Операція "Вісла": від минулого до сьогодення

Польська влада робила все, щоб зліпити з кожного українця образ ворога – жорстокого убивці поляків. Образ цей успішно культивувався десятиріччями – і в художніх фільмах, і в книгах

Березень року 1947-го. Влада комуністичної Польщі ухвалює рішення про масову депортацію української меншості з їх етнічних земель. Починається так звана акція "Вісла". Виселених розселюють по 3-4 родини на населений пункт. З метою асиміляції. Також польська влада робить усе, щоб зліпити з кожного українця образ ворога – жорстокого убивці поляків. Образ цей успішно культивувався десятиріччями – і в художніх фільмах, і в книгах. Зразком такої літератури і кіно є твір "Сержант Калень", створений безпосередньо на замовлення Кремля.

Мирон Сич

Скажу, що були свідомі школіння письменників польських. В Москві відбувалися ці школіння, де після цього вони писали книжки, які були обов'язкові в школі. Як українці відрізували голови, як відрубували голови і це читалось.

Будь-які інші згадки про перебування українців на території Польщі стирають. Зокрема, і пам'ять про понад 30 тисяч інтернованих вояків армії УНР – союзників Польщі у війні з Росією 1920 року. Можливо, не збереглося би нічого, якби не купка ентузіастів.

Вчителькою Олександра Колянчука у воєнні роки була Марія Урбан – колишня зв’язкова генерала армії УНР Юрка Тютюнника. Від неї і почув про долю емігрантів. А після війни випадково потрапив на одне з основних місць інтернування українських козаків – до Каліша.

Машина часу вісла
Машина часу Вісла

Олександр Колянчук

В Щецині, Каліші вже не було сліду. В Щипіорні теж, корови паслися, зник цвинтар. І там мав бути побудований костел.

Крок за кроком Олександр Колянчук з товаришем починає відновлювати втрачену історію.

Я не мав освіти архівіста-історика, займався розповсюдженням прогресу в сільському господарстві, а мій товариш займався введенням нових технологій в молочарстві. Завдяки нашій співпраці я потрапив до центрального військового архіву. Початково він мене довозив автом. Врешті-решт і він зайнявся тим же. І молочар і агроном почали бавитися в історію.

Колянчуку вдалося знайти майже усі місця поховання українців, встановити долі багатьох героїв минулого.
Сьогодні, практично через 100 років після російсько-української війни, "Машина часу" разом із товариством Чорних Запорожців вирушає слідами армії УНР у Польщі.

Наша перша зупинка – місто Перемишль, одразу за українсько-польським кордоном. На його околиці Пикулицьке кладовище з символічними хрестами. У 1919 році поруч був великий табір, де поляки утримували полонених армії Західноукраїнської народної республіки. Пізніше тут же розташовувалася частина інтернованих війська УНР. Від хвороб та голоду люди почали масово вмирати.

У 1922-му в Пикуличах впорядковано цвинтар. За кілька років його обгороджено, насипано курган, на якому встановлено хрест і надпис – Борцям за волю України. Після Другої світової цвинтар знищено, відновлено його аж у 90-х роках ХХ століття. У 2000 році до вояків української галицької армії та козаків Петлюри тут додалися ще й могили стрільців УПА.

Машина часу вісла
Машина часу Вісла

Рік 1996-й, Варшава. Рейсом з Нью-Йорка у Польщу прибула громадянка США, українка за походженням Анна Караванська. 72-річна жінка сподівалася віднайти поховання свого чоловіка Дмитра, який загинув 50 років тому на території сучасної Польщі, і перезахоронити його по-людськи.

6 січня 1946-го, Закерзоння, село Бірча. Український святвечір, польське свято трьох царів. На околиці в темряві скрадаються постаті. Це українські повстанці, які вирішили завдати удару по казармах війська польського і НКВС. Останні квартирують у Бірчі, яка заселена переважно поляками, і звідти роблять рейди по навколишніх українських селах — для примусової депортації люду в УРСР. 

Задум українських повстанців – завдати на свято несподіваного удару по казармах і знищити осередок ворога. Утім, НКВС про атаку було попереджено заздалегідь і готувалося. В результаті бою понад 20 упівців загинули – серед них командири "Коник" і "Орський" – він же Дмитро Караванський. Енкаведисти примусили місцевих селян-українців роздягнути убитих, викопати на околиці яму і скинути туди тіла. Після цього селян також розстріляно, яму закидано. Через 50 років постало питання про людське перезахоронення. Утім, громада Бірчі була налаштована вороже.

