Частина народних депутатів була б набагато корисніша саме в армії – заступник командира 3-ї ОШБр Жорін у "Хто з Мірошниченко?"

Максим Жорін 5 канал
Як влаштована російська армія і чому командири на сході відправляють окупантів на вірну смерть? Про перспективи війни, мобілізацію, депутатів в армії та наступ на Київ говорили з Максимом Жоріним, заступником командира 3-ї окремої штурмової бригади ЗСУ

У програмі "Хто з Мірошниченко?" Максим Жорін розповів про те, що нині діється в гарячих точках на сході, зокрема Авдіївці, як українські військові намагаються відволіктися від війни. Подробиці – в інтерв'ю Анні Мірошниченко – далі.

УВАГА ДО ВІЙНИ

— Максиме, а ви б про що хотіли б поговорити, якщо не про війну?

— Я насправді не знаю, про що зараз ще можна говорити…

— Тільки про війну?

— При всій увазі.. Я вже встиг помітити, що цивільні недостатньо про війну говорять, або недостатньо розуміють, що відбувається.

— Справді?

— Це от наше коло, швидше за все у вашому оточенні більшість таких людей. Але є чимало тих, які живуть просто відірвано від землі і від реальності. Нам потрібні люди для того, щоб воювати, адже війна, якби кому не хотілося і хто собі не побудував мрії, завтра, очевидно, не закінчиться.

Максим Жорін
Максим Жорінз особистого архіву

ПРО НОВИЙ ІМІДЖ

Максим Жорін пояснив, чому вирішив повністю поголити голову.

— Прийшло рішення більш практичних зачісок, я вирішив…

— Отакої. Це добре, що ви тут зняли, а то б на вулиці я б вас не впізнала.

— Є така історія, декілька разів мене не впізнали за вчора.

— А навіщо?

— Мені подобається. Через те, що дуже багато навколо серйозних, надважливих справ, тож інколи військові просто займаються таким "рєбячеством", дивні речі.

— Наприклад?

— Одягнути, підстригтися, змінити зачіску, бороду відпустити або навпаки збрити, тобто такі речі, які тебе відволікають. Вони не суттєві.

— І це відволікає вас, скажіть чесно, від війни?

— Не скажу що особливо, але прикольно.

— Мені подобається, вам не подобається так?

— Мені подобається дуже, я вам дуже вдячний, за те, що ви мене підтримали.

ПРО СЛУЖБУ В 3-й ОШБР

— Ви заступник командира 3-ї ОШБР. Що входить у ваші обов'язки?

— За великим рахунком, це людина, яка розвантажує командира бригади, тому що одна людина не в змозі все зробити і враховувати всі рішення, всю динаміку, особливо зараз, коли такі інтенсивні бої. Інколи навіть щоб комусь із нас відпочити, треба, щоб хтось не відпочивав, тому навіть офіційним штатом у Збройних силах є продумана така посада, яка частково розвантажує командира бригади по деяких напрямках, а саме – планування, бойова робота й адміністрування внутрішнє.

Максим Жорін
Максим Жорінз особистого архіву

ЩО ДІЄТЬСЯ В АВДІЇВЦІ

— Давайте більше поговоримо про схід, це завжди точка гаряча, але зараз, останніми місяцями, інтенсивно все відбувається, зокрема в Авдіївці…

— Зараз ворог там накопичив достатньо сил, хоча я впевнений, що сили були і раніше, однак вони вичікували, поки ми вичерпаємо хоч трохи сили у своїх наступальних діях для того, щоб пустити в бій зараз ті підрозділи, які бачимо, які зараз намагаються просуватися вперед. Мобілізація у них відбулася ще давно, принаймні в тій частині підрозділів, які зараз використовуються. Ці підрозділи були сформовані давно, і вони просто очікували, поки ми на сході вичерпаємо власні сили, наші бригади зазнають якісь втрати, поки втомляться, поки все це відбудеться. І зараз вони вирішили, що цей момент слушний для них, щоб розпочати зустрічні наступальні дії і власне їх вони намагаються втілити в життя.

