Бо коли на фронті хотілось інтиму німецькому офіцеру – він ішов до похідного борделю. У Вермахті такі були, щоб солдати не бігали за спідницями і не відривалися від служби.
А в голові радянського офіцера мала бути тільки пролетарська революція у всьому світі, а коли хотілось кохання, то треба було перечитувати біографію коханого Сталіна.
Але все було, звичайно ж, зовсім не так. Штабні офіцери, залишивши офіційних дружин у тилу, змушували до сексу підвладних – дівчат-санітарок чи зв'язківок. Їх шантажували виряджанням на фронт, а іноді вони самі все розуміли і не хотіли втратити тепле місце при штабі. Тож спротив був, імовірніше, рідкістю.
Слухняних просували по службі і нагороджували. Найкраще для цього підходив орден "За боєвиє заслугі" – його устав дозволяв. Тому злі язики називали орден "За половиє услугі".
А бувала і взаємність – іноді справді спалахувало кохання між, наприклад, молодою воєнлікаркою та офіцером у розквіті сил. Бо сім'ї десь далеко, а тут війна, загинути можна вже завтра, тож поживім сьогодні! Це, звичайно, був непорядок і порушення уставів. Із цим явищем показово боролись.
Наприклад, Жуков свого часу наказав видалити геть усіх жінок зі штабів – щоб спокус не було. Але такого він бажав тільки підлеглим. Сам же поміняв за життя щонайменше 5-х ППЖ. Коли набридали – просто кидав, або, вже ставши міністром, одружував на підлеглих, як поміщик кріпосних. При цьому дві останні коханки були на 30 років молодші за пристаркуватого ловеласа.
Ніякого тобі тут романтизму й інтриги – суцільний харасмент із боку самодура-можновладця. Тож для ілюстрації доль похідно-польових дружин і їхніх коханців ми обрали фігуру більш драматичну і суперечливу. Це – герой оборони Києва і Москви, прямий конкурент Жукова за прихильність Сталіна, і найбільш дратівлива для російського офіціозу постать Другої світової.
Генерал Власов – полюбовник Пелагеї Нилівни, фашистський перевертень і таємний агент Канаріса.
Ніяким агентом він, звичайно, не був. Походив із простих селян, вчився у семінарії, мобілізований до Червоної армії. Там несподівано зробив чудову кар'єру – хоч у Компартію довго не вступав.
У 1940-му був із секретною місією в Китаї, допомагав воювати з японцями. Ось він, у китайській формі.
Дослужився до старшого радника президента Чан Кай Ші. Після повернення в СРСР отримав орден Червоного Прапора і орден Леніна.
На момент німецького вторгнення командував механізованим корпусом, вивів його з оточення у прикордонній битві. За неї Жукова понизили в посаді, а Власова підвищили – і призначили обороняти Київ.
Штаб розмістив у ресторані зі скляними стінами на даху готелю "Прага" – це на Володимирській, 36, майже навпроти СБУ. З ресторану було видно Голосіївський ліс, через який спробували пробитись німці – але цю атаку він відбив.
Залишався в місті до останнього, вирвався з оточення, пішки подолавши приблизно 500 км за 40 днів. Потім став героєм оборони Москви, його фото публікувалось у газетах поряд із Жуковим.
Потрапив в оскароносне кіно – у фільм "Розгром німецьких військ під Москвою". Потім у російській версії його виріжуть, а от передану союзникам англомовну – цензурувати вже не зможуть.
У 1942-му Власова підвищили до заступника командувача фронтом, і, за чутками, готували на посаду начальника Генштабу. Але хтось із конкурентів нарозумив Сталіна кинути його у ще одне оточення – Волховський котел. Там генерала нарешті спіймали німці. Він, спочатку піднесений, а потім кинутий Сталіним, погодився очолити Російську визвольну армію з колишніх червоноармійців.
Символом цієї армії став синій Андріївський хрест – нинішній військово-морський прапор РФ. Не тому, що у РОА був флот, а тому, що триколор був зайнятий конкурентами з Російської національної армії Бориса Смисловського.
