Однак тривога може бути і про стан – це, коли ніяково і не можеш знайти місце. 

Тривогу психологи радять сприймати як позитивну емоцію, оскільки вона й справді може сигналізувати нам про небезпеку. Тому, наприклад, коли вам тривожно від сповіщення повітряної тривоги – це нормальна реакція, адже є ймовірна небезпека.

Більше про цей стан і як з ним бути, наша журналістка Софія Норенко поговорила із психологинею Оксаною Сашенко. 

Що таке тривожність і тривога?

— Є тривога як емоція. Тривога як відтінок страху. Коли ми згадаємо базові емоції, основних всього 7. Є страх як емоція, яка обов'язково повинна бути у кожній здоровій психіці, у кожної психічно здорової людини. Коли ми цю тривогу собі трьома способами забороняємо, ігноруємо, намагаємося з нею якось боротися, або дуже імпульсивно, швидко відреагуємо, то, як правило, пригнічена  всередину тривога накопичується і потроху може переростати у стан тривожності.

Які причини у тривожності?

Є чотири основні причини тривожності, як стану: 

1. 1. Генетична – будь-хто міг отримати стан внаслідок того, як ми сформувалися генетично. Але це не основна причина, і інші мають набагато більший вплив.
   2. Стиль батьківського виховання – є дослідження, тому що у гіперопікуючих мам, і у надто ліберальних мам, і у дуже авторитарних таких, які тримають дітей у колючих рукавицях виростають тривожні діти.
   3. Ранні довербальні травми – капсулюються в нашому мозку. Капсулки як скафандри, які бережуть ту травму, аби вона не вийшла на поверхню і не зруйнувала, не рознесла все навколо.
   4. Трансгенераційна травма – те, що передається з покоління в покоління, як сценарії роду. Але, як правило, ми вже йдемо у покоління, коли повирішували все на перших рівнях. 

— А ось, коли ти відчуваєш тривогу, а якщо там вона, наприклад, впродовж декількох днів, то це все переростає в тривожність. І от поки якийсь триндець не трапиться, ти не видихаєш. А потім триндець трапився, ти такий "хух" і я ж сказала, я ж знала, я знала, це було передчуття. Це просто історія про те, що ти по-іншому ніби не навчився ось цю емоцію прожити і тобі обов'язково треба пережити якийсь треш, щоб ось це видихнути?

— Насправді, видихнути треба було взагалі. Чисто буквально зробити вдих-видих-видихнути і суттєво попустило б, тому що насправді видихнути – це не тільки метафорично, а й одна із найпростіших технік безплатних, котра завжди в нас під руками. Уявляємо собі, де ж там в мені живе і вирує зараз та тривожність. Як правило, вона живе десь від сонячного сплетіння, грудної клітини, гортані, і дуже рідко інші локалізації. Ми можемо покласти на неї ручку, зробити вдих, визнати про те, що із видихом я випускаю ту накопичену тривогу, тривожність, що зараз переповнюють мене. Нам, правда, стає простіше і нас попускає. Інтуїція, звісно, існує, але дуже добре вміти її відрізняти від самонакручень.

— А якщо  дихання вже не допомагає? Тому що, знову ж таки, коли панічна атака, в мене були панічні атаки після ковіду, я думаю, що це був такий один із найрозповсюдженіших цих постковідних синдромів. Та тобі не то, що дихати, ти там вже забув, як дихати, як тебе звати.  Мені, наприклад, особисто просто допомагало говорити з собою і ставити питання: "Чи дійсно є якісь причини, чогось боятися?". Я навіть ставила питання: "Чи на мене падає стіна і, чи бачу я, що повзе змія?" Це такі очевидні мої страхи, фобія змій. 

Більше дієвих практик, які допоможуть впоратися з тривогою і тривожністю дивіться у випуску "НЕ ЗДУРІТИ". 

Запропонувати тему для обговорення/поділитись історією: [email protected].