Для нас нічого суттєво не змінилося, ми продовжуємо бути в обороні, до того ж ми вже давно, ще під час АТО, навчилися такої тактики як активна оборона. Це коли ти сидиш не просто в "глухій обороні" і відбиваєш, а постійно покращуєш своє тактичне положення. У кожного командира взводу, командира роти завжди є задача покращити своє тактичне положення внаслідок чого – інколи повільно, інколи не прям суттєво, не значно, але є просування, є покращення і це все відбувається. Тобто це не мертва лінія, яка взагалі не рухається, хоча місцями вона такою і була. Зараз ми теж знаходимося в деяких місцях в активній обороні, а в деяких продовжуємо тиснути.

ЧОМУ ОКУПАНТІВ ВІДПРАВЛЯЮТЬ НА СМЕРТЬ

— Чому для путіна такі міста як Бахмут, зараз Авдіївка, ви сказали, вони є принциповими?

— Самі міста для нього нічого не значать, люди для нього нічого не значать, я впевнений, що назви міст для нього нічого не означають. Для нього дуже важливо це з політичної точки зору, тому що він це дуже багато обіцяв, вони стали певними заручниками власної пропаганди, обіцянок і намірів і одна справа, коли в нього не вийшло під Києвом, це якось він пояснив, щось вони вигадали, відступили, тактично, щось, кудись… Але це дуже важко навіть їм, навіть з їхнім промитим населенням, з їхньою інформаційно отруєною повністю атмосферою, навіть їм було складно пояснити, що вони не те що не можуть щось взяти в Донецькій і Луганській області, а чому вони вимушені відступати.

Для них це певна політична пропагандистська пастка, яку вони самі собі поставили і в якій вони вимушені щось робити і постійно пхати туди сили, сили, навіть якщо вони розуміють, що там нічого не вийде. Один із таких яскравих прикладів їхньої тактики – це останні події в Андріївці. Десь за тиждень до того, як ми повністю взяли Андріївку, навіть ворогу вже було зрозуміло, що з неї треба виходити, це всім було очевидно, ми настільки створили неможливі умови для утримання Андріївки, ще за тиждень до того, як повністю над нею мали контроль, що правильно ворог мав би підготувати позаду позиції, відвести війська і не втрачати особовий склад.

Замість цього вони просто за добу, інколи батальйонами, запихали в Андріївку людей, запихали особовий склад – зранку рота – до обіду її немає. В обід ще одна рота, до вечора її вже немає. І там було знищено величезну кількість особового складу росіян просто через те, що вони пхали, пхали, пхали туди людей, хоча всім було очевидно, я впевнений, що їхнє керівництво це розуміло, але однак, вони звикли так працювати і для них це абсолютно нормально.

— Максиме, як відбувається – от іде одна група, вони гинуть всі?

— Майже всі.

ЯК ВЛАШТОВАНА РОСІЙСЬКА АРМІЯ

— Інша група розуміє, що там всі загинули, ніхто не повернувся. Цих змушують йти наступною групою і теж – ідіть теж помріть, як і ці?

— Одним із таких найпотужніших інструментів мотивації в їх армії – це є насилля внутрішнє – командира до підлеглого. На цьому там багато що тримається. Ми багато разів спостерігали як на позиціях людей б'ють бітами, автоматами, змушують їх просто, викидають з окопа, і це все у них взагалі звичайна справа. Тому насилля всередині російської армії щодо свого підлеглого  – це не те що норма, це так заведено у них. І це одна з їхніх основних мотивацій. Друге – це те, що нам досить складно буде зрозуміти їх ментальність, тому що ми з ними, м'яко кажучи, різні люди. Більшість з них іде просто на смерть, але для них два фактори: перший це те, що вони як стадо ідуть, а друге – якщо не підуть вперед, то позаду їх або прикладуть крепко, або вб'ють і так, ба більше, як в Андріївку вони рота, яка виходить в обід, вона принаймні не бачить ще трупів тих, хто зранку вже туди зайшов. Але коли це відбувалося в Бахмуті, то вони просто їх переступали, вони просто так по купах трупів переходили і намагалися рухатися далі, тобто вони не те, що… Вони прям бачили всіх тих, хто перед ними не дійшов і вони через них переступали і так само в них це не виходило. Але в Бахмуті там трохи інша була історія. Там все ж таки "вагнера", вони трохи інакше: у них мотивація інакша була, і підхід до виконання бойових задач інший був, але от вони цим напруженням, постійними атаками.

