Розповімо в цьому випуску про погони під рясами. І про те, чому абревіатура РПЦ КДБ – це не саркастичний жарт, а сувора дійсність.
Ми розкажемо, чому Російська православна церква під час Другої світової молилась за Гітлера, а переміг Сталін. І чому нічого в ній не змінилося у 1991 році. Детальніше – у програмі "Історія для дорослих".
У 2018 році в Москві пишно відзначали століття з дня створення ЧК. На святкування прибули всі чільні послідовники червоних катів – на чолі з Путіним, звичайно ж. Серед привітань був і виступ церковного хору зі Сретенського монастиря. Православні хористи вшанували чекістів радянською піснею про загиблих героїв і хвилиною мовчання.
Журналісти дивувалися: як же так – чекісти тільки за перші кілька років радянської влади вбили щонайменше 8 тисяч священиків російської церкви – і вона тепер святкує століття своїх убивць? І Сретенський чоловічий монастир – його монахів теж винищила саме ЧК, а сам комплекс згодом перетворила на спецоб'єкт НКВС.
"Що це за безпам'ятство і як ми до цього докотились", – дивуються журналісти.
Скоро духовний союз церкви і органів держбезпеки перестане здаватись парадоксом. Хоча ще недавно саме церква була місцем, де люди намагались сховатися від брехні і лукавства радянського ладу, а тепер церква стала однією ідеологічних з опор нової влади.
Та ні, все почалося набагато раніше. Про те, як московські царі ламали своє духовенство, щоб поставити його собі на службу, історики сказали вже багато. Цар Іван Грозний навіть московського митрополита Філіпа убив, бо той засудив терор і опричнину.
Правда, Путіну опричники явно симпатичні – вони ж теж майже чекісти. Тому цю сторінку історії він зараз переписує: "Друга версія проста: що він його не убивав, і не проїжджав, а якщо проїжджав, то проїхав далі".
Інший факт навіть цей псевдоісторик не спростовує, що цар Петро церкву таки доламав. Спочатку висміював її – влаштовував п'яні пародії на церковні ходи і обряди своїм диким карнавалом під назвою "Всешутейший, всепьянейший и сумасброднейший собор". Там призначали свого клоунського патріарха, який виголошував глузливі анафеми – так звані "єбіматствія".
У кінці життя взявся до справи серйозно – патріарха усунув, замість нього запровадив так званий Петербурзький синод, а на його чолі поставив свою маріонетку – обер-прокурора. Дуже високодуховно посада звучить, правда?
У 1917 церква раптом мобілізувалась і на хвилі змін обрала собі патріарха – Тихона. Але її самостійність довго не протривала. Замість спорадичних антирелігійних акцій, у 20-х більшовики почали повальне винищення церковників. Ті утікали за кордон, або ж – як патріарх Тихон – заявляли лояльність новій владі. Та це не врятувало ні рядових попів, ні самого Тихона – у 1925 році він помер за дуже сумнівних обставин. Храми теж вистояли далеко не всі.
У 1927 році місцеблюститель патріаршого престолу Сєргій Страгородський знову запевнив Сталіна у лояльності церкви, і знову нікого не врятував від нової хвилі репресій. У якийсь момент все керівництво церкви складалось із самого Сєргія і ще трьох єпископів. Церковники-емігранти за кордоном майже одностайно засудили сергіанців, бо не можна підлизуватись до убивць і богоборців.
У 1941 році вдарив Гітлер, і єдине, що він зробив доброго на окупованих територіях, – це зняв усі заборони на церковне життя. І воно просто вибухнуло! До війни в СРСР на офіційному обліку були 5 тисяч парафій, і далеко не всім з них залишили церкви. Ще більше 3 тисяч церков більшовики не встигли знищити на територіях, загарбаних Сталіним після 1939 року – у Західних Україні та Білорусі, Литві, Латвії та Естонії. До останньої ми ще повернемось.
Нацисти ж за кілька років дозволили відкрити на окупованих землях СРСР аж 9000 тисяч храмів! До них ринули російські церковники як із-закордону, так і радянські – з підвладних Сталіну територій. І тисячі російських попів у тисячах церков щиро молились за Гітлера.
Тиран, якщо міг, вбивав їх, як от митрополита Сєргія Воскресенського. Але всіх не переб'єш.
І тоді, у 1943 році, кремлівський горець вирішив просто рейдернути бренд – і зробити свою власну церкву, з патріархом і монашками. Щоб не плутали з довоєнною ПРЦ, назвав її по-своєму, РПЦ. Саме так, нинішня РПЦ – це спадкоємець не дореволюційної традиції, яку продовжила еміграційна Російська церква за кордоном, а отого сталінсько-сєргіївського покруча зразка 1943 року.
Чому покруча? Бо Сталін церковникам не вірив ні на йоту, тому його церква була не відродженою, а сформованою наказом по Наркомату держбезпеки. Саме "гебісти" із самого початку відповідали тут геть за все – призначення попів, вибори отців церкви, зміст храмових книг та смисл проповідей. Мало того – вони самі у тій церкві служили, а інших робили своїми агентами – платними, ідейними чи до смерті заляканими.
