Про правду війни, виготовлення безпілотників, запит на перемогу, мобілізацію на "економічний фронт" і не тільки говорили з  ветераном АТО Мартіном Брестом у програмі "Хто з Мірошниченко?" з Анною Мірошниченко.

ПРО БЕЗПІЛОТНИКИ

Робимо аналітику, отримуємо результат, включаємо емоції – ох**ваємо, все дуже просто.

— Зараз я тебе можу представити як не люблять це в нашій країні, представник "економічного фронту"?

— Так.

— Кажуть, що не існує іншого фронту, крім того, що там.

— Це ж жартівлива історія про економічний фронт, ми самі з неї сміємося.

— Чим ти зараз займаєшся?

— Я виробляю безпілотні літальні апарати, велика приватна компанія.

— До речі, багато зараз у нас приватних компаній, які зараз цим займаються?

— Взагалі більш як 200 різного рівня, великих десь шість-сім.

— Це складно?

— Складніше, ніж очікувалося, і складніше, ніж від нас чекали люди у телеграм-каналах, фейсбуках і Єдиному марафоні. Тому що хтось сказав, що Shahed з гі*на і палок, вертикальний композит за 5 тисяч доларів, шарах, а воно так не літає, а воно літає, коли коштує сотку.

— У росіян з чого? Ми постійно говоримо, що росіяни налаштували виробництво і вони роблять з *** і палок.

— Хтось це закинув, це з тої ж історії, як і "чмоні", "мобіки". Нам, українцям, з великим трудом вдається називати росіян росіянами, ми постійно щось вигадуємо, почалося все з призирства до російської армії – "чмоні", "мобіки". Скажу фразу "совкового минулого", але воно дуже класно працює – "враг силен и коварен". Крапка. Ворог навчився, ворог вміє, знає, у ворога мільйони доларів течуть з землі – газ, нафта, все купують, проблем немає. Закупівлю мікросхем з іншого, це ж історії, що вони розбирають пральні машини, щоб виламати чіп для БПЛа, це фігня, це бред, все нормально. Працюють американські мікросхеми, індійські, все нормально. Так, воно дорожче коштує, але вони на це находять.

ПРО САНКЦІЇ

— Як так сталося?

— Взагалі легко, тому що санкції не працюють і ніколи не будуть працювати, загальні санкції. санкції працюють тільки адресні – прізвище – рогозін, санкції, заарештували грошей багато – оце працює, а загальна санкція на країну – не завозити пральні машини? Смішні, чи що? Все, береться пакет грошей, пішли через кордон – бажаю здоров'я Пакистану, Індія, відвантажили на лінію.

— Якщо ворог сильний, ми зараз які?

— А ми вперті, ми ще здебільшого розумні. Чому розумні? Тому що, доповідаю, підприємство майже з нуля і не маючи до цього дуже серйозних навичок зі створення БПЛА менш ніж за рік робить ударний безпілотник з нормальною дальністю. У росії така робота коштувала б значно дорожче і зайняла як нормальний цикл розроблення – 3-5 років, у нас за рік. Мені здається, що треба трохи видихнути і перестати говорити фразу – чи могли б це зробити 5 років тому. Уже півтора року ми носимося як з прапором з цією фразою, що ми не готувалися до війни. Так, не готувалися. Багато чого можна було зробити. Що мені зараз з цього? Що тобі зараз з цього? Зараз у нас легкий плюс, буде мінус – полетять ракети, що тобі буде з того, що хтось не готувався, ну все, будемо сидіти, зідзвонюватися, полоскати владу попередню до Кравчука.

• Читайте також: Іранські дрони "Шахіди" – не з "гівна і палок", їх розробляли 6 років і в них увалили чимало грошей – Мартін Брест

ПРО ПЕРЕМОГУ

— Яка реальність зараз, який етап війни, як ти для себе його оцінюєш на кінець року, з чим ми заходимо на наступний рік?