— Чи доречно зараз називати росіян, от ви використали таке слово "стадо", чи це не виходить так, що ми недооцінюємо ворога?

— "Стадо" я використовую як більше їхню соціальну оцінку, ніж військову. Тому що стадо це не тільки ті росіяни, які в армії, я їх вважаю таким точно стадом, які і тих росіян, які поки що не потрапили в армію, ще тимчасово живі ходять. Це більше соціальна оцінка. Якщо їх оцінювати все ж таким як ворога, то я дуже твердо стою на позиції, що не можна недооцінювати і я вважаю, що багато помилок з нашої сторони було саме в цьому питанні, що ми недооцінили, що ми десь накрутили собі, що ми воюємо з "ніким", з "чмонями", оце все… Але щось ми довго з "ніким" воюємо, щось ми довго прям з такими тупими, прям такими нікчемними, без зброї, на старих танках, нічого не вміють… Але щось довго це тягнеться, і є в мене відчуття, що ще якийсь час буде відбуватися. Річ у тому, що у ворога є…Як правило, ми намагаємося, загальну оцінку роблять по піхоті ворога, але росіяни ніколи не збиралися і не планували робити у себе хорошу, якісну піхоту – воно їм просто не потрібно. Вони беруть абсолютно інші напрямки, вони беруть як основні пріоритетні і коли ми дуже багато розповідали на початку війни, що ми технологічні, що ми суперкруті, сучасні, в нас безпілотники і вони літають, розвідують і вражають. Пройшов час, у нас це залишилося так само як і було, більшість безпілотників, яка є в бригадах зараз, вона все ж таки залишається коштом волонтерів, допомоги і це не державні якісь підприємства і це не державне постачання, не системне, ми скупаємо просто по всьому міжнародному ринку ці мавіки, матраци, все це тягнемо…

ПРО ВИРОБНИЦТВО БЕЗПІЛОТНИКІВ

— А чому так?

— Очевидно, що для тієї обстановки, яка в нас є, ми маємо зробити швидке, але системне підприємство, яке буде закуповувати хоча б деталі і збирати тут те, що нам потрібно, але ми досі купуємо, в більшості своїй, це не повністю, але в більшості, ми закуповуємо все – fpv, квадрокоптери, які використовуємо для розвідки, квадрокоптери, які використовуємо для нічного спостереження, все це є з цивільного сектора, звичайне цивільне виробництво інших країн, яке ми закуповуємо. В цей час росіяни зробили власне виробництво і ланцети збирають самі, і fpv вони вже збирають самі і безумовно що постачання в армію системних речей воно спрощує їх використання, застосування стає більш масовим і більш небезпечним.

Максим Жорін
Максим Жорінз особистого архіву

ЩО ПОТРІБНО ДЛЯ ПЕРЕМОГИ УКРАЇНИ

— А якби ми мали все, Максиме, уявіть…

— Все в плані безпілотників?

— І техніки, і безпілотників, і озброєння. Ви вірите в те, що нашими зусиллями, нашою кількістю людей можна перемогти таку країну, як російська федерація, перемогти військовим шляхом?

