- Я подивилась ваші інтерв'ю, їх не так багато, але вони є, ви читаєте під ними коментарі?

- Переважно ні, хороша ідея, до речі.

- Почитайте, насправді там немає поганих коментарів, що мене здивувало…

- Тепер точно почитаю.

- Як вам вдалося так налаштувати суспільство, що яке ваше інтерв'ю не відкриєш і всюди Кузик – молодець, Кузик – реально крутий?

- Реально так пишуть?

- Так, до того ж ви командир, зазвичай командирів критикують.

- Суспільство не налаштовував, відверто кажу, можливо, тому що я є частиною цього суспільства, хотілося б так про себе думати. По-перше, я командир добровольчого підрозділу, зараз Нацгвардії. Ми офіційно увійшли в цю структуру, але я пишаюсь, що ми зберегли дух добровольчого підрозділу, у нас немає певних негативів, які залишились у спадок від радянської армії. Загалом змінюється армія, трошечки рудименти залишаються, у нас от повністю це відсутнє і відносини у батальйоні, як в добровольчому батальйоні. Я цим пишаюсь.

Наприклад, управлінська ланка батальйону за НАТОвськими стандартами, по секціях, із потрібним обладнанням і так далі, але всі оператори чи там С-2, С-3, управління боєм – це всі без виключення, хто пройшов пекельні бої піхотинцем. У нас немає в управлінні батальйону того, хто не має досвіду в піхотних штурмових боях, хто не був піхотинцем. Це один із критеріїв, не основний, але один із важливих набору, без якого людина не потрапляє в управління. Ще потрібна здатність саморозвиватися, розум, інтелект, освіта, бажання розвиватися, вчитися і вміння вчитись, тому що інколи бажання недостатньо, треба, щоб заходило, особливо вже коли за тридцять, за сорок років, то треба, щоб ті знання осідали.

Нам вдалося створити управління батальйоном на дуже високому рівні, але один із невіднятних аспектів – це бойовий досвід. Я вважаю, що це правильно, тому що у мене немає випускників в академії ще старих, воєнних, які не маючи бойового досвіду, просто виконуючи накази заради кар'єри чи щоб сподобатись керівництву, чи вислужитись, чи просто… Це важливо, тому що людина, яка управляє боєм, точно має розуміти, що відчуває піхотинці, які на передній лінії.

Не скромно, але ми на телебаченні, я теж з піхоти. Я пройшов простим піхотинцем ще з 2014 року, можливо, тому таке ставлення бійців в першу чергу, а вже ставлення бійців ретранслюється на ширшу аудиторію, можливо так, хотілося б думати хороше.

ПРО СПАДЩИНУ ВІД РАДЯНСЬКОЇ АРМІЇ

- Радянщини багато в армії залишилося зараз?

- Якщо порівнювати із радянським періодом, та навіть з початком війни, то небагато. Але якщо дивитися на це очима добровольця, то занадто багато. У вас можна в передачі крепкі слова вживати?

- Можна.

- Інколи оця армійська д**чь вбиває час й бажання зробити набагато корисніше.

- Наприклад, що це?

- Я вам скажу – журнали ведення обліку, на приклад. Це невіддільна частина, тобто армія не знає, що таке цифровий комплекс обліку, як в бухгалтерії є програма С1, армія про це не знає. Є журнал видачі обліку мила для бані бійцям, є журнал обліку журналів.

- Журнал це як журнал, так?

- Журнал. Ви відкриваєте і пишете – сьогодні такого то числа видано такому то бійцю 2 пари носків, 2 рушники, все, дата, підпис. Відкриваєте інший журнал, записуєте, мила видано стільки.

- Та ви що?

