Початок 60-х: заснування київського клубу творчої молоді – "Машина часу"

Початок 60-х – час умовної Хрущовської "відлиги". Саме в цей період у Києві з’являється Клуб творчої молоді. "Машина часу" представляє серію передач про покоління української інтелігенції, яке увійшло в історію, як "шістдесятники"

Червень 1961-го. У Відні відбувається зустріч новообраного президента США Джона Кеннеді з керівником СРСР Микитою Хрущовим. Довгі години безплідних переговорів завершилися фразою Кеннеді: "Здається, зима цього року буде холодною". Після короткого потепління світ повертається до протистояння і гонитви озброєнь. Зводиться Берлінський мур, з новою силою розгортається війна у В'єтнамі, от-от почнеться Карибська криза, яка поставить світ на межу ядерної війни.

Тоді як в Японії та Європі — економічне чудо. Науковці демонструють лазерний промінь, людина опиняється в космосі та досягає дна Маріанської западини. Вибухає сексуальна революція. У англійському Ліверпулі перші концерти дає Бітлз. У США Рой Ліхтенштейн та Енді Ворхол засновують стиль поп-арту. Починаються шістдесяті роки — час великого струсу для всієї планети. Відгомін якого відчувається навіть у Києві. Тут з’являється Клуб творчої молоді.

Іван Драч, письменник:

Клуб творчої молоді був цікавий тим, що сюди приходили не тільки письменники, музиканти, художники, але й кінематографісти, юристи, філософи і т д. Це такий цікавий світ був, бо відкрилося щось нове, нове життя начебто, після тієї страшної, моторошної зими

Клуб творчої молоді містився у кінозалі Жовтневого палацу. Радянська влада навіть не підозрювала, що власними руками відкриває пляшку з джином свободи. Саме тут, практично під носом у ЦК, визрівало ціле покоління бунтарів. І хоч вони спочатку не цікавилися політикою, політика зацікавилася ними.

Жовтневий палац, 'Машина часу'

Василь Овсієнко, громадський діяч, політв’язень:

Влада сама підштовхувала шістдесятників на політичну платформу у стан своїх ворогів.

Подібні клуби виникли у Львові, Харкові, Одесі та Дніпропетровську. Вони влаштовували поетичні вечори, неформальні виставки, вистави, кінопокази, слухали джаз. Все дихало молодістю і свободою. Українською свободою.

Іван Драч, письменник:

А Клуб творчої молоді , щоб я не змоскалізувався зовсім, то проводжав мене кожного разу в Москву. Я вертався в Москву і чоловік 20-30-40 і всі на вокзалі були. Реготали, співали, танцювали, казилися, як могли. Оце для мене такий Клуб творчої молоді.

До Клубу належали Ліна Костенко, Іван Світличний, Іван Дзюба, Євген Сверстюк, Михайлина Коцюбинська, Алла Горська, Людмила Семикіна, Лесь Танюк, Василь Стус, Іван Драч, Микола Вінграновський, Ірина Жиленко, В’ячеслав Чорновіл, багато інших талановитих молодих людей.

шістдесятники

Степан Процюк, письменник, автор роману "Травам не можна помирати"

Зрозуміло що таке 30-ті роки – Голодомор, найбільші репресії і т. д., і т. д., Україна перетворилась, Радянський Союз, на концтабір. 40-ий – війна. Здавалося, що це так довго не може тривати. Що щось трапиться, щось відбудеться. Було страшне, але життя. 50-ті – помер Сталін, розквітли надії. 60-ті – час надій.

Вони почали свій шлях у короткий період Хрущовської "відлиги", яка насправді закінчувалася, так і не розпочавшись.

12 серпня 1961 року. Агент КДБ Богдан Сташинський утікає зі Східного Берліна у Західний, здається поліції і зізнається – кілька років тому за наказом із Москви він убив лідера українських націоналістів Степана Бандеру.

Богдан Сташинський

Сергій Плохій, історик:

Після допитів, які тривали два чи три тижні – вони йому не повірили. Історія, яку він розповів і яку я розповідаю у своїй книзі, виявилася занадто нереальною для співробітників ЦРУ

Уже наступного дня СРСР приступає до зведення Берлінської стіни. У будинках поруч замуровують навіть вікна, розбирають лінії метро, перекривають каналізацію. У невизнаній світом Східній Німеччині збільшується радянський військовий контингент.