Розсекречені радянські документи із архівів СБУ свідчать: якщо у 1943 році збирали собор із тих єпископів, яких не добили у 30-х, і тільки вели за ними невсипущий нагляд, то уже на помісний собор відбирали лише осіб, перевірених на агентурній роботі. А агентів-єпископів у наказі зобов'язали подзвонити у 2 управління Наркомату держбезпеки і покликати Олексія Івановича. От і потрапляли до вищого духовенства не найдостойніші душпастирі, а отакі от гебістсько-православні трансформери.
І з кожним наступним роком ця РПЦ КДБ росла, і пропорційно росла кількість агентури. Навіть не так – без наказу із Луб’янки в РПЦ навіть Христос не воскресав і різдвяна зоря не сходила.
Митрополит Філарет – єдиний із ще підрадянських отців церкви, який відкрито розповів про роль у ній КДБ. У 90-х він відійшов від РПЦ і почав створювати церкву українську. Запевняє: з КДБ співпрацювали всі.
Філарет розповів: "Не було жодного єпископа, який не мав би контактів з ними. Якщо він не мав, то він не був єпископом. Тому, якщо хтось з архієреїв тих скаже, що він не мав контактів, то це означає, що він говорить неправду".
Із розвалом СРСР йому вдалося зірватись з гачка і отак просто розказати про все. Однак так могли не всі, бо скелети у шафі могли виявитися куди страшнішими. Російську церкву у 90-х очолив патріарх Алєксій. Ось він на фото випиває з Брежнєвим на честь 60-ї річниці Жовтневого перевороту.
Інформація про його агентурну роботу на органи виплила у 1991 році. Тоді Єльцин ініціював розслідування по справі ГКЧП і пустив дослідників до архіву КДБ. Там виявились документи про агентів "Дроздова" – це кличка Алєксія – і "Міхайлова" – його наступника і нинішнього патріарха РПЦ Кирила.
Однак Єльцина цікавив лише компромат на комуністів – на підставі чого він ненадовго заборонив компартію в РФ.
Документи про РПЦ-КДБ пішли під сукно. А жаль, бо там були не просто агентурні завдання і розписки за отримані гроші. Учасники розслідування розповіли, що серед іншого знайшлись документи про юність Алєксія в окупованій нацистами Естонії.
Він, молодий послушник, начебто допомагав попам-колабораціоністам духовно окормляти бійців так званої Російської національної армії Бориса Смисловського. Це був такий російський колабораціоніст, конкурент більш відомого Андрія Власова.
Із духовником останнього, Олександром Кісєльовим, Алєксій також активно співпрацював – і цього не приховував, навіть допоміг повернутись з еміграції до РФ у 1990 роках.
Приховав інше – свідки розповіли про фото, на якому він прислужує при освяченні німецьких гармат, які ведуть вогонь по блокадному Ленінграду. Зрозуміло, що з таким компроматом КДБ міг із нього хоч канати вити і чого завгодно вимагати.
Тож попри численні звернення вірян, ні Алєксій, ні Кирил правди про своє кадебешне минуле не розкрили. Ніякого покаяння не понесли, бо нема його, покаяння. Просто відмовчались, – і церква їхня залишилась такою ж, якою її планував Сталін. Потім прийшов Путін – і вже ФСБ-шна РПЦ знову включилась у звичну роботу.
Сьогодні російське суспільство відчуває явний дефіцит духовних скрєп. Наприклад, з місією РПЦ перед війною на розвідку до Києва приїжджав Гіркін – і навіть потрапив під об'єктиви журналістів.
У храмах РПЦ на Донбасі українські бійці не раз знаходили створені наперед склади зброї для всіляких "іхтамнєтів". А попи самі нерідко брали до рук зброю.
Були й курйозніші спецоперації. Наприклад, до Святогірської лаври, як святиню привезли заяложене крісло, на якому начебто сидів якийсь новітній російський святий. На нього клали ікони, а вірян змушували його цілувати – так, цілувати крісло! Навіщо це робилось? Хіба, щоб привчити вірян виконувати безглузді накази від РПЦшних попів.
Із РПЦ досі проривається справжня суть – радянська і бандитська, така ж як у Путіна.
Сам же кремлівський карлик старанно підтримує своїх колег із РПЦ. У 2007 він зміг рейдернути самоврядну російську православну церкву за кордоном – РПЦЗ, попри опір її антибільшовицького кліру. Вдає православного – відвідує церкви і в ополонку пірнає. Хоча хреститись так і не навчився.
У 1986 році письменник-дисидент Володимир Войнович написав сатиричний роман-антиутопію "Москва-2042". У авторському варіанті майбутнього, компартія зливається з КДБ і РПЦ – і стає Комуністичною партією державної безпеки. За церкву там відповідає не патріарх, а генерал-майор релігійної служби КПДБ отєц Звєздоній. І це передбачення Войновича, здається, вже збулося з випередженням графіку – хоч це визнають не всі.
Ми тут наче не розказали нічого секретного, просто розставили акценти на речах, які мають бути очевидними для всіх, особливо, для української влади. Чому ж РПЦ ФСБ досі продовжує легально діяти в Україні?
Маєте пояснення – пишіть у коментарях. Побачимось за тиждень – і знову поглянемо на нашу історію по дорослому!
"Історія для дорослих", "5 канал"