- Інколи із цим великі проблеми, тому що динаміка війни настільки велика, настільки швидка, а новітня війна всотує в себе постійно нові елементи. От, наприклад, якась розробка вийшла і вона вже є на передку, працює. Що зі сторони ворога, що з нашої сторони, а от коли привозять волонтери дрон, серйозне обладнання, це в ступор вганяє – тільки навчились, тому, що дрон працює, потім його знищують, треба списувати. А щоб його списати треба завести цей облік журналів. Для деяких певно ці матеріальні цінності важливіші, ніж сама піхота. Інколи таке враження стає, дай Боже, щоб я помилявся. Це смішно і може з одного боку я причепляюся, воєнний скаже – ну а що – має бути облік. Має бути облік, але він іде по всьому – від пального до… От пригнали волонтери машину, ми її поставили на облік частини, відповідно машина зламалася – значить або її швидко ремонтуєш своїм коштом, щоб вона їхала далі, або робиш акт огляду машини, акт ламання, донесення, що зламалась така то рейка, відповідно-згідно оскільки вона на балансі стоїть, то частина має закупити цю рейку, передати вам. Минає місяць цих процесів, машина стоїть, зламану рейку ви фотографуєте, запаковуєте і передаєте туди, щоб був доказ оцих всіх історій.

НЕОБХІДНІ РЕФОРМИ У ВІЙСЬКУ

- Змінити це ви бачите як зараз?

- Звісно, це перша справа, яка, коли війна закінчиться. Треба буде реформувати армію. По-перше, це конкретно ведення обліку - все загнати в цифрову програму, привчити військових, які будуть навіть супротив чинити, до ноутбуків, до комп'ютерів, до цифрового обліку. Завжди влада каже – от є Дія, і в нас дійсно електронний документ визнається на рівні держави. В програмі телефона паспорт, посвідчення водія і інші супутні документи - це дуже зручно, насправді. Так це на рівні паспортних столів можна було впровадити, а на рівні воєнних, мені здається, просто треба це дуже просто зробити, треба воля і бажання зробити. А можливо десь все ж таки налагодити процеси і це буде незручно точно, це буде важкий перехід, можна набагато швидше. Приділяти час треба під час війни війні, а не обліку, писанині і так далі. Це теж, я розумію теж потрібно, тому що специфічна категорія – патрони, вони мають мати контроль і облік і так далі, щоб вони там виключно використовувались там, де вони треба, щоб використовувались, але все одно це може бути цивілізовано, от. У нас це все ще з радянських часів.

ПРО НЕПРИПУСТИМЕ ПІД ЧАС ВІЙНИ

- Шкода. Понад півтора року повномасштабного вторгнення, як ви вважаєте, зараз є теми, які досі не на часі? Тобто ви ж сюди прийшли на інтерв'ю з певною емоцією всередині, щось же у вас всередині болить, чи готові ви зараз про це говорити, чи вважаєте, що все ж таки не варто зараз?

- Я точно знаю, що належу до організації, яка є державницька по суті, ми націоналісти, свободівці, у нас Україна понад усе – це не просто гасло, це те, чим ми живемо, я кажу щиро. І я розумію, от питання корупції всередині держави це не терпимо і під час війни цього не можна робити. Але десь, якщо там до "Старлінка" долазиш на передку – раз, один скандал, другий скандал, на рівні Міністерства оборони скандали, на рівні того там уже партнери західні якось намагаються втихомирити. Невже не можна себе обмежити навіть в розкраданні державних коштів під час війни?

- Це як? Або крадеш, або ні?