Павел Смоленський, Похорон Різуна:

- На Україну їх. Це бандити...
- ... Вони палили дітей. Сокирами вбивали.
- Ми вам села не палили. Бандити! Українці залишили в нас свої трупи, а шляхетні поляки в ті буремні часи позбирали їх по лісах і потоках, і поховали у спільній могилі.
- Це добре місце для могили, як і будь-яке інше!
- Ми не брали в руки зброї, не йшли під Львів палити їм села, а вони це робили.

Минуло чимало років перш ніж справа зрушила з мертвої точки. Дійшло до ексгумації.

Машина часу вісла
Машина часу Вісла

Нарешті з початком 2000-х питання поховання було вирішено. Рештки українських вояків знайшли свій спочинок на цвинтарі у Пикуличах. Щороку на початку червня українська громада Перемишля здійснює пам’ятну процесію до місця поховання своїх героїв. Утім, в останні роки це стало небезпечно.

З Перемишля вирушаємо на Захід. Перша зупинка – село Новосілки, яке також постраждало від акції "Вісла". На місцевому цвинтарі – поодинока могила сотника армії УНР Віктора Осінського.

Сотник армії УНР, народжений в місті Лубни. Осінський був студентом Київського університету, але був мобілізований під час І світової війни. Був причетний до армії УНР, керував підрозділом. І в складі цього підрозділу переїхав по інтернації до Польщі. Він студіював у Варшавській політехніці, на кафедрі геодезії. Заснував і був очільником Союзу студентських громад. Осінський був очільник такої фундації як "Запорожжя", яке займалось спортивним, культурним вишколом українців.

Далі на Захід місто Ланцут. Тут був великий табір полонених ще з часів першої світової війни. У 1918-му до росіян і українців царської армії додалися вояки УПА. У 1920-му, коли Петлюра підписав з Пілсудським військовий союз, Марко Безручко саме серед полонених галичан набирав вояків для своєї дивізії, яка незабаром рятуватиме Польщу від російського більшовизму.

Те місце є настільки історичне. Противники стали союзниками, і Шоста дивізія, очолена генералом Безручком, згідно рішення командування польського дістала завдання оборонити Замостя від армії Будьонного, який йшов від Львова до Варшави. Це завдання було виконане.

Українці допомогли полякам відстояти Варшаву, однак Польща не допомогла Україні зберегти незалежність. Табір у Ланцуті перетворився на місце інтернування вояків армії УНР. Попри жахливі побутові умови, тут тривало культурне життя.

Машина часу вісла
Машина часу Вісла

Протягом півроку в таборі зорганізовано Український народний університет. було 500 студентів. тут була гімназія, були організації – Товариство захисту української мови.

На місцевому цвинтарі поховано понад півтисячі українських солдатів. У 20-х роках було встановлено пам’ятник і хрести. Проте після Другої світової могили знищили.

В 1974 році комуністична влада повністю зрівняла місця поховання українців. Бульдозером зрівняла землю і створила тут кватеру войська польськего. Насправді, за нашими даними, тут є поховання тільки одного вояка прикордонних в 46 році, от ми бачимо його могилу, тут є фактично муляжі – це є символічні могили, а також є встановлені хрести загиблим воякам ланцузької землі 1939 року.

Стараннями українців принаймні символічні могили українців у Ланцуті відновлені.

Машина часу вісла
Машина часу Вісла

Вирушаємо ще далі на Захід. Наступна зупинка – містечко Тарнув. Тут після відступу армії якийсь час діяв еміграційний уряд.

На місцевому цвинтарі похований генерал-полковник армії УНР Микола Юнаків. Уродженець Харківщини у Першу світову служив у російській імператорській армії. З формуванням Центральної Ради зайняв проукраїнську позицію і був звільнений. У 1918-му вступив до лав війська УНР, де зробив швидку кар’єру.

Микола Юнаків у серпні 1919 року був начальником штабу об'єднаних армій ЗУНР та УНР. Восени 1919 року з військовим командуванням Симона Петлюри виїхали на територію Польщі. В еміграції він був у комісії по переговорах з Пілсудським.

У 1920-му році Юнаків на короткий час очолював військове міністерство УНР. Після еміграції залишився у Тарнуві. Залишив мемуари. Помер у 1931-му.