Два наступних роки Власов провів на віллі у Берліні. Командувати йому нацисти не давали, а тільки використовували у пропаганді.
Повести бійців уперед він зміг ще тільки раз – у 1945-му, коли виводив рештки своєї армії з радянської зони окупації в американську. Вивів – але сам був заарештований, а за рік – повішений у Москві.
Тобто перед нами не кабінетний щур, а фронтовий генерал, який і боями в полі командував, і з оточення не раз виривався. То чи міг він у таких умовах завести собі бодай одну ППЖ? І що з нею могло статись у таких умовах?
Міг – і завів. Був він чоловіком гігантського зросту, з гучним командирським голосом і харизмою. У боях під Москвою з Власовим зустрічався кремлівський пропагандист Ілля Еренбург, і от як він його описував: "Він мене здивував насамперед зростом – метр дев'яносто, потім манерою розмовляти з бійцями – говорив він образно, часом підкреслено грубувато, і, разом з тим, сердечно. На наступний день солдати говорили зі мною про генерала, хвалили його: "простий", "хоробрий", "поранили старшину, він його загорнув у свою бурку", "лаятися майстер". (Ілля Еренбург, "Люди, роки, життя", книга 5)
Власов гарно співав. Найбільше любив пісню "12 розбійників" – про каяття злого бандитського отамана:
Днём с полюбовницей тешился,
Ночью набеги творил.
Вдруг у разбойника лютого
Совесть Господь пробудил.
Господу Богу помолимся...
Дивне уподобання офіцера-комуніста, правда? Ще він любив дітей, але своїх так і не побачив. Бо його дружина, односелиця Аня, як виявилося, в юності зробила аборт і більше дітей мати не змогла. Власов її любив і всіляко підтримував, але з часом почав віддалятись та не брав із собою на нові місця служби.
Коли у кінці 1930-х ненадовго потрапив на штабну роботу до великого міста – Ленінграда – його понесло. Він завів коханку, місцеву перукарку Уляну Осадчу, судячи з імені та прізвища – українку. Але швидко припинив стосунки і покаявся жінці – листи про це збереглися. За чутками, Уляна народила від Власова доньку. Але це, імовірніше, домисли недоброзичливців і російських істориків – бо жодних підтверджень нема.
Потім була секретна місія у Китай – і вона теж обросла чутками. Найцікавіша з них пов'язана з дружиною президента Чан Кай Ші, радником якого був Власов. Коли Власов від'їжджав, перша леді Сун Мейлін раптом подарувала йому годинник, і всі навколо почали шепотітись про їхній роман. Хоча б тому, що височенний Власов дуже виділявся серед всього президентського оточення.
Але може подарунок – це просто подарунок, і нічого між ними не було? Бо Чан Кай Ші, своєю чергою, теж нагородив генерала орденом. Зі слів самого Власова, це був Орден Золотого Дракона. Ми перевірили – не було такого ордена у Китайській республіці, а справжню назву Власов міг просто не зрозуміти, бо мова складна.
В будь-якому випадку й орден, і годинник відібрали НКВДисти вже в СРСР – бо військова таємниця.
Наступний роман Андрія Власова – уже цілком реальний. У розпал боїв у генерала з'явилась класична ППЖ. Це була випускниця Харківського медінституту Агнеса Подмазенко, воєнлікар. Тільки обидвоє були дорослими одруженими людьми, Агнеса ще й мала 5-річного сина, Юрія.
Із документальних свідчень їхніх стосунків залишилось всього декілька фото – і маса листів. Вони списувались до кінця – доки не опинились по різні боки лінії фронту.
Саме Агнеса врятувала групу Власова під час виходу з Київського котла. Вона єдина знала українську і могла зійти за місцеву. Нацисти карали селян за допомогу червоноармійцям, тож жінка виходила з лісу до сіл, добувала їжу та інформацію. Її подвиг ще й у тому, що на цьому етапі Подмазенко була уже вагітною. Застуджений і знесилений Андрій Власов, якого бійцям іноді доводилось нести на руках, нарешті готувався стати батьком у свої 40 років.