— Який етап війни – не знаю, тому що не знаю її кінця, коли створюю проєкт я, так, колись я був проєктним менеджером Укроборонпрому, зараз я розвитком займаюся у приватній компанії, я коли будую план, я знаю кінцевий результат. Тут я кінцевого результату не знаю, чому не знаю? Тому що я вважаю, що в Україні немає запиту на перемогу.

Ми абсолютно не розуміємо от перемога – вона яка? Що це буде – перемога? От ми вийшли на якісь кордони чи що? Чи лінія стала? Чи ми підірвали кремль? Яка візія? Якщо я не знаю результату – я не можу порахувати етапи. Я точно, стовідсотково не знаю на якому етапі війни ми знаходимося і ніхто цього не знає, хто говорить, що знає – кинь у нього кришталевою попільничкою, бо він не знає.

— Якщо вихід на кордони певні, це перемога? Якщо зупинили ми наступ російських військ – це перемога?

— Я тобі зараз спробую коротко описати як відбуваються штурмові дії в умовних посадках, тому що моя посад,а зокрема в тому, що я достатньо часто буваю в різних організмах десь біля ЛБЗ. Штурмові дії. Посадка. У посадці нікого немає, у цій, ближчій до нас, наші штурмовики готуються, там готуються росіяни. Свисток. Міномети покидали, пішли пішки. Заходимо в посадку наші, десь там раніше чи пізніше заходять росіяни в посадку, іде бій. Намагається їх арта підтримувати, намагається наша підтримувати, але щоб не вбити своїх же. Йдуть штурмові дії, ідуть, ідуть. Фізично ми вийшли на посадку. Ми її захопили? Вбили всіх росіян, всі валяють, кричать. Захопили? Захопили. Але після цього повинна зайти піхота. З піхоти заходить 12 людей і починають закапуватися, а штурмовики, наприклад, виходять. Через три години приходять 40 росіян пішки і вибивають нашу піхоту. Так оцей момент, ми ж захопили, ми ж вийшли на кордони 91 року, але в яких умовах? Ми можемо вийти на кордони 91 року – закидати м'ясом, положить пів мільйона людей і вийти, але з тієї сторони буде готуватися така отвєтка, вийдемо, поцілуємо знак "Ізварине" і потім отримаємо люлей. Територіальний вихід – ніщо, коли ти не можеш, коли ти знаєш, що там, за парканом, сидить дуже багато росіян, які зараз будуть тебе давити ще сильніше. Я намагався сказати, що територіально не порахувати перемогу, порівнюючи економіки, не порахувати перемогу, росія не розвалиться на шість держав, на 8 чи 2 теж не розвалиться. Перемогабесіє – є такий вираз. Це дуже поганий шлях зараз, більш ніж через півтора року повномасштабки. Досить жити уявленнями про перемогу. Це як ось – а що як мені завтра пощастить і на іспиті професор мене запитає саме те, що я вивчив – 1 білет із 20.

ПРАВДА ДЛЯ СУСПІЛЬСТВА

— Чекай, а які тоді мають бути інформаційні меседжі в суспільстві?

— Правда, істина така – ось противник, він силен и коварен, ось наші люди – вони б'ються, ось штурмові дії, щодня сотні людей йдуть в посадку. Чому? Тому що якщо вони один день не вийдуть, то росіяни її займуть, усе, бачимо – чик, уточнену лінію фронту. Посадка – мінус посадка, ще мінус посадка. Тому штурмові дії, витрати, наші втрати це правда, я досі фізичного змісту не розумію – чому приховуємо втрати, якщо людині не говорити правду – вона неправильно оцінює світ навколо себе, а коли вона неправильно оцінює світ навколо себе – вона приймає неправильні рішення. Наведу приклад – скажи правду напередодні вторгнення, наприклад, зі сторони Білорусі стоїть 50 чи 30 тисяч росіян у похідних колонах, які націлені на Чорнобиль, Буча, Ірпінь. Скажи це людям – вони стоять там, не треба говорити людям, що їм робити, але вони повинні знати і приймати рішення самостійно. Результат – наступають росіяни, півдня ніхто нічого не знає.

— Хто має озвучувати правду зараз?