- В мене інше. Це неприпустимо красти, я просто не розумію, навіщо це робити з таким огалтелим цинізмом і таким розмахом в цей період? Якщо там ми закінчимося, вони ж прийдуть сюди і все те накрадене буде даремним ризиком. Не краще б укріплювати зараз обороноздатність, об'єднатися всім, працювати на перемогу? От це незрозуміло, незрозуміла якась конкуренція між гілками влади. От для мене, чесно кажучи, як новини заходять, можливо, я не маю часу більше і бажання аналізувати ці новини, може тоді були б відповіді, коли там боротьба за податки, за ПДФО, боротьба між центральною владою і муніципальною владою… От якби наша держава, а держава це не тільки сектор управління, а те, що в ширшому сенсі, ми були єдині, у них би не було питань там і конкуренція. А там місто допомагає воєнним, воєнні дякують місту, я ревную, я заберу у них цей податок, щоб у себе тут його адмініструвати. Це ж гроші всередині країни, їх більше-менше не стає. І коли йде боротьба між гілками влади, а є муніципальна влада, державна, за це по суті чи за лояльність до воєнних, чи за бажання правильно адмініструвати, чи ну не зрозуміло – це розділення країни. Основне – єдина тема – це війна, протистояння ворогу. Ми маємо справу з дуже небезпечним, потужним і на жаль з підступним ворогом. І от це основне. Наш підрозділ має причетність до звільнення Ірпеня, Бучі, Гостомеля, Київська область від Баришівки… Ми працювали і в принципі перші ногами дійшли до кордонів Ірпеня, витіснили ворога, я там побачив ціну ілюзій і самообману щодо людяності московитів. Там знищене, розстріляне мирне населення, при чому нема таких категорій – україномовний, російськомовний чи бандерівець, чи там і так далі. Ні, розстріляні люди від 80 років до дітей. Чому? Тому що мразі зайшли, у них є автомати і вони здеградовані своєю пропагандою настільки, що думають, що вони мають право це робити. Мене ще бісить, аж підкидує, коли я чую заяву – та там чмоні…

- Чмобіки…

- Чмобіки, алкоголіки і так далі. По-перше, їх як гною за сараєм багатенно – це раз, по-друге, вони добре озброєні, по-третє, вони вміють вчитись і на своїх помилках також. Найголовніше - применшувати силу ворога – це злочин, тим більше що фактично він не є слабким. Те, що ми його переможемо – в мене сумнівів нема, але ми маємо справу з дуже небезпечним ворогом, треба концентрувати увагу саме на цій ділянці.

ПРО НАСТУП РОСІЯН

- Як вважаєте, окупанти можуть скористатися ситуацією, якоюсь слабкістю, приміром? Деякі військові мені говорять про те, що вони можуть повторити, як в лютому 2022 року і звідкись знову посунути, вичекати той момент, коли ми зовсім ослабимо і може бути повторний ну наступ, якщо його назвати такий глобальний і він може бути в Донецькій, Луганській області – як ви бачите?

- Я думаю, що він буде. У воєнній аналітиці є правила, які визначаються перебіг подій, ви коли не знаєте що буде, але коли берете різні фактори, аналізуєте і в алгоритми ієрархії можливих подій на перше місце ставиться найгірший сценарій, а потім уже там по розвитку. Ви маєте розробляти з найгіршого до найкращого. Я думаю, що буде повномасштабний серйозний наступ. Я не знаю і це треба Арестовичем бути, щоб впевнено щось прогнозувати на 2 тижні вперед, не знаю звідки почнеться і в яких масштабах він буде, але точно він буде і точно ворог захоче перед якимось з етапів перемовин чи перед етапом їхніх перемовин з заходом, це ж не виключено, що вони ідуть там, отримати більше можливостей для тиску, більше територій. Взагалі, їхня мрія це знищити, захопити Київ, Україну як державу демонтувати. До цього треба бути готовим, ніяка загроза не пройшла.

- Тобто вони не відкинули ідею захопити Київ станом на зараз, як думаєте?

- Однозначно ні і те, що вони вичікують, щоб скористатися, як ви кажете, слабкістю або якоюсь ситуацією всередині, це очевидно. Тому і воєнні не вийдуть на мітинг проти кабміну, влади, парламенту. Зрозуміло - як би вони не пекли, як би вони там не, даруйте мені знов за грубе слово, – дуркували в парламенті, а там же інколи дивишся, там ну…

- Коли ви бачите, що відбувається в парламенті?