Будівництво Берлінського муру

Сергій Плохій, історик:

Це збіг і випадковість для нас, і це велике щастя для, з одного боку, Богдана Сташинського, з іншого – для нас, як істориків і світу загалом. Бо якби йому не вдалося втікти в той момент, якби він зачекав один єдиний день, зачекав дня похорону своєї дитини, він би залишився у Східному Берліні. І ми би ніколи не дізналися про те, як помер Лев Ребет, хто вбив Степана Бандеру і головне – ми б мали дуже загальне уявлення, як працювала радянська розвідка у 50-ті – 60-ті роки.

У самому СССР нова доктрина — повний комунізм через 10 років. Як перефразував це сам Хрущов: "наздогнати і перегнати Америку". Частково це вдалося, Радянський Союз першим запустив людину в космос. Космонавт Юрій Гагарін — народний герой.

У сільському господарстві про заочне змагання зі США нагадують безкраї поля кукурудзи, попри спротив людей Хрущов наказав засадити американською культурою мільйони гектарів від Карпат до Сибіру. Утім, головна галузь економіки радянської імперії — оборонний комплекс.

Радянська ядерна зброя

Сергій Плохій, історик:

Останні кілька місяців до ситуації нової Холодної війни додався ще один елемент старої Холодної війни – це гонка ядерних озброєнь.

30 жовтня 1961 року радянський бомбардувальник Ту-95 у супроводі таємного повітряного судна-лабораторії вилітає з аеродрому поблизу Мурманська у північно-східному напрямку. Через дві години штурман Іван Клєщ доповідає пілоту — літак досяг вказаних координат. Спрацьовує автоматика, від фюзеляжу відривається термоядерна бомба вагою майже 30 тонн. Через три з половиною хвилини літак на віддалі 40 кілометрів від орієнтовного місця вибуху. Льотчики одягають спеціальні окуляри — вони рятують їх очі від надяскравого спалаху. За кілька секунд літак наздоганяє ударна хвиля, вона збиває бомбардувальник у піке і він втрачає 800 метрів висоти. Ядерний гриб пробиває кілька шарів хмар, його висота понад 60 кілометрів. Радянське радіо і телебачення тріумфує — ворогів за океаном можна перетворити на радіоактивний попіл.

Бомбардувальник Ту-95 скидає ядерну бомбу

Рік 1962-й. Окрилений успіхами в ядерній та космічній галузях Хрущов наважується на авантюру. У бік революційної Куби Фіделя Кастро вирушає цілий радянський флот. На кораблях 40 тисяч особового складу, танки, літаки і ракети з ядерними боєголовками. Запущені з Куби вони вже за кілька годин могли знищити Вашингтон чи Нью-Йорк. Операція проводиться в атмосфері надтаємності. Матроси і навіть офіцери на кораблях впевнені, що пливуть на Чукотку. Для більшої переконливості разом зі зброєю на борт піднімають шуби і шапки-вушанки. На якийсь час вдається обманути навіть американську розвідку. Про радянські ракети на Кубі у Вашингтоні стає відомо вже коли їх починають націлювати в бік США. Джон Кеннеді приводить війська у стан повної боєготовності. У Карибське море виходять кораблі американських ВМС – починається блокада Куби. Хрущов у відповідь відправляє новий корабель зі зброєю. Наступні кілька тижнів увійдуть в історію, як Карибська криза. Спроби врегулювати ситуацію на Радбезі ООН безрезультатні. Представник Росії традиційно зухвалий. 27 жовтня світ як ніколи близький до початку ядерної війни.

Радянський корабель під час Карибської кризи

У 1962 році США мали значно більший ядерний потенціал, ніж СРСР. 6 тисяч боєголовок проти трьохсот. На нараді в Кеннеді один із генералів використав це як аргумент для початку бойових дій з використанням ядерних зарядів. "Боєголовок нам вистачить", – відповів президент США, – "але не вистачить бульдозерів, щоб прибирати трупи". Лише одна "Кузькіна мать" могла знищити місто з населенням у кілька мільйонів.

