підземним козацьким склепом. А також дерев'яний храм, перенесений на це місце із села Пляшева. Подейкують, саме у тому храмі перед битвою молився Богдан Хмельницький...
На основі праці таких авторів: І. Коляда, С. Марченко, О. Кирієнко
Читайте також: Шлюби і розлучення у Київській Русі: за що чоловіки сплачували штрафи власним жінкам