- У нас є "Старлінки" й особливо гостро реагуєш на якісь новини, на висловлювання якогось депутата… Нікуди від цього не подінешся, ми соціальні навіть там іноді є небагато часу і реакція загострена. Воно відкладається, тому що ти бачиш, як воно щось втне депутат парламенту і ти думаєш – вас же туди понабирали, щоб ви закони творили, а по цих законах нам жити. Вони, чесно кажучи, хочеться не просто інколи на профпридатність їх прогнати і до психіатра. Ви ж розумієте, про що я говорю, я дивлюсь на вибрики депутатів з парламенту і розумію, що ну це люди, м'яко кажучи, не на своєму місці. Люди, які заслуговують, щоб їх не забули після завершення війні і поставили їм деякі питання. Я знаю, що серед військових є настрої поспілкуватися очі в очі, навіть якщо це будуть колишні депутати. На передку гостро реагується на все, то воно не забудеться, навіть якщо пройде якась формальна зміна. Всіх, хто зараз чудить, так чи інше чекає відверта розмова.

ПРО ВИБОРИ І ВЛАДУ

- З приводу формальної зміни як ви говорите – подейкують, що вибори будуть наступного року – як думаєте, чи відбудуться вони, чи потрібні вони, чи зможемо ми…

- Не знаю, знову ж таки, ми вийшли з політики до перемоги України в цій війні. Тут треба сідати, аналізувати, щоб бути в матеріалі – щоб сказати – цей уряд, влада, парламент на стільки потужно шкодять Україні, що їх треба змінювати негайно, тоді треба змінювати, щоб уникнути узурпації еволюційним шляхом, шляхом виборів. Можливо це потрібно, а можливо і не на часі під час війни робити вибори. Перехід влади, будь-які зміни - управління про це каже, що будь-які зміни послаблюють систему, можливо не треба цього робити, можливо це вимоги і нетерпіння західних партнерів на розгул чи якусь там деяку корупцію. Я не маю однозначної відповіді, тому що я не в матеріалі. Відверто кажу, я не розумію як вони будуть відбуватися, я ж маю право голосу? Так. А я часто на позиціях, хто до мене зі скринькою хтось прийде спитати, що я думаю про цю владу, кого б я хотів обрати?... А таких багато – як будуть їхні голоси враховувати? Як враховувати голоси на територіях, де мілітарна зона, де шастать не можна, але ще є люди, як їхні голоси врахувати? Як врахувати взагалі чи правильно робити еволюційним шляхом такі стандартні вибори в час, коли обмежені джерела інформації, коли у нас, певно це правильно під час війни узурповувати в хорошому сенсі, інформаційний потік і він контролюється владою нинішньою, я кажу про єдині новини, є ще цей формат?

- Так.

- Я на жаль не маю часу їх дивитися…

- Це туди, куди тепла ванна, просто яка потім нашкодить насправді суспільству, погодьтесь…

- Війна іде на багатьох рівнях, те, що ми зараз робимо, інформаційна війна, пропаганда, війна кампаній пропагандистів і з нашого, і їхнього боку, війна обману, дезінформації, на всіх рівнях іде. Можливо, в певний період це було правильне рішення, як я принаймні з ним погодився, тому що я уже просто як людина, насичена теорією державного управління ставлю під сумнів чистоту самих виборів. Чи не буде це спотвореним вибором для виборця, який не має об'єктивної інформації, повної інформації? Демократія - це там де є опозиція, є влада, є боротьба стратегії, боротьба візії майбутнього держави, якісь партії мають націоналістичні ідеології, якісь соціалістичні. Зараз воєнний час, немає на це все часу, треба воювати. Працюємо в рамках єдиної країни, яка воює, але це вже не про демократичні вибори, це вже тоді про інше. Якщо війна не закінчиться, то до влади підуть ті, хто не зайнятий війною і тоді постане питання – а навіщо вони там треба? Я не кажу, що всі воєнні мають піти у владу, але… Хтось воює, хтось волонтерить, хтось розвиває, працює на перемогу, у всіх нема часу навіть на виборчу кампанію, це безглуздо, якщо я командую батальйоном, скажу – так, стоп, мені треба на 2 місяці відпустку, я піду агітувати людей. Якби в мене було… Це дурниця, смішно і блюзнірство під час війни це робити, ми це точно не будемо. Відповідно, а хто буде це робити? Хто настільки вільний, стільки має вільного часу, ресурсів, не думає про перемогу, якщо в нього є зайві кошти на рекламну кампанію? Він не віддає їх воєнним, а він вкладає в борди і так далі. Тобто, це люди, які знову ж прийдуть без державницької позиції, тоді краще б їх не було цих виборів, а вже перенести їх після війни. Можливо, хтось розумний зі мною буде опонувати, доведе, ні, Петро, треба вибори…

- В коментарях пишіть, друзі, що ви думаєте.

