Співпраця УПА та польської Армії Крайової: атака на місто Грубещів

Липень 2018 року. Президент Польщі Анджей Дуда вирушає до України, на Волинь, щоб вшанувати поляків убитих українцями у часи Другої світової війни. Президент України Петро Порошенко, своєю чергою, їде в Польщу, щоб відкрити меморіал українцям, яки загинули від рук поляків у селі Сагринь. Жодної спільної заяви – навпаки, окремі згадки минулих кривд. Тінь страшного минулого нависла над майбутнім сусідніх країн

Петро Порошенко, Президент України:

Я переконаний, що і в польському, і в українському суспільстві є достатньо мудрості, аби зрозуміти, що будь-яке протистояння між нами точно послаблює нас. Послаблює саме тоді, коли між обома нашими країнами постала спільна загроза зі сходу. Коли гібридна війна, розгорнута проти України, поширюється Кремлем на всю Європу. І будь-які прояви використання, будь-якими політичними силами, історичними силами задля підвищення рейтингів є абсолютно неприйнятними. Мірятися пролитою кров’ю наших народів і здобувати політичні дивіденди – це є ганебно, це є неприйнятно і це шлях в нікуди. На мою думку – це зрада пам’яті про невинні жертви нашої спільно трагедії.

Польська сторона, своєю чергою, непоступливо міряється літрами пролитої крові. Мовляв, кількість убитих українцями поляків у рази більша, ніж навпаки. "Машина часу" вирішила вкотре нагадати про кривавий конфлікт, але крім спалених сіл, убитих жінок, дітей та старих, пригадати ще одну сторінку українсько-польської історії. Коли представники українського і польського підпілля, зрозумівши безперспективність і навіть згубність взаємного поборення, зуміли переступити через жахливе минуле і простягнути один одному руку. Щоб дослідити співпрацю УПА і Армії Крайової у 1945-1946 роках ми вирушили у Варшаву до архіву Інституту національної пам’яті Польщі. Але перш ніж розповісти про тамтешні знахідки, треба почати з давнішого, кривавого минулого.

7 лютого 1943 року. Волинь. Під прикриттям ночі у містечко Володимирець заходить велика група озброєних людей. В руках у них переважно карабіни і нагани, у декого навіть сокири, лише у кількох автомати. Швидко подолавши кілька вулиць, чоловіки атакують відділ німецької поліції. Коротка перестрілка і з будівлі знято прапор зі свастикою. Убито коменданта-німця і 7 поліцаїв. Звільнено полоненого члена ОУН Діброву. Такою була перша антинімецька акція Української повстанської армії. Утім, як стверджує польський історик Гжегож Мотика, це був не кінець акції, а початок рейду. На його думку, вже вранці наступного дня буцімто той самий загін УПА під командуванням Перегіняка вчиняє напад на польську колонію Паросля біля Сарн. У результаті атаки сокирами вбито 155 мешканців села, серед них жінки і діти. І хоча нападники представилися червоними партизанами, польські історики переконані, що йдеться саме про першу антипольську акцію УПА на Волині. Натомість українські історики наполягають, що конфлікт розпочався на Холмщині з антиукраїнських акцій Армії Крайової. Хто б не почав перший, уже за кілька місяців це переросло у справжню українсько-польську війну, відголоски якої лунають ще нині.

Причин і приводів для кривавого польсько-українського протистояння було цілком достатньо. Це і напружені стосунки у міжвоєнний період, і взаємні звинувачення у колабораціонізмі, і під’юдження, як з боку німців, так і радянських партизан. А головне — несумісні уявлення керівників українського і польського підпілля про повоєнні кордони. ОУН і її військова потуга УПА бачили у майбутньому Україну в кордонах етнічного розселення українців. Польське підпілля хотіло повернення Польщі у кордонах 1939 року разом з Волинню і Східною Галичиною. А польську етнічну меншість на цих територіях вважало достатнім аргументом для цього.

Жертвами і учасниками війни ставали не тільки учасники повстанських армій, але й переважно мирне населення. Представник іншої нації автоматично вважався ворогом. Незалежно від статі і віку. Причому обидві сторони свої напади і звірства виправдовували як так звані відплатні акції.

 

Українські військові організації, керовані колишніми офіцерами армії Петлюри (Тарас Бульба) та ОУН (як Мельниківці, так і бандерівці) розпочали масові вбивства польського населення. Спочатку акція була скерована проти поляків, які працювали в німецькій адміністрації, а потім поширилася на сільське населення. Число жертв уже перевищує 2 тисячі осіб.