— Завжди озвучувати правду повинні ті, на кого покладено обов'язок щось озвучувати. і коли ці люди починають брехати – приходять інші люди і починають говорити правду.

— Як ти вважаєш, суспільство зараз готове до правди?

— Все одно мені, готове воно чи ні. От досить бігати і думати про суспільство. Ти коли гориш – чи готове зараз суспільство до правди – ти себе тільки що відокремила від суспільства – ти готова, а воно ні. Не треба це робити, ми і є суспільство, усі люди у цій кімнаті – це є суспільство, якщо ти готова, я готовий і Сергій готовий – значить всі готові. Хто не готовий – ось валіза, польська границя – будь ласка. Рідна мова російська, намагаюся не перейти на російську – хватит беречь эмоции и тонкий душевный мир и организацию людей. Хватит. Скажіть правду. Вони самі її приймуть, самі її перероблять і дуже важливо – самі будуть ухвалювати рішення, за які будуть самі нести відповідальність. Армія втомлена? Втомлена – це правда. Контрнаступ не був такий, як очікували багато людей – так, це правда.  Чи він продовжиться? Так, він продовжиться штурмовими діями на локальних ділянках фронту. і так далі, і так далі. Це правда, я не хотів наводити цей приклад, але вимушений його навести – Ізраїль. Почав публікувати дані про своїх загиблих з першого дня після 7 жовтня, після Гази. Кількість людей публікує, не знаю чи публікують імена і прізвища. Якщо тобі не сказали, скільки хлопців та дівчат загинули, щоб ми з тобою тут зараз сиділи, говорили, я пив смачну каву – для нас це немає цінності, ця розмова. А для мене – має, але на жаль я вимушений отримувати цю цінність, коли я приїжджаю на фронт, а повз мене 2 бусіки з надписом  "На щиті". Два. Усе, поїхали, бажаю здоров'я. Якщо я їду з Балаклії ще торік в бік на трасу на Ізюм, я бачу 30+ корчів, які покручені, залиті кров'ю, валяються, це наші перли, відступаючі росіяни їх мінометка крила, я розумію, що я щойно проїхав через 100 мертвих людей.

— Яка зараз правда війни?

— Процитую "Коли я йшов в п*** r 24.02 я думав, що я зараз виграю час, країна збереться і піде розбивати, п****". Так ось – вони все ще виграють нам час. Я не дуже розумію – на що саме вони виграють нам час, але вони виграють нам час і вони дуже втомлені – реально. Це втома, по-перше, у нас армія постаршала, це 40 плюс. І, по-друге, я прям бачу-бачу, як вони… Знаєш, я помітив, а потім став придивлятися, ми називаємо зону проведення СВО біля ЛБЗ перестали підіймати руку, коли їхали, коли їдуть на машинах, одні військові машини – АТО, ООС – ооо, бажаю, махнули, посигналили. Іноді просто проїжджають. Все. Кожен по своїх справах. Шух – поїхали. Це не неповага, це втома. Я помітив таку цікаву штуку – у нас армія, яка не тільки воює, а ще й приїжджає сюди і мотивує нас, сказати – все нормально, ми їм накидаємо, все буде добре.

— Але знаєш, кожен із них в кінці постійно говорить – ми закінчуємося, ми закінчуємося і ми дуже хочемо, щоб нас замінили.

— В принципі, єдине – телемарафон як рахую – вбив мобілізацію в нашій країні. Пам'ятаєш рекламу Жан-Клод Ван Дамм на шпагаті їде на двох Вольво позашляховиках?

— Так.

