Роль Медведчука у справі Стуса: адвокат чи другий прокурор

Серпень 2018 року. Інформаційний простір України збурює інформація про те, що творці художнього фільму "Стус " збираються вирізати зі стрічки раніше заплановану сцену суду над поетом і роль у ньому адвоката Віктора Медведчука. Кілька днів продюсери, режисер та інші дотичні особи висловлювали з цього приводу найрізноманітніші версії, аж врешті погодилися повернути сцену до фільму. Поки стрічка знімається, "Машина часу" вирішила зробити документальну версію тих подій

Василь Стус народився у 1938 році на Вінниччині, проте прожив там всього один рік. У 1939-му його батьки, втікаючи від колективізації, перебралися на Донбас. Саме у русифікованому Донецьку (тоді Сталіно) Стус з червоним дипломом закінчує педагогічний інститут і пише перші свої вірші. Потім працює вчителем у сільській школі на Кіровоградщині, два роки служить у війську. Працював у шахті, редагував україномовну газету "Соціалістичний Донбас". На початку 60-х Василь Стус вступає до аспірантури в Києві. Столиця України саме поволі прокидається від сплячки. Тут виникає Клуб творчої молоді, активним учасником якого стає і поет Василь Стус.

Іван Драч, письменник:

Клуб творчої молоді був цікавий тим, що сюди приходили різні люди не тільки письменники, музиканти, художники, але й кінематографісти, юристи, філософи і так далі. Цей світ цікавий був, бо все це відкрилось, щось нове, нове життя начебто після тієї страшної моторошної зими, якась така відлига починалася.

Клуб творчої молоді містився у кінозалі Жовтневого палацу, просто під носом в апаратників Компартії. Радянська влада навіть не підозрювала, що власними руками відкриває пляшку з джином свободи. І хоча на початку шістдесятники зовсім не цікавилися політикою, незабаром політика зацікавилася ними.

Василь Овсієнко, громадський діяч, політв’язень:

Це влада сама підштовхувала шістдесятників на політичну платформу у стан своїх ворогів.

Утім хрущовська відлига протривала дуже недовго. До 1964 року. Трохи раніше, у 64-му сталося ще кілька знакових подій. У Москві – двірцевий переворот, підтриманий, зокрема, і Петром Шелестом. У результаті Хрущов відсторонений від влади, його місце посів Леонід Брежнєв. А ще того ж року Сергій Параджанов зняв фільм "Тіні забутих предків", показ якого у кінотеатрі "Україна" в Києві викликав гучний скандал.

Працюючи над сценарієм "Тіней " за повістю Михайла Коцюбинського в помешканні закарпатського письменника Івана Чендея Параджанов часто зачіпав заборонені теми. При цьому жартував: "Мені не зможуть пришити український буржуазний націоналізм, бо я вірменин". Помилився. Перша хвиля арештів пройшла в серпні-вересні 1965 року. Заарештували 25-ро шістдесятників. Центральним сюжетом, що об’єднував більшість порушених кримінальних справ став памфлет з приводу процесу над Погружальським. Зберігання і поширення якого інкримінувалося майже всім арештованим.

4 вересня 1965 року, Київ. У кінотеатрі "Україна" прем'єра фільму "Тіні забутих предків" Сергія Параджанова. Після показу Іван Дзюба вискочив на сцену і голосно заявив про арешти. Почався хаос. Слово взяв В’ячеслав Чорновіл.

В’ячеслав Чорновіл:

Якийсь дуже здогадливий кіномеханік в апаратній будці включає якийсь апарат, який починає свистати і Івана глушать. Іван сходить зі сцени в супроводі Параджанова, який каже: "Ой Ваня, может быть не надо, что тебе будет". Свист припиняється, я в цей час підіймаюсь на сцену і закликаю всіх, хто протестує проти повторення тоталітарного терору, встати на ноги.

"Деяка частина глядачів вигуками схвалення та оплесками намагалася підтримати Дзюбу. Більшість громадян з обуренням реагували на виступ Дзюби, вимагаючи закликати його до порядку. Виступ Дзюби втручанням адміністрації кінотеатру було перервано. О 22-й годині після закінчення демонстрації фільму один з глядачів (особа встановлюється) став вигукувати: "Де ж правда? Чому не дають говорити правду?".

Довідка КДБ УРСР

 

У додатковій довідці, датованій 20 жовтня 1965 року, повідомлялося: "Людиною, яка вигукувала в кінотеатрі "Україна " слова: "Де ж правда? Чому не дають говорити правду? ", виявився Василь Стус".

З цього моменту за Стусом починається невпинний нагляд КДБ. Його виключили з аспірантури. Він стає активним учасником дисидентського руху.

Семен Глузман, лікар-психіатр, колишній дисидент та політв’язень:

Стус був геніальний поет. Але він був людиною без компромісів, він людиною без шкіри був. Василь завжди реагував на зло, він називав зло. У книжках – це гарна якість, але в житті – це важка якість.