Ситуація на той момент зайшла так далеко, що ні від Кеннеді, ні від Хрущова вже майже нічого не залежало. Ланцюгову реакцію міг запустити навіть рядовий солдат чи унтер-офіцер. 27 жовтня переляканий капітан радянської армії не дочекавшись наказу від начальства збиває літак-розвідник США, пілот загинув. Американське телебачення транслює поради, що робити у випадку ядерного вибуху.

Флот США під час Карибської кризи

Рік 1962-й, квітень. У Київському Клубі творчої молоді створюють комісію для перевірки даних про масові поховання жертв сталінських репресій під Києвом. Так би мовити – рішення ХХ з’їзду партії у життя.

Олексій Зарецький, громадський діяч:

Клуб творчої молоді містився в тодішньому Жовтневому палаці. І старші працівники розповіли, що тут містився НКВС у 30-ті роки. І звідси вивозили трупи до Биківні.

Биківнянські могили

Сьогодні про десятки тисяч жертв сталінського терору похованих у Биківнянському лісі відомо в усьому світі. Тоді, на початку 60-х, про це говорили пошепки. Доповідь Хрущова про культ особи все ще була закритою. І тільки молоде покоління наважилося говорити про це вголос.

Лесь Танюк, режисер:

Алла Горська, Василь Симоненко і я – ми потрапили сюди, на це місце (Биківнянській ліс –ред.) і діти тут грали у футбол. Ми підійшли ближче і побачили, що діти грали у футбол маленьким дитячим черепом, простреленим двічі ззаду.

Жертви сталінських репресій

Клуб творчої молоді ініціював розслідування злочинів сталінізму, зокрема масових поховань у Биківні. Лесь Танюк, Василь Симоненко і Алла Горська почали збирати інформацію. Натомість про них інформацію почало збирати КДБ.

Жовтень 1962-го. Світ на порозі Третьої світової війни з використанням ядерної зброї. Папа Римський Іван ХХІІІ через радіо Ватикан звертається до всього світу:

Миру! Миру! Ми знову повторюємо цю урочисту молитву. Ми закликаємо усіх керівників не залишатися глухими перед цим криком людства. Зробіть усе, що у ваших силах, щоб зберегти мир. Позбавте світ жахів війни, наслідків якої ніхто не може передбачити.

Заклик Папи Римського до миру

За сприяння церкви між Хрущовим і Кеннеді відбувається діалог. Домовленості — СРСР забирає боєголовки та військових з Куби, США натомість обіцяє не чіпати режим Фіделя Кастро, а також прибрати свої ракети з Туреччини. Однак ніхто нікому не вірить. Гарантом виконання неписаних домовленостей стала Католицька церква. Науковий атеїст Микита Хрущов мав непояснюваний пієтет до Ватикану і дуже хотів встановити дипломатичні стосунки з Папою. Карибська криза, як не дивно, цьому посприяла.

Хрущов не міг повірити на слово Джону Кеннеді, але повірив Папі. Тож коли згодом американський посланець Казенс поміж іншого від імені Святішого попросив у Хрущова відпустити з неволі українського греко-католицького митрополита Йосипа Сліпого, той не зміг відмовити.

Святослав (Шевчук), Глава і Отець Української греко-католицької церкви:

Якраз на початку 1963 року, коли у Римі, в базиліці апостола Петра відбувався Другий ватиканський собор, за дивним Божим промислом, патріарх Йосиф Сліпий приїхав на цей всецерковний форум і, як стверджують очевидці, його поява в базиліці Петра створила ефект враження появи воскреслого з мертвих. Цебто, про того, про кого хтось можливо колись чув, але небагато таких, які ще вірили, що він живий нарешті побачили главу церкви, яку репресували.

Йосиф (Сліпий)

22 листопада 1963 року. Президент США Джон Кеннеді приїздить з візитом до міста Даллас, штат Техас. О 12:30 за місцевим часом лунають постріли. Кеннеді смертельно поранено. За короткий час влада США заявляє, що вбивцю знайдено — це Лі Освальд, який незадовго до того контактував із спецслужбами СРСР. Проте невдовзі таємничим чином вбито і його. 70% американців досі не вірять офіційній версії розслідування.