— От у нас дещо так, але оцей Жан-Клод Ван Дамм – це влада, відповідальні люди, яких обрали чи вони самі себе обрали, одна вантажівка це вже сильно потріпаний HIMARS, а інший – це совковий ГАЗ 66. І оця х**ня роз'їжджається в сторони. Перше – півтора року нам розповідають, що Збройні сили розв'язують всі питання і пересічна людина говорить мені – нафіга мені іти? Там вже все рішається, зараз – гей, вперед. Замість того, щоб сказати – ворог поганий, він диявол, він демон, але він сильний та підступний, нам говорять що вони дурні. З одного боку треба проводити дуже масовану мобілізацію, прям сильно масовану мобілізацію і треба переводити економіку країни на воєнні рейки, але це означає вбити наглухо рейтинг цієї влади, в нуль. З іншої сторони – якщо не проводити таку мобілізацію, якщо не переводити економіку на нормальний воєнний стан, тоді можливо вже ніде буде переобиратися, вже не буде країни. Тому, АТО 2.0, якого я дуже боявся рік тому, по-перше – воно сталося, а по-друге – довго ми в АТО 2.0 не пограємо, тому що витрати на АТО 2.0 вищі, ніж Україна може собі дозволити, це я вам як економічний фронт говорю. 6 днів тому прийняли держбюджет України. 3 трильйони 355 мільярдів гривень, при чому 1 трильйон 330 мільярдів гривень – більше третини – це дірка в бюджеті, їх нема, а нам вони дуже потрібні, і це ті кошти, які треба залучити іноземні, під словом залучити я маю на увазі, що нам їх повинні подарувати, просто подарувати, тому що в долг утопленому ніхто не дає, якось так. Не буде цих грошей – ну блін.

• Читайте також: Закордонні військові експерти, які уявляли війну майбутнього, об*сралися – Мартін Брест у "Таємницях війни"

ПРО МОБІЛІЗАЦІЮ

— Ти зараз бачиш, як можна провести якусь агресивну, кардинальну, не знаю як правильно назвати, мобілізацію?

— Я не знаю, як правильно, у Міноборони там побігли якісь рекрутингові агенції залучати, я не знаю, чи це спрацює, чи це не спрацює, але я точно знаю, що в нас не вистачає штурмовиків і піхоти. І коли рекрути, я не хочу пінать Міноборони, але мені здається, що яка б рекрутингова агенція не набрала дуже крутих спеців, коли ці спеціалісти отримають свою спеціальність і вони приїдуть в батальйон чи в бригаду, то перше, що їм прийдеться – це їх перепишуть в воєнніки, а друге – скажуть, там ВОП падає, там 4 людини лишилося, бігом в піхоту всі. І комбат матиме рацію, і комбриг матиме рацію, і в принципі Міноборони теж має рацію, бо воно хоч якось залучає людей, хоч якийсь інший підхід знайшло до цього, що вже в принципі гарно, але я точно не можу тобі дати рецепт, як залучити, точніше можу придумати, але він – простий приклад – заблокувати будь-яку транзакцію без приходу чоловіка в військкомат і відмітки, що він поновив свої дані, систему "Оберіг", яку зробили, вона вже працює. Ось… Можна і потрібно. Тому що в тіні перебувають близько 4,5 мільйонів чоловіків, в тіні, таксисти, які тебе возять – вони ж в тіні повністю, у нас немає таксі як такі в Україні, у нас є інформаційні послуги фірми "Болт" або "Уклон" і якісь люди, які шашку почепили чи не почепили, вони в тіні повністю, невидимі для військкомату, як його знайти? Ф*г його знає…

ПРО ЕКОНОМІКУ

— Ти почав говорити, як поставити економіку на військові рейки, днями Данілов, секретар РНБО сказав, що ми не можемо перевести економіку, бо, він каже, ми не тоталітарна держава, ми не срср.

— Подивімось на росію, на сусідів наших, що вони зробили? От як звучить російський перехід на воєнні рейси. Доповідаю голосом через рот: у них є 5 умовних оборонних концернів, вони рахуються приватними, але в них колишні генерали ФСБ керують, МВС, воєнні, тобто вони державні, їх 5. Кожна свою направленість має. Ще повинен був бути шостий по БПЛА, але вони не стали складати. Що потім виходить – приходить людина і каже: дивись, ситуація буде така – дивіться, товариш бувши генерал, ситуація наступна, ми тобі даємо дуже багато грошей і великий оборонний контракт, в том числі, що не працює в нашій державі – ми тобі даємо грошей на розробку. У тебе кримінальна справа буде, якщо ти не виконаєш цей контракт. Задача ясна, товариш генерал? Оп, такий. Ось тобі виходить три зміни. А тепер дивись, будь ласка, с точки зору рядового жителя Твері.

