Тайвань і китайські бандерівці: чому "країна хай-теку", що підтримує Україну, опинилась у світовій ізоляції

Тайвань Shutterstock
Слава Україні! Це – "Історія для дорослих". Сьогодні поговоримо про Китайську республіку. Не про комуністичну КаеНеР – а ту, що на острові Тайвань. Вони не визнають одна одну і кожна вважає себе – справжнім Китаєм. Та лише одна підтримала Україну у протистоянні московській агресії

Для багатьох в Україні певна підтримка Тайваню, максимальна підтримка Тайванем України, стала несподіванкою. Дякуємо Китайській республіці за підтримку!

Але це ставить перед нами кілька важливих питань: чому Україна досі не має дипломатичних стосунків із Тайванем – але має із проросійськими комуністами? Як узагалі виникла ця ситуація з двома Китаями? І що на острові робили бандерівці?

Розбираймось, бо так виглядає, що саме ми зараз стримуємо нову війну між двома Китаями!

Десять тайванців воюють зараз в Україні, це остання інформація з тайванських медіа, за Україну.

З самого початку війни ми – як і увесь світ – постійно озираємось на комуністичний Китай. Чи підтримає він путіна? Чи буде дотримуватися західних санкцій? Чи може вдарить по росії і відбере далекий схід і сибір, поки кремль загруз в Україні? І Пекін робить це все одночасно, але по-своєму. На словах – підтримує путіна за його протистояння з Заходом. На ділі – дотримується санкцій, бо зберегти торгівлю з заходом – важливіше за співпрацю з москвою.

І погрожує вдарити – тільки не по росії, а по Тайваню! Тобто по тій єдиній частині Китаю, яка допомагає Україні вистояти й однозначно засуджує путінську агресію!

Як до цього дійшло? Нумо розбиратися.

У XX ст. розпалось багато імперій, і першою була саме китайська. Двохтисячолітня монархія на той момент була наскрізь прогнилою напівколонією Заходу, а все, що правляча маньчжурська династія намагалася виправити на краще – поверталось на гірше. Захотіли модернізувати і посилити армію – а та підсилилась настільки, що генерали перетворились на удільних князьків і перестали слухатись імператорів. Пообіцяли вибори і парламент – отримали політизацію суспільства і вибуховий ріст партій, з яких кожна друга хотіла революції. Країною прокотилась хвиля повстань у провінціях, які просто починали відділятись. Імперія розвалювалась. Тож 1912-го малолітній імператор Пу зрікся престолу. Але до влади прийшли не революціонери – а творець нової армії Юань Шикай. Була надія, що він – авторитетний і сильний – зможе об'єднати країну. Ставши президентом, Юань захотів стати ще й імператором – і цим відвернув від себе як політиків, так і армію. Країну не об'єднав, поцарювати не встиг – бо помер. А тут ще й сусідня російська імперія накрилась – і почалося таке…

Почалась війна всіх проти всіх. Військові губернатори провінцій оголошували себе верховними правителями і бились між собою. Найбільші партії – Гоміньдан і комуністи – то починали взаємну різанину, то об'єднувались проти генералів. Країна остаточно розвалилась. Наприклад, Монголію захопив скажений російський барон Роман фон Унгерн, а потім – комуністи. В провінції Шаньдун висадились японці, які володіли ще й о-вом Тайвань. А у Маньчжурії виникла "благословенна Хорватія". Так називали невелику територію, підконтрольну військам генерала Дмитра Хорвата – українця, уродженця Полтавщини.

Країну треба було терміново рятувати. І на це зважився новий лідер партії Гоміньдан – Чан Кайші. На 1926-й рік він підготував нових офіцерів, перетягнув на свій бік кількох генералів – і пішов війною на решту. І вже за 2 роки оголосив про об'єднання Китаю!

Але все тільки починалось. Чан раптом помітив, що комуністи якось різко посилились. Вони вели широку антиурядову пропаганду й отримували "звідкись" нову радянську зброю, спорядження й інструкторів. В містах почалися відкриті заколоти, але їх швидко придушували. А от в сільській місцевості комуністи захоплювали владу в цілих районах – і зрештою проголосили свою окрему державу – Китайську радянську республіку. Навіть гроші власні друкували – з Леніним.

Чан оголосив війну, провів чотири походи проти комуністів – але без особливого успіху. А тут 1931-го ще японці вдерлися – захопили Маньчжурію і проголосили там свою маріонеткову державу на чолі з колишнім імператором Пу і. Генерали почали вмовляти Чана помиритися з червоними і разом бити японців – але той знав своє.

До середини 1930-х Чан Кайші розбив основні сили комуністів у центрі країни, а рештки змусив тікати на північ, до кордону – ближче до контрольованої Кремлем Монголії. Здавалося б, їх залишилось тільки трошки дотиснути – і червона проблема зникне.

Але тут – раптом – комуністи запросили миру і запропонували Єдиний фронт проти Японії. Чан спочатку відмовив – але проти нього збунтувались вже його власні генерали. Для них, недолугих, промосковські комуністи були меншим злом, ніж японські окупанти. Голову держави буквально заарештували, два місяці тримали під замком – і безперестанку вмовляли. Виходу – і шансу вирватись живим – у нього не було, тож він зрештою погодився. Комуністів так і не добили.