Вірші Стуса видаються у самвидаві, він пише відкриті листи до Спілки письменників, ЦК Компартії, Верховної Ради УРСР із критикою тоталітаризму. Врешті у січні 1972 року під час хвилі арештів українських дисидентів, Стус в числі інших опиняється за ґратами. Інкримінують йому – вірші.

 

З художнього боку вірші Стуса це якась маячня, злобливе белькотіння, а з громадського, політичного — це свідомий наклеп, очорнювання і оббріхування нашої дійсності.

Рецензія на збірки Стуса на замовлення КДБ, 1972 рік

Стусу, як і багатьом іншим дисидентам, починають шити божевілля. Це період розквіту каральної психіатрії. По всьому "совку" починають зводити так звані спеціальні психіатричні клініки тюремного типу. Медперсонал — працівники КДБ. При цьому визнання тих, хто думав інакше, "божевільними", а відповідно, і відправлення їх на примусове лікування до психіатричних установ відбувалося згідно з чинними у СРСР медичними нормами.

Семен Глузман, лікар-психіатр, колишній дисидент та політв’язень:

Була необхідність якось налякати країну. І ось тоді з'явилася радянська психіатрія. Тому що 7 років - це величезний термін, але це не розстріл, як сталінські часи. А коли ви потрапляєте в психіатричну лікарню, де у вас терміну немає – ви там можете просидіти і все життя або кілька років. Вироку немає, ви не знаєте що з вами буде через деякий час.

Маховик каральної психіатрії починав розкручуватись з того моменту, коли за рішенням суду вільнодумців відправляли на судово-психіатричну експертизу. Зазвичай вона проводилися в науково-дослідних інститутах, звідти майбутні пацієнти радянських "психушок" виходили, вірніше їх виводили під охороною, з діагнозом "уповільнена шизофренія".

Семен Глузман, лікар-психіатр, колишній дисидент та політв’язень:

Лекцію читав тоді ведучий психіатр, директор інституту Сербського і одночасно генерал-майор Морозов і хтось із судових експертів запитав, що таке "уповільнена шизофренія"? Професор, академік Морозов, посміхнувся і сказав дуже чітко: "Розумієте, колеги – це коли галюцинацій немає, марення немає, а шизофренія є".

Василя Стуса відправляють на обстеження у Київську психоневрологічну лікарню.

Семен Глузман, лікар-психіатр, колишній дисидент та політв’язень:

Далеко не всі психіатри були готові йти на такі зловживання. Я далеко не буду ходити – ось Василь Стус. Я з ним сидів у камері і він мені розповідав, як він тут проходив експертизу. І як тут заввідділу, звичайний радянський психіатр, член партії, як і більшість, на питання Стуса, він же був дуже прямим людиною, без компромісів, він запитав: "Ну що будете з мене робити дурника?". На що вона відповіла: "Ні, ми цим не займаємося".

Отже, Стусу відносно пощастило. На початку вересня 1972 року Київський обласний суд за звинуваченням у "антирадянській агітації й пропаганді " засудив його до 5 років позбавлення волі та 3 років заслання. Покарання відбував у мордовських таборах. Звідти пише заяву до Верховної Ради СРСР про відмову від радянського громадянства. Марно.

У цей самий час до Київського університету на юридичний факультет вступає інший герой нашої історії Віктор Медведчук.

Вступ Медведчука до Київського університету виглядає достатньо дивним. Його батько Володимир Несторович Медведчук під час німецької окупації, з 1942 до 1943 роки співпрацював з нацистами. Займався примусовим вивезенням на роботи до Німеччини працездатної української молоді. У листопаді 1943-го після відступу німецьких військ, його заарештовано СМЕРШ і засуджено до 8 років ув'язнення і 4 років заслання із формулюванням "за участь в українській націоналістичній діяльності". Хоча до ОУН він жодного стосунку не мав. На засланні у Красноярському краї і народився Віктор Медведчук. Як син ув’язненого колаборанта, він мав мало шансів на хорошу освіту. Тим більше вступні іспити провалив. Однак на юрфак таки потрапив.

історичне фото

Як стверджує біограф Медведчука, автор книжки "Нарцис" Дмитро Чобіт, причиною цього стала позаштатна співпраця майбутнього адвоката і політика з міліцією.

Уже в університеті Медведчук стає командиром комсомольського загону так званого ДНД – добровільної народної дружини. У листопаді 73-го юні помічники міліції на чолі з Медведчуком сильно побили неповнолітнього. І опинилися на лаві підсудних. Суд засудив Віктора Медведчука до двох років позбавлення волі. З університету його відрахували. Однак уже за кілька місяців покарання значно пом’якшили, а через рік Медведчук поновився на юрфаці. На думку біографів – це сталося завдяки його згоді співпрацювати з КДБ.

архівне фото

У 1979-му році після мордовських таборів вийшов на свободу Василь Стус. Влаштувався працювати на завод. Те, що він побачив у русифікованому Києві, йому дуже не сподобалося. І він фактично реанімував знищену Гельсінську групу, чудово розуміючи, чим це йому загрожує.