В УРСР Керівником Компартії призначають Петра Шелеста. Ідейного комуніста, міцного господарника, а ще – українця-інтернаціоналіста водночас.

Петро Шелест

Сергій Плохій, історик:

Петро Шелест фактично сповідував ідеї націонал-комунізму 20-х років. Він був твердим віруючим у комунізм і соціалізм, але вважав, що він має мати і якесь національне обличчя

Наприкінці серпня 1963 року новий очільник УРСР Петро Шелест проводить нараду з керівництвом управління КДБ. У своїй доповіді він звертає увагу, що в республіці відбувається пожвавлення націоналістичних елементів, мають місце прояви антирадянщини, розповсюдження листівок. КДБ сприйняло це як вказівку до дії.

У середині 60-х самвидав став популярнішим за офіційно друковані видання. Особливою популярністю користувалася книжка Івана Дзюби "Інтернаціоналізм чи русифікація?". Вона стала своєрідним маніфестом шістдесятників і розійшлася по Україні тисячами копій.

книга 'Інтернаціоналізм чи русифікація?'

Василь Овсієнко, громадський діяч, політв’язень:

Іван Дзюба написав свою книгу цілком із марксистсько-ленінських позицій. Кілька років ця праця ходила у самвидаві, але не вважалась антирадянською. Аж у 72 році їй виписали ярлик, що вона антирадянська, наклепницька і за неї почали ув’язнювати, в тому числі самого Дзюбу.

Перший секретар ЦК КПУ Петро Шелест особисто прочитав рукопис Дзюби і наказав ознайомити з нею вищих партійних чиновників.

Василь Овсієнко, громадський діяч, політв’язень:

Крім того, Шелест симпатизував Іванові Дзюбі, і він кілька років стримував його арешт. Було видано цю працю якимось способом, гектографом чи як, і розіслано першим секретарям обкомів, ректорам університетів, мовляв, для критики.

Іван Дзюба

Син Петра Шелеста Віталій згадував: "Цікава ситуація з книгою Івана Дзюби "Інтернаціоналізм чи русифікація?". Вона була у батька майже настільною. Він її читав, плювався, говорив, що так не можна, я відповідав, що є факти, їх треба осмислювати".

Трохи раніше, у 1964 році сталося кілька знакових подій. У Москві — двірцевий переворот, підтриманий зокрема й Петром Шелестом. У його результаті Хрущов відсторонений від влади, його місце зайняв Леонід Брежнєв. А ще цього року Сергій Параджанов зняв фільм "Тіні забутих предків", показ якого в київському кінотеатрі "Україна" викликав гучний скандал.

Сергій Параджанов

Працюючи над сценарієм "Тіней" за повістю Михайла Коцюбинського в помешканні закарпатського письменника Івана Чендея Параджанов часто зачіпав заборонені теми. При цьому жартував: "Мені не зможуть пришити український буржуазний націоналізм, бо я вірменин". Помилився. Перша хвиля арештів пройшла в серпні-вересні 1965-го. Заарештували 25-ро шістдесятників.

Василь Овсієнко, громадський діяч, політв’язень:

Арешти 65-го року не налякали шістдесятників. Навпаки — збудили інтерес, з'явилися листи на підпис. Так звані «підписанти», Ліна Костенко відзначилася, збираючи підписи у таких людей, як Антонов, Глушков, академік Білецький. І вони підписували, бо це Ліна Костенко приходила. Як їй можна було відмовити.

Після арештів самвидав розгулявся не на жарт. З'явилося море літератури дисидентів і про дисидентів. У 69-му році почав "ходити" по руках "Український вісник" Чорновола.

Продовження читайте в наступному матеріалі.

Попередній матеріал
Як поставити "шах і мат" за два ходи: цікаві факти до Всесвітнього дня шахів
Наступний матеріал
Друга половина 60-х: хвиля протестів у Європі, репресії проти дисидентів у СРСР – "Машина часу"