Звіт керівника польського збройного підпілля генерала Ровецького у Лондон, травень 1943 року

 

Поляки на Волині становили етнічну меншість – всього 16%. Проте кількість воєнізованих формувань з їх боку була значною. У липні 1943-го, після зриву переговорів між ОУН та польським підпіллям, УПА завдало серйозних ударів по базах Армії Крайової і польської самооборони. Водночас знищувалися цілі села.

Внаслідок проведених дій першою групою ... зліквідовано села і колонії Гута-Степань, Борок, Омелянку, Ляди... Другою групою — Вирку, Селисько, Сошники, Острівки, Переспа, Виробки, Гали, Шимонісько, Ужане, Зівка, Березина, Тур, Поле... Ворожі втрати — 500 убитих та неокреслена кількість ранених... Розбито німців з Костополя.

Звіт командира ВО Заграва І. Литвинчука Дубового від 27 липня 1943 року.

На початок 1944 року конфлікт перекотився з Волині на Холмщину. Там не було УПА, зате діяли добре озброєні відділи.

Володимир Середа, голова об’єднання товариств депортованих українців "Закерзоння":

На Холмщині масові вбивства почалися у 1944 році, навесні, тобто ще в часи німецької окупації. Символом цієї трагедії є село Сагринь. Де було вбито беззахисних, по суті, біля кільканадцяти осіб. Ні однієї жертви з боку нападаючих польського підпілля, з боку поляків, не було. Там було замордовано за ніч у Сагрині понад 600 українців.

За короткий відтинок часу спалено кількадесят українських сіл. Керівництво ОУН для захисту місцевого населення ухвалює рішення про передислокацію на Закерзоння відділів УПА і створення там нових підрозділів лісової армії.

Володимир Харчук, заступник директора КП "Доля":

То було таке укр. село, повстанське село, в якому було чи не найбільше в окрузі хлопців в рядах УПА. Власне за часів окупації німецької, а потім за часів більшовицької. І відповідно тут є багато захоронень, навіть є на тому цвинтарі. У нас в Україні важно знайти таке село, яке могло би показати, що стільки є захоронень вояків Української повстанської армії власне на цьому цвинтарі є.

У 1945 році уже після Ялтинської конференції Сталін зіштовхнувся на Закерзонні з серйозною проблемою. Ні армія, ні НКВС, ні слабкі органи польської радянської влади не контролювали ситуацію в регіоні. На Перемишльщині виникає так звана повстанська республіка.

Богдан Гук, історик і публіцист, Польща:

На цьому терені у 1945 році, у другій його половині – улітку, знаходилася його так звана Повстанська республіка. У силу тодішніх мілітарних і різних обставин військо польське не мало доступу на ці терени. Терен Повстанської республіки у 45-му році протягом майже 6 місяців знаходився під контролем адміністрації ОУН, а мілітарно був підпорядкований УПА.

історик і публіцист

Антиукраїнські акції польського підпілля та так званих батальйонів хлопських проходили під гаслом: "Українці в Україну! Українці за Буг!", тощо. Одним з ініціаторів терору був АКівець Маріан Голембьовський. А виконавцем – підпільник, на псевдо Рись.

Сотні, тисячі загиблих українців, місце наймасовішого вбивства українців – село Сагринь. Не менш кривавими були відплатні акції українців.

Нарешті і до УПА, і до АК приходить розуміння безглуздості боротьби і спільності інтересів. У травні 1945-го на Закерзонні одразу кілька спроб переговорів, які дають результат. Підписується певний пакт про ненапад, який передбачає перенесення розмови про кордони до кращих часів. Учасники зустрічі – вчорашні вороги: поляк Голембьовський і українець Євген Штендера.

"Не без певної гордості можу зараз сказати, що те що для багатьох зараз стає очевидним – польсько-українська співпраця, я реалізував вже 40 років тому. Я взяв на себе ініціативу припинення ворожих стосунків поміж нашими народами в ситуації, яку зараз багато кому важко буде зрозуміти".

Маріян Голембьовський

 

"Виявилося що, по обидва боки існує багато людей, які щиро прагнуть мирного порозуміння і тривалої співпраці поміж польським і українським народами. Можна тільки жалкувати, що багато з тих людей загинуло на полях битв або в комуністичних в’язницях".