- Треба перезавантажити… єрунда… цю владу. Це я, несерйозні процеси, тому що для мене боротьба за владу це зараз єрундовий процес. Треба перемогти, повбивати всіх окупантів, оце серйозно.

ПРО МОБІЛІЗАЦІЮ І ДОБРОВОЛЬЦІВ

- Давайте про більш серйозні загрози. Ви сказали, що можлива нова певна загроза з боку росіян і паралельно військові зараз дуже часто говорять фразу, і ви її теж здається говорили – що ми закінчуємося. І стає вдвічі страшно – що росіяни зможуть посунути знову більш потужно та інтенсивно, а воювати буде мало кому, не так багато людей залишиться на фронті…

- Скажу так – росіяни проводять мобілізацію, у російського етносу є певний фаталізм у світогляді. В цьому плані їм легше проводити мобілізацію. Оскільки українці завжди були вільнолюбні, тобто владу чекають деякі проблеми з мобілізацією. Українці - це нація воїнів, нація переможців і це доведе ця війна, але як писав Юрій Іллєнко, моя улюблена книжка – Доповідна Апостолу Петру – каже – прокляття українського народу – коротке слово "але". Так от “але”. Завжди в українців є своя думка і в рамках нинішньої ситуації і в тому числі політичної, якби це було станом на період вторгнення – проблем з людьми не було, зараз менший потік добровольців. Це я так м'яко кажу, менше людей, які дивляться там на тих, хто не збирається на війну і в нього теж бажання зникає. Якби всі були як один – зібралися, вийшли – було б.. Росія проводить мобілізацію, росія має робоче впк, хоча і слава богу ГУР їх там трамбує і палить, а там у них багато заводів працює, випускає ті ж снаряди, ті ж ракети і так далі, Україна на жаль не має свого виробництва ні боєприпасів, ні зброї як такої, якщо не беремо там окремі випадки, і от тут не порівняне, ми тут реально зараз не те що залежимо, так, там працюємо на підтримці цивілізованого світу, але людей вони нам не дадуть. Вони можуть дати танки, можуть дати автомати, зброю, ракети, дай Боже, щоб літаки дали і ще якусь зірку смерті дали, от, було б класно, але воювати й опановувати цю зброю треба українцям. А динаміка і масштаби війни дуже великі, непорівнянно великі, непорівнянно з АТО, непорівнянно з війною в Афганістані, можливо порівняно з Другою світовою війною. Окрім того, що тут включаються ще й новітні технології, про які не було навіть уявлення, безпілотні апарати, роботизовані апарати, про розумні заряди і так далі і тому подібне. Тому у нас можуть виникнути серйозні перешкоди до перемоги. Україна точно вже на шляху до перемоги. Я вже казав – ми можемо перемогти, умовно кажучи, спокійно, технічно, маючи все, або можемо перемогти через надрив, кров, втрати шалені, не дай Боже, і так далі і будемо оплакувати своїх героїв, замість того щоб радіти новонародженим їхнім дітям. Оце найбільша трагедія і біда, і для мене теж і для кожного. Отут біда. І якщо ми знову ж не вибудуємо єдину систему, коли вся держава воює. Вся, без виключення. Хтось на інформаційному фронті, хтось економічно, хтось розвиваючи виробництво, хтось стримуючи себе від корупції, тому що це репутація закордоном і так далі. От коли ми всі об'єднаємося і добровольців стане більше, значить, стане більше всього у нас, і обладнання і тоді перемога буде плановою, так би мовити. Так, на жаль у нас є шанс здобути перемогу дуже дорогою ціною і я би не хотів. Я хочу безмежно перемогти, але я б хотів, щоб вона легше нам далась, бо мені часто-густо говорять: ви – герої, ви вистояли там, де неможливо було вистояти. Можливо, нам не треба було там стояти, можливо нам треба було побільше обладнання і по вигідніше позиції? Це я не за командування приймаю рішення, я вірю в наше командування, я це щиро кажу – не для там це… просто, от умовно кажучи – у вас або є дрон і ви послали розвідати, щоб він сфотографував, у прямій трансляції подивились, що там відбувається, або відправляєте ногами розвідників, щоб вони якщо повернуться – доповіли. Розумієте різницю?