Пересічний громадянин з міста Тверь, він не помічає, що в нього економіка на військових рейках, просто в нього дох**ніща вакансій на якомусь підприємстві, яке штампує приціли до танків, і він приходить – йому говорять: 55 тисяч рублів ваша зарплата. Нормально, а чо? Хай буде. І йде працювати туди. Це період економіки, не треба думати, що це шинелі, капець, діти на ящиках стоять, качають снаряди, і такі ходять за ними смершівці з наганами й б'ють тих, хто неправильно точить снаряд. Припини, це перехід. Чи є це ознакою тоталітаризму? Звісно є. Чи є це ознакою того, що буде збільшено випуск снарядів, патронів і іншого озброєння військової техніки? Так, звичайно. Чи потрібно нам так робити? Я не знаю, як можна буде вижити, якщо не робити – от так скажу. Оборонні замовлення всередині країни, оборонні замовлення за кордоном. росія побігла в КНДР, до корейців, нассала снарядів, скільки там, 3 мільйони, прибігла з цими снарядами, так, вони не зовсім іноді підходять, але вони є. Якісь, щось із них можна використовувати по нас. Ми ходимо і просимо снаряди у наших партнерів, партнери говорять – давайте за гроші. А ми приходимо до інших – дайте 35 млрд доларів, будь ласка. Ось. Десь так. Не хочу тиснути, але ситуація складається наразі не на нашу користь. Армія будь-яка героїчна, а наша армія афігенна, найкраща у світі, це 100-відсотково, це я тобі як економічний фронт кажу, але якщо снарядний голод, нема чим воювати, ось, то нема. Будуть снаряди. Дивись, що вирішує на полі бою реально, не битви за якесь село, Кліщіївку, а прям – що зарошує – є гарне слово. Арта й авіація. Ми почали контрнаступ без авіації, наша авіація – хлопці розривалися на запчастини, щоб якось хоч прикрити, хлопців з 47-ї, які перли на Роботине, 65-та бригада, 47, 33, які здійснювали той самий контрнаступ, розривалися на запчастини, але ППО російське прям потужно, а якщо в тебе нема чи переваги в повітрі, чи хоча б якогось там паритету в повітрі, то тоді будь-які героїчні хлопці на класних "Бредлі" отримають КАБи на голову і зараз отримує каби на голову майже вся ЛБЗ. Чому 2023 року з початку року почала мусоватися тема Ф-16. Ф-16 могли б зробити, щоб ті КАБи не запускали або запускали хрен знає звідки. Вони були актуальні на травень, на листопад Ф-16 теж актуальні, але не для підтримки контрнаступу. Колонка Залужного – там же Федорович, по-перше, вона не направлена на військових, вона направлена суто на цивільних і по-друге, там же чітко розписано попунктно – по-перше, по-друге, по-третє, по-четверте, що потрібно. А в останніх рядках свого листа Валерій Федорович просить про допомогу, він звертається чітко і прозоро і говорить: потрібне технологічне рішення якесь, щось, що змінить на нашу користь історію, і ситуація. ППО не виграє війн, ракети не виграють війн, це довга рука, але вона війн не виграє. Треба виграти війну – він собі за мету поставив виграти війну, так я у спілкуванні з ним зрозумів, що він собі таку мету поставив, виграти війну. Тому у нього рух туди. І йому треба для цього зброя, і це не та зброя, яка зараз є у світі ось така, ось ці снаряди, тобто він в принципі нам говорить – навіть якщо в мене буде дуже багато Ф-16, дуже багато снарядів, арта й авіація – я не зможу виграти війну. Тому що там теж багато снарядів і теж багато авіації.

— Так зрештою що це за зброя?