— Вірю, але тут треба трохи розгорнути. Річ у тому, що я також дуже давно, особливо цивільним, намагаюся пояснити, що сучасна техніка, сучасні ракети і навіть авіація, це не панацея в нашій війні. Якщо навіть в кожній бригаді буде 100% укомплектована по техніці і якщо у нас буде найновіше ППО, і якщо у нас будуть сучасні літаки, вони самі по собі не звільняють територію, і поки на клаптику землі не стоїть українець – це не наша територія, навіть якщо по ньому літає українська ракета, навіть, якщо над ним літає український літак. Саме українець має стояти на цій території і тільки після того, як піхота зайшла, після цього територію можна вважати, що вона підконтрольна. Тут ми підходимо до того питання, власне кажучи, кадрів, і це є насправді більш складною, якщо техніку можна знайти, якщо техніку можна купити, сьогодні її купує держава, навіть купують волонтери, все це відбувається, це принаймні зрозуміло як, можна на швидкість, можна на кількість впливати, але зрозуміло як це зробити, то з людьми в нас ситуація наступна – ми ніколи не переможемо росію за кількістю людей і немає сенсу в цьому, взагалі, перегони в цій площині робити. Але окрім цього ще має прийти розуміння, що оте, що я казав на початку, всі, хто хотіли – вони вже воюють, всі, хто добровільно пішов – вони вже воюють і не треба багато розуму, щоб здогадатися, що вони потрішки закінчуються ці люди, їх стає все менше, але ті, хто залишилися і не пішли, і сприйняли це як належне, що ось так і має бути, що хтось пішов воювати, а хтось не пішов воювати, дехто для себе там вигадує історії про економічний або ще якісь фронти, але це навіть не смішно сьогодні, я дуже уважно послухав би людину, яка пояснила, на скільки суттєвий внесок економічний він сьогодні вносить в Україні, особливо в спортивних залах в Києві попитав би, наскільки ці люди вкрай важливі для української економіки на сьогодні. На скільки вони важливі для армії я точно можу сказати, яку користь вони б принесли, але я дуже сумніваюся, що це прям настільки необхідні люди для української економіки сьогодні. Є проблема з людьми, проблема полягає в тому, що не всі тепер усвідомлюють, наскільки все складно і на скільки хибна думка і мрії про те, що все швидко і легко закінчиться – так не буде точно і більшості людей так чи інакше доведеться бути долученими до війни. Або безпосередньо в армії, або допомагати армії, але це доведеться зробити, якщо ми хочемо дійсно перемогти. Чи вірю я в те, що можна нашими силами перемогти? Так, можна, але для цього має бути абсолютно консолідоване, монолітне суспільство, яке буде разом працювати. Інколи треба буде, якщо ми говоримо про мобілізацію, інколи людям треба буде спочатку їм показати напрямок, на приклад мобілізувати, а потім він вже зрозуміє, наскільки він важливий.

ПРО МОБІЛІЗАЦІЮ

— Ви вже за крайні заходи…

— Доведеться, я розумію, що це багато кому сьогодні не подобається і багато хто сьогодні, особливо з цивільних, вважає, що так не може бути, але доведеться, доведеться, якщо люди самі не усвідомлюють, єдине що, в питанні.. Мені не подобається, коли в армію потрапляють люди, які не вміють, не хочуть і бачать себе там. Безумно, мені б хотілося служити в армії, в якій всі розуміють своє місце, свою важливу місію і все інше. В нашому підрозділі в принципі так і є, і через це нам достатньо комфортно, тому що у нашій бригаді більшість людей є однодумцями, є ідейними людьми і нам не треба пояснювати нікому що ти тут робиш і чому це треба виконувати. Але очевидно що деяких людей, яких на вулиці, з вулиці мобілізують в армію, вони не всі розуміють, навіщо це відбувається. Якщо питання – хотів би я, щоб такі люди? Мабуть, ні. Але якщо питання – чи потрібно це? Так, сьогодні це потрібно, єдине, що має бути, тут же теж дуже важлива історія зі справедливістю – ми спустошуємо села українські, мобілізуємо звідти всіх, але я щось не побачив, що от реально я третій день в Києві, і я щось не побачив, що людей молодиків менше стало в кафе, в спортзалах і я не думаю що всі ці люди критично необхідні для економічного фронту, ба більше, я впевнений, що навіть якась частина народних депутатів була б набагато корисніша саме в армії, вони достатньо фізично розвинуті, вони ходять в спортзали, займаються, навіть дехто військову форму вже носить, привикає потроху, я от впевнений, що вони в армії набагато більше користі принесли, ніж там, де вони знаходяться зараз.

Максим Жорін
Максим Жорінз особистого архіву

ДЕПУТАТИ В АРМІЇ

— До речі, друзі, висловлюйтеся на тему присутності депутатів в армії.

— Готуємо свій підрозділ.

— Ця теза людей зачепить. Я, до речі, звернула увагу, що ви в телеграм-каналі своєму раз по раз так і пишете про депутатів, я до речі хотіла запитати, чому у вас таке ставлення? Ви показуєте Колю Тищенка, відео з ним в парламенті, у вас от конкретно до депутатів бажання їх долучити, так би мовити, до своїх лав?