- Так.

- Коли у нас є дрони, танки, артилерія, підтримка, розвідка, інноваційні прилади і нормальний позитивний настрій у війську, тоді це все рухається вперед. Коли це все працює на надриві, що там контрацептиви, там контрацептиви і там контрацептиви, а я герой помираю за Україну, то воно весело тільки на загальний огляд.

- Чому росіянам вдалося налагодити певне виробництво, я не говорю, що у них там всі заводи працюють 100 відсотків на війну, ну погодьтеся, а чому нам не вдалося ну досягти там певного рівня в виробництві тих самих дронів?

- Якщо об'єктивно і справедливо говорити – вдалося росіянам навряд чи, тому що вони готувалися до цієї війни десятки років, нападали на інші країни, вишколювали у боях, нехай це легко їм вдавалося, свою армію, їхній впк, який дістався в спадок від совка розвивався, тому що прихована мілітарна загарбницька політика була у державі. Україна позиціонувала себе як мирна держава, яка не збирається ні з ким воювати, загарбувати чужі території. Єдине, в чому ми були не праві, не єдине, теж справедливо говорити, але ми упустили той момент і ми самозаколисувалися, що, а ні, росія на нас точно не нападе, та ні, цього точно не може бути. Крим – вона обмежиться Кримом, ну ще трошки Донбасу забере з Луганськом, все, десь колись це має закінчитися. Ми прорахувалися, ми просто по собі міряли і ми розуміли, що в третьому тисячолітті, коли вже є штучний інтелект, коли програми космічні і коли роботи виконують операції на серці, не можемо ми як пітекантропи бити одне одного держаками від лопат по головах. А ні, от вам росія і вони довели, що на стільки здеградували. Вони прийшли сюди на несправедливу загарбницьку війну. І в принципі, в цьому і кінець росії буде, це в тому погибель – тому що ну на Україну не можна нападати багатостраждальна земля, в цю землю стільки крові вже вилито, що, а кров це ж сакральна річ і вона віддасться їм точно, просто питання часу – коли вони відчують на собі те, що ми родом принесли від поневолення, катувань, знущань і так далі. Це їхня помилка, що вони напали, а наша помилка, що ми не готувалися до війни. На всіх рівнях – від їдьте на шашлики, війни не буде, до мого рівня, який точно знав, що буде війна, але десь там лінивий Петро казав – та ні, може цього разу пронесе, може ти ще з дітьми побудь, може ти гроші не в амуніцію вкладай, а може на відпочинок з'їздь і так далі. То і це кожен з нас так, ми всі думали, що антигуманна війна неможлива такого характеру, яка йде зараз, яка ведеться московитами проти українців, вона неможлива, тому що цивілізаційний рівень людства підвищився досить суттєво. Але ми маємо справу реально з деградованим суспільством, при чому я не просто там принижую їх, це факт, вони здеградували на стільки, що вони вважають за нормальне вбивати інших людей в третьому тисячолітті коли там наука може визначити проблеми там голоду глобального, новітні технології вирощування їжі, будь-що, техніка, треба шукати нові форми самоудосконалення, знаходження себе і так далі, а ми займаємося тим, що самим примітивним, що може людство займається у світі – вбиваємо окупанта. Ну ми вимушені це робити. Це дуже брудна, марудна й невдячна робота, як би от останнє чим я хотів би займатися в цьому житті, але я розумію, що у мене діти, три доньки, не їм же це робити. Треба мені як чоловіку. Прийшов час, як у нас жартують, це не наше свято 23 лютого, але була шкільна традиція - хлопчикам дарували на хлопчаче свято, а дівчаткам на дівчаче. І от у нас бійці жартують – ти шкарпетки отримував на чоловіче свято? Так. Ну і воюй тепер, копай окоп. Ну щось в цьому є, якщо ти позиціонував себе як чоловік, ти мусиш коли прийшла біда в родину ми бачимо нашу країну як родину, пішов воювати. Хоча мені це не дуже подобається. Інколи, коли в азарті захоплення боєм, я уже оскотинююсь до рівня окупанта і в азарті починаю там.

