У ніч з 25 на 26 квітня біля храму на Лівому березі столиці, який у народі називають Чорнобильською церквою, сходяться люди. Усіх їх об'єднують спільні спогади і спільний біль.
"Перший раз я побачила, як відпадає щелепа. У нього буквально відпала щелепа. Я кажу: що таке Гріша? Він каже: "Четвертого блоку нема", – пригадує працівниця Чорнобильської АЕС (1986) Ліза Ауліна.
Пані Ліза пригадує розмову з колегою у ніч, коли вибухнув четвертий реактор Чорнобильської АЕС. Жінка віддала станції 10 років життя. Працювала старшою інженеркою. Залишилася на АЕС і після аварії. Допомагала запускати вцілілі другий і третій енергоблоки. Та охочіше говорить не про себе, а про тих, хто ліквідовував аварію.
"Якби не вони, от ці, що то хлопці там, то тут би пів Європи не було б. Ви розумієте, що там потужність вибуху була, то що було в Хіросімі і Нагасакі, то тут було більше", – пояснює жінка.
Про те, що трапилась трагедія, кожен із цих людей дізнався по-різному. Хтось саме був на станції, хтось прямував на зміну…
"Їдемо на станцію, автобус везе нас. Вночі почули хлопок, але значення йому особливого не придали. Їдемо, дивимось, а цей четвертий реактор коптить", – розповідає працівник Чорнобильської АЕС (1986) Іван Кузьмін.
А хтось побачив сяйво із вікон домівки.
"Ось ця труба, яка є, на четвертому блоці стояла. Вона світилася малиновим кольором. І весь цей стовп диму, гарі, він світився. Піднімався вгору, невідомо, на яку висоту, і ця справа сипалася на голову всім мешканцям Прип'яті", – каже тодішній працівник ЧАЕС Володимир.
Володимир керував будівельним відділом на станції. Каже: після трагедії працювали ледь не цілодобово – ночували в одному з цехів місцевого училища.
"Матраци розстелили, дали нам постільне і там ночували. У перші дні прислали багато солдатів і їх поселили в гуртожитки, а для нас будівельників місця, як виявилося не вистачило. Для всіх не вистачило", – зазначив чоловік.
Та найбільше згадують не про саму трагедію, а про тих, чиї життя вона забрала.
"У мене була бригада – 16 осіб, залишилося 7. За цей час і це не у минулому чи позаминулому році, а ще через 3, 2, 5, 7 років десь люди померли", – зауважує ліквідатор Ігор Щербак.
"Почалися ці смерті з 26 квітня і до сьогодні вони не зупиняються. Сьогодні помер у нас член нашої спільноти Петров. У нас книга пам'яті є, всі хлопці і в цій книзі пам'яті, він 1742. З першочергового складу нашої організації 2900 осіб", – розповів Володимир Копчик, представник Асоціації чорнобильців.
Володимир Копчик каже: "На жаль, частина цих людей відходить в інший світ, не дочекавшись гідної допомоги від держави".
"Цю категорію людей, які з Прип'яті і 30-кілометрової зони, їх залишилось зовсім небагато. І треба їм особливої уваги надати саме по пенсійному забезпеченню і соцзахисту, бо у них дуже низька. Особливо евакуйованим, але які не були учасниками ліквідації", – наголошує представник Асоціації чорнобильців.
Та поки ці питання відходять на другий план. О 1:23, а саме в цей час і сталася трагедія, дзвонять у дзвін у пам'ять про загиблих. 35 разів – стільки, скільки років біль від Чорнобильської трагедії не стихає.
Ірина Саєвич, Іван Лємєхов, "5 канал"
Роковини Чорнобильської трагедії: Прип'ять до та після трагедії – фотогалерея