У Києві я довідався, що людей, близьких до Гельсінкської групи, репресують найбрутальнішим чином. Так, принаймні, судили Овсієнка, Горбаля, Литвина, так перегодом розправилися з Чорноволом і Розумним. Такого Києва я не хотів. Бачачи, що Група фактично лишилася напризволяще, я вступив до неї, бо просто не міг інакше. Коли життя забране – крихт я не потребую.

Василь Стус,

«З таборового зошита», запис 6.

При цьому Стус жорстко критикував гельсінський рух, називаючи його боягузливим і наводячи за приклад польську "Солідарність". Очолювана електриком Лехом Валенсою профспілка оголосила страйк, який охопив майже всю країну. В СССР подумували ввести до ПНР війська, проте вже загрузли у війні в Афганістані.

13 травня 1980 року проти Стуса порушили кримінальну справу за виготовлення і розповсюдження "ворожої літератури, що порочить радянський державний і суспільний лад". Доказами слугували листи та вірші. Обвинуваченому проти його волі надали громадського адвоката Віктора Медведчука. Стус намагався відмовитися від нього, заявивши, що другий прокурор йому не потрібен.

Я відмовляюсь від адвоката Медведчука і взагалі від любого Радянського адвоката. Я вимагаю адвоката з міжнародної правової організації.

Василь Стус,

з протоколу судового засідання.

Марні спроби. Хоча Стус на суді заявив, що не визнає себе винним, його адвокат Віктор Медведчук прийняв сторону звинувачення. Це чорним по білому записано у документах процесу.

Багато років по тому в адвоката Віктора Медведчука геть інший погляд на ті події.

Віктор Медведчук:

Як я захищав Василя Стуса? Я можу вам відповісти. Я захищав згідно з тими законами, які діяли на той час. Я не порушував адвокатських норм діяльності і етики. Василь Стус був засуджений за антирадянську агітацію і пропаганду. Він боровся з радянською владою і закони радянські робили так, що він повинен був відповідати за цю діяльність.

Українські адвокати Роман Титикало та Ілля Костін, проаналізувавши справу Стуса, зробили такий висновок про якість захисту:

"Від адвоката Медведчука не вимагалося ставати дисидентом, як його підзахисний, робити гучні заяви, проголошувати промови, конфліктувати з репресивним імперським апаратом. Його професійним обов’язком було робити свою роботу якісно, професійно, згідно з вимогами чинного законодавства. Вже це, як підтвердив згодом суд вищої інстанції, могло б призвести до виправдання Василя Стуса або ж хоча б до призначення йому більш м’якого покарання. На шальках терезів було життя людини. На жаль, адвокат зі своїм обов’язком не впорався. Більше того, захисник Медведчук фактично став пособником сторони обвинувачення, діяв усупереч і нормам права, і вимогам професійної етики".

Роман Титикало, Ілля Костін

 

2 жовтня суд зачитав вирок – 10 плюс 5. 10 років таборів і 5 заслання. Стус знав, що з підірваним здоров’ям волі уже не побачить, але апеляції не подав. Покарання відбував у Пермських таборах. Наглядачі знищили приблизно 300 його віршів, однак частину написаного у цей час таки вдалося врятувати і навіть передати за кордон. У 1985-му на початку так званої перебудови, українська діаспора збиралася подати Стуса на здобуття Нобелівської премії з літератури. Проте у ніч з 3 на 4 вересня поета не стало. Він помер у тюремному карцері, чи то від переохолодження, чи від удару нарами.

Адвокат Стуса Віктор Медведчук зробив блискучу кар’єру, з 2002 до 2004 роки очолював Адміністрацію Президента Леоніда Кучми, є кумом президента Росії Путіна, а його "Український вибір" політологи називають просувачем інтересів РФ в Україні.

19 листопада 1989 року. Аеропорт "Бориспіль". З далекого Уралу прибув особливий борт. З нього вивантажили три цинкові труни. Додому повернулися троє дисидентів-українців: Василь Стус, Юрій Литвин і Олекса Тихий. Вони були замордовані у сумнозвісному таборі №36 протягом 1984-1985 років. Гуманний радянський закон не дозволяв забирати ув’язнених навіть мертвими, поки не відсидять свій термін. І ось заледве у 1989-му покійних вдалося вирвати з неволі. На перепоховання на Байковому цвинтарі зібрався великий натовп, понад 15 тисяч людей. В руках усі тримали свічки.

Василь Овсієнко, громадський діяч, політв’язень:

Яке це було диво! Сверстюк сказав, що всі дива Господні сталися, і що ховали з особливими почестями особливо небезпечних рецидивістів, і більшість творів збереглися, і видали їх. Одне тільки не сталося – коли ми йшли Володимирською вулицею, 19 листопада 1989 року, то оті біси, які сиділи у КДБ, звідти не повискакували, не побігли до Дніпра, не вселилися у стадо свиней і не потопилися в Дніпрі. Все решта відбулося.

Протистояння поета з його адвокатом триває. Незнання історії не звільняє від відповідальності.

Попередній матеріал
Центрвиборчкому стало більше: як депутати погодили таке рішення
Наступний матеріал
Спортивна надія країни: як світ стоячи слухає гімн України у фіналі змагань