Наступна зупинка нашої мандрівки – Краків. Королівське місто, колишня столиці Польщі. На місцевому цвинтарі поховано чимало українців.

Вірш для цієї тужливої пісні про еміграцію належить Богдану Лепкому, українському письменнику, перекладачу, художнику і науковцю, професору Ягелонського університету. Під час лихоліття Першої світової та українсько-польської і українсько-російської воєн вступив до української військово-санітарної місії і допомагав українцям, які опинилися в таборах полонених та інтернованих.

У 1938-му його обрали сенатором польського сейму, в сенаті протягом цього й наступного років представляв українців Галичини. За ухвалою уряду УНР в екзилі — академік відновленої у Варшаві Київської Могилянсько-Мазепинської Академії. Щоправда, у ці роки Лепкий мріяв оселитися ближче до дому на Тернопільщині. Цим планам перешкодила Друга світова. Помер на чужині, у Кракові.

Машина часу вісла
Машина часу Вісла

Так сталося, що зовсім неподалік поховані ті, кому Лепкий намагався допомагати у 1919 році. Українські вояки різних армій, які опинялися в сусідніх таборах інтернованих.

Маємо тут приклад класичний нашої історії І Світової війни, табір для інтернованих був у Кракові, різноманітних національностей. Через цей табір, організований у селі, пройшло 40 тисяч людей чи 50 тисяч, точно не знаю. Заложений цей табір був у грудні 18 року. Існував 19-20-21 рік. Обставини життя були дуже важкі, не мали що їсти. То навіть населення Кракова не мало що їсти. Такі були обставини після війни. Крім того дуже поважні хвороби, тиф. Тому вмирало дуже багато людей. Вони поховані у Кракові у п'ятьох місцях. Але найбільше тут: шість чи сім тисяч. Як бачите без жодного напису, без хреста. Напис є на двох мовах і показує, що ту поховані різноманітні люди: і військові і цивільні. На жаль, не можемо тепер установити поіменно хто тут є. натомість знаємо, що то люди інтерновані, які старались зробити вільну Україну.

Буквально за кільканадцять кілометрів від Кракова — містечко Вадовіце. Відоме воно передусім як місце народження Кароля Войтили — майбутнього Папи Римського Івана Павла Другого. А ще у 1921-му саме тут було інтерновано кінну дивізію армії УНР. Могил там не збереглося. Але частина інтернованих назавжди залишилася у краківській землі.

Машина часу вісла
Машина часу Вісла

На тому кладовищі поховані: Миколай Дубовіцкий, професор-металург, хорунжий армії УНР, Лев Шепарович, сотенний УНР, учасник І зимового походу, Микола Чижевський, професор-металург, підполковник УНР, від 1928 року був членом Головної Ради уряду УНР у Варшаві, Олександр Доценко, магістер права у Києві, і магістер філософії у Варшаві, полковник УНР і ад'ютант Симона Петлюри, архівіст, Йосип Білевич, полковник російської армії, але від 1918 року в армії УНР. Лев Ґец, краків'янин, але перед війною заложував музеї Лемківщини, заслужена людина, митець, графік-маляр. Юрій Хорохода, хорунжий армії УНР, Степан Томашівський, доцент, професор історії.

Насправді кожен із цих людей заслуговує окремої розповіді. У наступній програмі циклу ми розповімо три таких історії. Точніше, їх розкажуть діти вояків армії УНР. Далі буде. Незнання історії не звільняє від відповідальності.

Автор: Олег Криштопа

 

Дивіться фотогалерею за темою:

/
Право відкрити знак надали інструкторам Військової школи командирів імені Коновальця
Право відкрити знак надали інструкторам Військової школи командирів імені Коновальця
/
Право відкрити знак надали інструкторам Військової школи командирів імені Коновальця
/
У заході взяв участь голова Українського інституту національної памяті
/
Урочистості з нагоди відкриття меморіальної дошки розпочала панахида-реквієм
/
Урочистості з нагоди відкриття меморіальної дошки розпочала панахида-реквієм
/
В урочистостях взяли участь і маленькі українці
/
Кобзар Тарас Компаніченко виконав пісні й гімни, які були у вжитку в епоху Української революції

Попередній матеріал
Боротьба армії УНР – від надії на створення держави до полону та розстрілу
Наступний матеріал
Еміграція УНР: пошук слідів українських вояків на польській землі