На початку 1942 року Агнесу звільнили зі служби через вагітність – і Власов відправив її у тил до матері. Законна дружина Аня отримувала гроші і пайок, як дружина генерала, тож їй нічого не бракувало.
Агнесі Власов висилав свою зарплатню та продукти з пайка. У листах наполегливо розпитував про новонароджену дитину. Парадокс, але з листування випливає, що Агнеса не розкрила Власову навіть стать немовляти, хоча він про це постійно розпитував! Генерал так до кінця життя і не дізнався, що у нього народився син, теж Андрій.
Замість себе Агнеса залишила біля Власова подругу, вільнонайману кухарку Марію Воронову. Її запримітив і Еренбург – писав, що речами і побутом генерала розпоряджалась якась "Маша у тілогрійці". Вони разом потрапили до німецького полону. Через кілька місяців Маша втекла з табору і пробилась до штабу РОА. Там було багато свідків, які кажуть – жодних стосунків між ними не було.
Ага, кажуть російські історики, раз не було – значить були раніше, вона нова ППЖ Власова, яка його так любила, що аж з табору втекла – а він її кинув, гад!
Справжня ж історія Марії набагато крутіша. Ніякою коханкою Власова вона не була – просто виконувала прохання Агнеси бути завжди біля Андрія і йому допомагати.
Потім їх розділили нацисти, і Маша змогла втекти до партизанів – але там її взяли під ковпак НКВДисти. Наказали вертатись до Власова, втертись у довіру – і отруїти. Вона справжнім дивом добралась до Берліна – і одразу все розповіла Андрію.
А що роблять з отруювачами? Правильно, влаштовують працювати на кухню – саме так вирішив Власов! Вона була його кухаркою до кінця війни, одружилась з одним із солдатів, а у 1945-му без проблем повернулась у рідні Барановичі в Білорусі, і там спокійно дожила до старості. Її не звинуватили у зраді чи стосунках з ворогом, а за невиконану місію Маша, видно, якось відмазалась.
Уже у 1945-му Власов одружився знову, з німкенею Адельгейдою Біленберг. Нюанс у тому, що на початку війни Жуков наказував розстрілювати дружин червоноармійців, які здалися в полон. Тож Андрій був упевнений, що обох його дружин убили. Були і політичні мотиви – його нова обраниця була вдовою загиблого офіцера СС і сестрою Гіммлерового ад'ютанта, тобто мала зв'язки, вкрай необхідні командувачу РОА.
Жінка погодилась – як виявилось, з меркантильних інтересів. Після війни вона добивалась від уряду ФРН генеральської пенсії. Не добилась – бо у кінці війни РОА таки отримала самостійність і статус союзника Німеччини, чого стільки років добивався Власов. Хай росіяни і платять, сказали Гейді черстві бюрократи.
Чи було між ними хоч щось – незрозуміло, бо Гейді не знала ні слова російською, а Андрій майже не говорив німецькою. Сексу це може не заважати, а от стосунки дещо ускладнює.
Тож перед нами досить унікальна ситуація: у Власова була дружина, Аня, він її любив – але зрадив. Сталіну він теж зрадив – з Гітлером. Або, під іншим кутом зору, – очолив антибільшовицький рух народів Росії. За це Сталін його вбив, а жінку посадив на 8 років. Вона вціліла у таборах, але доживала віку у бідності і самотності.
Свою ППЖ він теж любив. Але Агнесі пощастило більше – вона відсиділа 5 років, виховала сина, теж Андрія Андрійовича, а її внучка зараз живе у Парижі.
Як і всі росіяни, 9 травня святкує День перемоги – Сталіна над власним дідусем. "Я помню, я горжусь".
Ну а радянська традиція заводити ППЖ нікуди не ділась. Найпослідовніше їй слідує голова російського Міноборони Сергій Шойгу. Він постійно змінює прессекретарок на молодших і красивіших, і нагороджує їх орденами і високими званнями. Видно, за бойові заслуги. 2019 року Росіяна Володимирівна нагороджена званням генерал-майора Збройних сил Росії.
Читайте також: Хто вбив В'ячеслава Чорновола і що у головному відділенні СБУ робив колишній офіцер ФСБ РФ