Потім взамін гібридному почалося відкрите вторгнення японської армії. Весь світ кинувся підтримувати Чан Кайші, навіть СРСР надсилав своїх інструкторів та зброю не тільки комуністам, але й Гоміньдану. Чан цим скористався і відіслав старшого сина вчитись до москви. Ледь його не втратив – юнака заарештувало НКВД у 1937-му, в розпал репресій, але відпустило. Молодшого сина теж відправив вчитись військовій справі – але до Німеччини. Той встиг навіть трохи повоювати за нацистів у 1939-му, але потім був відкликаний додому.

Китай зазнав важких втрат, але вистояв у війні. Чан і Мао разом випивали за перемогу. Але вже незабаром дружба закінчилась. Мао відмовився вступати в коаліційний уряд єдиного Китаю – і почалась нова війна. Тільки тепер комуністи суттєво зміцніли – і перемогли. Чан Кайші і рештки військ Китайської республіки відступили на Тайвань. Щоб їх добити – у комуністів тоді не було флоту і замало авіації.

Так вони і живуть досі, Китайська республіка, і Китайська народна республіка. Кожна з них визнає себе єдиним легітимним урядом всього Китаю – і претендує на територію іншої. Поки – лише на словах. Приблизно раз на 10 років КНР починає демонстративно готуватись до загарбання Тайваню і робить войовничі заяви. Але щоразу наштовхується на опір США – дипломатичний із погрозами силового. Вашингтон залишається вірним союзницьким зобов'язанням ще часів Другої світової.

А ос фото з 1954-го. Впізнаєте? У кітелі – Чан Кайші, а у чорному піджаку – наш Ярослав Стецько, член бандерівського Проводу ОУН, голова Українського уряду, проголошеного 30 червня 1941-го. На той момент Ярослав очолював Антибільшовицький блок народів – об'єднання з двох десятків еміграційних організацій із народів, поневолених радянською росією. До Тайбею – столиці Китайської республіки – він прибув задля спільної боротьби проти червоних. І недаремно – невдовзі вони з Чаном створять Всесвітню антикомуністичну лігу, яка координуватиме боротьбу з червоними на усій планеті. Вона існує й досі – тільки тепер під лозунгом боротьби за свободу і демократію. А ще на Тайвані запрацювала бандерівська радіостанція "Голос справедливості". Вона українською, російською та іншими мовами поневолених народів розказувала нашу правду радянським громадянам Далекого Сходу.

.
.istpravda.com.ua

І за нинішнього російського вторгнення Тайвань – на боці України.

Японія і Тайвань є лідерами в Азії, які максимально підтримують Україну

Але при цьому в нас навіть нема дипломатичних стосунків! Незалежна Україна має зносини з КНР із 1992 року, і визнає тільки цей Китай. Тайвань же – країна із більш ніж 20 млн багатого і талановитого населення, світовий центр виготовлення мікрочіпів і іншого хай-теку – у фактичній ізоляції. У 1971 р. Генасамблея ООН проголосувала за передачу місця Китайської республіки в Радбезі – китайським комуністам. Це при тому, що Китайська республіка – одна із засновниць ООН. Тепер всі країни світу, які визнали КНР, мають припинити офіційні дипломатичні зносини з Тайванем – така вимога Пекіну.

Зараз стосунки між Пекіном і Тайбеєм вчергове загострились. Це і традиційне китайське випробування США на міцність, і щось нове. Наприклад – нинішній генсек КНР Сі Цзіньпін скасував конституційне обмеження на 2 терміни при владі, і готовий піти на третій – як путін і лукашенко. Це в Китаї подобається не всім, тому товаришу Сі може знадобитись маленька переможна війна.

От тільки українці йому все трохи пересрали. Бо показали на прикладі путінської агресії, що війна може виявитись ніфіга не маленькою, і зовсім не переможною, навіть якщо ти ядерна супердержава. Саме так у Китаю вийшло з нападом на В'єтнам. Так що своїм опором Україна в певному сенсі рятує Тайвань і змушує КНР міцно подумати і не поспішати.

Ну і наостанок: як ви вважаєте, чи не слід Україні за такої поведінки Китаю і Тайваню – взяти і визнати Китайську республіку замість КНР?

Читайте також: Не зазнали жодної поразки в бою: історія Чорних запорожців УНР та їхнього командира Петра Дяченка

Робіть свій внесок у перемогу – підтримуйте ЗСУ.

Головні новини дня без спаму та реклами! Друзі, підписуйтеся на "5 канал" у Telegram. Хвилина – і ви в курсі подій.

Попередній матеріал
Війна не закінчиться перемир’ям, бо надто багато завдано шкоди, щоб підписати папірець і сказати: "Все! Мир!", це так не працює – Гудименко
Наступний матеріал
"Всі думали, що я загинув": боєць полку "Азов" Олександр "Торк" розповів, як, попри все, зміг дістатися до "Азовсталі"
Loading...