— Річ у тому, що мене трохи дратує те, що ці люди намагаються створити образ, який асоціює їх з тим, до чого вони взагалі не мають відношення. Все це носіння ними форми, розмови про армію, про фронт, про якісь такі мілітарні речі… Мало того, що я їх вважаю в цілому не дуже розумними людьми, і в мене запитання більше не до них, а до українців, які їх вибрали, це факт, так, мене дратує, що ці люди носять форму, так, мене дратує, що вони відкривають свій рот з приводу ситуації на фронті, з приводу ситуації в обороні, бо вони до цього не мають жодного відношення і нічого для цього не зробили. Якщо дійсно вони це хочуть бути долученими, то, будь ласка, я навіть готовий до нас в бригаду їх взяти

— Хтось же має бути в парламенті, хтось же має бути народним депутатом під час війни, ухвалювати рішення…

— Безумовно. Все ж дуже просто, я вважаю, що ні в якому разі, безумовно, ми не маємо мобілізувати в армію всю країну, всіх цивільних, держслужбовців і депутатів Верховної ради. Я кажу виключно про тих, які деструктивно некорисні на своїх місцях, деяких із них я дійсно такими вважаю, я вважаю, що нічого корисного вони на тих місцях, які зараз займають, вони не приносять. Вся країна спостерігає за тим, як вони займаються рекетом, бігають, б'ються на вулицях, б'ються з якимось молодим хлопцем, хтось комусь ніс зламав, це два депутати Верховної ради. Якщо в них є час на це, якщо в них є бажання і сили, то я думаю, що в армії точно було б користі від них більше, ніж там, де вони зараз знаходяться. Ще раз, дуже важливо, щоб всі розуміли, що це має певну межу – якщо ми говоримо про депутатів, що вони мають іти, дехто із них, я кажу не про те, щоб повністю ліквідувати Верховну раду, ні, безумовно, цього не має робити, країна має існувати, працювати, жити, має хтось дійсно працювати на підприємствах, хтось має займатися іншими напрямками, ті, хто не потрібен в армії дійсно мають займатися своїми справами, але у нас ситуація така, що в армії вже дефіцит з'являється, а охочих не з'являється, але тих людей, які точно не приносять користі країни, вони ж очевидні, ми бачимо, всі за цим спостерігають. Давайте з ним почнемо.

— Ми хотіли з вами, Максиме, про війну, а почали про політику, чи це, мабуть, взаємопов'язані речі, не буває так, щоб тільки про війну говоримо, військові дії…

— Річ у тому, що я противник тези, що щось буває без політики, знаєте, спорт вне политики, медиа вне политике… Це ж не правда все, коли це говорять це завжди неправда. У всьому цьому є політика, всі ці складові, вони живуть в цій країні, вони є учасниками цих процесів і так чи інакше, і спорт політика, і війна політика і медіа це теж, вони беруть участь в політиці.

Максим Жорін
Максим Жорінз особистого архіву

ЧОГО ЧЕКАТИ НА ФРОНТІ

— Якщо говорити про найближчі місяці, чи бачите ви і відчуваєте ви, що може бути якась динаміка зараз на фронті, більш інтенсивна, ніж та, яка є зараз?

— Динаміка може змінюватися, я не вважаю, що зміниться суттєво ситуація, найближчі там місяць точно, може змінюватися залучені сили, але росіяни, я скажу так. У росіян зараз достатньо сил для того, щоб тиснути ще. Так, нам всім сьогодні дуже подобається дивитися відоси, як там на Авдіївці розносять, під Бахмутом розносять, але, на жаль, для ворога це не прям такі суттєві втрати і вони так дійсно в дуже великій кількості гинуть під час цих штурмів, дуже багато техніки горить під час цих штурмів, але їм є ким їх міняти. Тому я думаю, що може змінюватися, точніше, у росії є ще сили для того, щоб прикладати і тиснути, в неї є піхота і в неї є техніка, ба більше, коли це закінчиться, вони вже готові проводити наступну мобілізацію, вони так менш гуманно і демократично підходять до цього питання і вони просто набирають людей, відправляють в армію, ті помирають, а вони вже заздалегідь знають, що вони помруть і просто завчасно вже набирають нових і все, у них от такий процес абсолютно циклічний, ніхто взагалі особливо не париться з приводу того, щоб навчити їх, підготувати їх, в той час, коли ми дійсно витрачаємо час для того, щоб навіть звичайний солдат мав всі базові навички, сьогодні будь-який солдат він так чи інакше отримує всі базові навички по стрільбі, по тактичній медицині, він отримує все базове забезпечення і тільки після цього він потрапляє на фронт. Це можу сказати з впевненістю що так відбувається. В цей час на приклад в росії на це не обов'язково витрачати час, вони просто кількістю рахують – відправили, приблизно розуміють, коли вони закінчаться, готують нових і знову туди відправили. Тому я не думаю, що будуть протягом місяця, принаймні місяця, з того, що я зараз бачу, суттєві зміни, але росіянам ще є точно чим тиснути і чим давити, ба більше, я впевнений, що з часом вони можуть спробувати збільшити лінію фронту, тому що це напрошується, поясню чого – вони зараз розбиваються от нашу оборонну лінію, яка ну в цілому готова, десь більше, десь менше, але є величезна кількість кордону, є кордон з білоруссю, є "придністров'я" і впевнений в тому, що вони весь цей час над цим думають і нам в першу чергу не треба забувати, що на столі у росії лежать плани, досі їх нікуди не діли, зі збільшення лінії фронту внаслідок того кордону, який зараз знаходиться на своєму місці, внаслідок дестабілізації ситуації на кордонах із білоруссю або з "придністров'ям", про все це росіяни думають і ми відповідно про це не маємо забувати, що такі плани у ворога є.