— Щось таке повинне з'явитися, чи з'явитися, чи ні, я не знаю, але 100-відсотково Валерій Федорович дає нам зрозуміти, що без цього він не порішає і зараз дивну річ скажу – мобілізація загальна теж не порішає, навіть якщо ми призвемо зараз 4 млн людей, ми вийдемо на кордони 91 року і в принципі на цьому країну можна було б зачиняти, гасити світло і йти, тому що в принципі сама країна буде в кусках. А там буде противник, який буде нарощувати всю цю історію. Так я бачу, в мене нема рішення, вибач, не дуже хочеться завершити – критикуючи, пропонуй. Яке рішення є? Я не знаю, яке рішення. Я не главком, не президент, не секретар РНБО, я не знаю, яке рішення.

— Ти допускаєш заморозку війни?

— Так.

— Паузу війни?

— Так.

— На скільки це небезпечно?

— Це в принципі в короткостроковій перспективі – порятунок, в середньостроковій перспективі – не знаю, у довгостроковій – це гибель, можливо людина, яка зараз почула про те, скільки у них там снарядів, скільки патронів, як втомилася наша армія і як Валерій Федорович бігає і кричить – допоможіть. Вона подумає – замороження конфлікту дуже гарно. Відповідь правдива, чесна і нормальна – ніхто не знає, чи це буде краще, чи гірше. Армія втомилася? Так. Армію треба міняти? Однозначно так, треба людей міняти. Якщо ми призвемо зараз двох поважних операторів в цій кімнаті, скажи, будь ласка, хто з двох бійців з Роботиного зможе демобілізуватися? Ніхто. Прозора система як буде нестися служба – немає. Що має? Спочатку платили гроші, потім перестали платити, менше стали платити, закон про посилення кримінальної відповідальності за якісь проступки армійське, які, скажімо так, жорстко вони наказуються в кримінальному кодексі, ніж вчинки цивільної людини, дивно, та все ж. Це така повага в нас до армії дуже потужна. Ну і так далі, так далі, так далі. Корупція… Не мені тобі розповідати. Я бачу, що оці дві вантажівки, про які я говорив, що вони дуже далеко вже роз'їхалися, що ГАЗ-66 вже глохне, а "Хаймарс" ще валить, але вже не зовсім туди, куди треба, ось, і точка біфуркації – момент прийняття рішення про загальну справжню мобілізацію, не бігатню за людьми по Івано-Франківську, так, ти ж, до речі, подивись, Київ не чіпають по мобілізації.

— Вокзали – поїдь на захід України – там на вокзалах знімають просто.

— А чого Київ не знімають? А чого я зараз до тебе доїхав, я годину стояв у заторі, курив сидів, все нормально, ніхто нічого не вручав?

— А чого не вручають?

— Не знаю, чого не вручають – дуже гарне питання. Якийсь план є, і хтось десь комусь сказав: давайте з Києвом спокійніше. А хлопці приїжджають до мене, до тебе і говорять – я приїхав, тут качки, тут спортзали, тут все хо-хо, сволоти ви з економічного фронту. Я говорю, друзяко, я розумію, що ти говориш, стовідсотково розумію, але ти ось цього хлопця зараз хе**чиш, який боїться піти в армію, у тому числі, що не знає, скільки йому служити доведеться, але не він, він та особа, на якого розповсюджується дія закону, але у закону є руки – це працівники, якісь рішення політичні чи військові, які повинні це зробити.

— Останнє, що запитаю – як зараз залишатися притомним, як тримати холодний розум? Стільки інформації – як все відфільтрувати, як зрозуміти, де та сама правда, про яку ми говоримо, а де ні?