Євген Штендера

В українських архівах дужа мало матеріалів про співпрацю УПА та Армії Крайової у перші повоєнні роки. Не дивно, адже все це відбувалося на території, яка за Ялтинськими угодами відійшла до нинішньої Польщі, тоді – окупованої більшовиками. І УПА, і АК опинилися на нелегальному становищі. Щоб дізнатися більше за цей період "Машина часу" вирушила у Варшаву.

Після повалення комуністичної диктатури, Польща ліквідувала всі колишні спецслужби. Їхні архіви були частково знищені. Ті, як вдалося зберегти передані по польського Інституту національно пам’яті – структури, яка не тільки досліджує історію, а й має право порушувати та розслідувати кримінальні справи щодо злочинів минулого. Користатися архівами можуть не всі, так само – архів має право відмовити у доступі до документів, якщо вирішить, що там конфіденційні дані. У архівах польського Інституту національно пам’яті 91 кілометр документів. Частина з них вже оцифрована, інша – в процесі відновлення та шифрування. Є там і чимало про співпрацю УПА з АК у період 1945-1946 років. Наприклад – багатотомна справа Петра Федорова, керівника служби безпеки ОУН на Закирзонні. Він був схоплений силами польської безпеки та НКВС у 1947-му, протягом 3 років тривало слідство, врешті у 1950-му Петра Федорова було розстріляно у Варшаві. Серед звинувачень є і організація зустрічей з представниками польського антикомуністичного підпілля, а також – проведення спільних військових акцій.

У архівах польського Інституту національно пам’яті вдалося знайти ще чимало цікавого. Зокрема, спільне інтерв’ю упівців і аківців британському журналісту, протоколи зустрічей і навіть спільних конференцій.

Найвідомішою спільною акцією УПА з польським антикомуністичним підпіллям залишається атака на місто Грубещів у червні 1946 року. Перша зустріч у лісі для упівців і аківців надовго запала в пам’ять.

Часу на розмови про криваве минуле було небагато. Прийшов момент бою. Згідно з планом 120 вояків УПА отримали завдання штурмувати приміщення НКВД та переселенчу комісію, повстанці "Волі і Незалежності"(колишня Армія Крайова – ред.), мали нападати на польську безпеку, міліцію та осередок компартії. Особливістю бою було використання українськими повстанцями так званих торпед – трофейних турбореактивних снарядів – ручний "Град ". Торпедник для цих снарядів сконструював чотовий УПА, уродженець Полтавщини – Гриць Руденко. "Торпеди" летіли з ревом літака, залишаючи за собою вогняний слід. Власне з артобстрілу міста й почалася атака повстанців.

"Першу торпеду, – згадував "артилерист" УПА, – пустив я в кошари (казарми) НКВД. Торпеда попала в середину. Перед випущенням торпеди в будинку було світло, та видно було, що всередині кімнати робиться. Отже, я бачив, як двоє більшовиків милось, а пізніше убирались. По вибуху торпеди я не бачив вже жодного світла, ані людей в кімнатах".

Володимир В’ятрович, Історія з грифом "Секретно"

 

Бій у місті тривав півтори години, за цей час розбито будинки НКВД, УБП, пошти, захоплено комендатуру міліції, знищено автомобілі та документацію, звільнено з полону 25 в’язнів. Невдачею закінчився штурм переселенчої комісії – її охороняв добре озброєний гарнізон.

Що цікаво – військо польське у бій з повстанцями не вступило, про це була попередня домовленість між ними і підпільниками. Серед тих, хто відмовився виступити стріляти в своїх земляків, був поручник Войцех Ярузельський, майбутній комуністичний диктатор Польщі.

Серед УПА було п’ятеро загиблих і троє поранених. Серед останніх – і керівник операції, Євген Штендера.

Більше про матеріали з польських архівів у наступних випусках "Машини часу".

Цей матеріал з'явився в рамках проекту Центру досліджень визвольного руху -  "Deconstruction. Aрхіви КҐБ для медіа", що став можливим завдяки підтримці Посольства Чеської Республіки в Україні у рамках програми Transition, а також Міжнародного Вишеградського Фонду спільно з Міністерством закордонних справ Королівства Нідерландів

Попередній матеріал
Гострі запитання, несподівані спікери, "віра в Ялту": розлого про другий день YES Ukraine-2018
Наступний матеріал
Відродження унікальної традиції: як на Тернопільщині фестиваль борщівської вишивки святкували – фото, відео