ЧИ БУДЕ ЗНОВУ НАСТУП НА КИЇВ?

— А чи лежить на столі у путіна зараз план щодо Києва, як думаєте?

— Так

— Досі?

— Впевнений, що так. Дивіться, ми знову таки оцінюємо їх становище з нашої точки зору – що в них втрати, що вони не можуть просунутися, а для нього все це нічого не значить. Ну, він просто набере ще – у чому проблема? ці закінчаться - у два рази більше візьміть, у них вистачає звідки брати. Я думаю, що питання по Києву на столі залишається, безумовно, зараз воно є розуміння що воно досить складне до реалізації, але з ним точно не попрощалися назавжди.

— Я думаю, що воно може виникнути тоді, коли ворог наш відчує, що ми ослабли.

— Це правда в тому, що дійсно вони слушного моменту чекають і це стосується не тільки Києва, а й інших напрямків, інших їх планів, вони все менше у них здійснюються, але знову ж таки, я б не сприймав те, що в нас на початку все так вийшло як за належне, все так вийшло, тому що в той момент, всі реально стали як один і всі стали монолітом і саме внаслідок тих людей, які я б навіть в першу чергу поставив це внаслідок людей, а в другу чергу шляхом держави – у той момент ми переламали хід подій, коли не вдалося взяти Київ, коли довелося відступати з Харківщини, ось це є переламними моментами, Маріуполь коли не вдалося взяти нахрапом, одразу, як планувалося, а коли довелося об нього розбити величезну кількість своїх військ, так, і стільки там втратити і часу, і людей, через що зникла можливість, принаймні на деякий час, взагалі думати про Запоріжжя. На той момент люди, українці, український характер, він зламав плани, але сьогодні, з тим, як плине час, все ж таки є певна розслабленість у людей, а ті, хто були на початку, їх стає менше, і ну треба про це думати і не забувати.

ПРО ЗАВЕРШЕННЯ ВІЙНИ

— Ви допускаєте якісь переговори з путіним або замороження конфлікту?

— Допускаю я для себе чи допускаю я, що так може бути?

— І так, і так?

— Для себе я не допускаю таких речей, вважаю, що в принципі розмова у нас в тому стані, в якому ми знаходимося на сьогодні, в тому, в тій обстановці взагалі світовій, яка зараз є, я вважаю що ні в якому разі сідати за стіл перемовин з ним не можна, а треба дотискати. інколи треба прийняти для себе рішення, що так, тобі важко, ти втомився, в тебе закінчуються сили, але або ти зараз витримаєш і дотягнеш, або все, що було – нічого не значить, або все, всі втрати, все, що було зроблено, все перетвориться просто в нуль і зараз я вважаю, що така ситуація. нам треба зібратися, зібрати раму всім українцям і дотиснути разом зі світовою спільнотою, зі всіма, треба просто його дотиснути і змусити повернути всі абсолютно наші території, хоча я вважаю що на цьому не закінчиться наша проблема і моя позиція така, що навіть коли ми будемо на своїх кордонах ми маємо докладати сили до знищення тієї держави, яка зараз існує на території російської федерації, але не власними силами, точніше, не власними руками, я б так це назвав. я вважаю, що ми вже сьогодні маємо працювати над тим, щоб підтримувати і допомагати всередині країни російської федерації, розколювати її на ті частини, які можливі в принципі, допомагати тим народам, які там є, звільнятися, або принаймні ставати на цей шлях, я не вірю в те, що росіяни самі себе звільнять, взагалі не вірю в росіян, просто не вірю, що цей народ на щось здатен всередині країни, але з нашою допомогою, з допомогою спецслужб, з правильною підтримкою це можливо і навіть коли ми вийдемо на власні кордони, ми маємо дуже багато уваги приділити тому, щоб ця країна перестала існувати, бо інакше це нічим не відрізняється від замороженого конфлікту на нашій території, це ми виграємо деякий час, ми програємо в тому плані, що ми всі заспокоїмося, але над нами буде висіти все та ж сокира, яка весь той час