— Сідаєш, виключаєш емоції – це 10 хвилин, проводиш аналіз, бери ті повідомлення в телеграм-каналах, новинах, де є цифри, якщо цифри немає – н**й це емоції, до побачення, бажаю здоров'я, де є цифр – держбюджет прийняли, він становить надцять мільярдів, де є цифри – виключи емоції, не треба переживати, хапати слухавку, дивитися щось. Перечитай їх, подумай, подумай. Владі вдалося зіштовхнути армію і пересічних громадян лобами. Армія звинувачує нас, що ми не йдемо до них їх міняти, хоча нема процесу обміну, хлопці, дівчата, ми не можемо вас поміняти, тому що вас не змінять, а суспільство цього боїться, соромиться і тому все гірше і гірше ставиться до армії. А, клас. А де ж держава? Де податки? Ці керманичі войовничі, які скажуть – так, дивись, ми все порішали. А де вони? Якщо приходить до тебе сюди людина і х***ть мене, який в тилу знаходиться і когось ще, я заброньований поки ще, потім приходить цивільний і між ними ненависть, боротьба, поливання гівном, бійки і так далі. А де влада вся? От ми зараз тепер сперечаємося з армією. Що ж ти не йдеш служити? Що ж ти не йдеш будувати безпілотники, дружи. Та я б пішов. Так і я б пішов. Міняймось – рік ти, рік я, я згідний. Давай на 2 роки – 2 роки ти, 2 роки я – нема питань. З армії вихід 200 або 300. Це насправді більш велика проблема, ніж ми зараз з тобою про це говоримо, це дуже велика, прям серйозна проблема, вона дуже гнітить багато людей там і багато людей в тилу, тому що є рідні, є сім'ї, які вже не дуже хочуть 100 000 в місяць, вони хочуть живого і бажано комплектного, не у відпустку чи 2 роки відслужив – рік в довгу граємо, надіємося, що будемо грати в довгу, рік най стається за частиною закріплений, в оперативному резерві людина, відпустіть його на рік, я згоден піти за нього, але за нього, зрозумійте, будь ласка. Тому що тоді виходить дивна ситуація – у нас є люди, які нам керують, наша держава, наші керманичі, але вони коли не хочуть приймати якихось рішень, вони кажуть – це ви самі вирішите, а тут ми будемо рулити, тут ми скажемо 25% прибутку вам дамо, якщо ви побудуєте безпілотник, до того ж усі підготовчі роботи ви створите власним коштом і ми потім подумаємо – можливо ми у вас зробимо замовлення. 25% прибуток мало. Ні, це нормально. Знаєте, що виробник безпілотника зробив би, якби був нормальною людиною і нормально економічний фронт тримав би? Я б зараз вивіз на**н виробництво в Польщу чи Чехію і з за кордону у нас купують безпілотники без перевірки, яка у нього там, скільки відсотків маржинальність, не 25, не 30, "Хаймарси" купують, не кажуть – покажи структуру ціни. А бізнес у нас в Україні дивний, але злий, злий, тому що нас з**ло, нас багато що задовбало, але найбільше нас задовбали росіяни, тому ми робимо ударні речі. Ударні речі, які долітають, які вибухують, які наносить вогневе ураження, ми радіємо, як діти, бігаємо, стрибаємо. Я коли зайшов в цю кімнату – сказав тобі – давай з себе знімемо відповідальність щодо того, що довкола нас відбувається, от припинено свою особисту відповідальність для того, щоб розповідати людям, як все насправді, намагатися їм затормошить і так далі. Це інтерв'ю подивиться якась група людей, так, оскільки я не говорив нічого в принципі позитивного, то подивиться небагато людей, це як марафон, який ніхто не хоче бачити, пара людей з цих подумають, так, ага, якийсь х**н з економічного фронту приходить і навалює мені таку фігню і він говорить постійно повертається до однієї ж фрази – виключаєш емоції, проводимо аналіз, отримуємо результати, включаємо емоції й о***аємо.  Ось це рецепт.

— Давай так, хто подивиться, той подивитися. Друзі, напишіть нам що почуто?

— Будуть казати, що ІПСО російське, прийшов х""н такий, в армії не служив, не бачив нічого, розказує нам, як тут жити, як воювати.

— Подивимося, я дуже дякую, друзі. За рік зустрінемося, чи за пів року? 

— Як скажеш.

— Дякую за розмову.

Підтримайте журналістів "5 каналу" на передовій.

Робіть свій внесок у перемогу – підтримуйте ЗСУ.

Головні новини дня без спаму та реклами! Друзі, підписуйтеся на "5 канал" у Telegram. Хвилина – і ви в курсі подій.