- Оскотинюєтеся?

- Я вже казав – що щоб убити людину знову ж таки – людині освіченій у нашому цивілізаційному виборі треба здеградувати, бо в нашому випадку ми не просто знищуємо ворога, ми хочемо якомога більш їх знищувати, і щоб якісно це робити, то певний ступінь особистісної деградації має бути. Я це називаю оскотинюванієм до рівня ворога, воно має відбутися, просто є різні елементи бою: є загальний бій, є артилерійське протистояння, а є окопні бої, де доля вирішує, доля секунди вирішує все і в цей момент головне, щоб боєць не думав там – а чи вбиваю я людину, а може в нього діти є. Це все, це смерть. Він має першим побачити і першим його застрелити. Не думаючи, не жаліючи ні про що. Це воєнні назвуть високим професіоналізмом, а цивільні назвуть тим, чим я назвав – оскотинюванням до рівня ворога. Але ми вимушені це робити, і, оскільки ми працюємо якісно, за наш підрозділ батальйон "Свобода" не соромно, то ми достатньою мірою оскотинились в хорошому сенсі цього слова, якщо є хороший сенс цього слова.

ПРО БОЄПРИПАСИ Й ПРОБЛЕМИ НА ФРОНТІ

- Повертаючись все ж таки до проблеми виробництва станом на зараз…

- Це проблема.

- Є ж проблеми зараз на фронті і вони не вирішуються?

- Проблема кількості БК в трьох лощинах лежить: відсутності нашого виробництва, це вітання нашій владі, яка не здатна налагодити навіть за кордоном ближніх країнах ці заводи, якщо не на нашій території; в малій підтримці наших партнерів, які дають рівно стільки, щоб ми могли протистояти росії, а не перемогти її. Не знаю чому така політика – це вища політика. Третя площина - це динаміка війни. Вона дуже велика, не було такої кількості витрат дуже давно. По лінії розмежування були часи, коли росія вдень витрачала від 70 до 100 тисяч снарядів. Відповідно, якщо рахувати з доступних джерел інформацію, скільки можуть виготовляти всі європейські заводи разом взяті – це 50 тисяч снарядів в місяць, а росія витрачала вдень, в періоди наступу, коли вони наступали на Рубіжне, Сєвєродонецьк, коли вони рухалися вперед. Зараз вони кричать про снарядний голод, про дефіцит БК, але їхній снарядний голод і дефіцит БК – це позамрійний рівень до кількості нашого БК, тобто ми мріяти про таке не можемо. От якби вони попрацювали в нашому форматі, я не можу розкривати скільки на день виділяється, вони б просто повтікали з поля бою.

ЯК КУЗИКА ЗМІНИЛА ВІЙНА?

- Поговорімо трохи про ваше особисте, а то ми так загально про загальну ситуацію. Ви за понад півтора року повномасштабки дуже сильно змінились? Яка у вас всередині особиста війна?