— Ви допускаєте, Максиме, що ми можемо жити десятиліття у війні?

Так може бути, так реально може бути, особливо враховуючи те, що відбувається у світі, враховуючи збільшення світових військових конфліктів, потроху вся планета занурюється у війну. То так, це може бути і не рік, і не два, і не п'ять, може бути десятки років.

— Щось у нас з вами дуже песимістичне вийшло інтерв'ю сьогодні…

— Чого?

— Все про погане і про погане, все надовго…

Максим Жорін
Максим Жорінз особистого архіву

ПРО БОРОТЬБУ ТА ПЕРСПЕКТИВИ УКРАЇНИ

Ну як, не те, що погане, нічого не бачу, це життя, це наша боротьба, я дійсно в якомусь сенсі я навіть бачу в цьому певні привілеї, що нам випала честь ось це розпочати, знищувати їх, звільняти свою територію, боротися за справжню незалежність, нам доводиться за це платити велику ціну, але інакше не буває, зі слабкими ніхто, їх ніхто не слухає, слабкий слабкі ніколи на столом не ставлять свої умови, слабкі живуть завжди за чужими правилами, якщо ми такими не хочемо бути, то доведеться битися, доведеться воювати і це нормально для країни, яка хоче стати справжньою країною, яка має якісь амбіції власні, навіть територіальні або ще якісь, майбутні амбіції в плані лідерства серед країн інших, все це має бути у нормальної країни, ні в якому разі не можна продовжувати ось цю меншовартість свою, так, що ми якась країна в Європі і на що нам там претендувати? На все претендувати. От на все, на лідерство в Європі – давайте до цього рухатися, я не кажу що це треба завойовувати так, як це робить росія, але це можна завойовувати шляхом власного інтелекту, розвитку, економіки і до цього треба рухатися. Ми на самому початку переламали хід подій, які взагалі для нас побудував інший сценарій і зробили ми внаслідок того, що не всі втекли в Польщу, внаслідок того, що не всі там поховалися або чекали, а величезна кількість людей просто самі вийшли, взяли зброю, дехто свою, у кого була, цивільна зброя, карабіни, якісь там рушниці, все ж це було на початку, це зупинило, це зламало плани. Власне монолітність, розуміння своєї цінності як народу, як те, що в нас є – це український характер, який просто треба розбудити, він в нас є, ми можемо боротися, ми можемо досягати, ми можемо бути набагато сильнішими і кращими, ніж є на сьогодні, про це просто треба не забувати, ми українці, все вийде.

— Максиме, дуже дякую за розмову. Домовмося так, наступного разу зробимо з вами позитивне інтерв'ю.

Я і це не вважаю негативним, але окей.

— Ну хтось однозначно вважатиме негативним і таким песимістичним, але давайте на наступний раз щось таке, зарядимо позитивом.

Подумаємо, добре…

— Дякуємо вам, дуже дякую за те, що робите!

Дякую вам.

Підтримайте журналістів "5 каналу" на передовій.

Головні новини дня без спаму та реклами! Друзі, підписуйтеся на "5 канал" у Telegram. Хвилина – і ви в курсі подій.

Попередній матеріал
Чим тривога відрізняється від тривожності, і як з цим станом впоратися – "Не здуріти"
Наступний матеріал
Скандали у владі, холодний прийом Зеленського у США та відносини України із союзниками: повний переклад статті Саймона Шустера в Time
Loading...