- Майже все змінилося, змінились цінності, змінився я, змінилися пріоритетно навчанню, книжкам, по всьому. Ви знаєте, я мав пару днів відпустки і зрозумів, що у мене майже немає цивільного одягу. Змінилося абсолютно все в моєму житті, я менше бачу родину, менше спілкуюся з мамою, хтось з друзів чи виїхав, чи загинув, чи ми перестали спілкуватися з певних причин, змінилось життя. Якщо раніше були якісь бажання - нову машину купити, десь поїхати відпочити, хобі були - спортивною стрільбою займався… Хотілося, хотілося, хотілося.. То зараз… Якщо я раніше, не те що мріяв про машину, то зараз я мрію про БТР, якщо раніше я цікавився, бо нова колекція якогось взуття чи одягу, то зараз мене цікавить чи видали хлопцям зимову форму, бо були прецеденти і так далі. Все змінилось, все життя, як і у кожного воєнного, я ж не виключення, війна поглинула. Можливо, це зміниться коли війна пройде, а можливо і не зміниться. Це вже буде як копання в собі буде після війни.

- Ви більш емоційною людиною стали за повномасштабку? Я маю на увазі – ви командир, різні бувають ситуації, десь втрата, треба якось пояснити, люди, з якими ви спілкувалися – ви їх втрачаєте, на скільки вам складно як командиру все це проживати?

- Це найскладніше у війні – втрачати. По-перше – це дуже близькі люди, реально, а по-друге – втрата кожної людини - це частина тебе. От хто б що не говорив, це рік-два життя, шматок серця, шматок душі. І це найважче і найстрашніше. Я відверто скажу – це єдине, чого я боюся на цій війні. Не загинути, от вам хрест – це вже пройдений етап, єдине – чого я боюсь, це переживати втрату побратимів. Не дай Боже нікому це відчути… і батькам. Це важка тема. Все змінилось, зрозумів, що багато часу було приділено дурницям в житті, не вартим нічого, що вважалось дуже важливим, що вважалось пріоритетним. Це настільки полова, модель телефона, зовнішній вигляд, марка машини, де ви відпочивали цього року…

- Так…

- Це все порівняно з жахами війни, зі справжніми реаліями – все сміття. Насправді дуже велика цінність людського життя. Це є всесвіт, кожна людина без виключення – це мегацікавенний всесвіт із можливостями, з родиною, зі зв'язками і дуже несправедливо, коли ця людина гине. От є моменти, атеїстів на війні немає, там ангел смерті, ангел життя по колу один за одним ходять, але є місця на війні, де немає Бога. І от там відбуваються речі, про які я не те що з вами, я зі священником не став би згадувати і говорить і це страшне на війні. І люди, які пройшли через справжні реальні бої - це зовсім інші люди. До них, окрім поваги і терпіння, треба особливий підхід. І коли ми говоримо там про тих, кого ми втратили, хто загинув в боях, а їх величезна кількість по всій лінії розмежування і на жаль у нас є втрати, воєнні про них думають як про живих, ми спілкуємося, радимося з ними, ми віримо, що вони там, якщо в раю, то з раю виганяють, якщо в пекло попали, то в пеклі з москалями воюють, це частина нас, бо цей колектив, який відбувся в цій фазі війни зараз, він уже нерозривний, це як ланцюг нації – мертві, живі, ненароджені. Тому десь такий світогляд у нас є, про втрати більше не хочу говорити, бо це важка для мене тема, але те, що нічого страшнішого уже зі мною не може трапитися ніж втрата побратима – це факт. На жаль.

- Давайте от на цьому поставимо крапку. Ви про такі цінності зараз говорите, що я думаю багатьом глядачам є зараз про що задуматися, ви знаєте, я хотіла фінал якийсь позитивний зробити…

- Все буде добре, всіх повбиваємо і буде перемога.

- Я впевнена, але все ж таки на попередні тези нашого героя я дуже хочу, щоб ви звернули увагу. Я вам дуже дякую.

- Я вам дякую. Честь.

• Читайте також: "Чому повільно наступаєте? Ми тебе туди не відправляли!": ТОП табу-питань до військових – поради психолога 

Підтримайте журналістів "5 каналу" на передовій.

• Робіть свій внесок у перемогу – підтримуйте ЗСУ.

Головні новини дня без спаму та реклами! Друзі, підписуйтеся на "5 канал" у Telegram. Хвилина – і ви в курсі подій.