Мало кому відомо, що слово "антибіотик" вперше вимовив виходець з України. Його ім'я – Зельман Абрахам Ваксман. Він народився 2 липня 1888 р. в містечку Нова Прилука на Вінниччині.

У рідному поселенні він відвідував єврейську школу, вивчав Біблію й Талмуд. Зельману ще не виповнилось і 16 років, коли він улаштував школу для малозабезпечених дітей, де викладав єврейську й російську мови, граматику, історію та арифметику. Сформував групу хлопчиків для догляду за хворими. А під час революції 1905 р., коли почалися єврейські погроми, допоміг створити місцеву групу самооборони із єврейської молоді, яка вміла користуватись зброєю.

Мати майбутнього науковця Фредія тримала промтоварний магазин і фактично була главою сім'ї. Саме вона наполягла, щоб Зельман займався з репетитором, продовжував навчатися. Це дало результат – 1910 р. він захистив диплом в Одеській гімназії.

Ваксман згадував: "Вступ до російського університету був неможливий… Ким би я міг стати? Ще одним інтелектуалом без роботи і без прихистку? Євреї в Росії живуть в атмосфері постійного страху… Немає жодних сподівань на майбутнє".

1911 р. за допомогою родичів із США він емігрував до Штатів, де вступив у сільськогосподарський коледж при Рутгерському інституті, вигравши конкурс на державну стипендію. Навчання закінчив у 1915-му, отримав ступінь магістра – і місце помічника у відділі біології ґрунту. Того ж року Ваксман став громадянином США. Через три роки здобув ступінь доктора філософії. Професійна і дослідницька діяльність Ваксмана була і далі пов'язана з Рутгерським університетом.

У 1920-х рр. Зельман Ваксман із родиною двічі відвідував Вінниччину, зокрема рідну Нову Прилуку. Він був вражений наслідками більшовицького панування і занотував у щоденнику: "Важко висловити, що ми побачили впродовж останніх кількох днів. Людське життя втратило будь-яку цінність, люди були одягнуті в лахміття, мешкали в напівзруйнованих будинках та їли м'ясо раз на тиждень… Ці злидні закарбувались у моєму мозку як величезний експеримент у сфері людських відносин, званий комуністичним режимом".

У 1925 році він став ад'юнкт-професором, 1930-го – професором мікробіології ґрунту, в 1943 році – професором мікробіології Рутгерського університету. До речі, 1951 р. при університеті виник Інститут мікробіології, ідейним натхненником і директором якого став Зельман Ваксман.

Ще на початку наукової кар'єри Ваксман помічав, що патогенні мікроби гинуть у ґрунті – і не раз обговорював цей феномен зі своїми колегами.

1932 р. Американська національна асоціація із боротьби з туберкульозом звернулась до Ваксмана з проханням вивчити процес руйнування палички туберкульозу в ґрунті. Було помічено, що тіла померлих від цієї інфекції після тривалого перебування в землі "очищаються" від інфекції. Ваксман запідозрив, що цей процес пов'язаний із дією на мікобактерії туберкульозу мікробів-антагоністів.

Для розв'язання цієї задачі він створив наукову групу із трьох студентів, асистента і трьох дослідників. Ентузіасти під керівництвом Ваксмана розробили стратегічний план дослідження:

• внести в ґрунт хвороботворні бактерії;
• виділити із ґрунту мікроби, що ефективно діють проти цих бактерій;
• розмножити такі мікроби в лабораторії;
• виділити з них хімічні сполуки, що пригнічують бактерії;
• подіяти цими сполуками на бактерії, що прижилися в тілі тварин або людей.

Поштовхом для інтенсивної роботи стала Друга світова війна, "яка маячила на горизонті, диктувала необхідність створення нових засобів для контролю над різноманітними інфекціями й епідеміями, що могли виникнути", – писав Ваксман.

Для досліджень потрібні були гроші, і Ваксман звернувся в Комітет медичних досліджень у Вашингтоні... але йому відмовили: "Ми воюємо, і всі зусилля повинні бути направлені на перемогу у війні. Ваші розробки мають суто науковий характер і не обіцяють швидких практичних результатів, тому ваше прохання не можна задовольнити".

Утім голова комітету А.Н. Річардс оцінив значення роботи й порадив Ваксману звернутись у Фонд Співдружності Націй, який, зрештою, і виділив необхідну суму.

1940 р. в пошуках мікробів-антагоністів група вивчила близько 10 тис. різних мікробів ґрунту в пошуках антибіотиків, які б руйнували хвороботворні бактерії, не завдаючи шкоди людині.

Нарешті того ж року вдалося виділити речовину червоного кольору, що вбивала бактерії. Дослідники назвали її актиноміцином. На жаль, цей антибіотик виявився високотоксичним. Ще за два роки безперервної роботи був отриманий стрептотрицин.

А 19 жовтня 1943 р. зі штаму Streptomyces griseus дослідники виділили стрептоміцин. Випробування показали його високу ефективність при лікуванні тяжких хвороб: бруцельозу, чуми, туляремії, кишкових інфекцій. Дослідники чекали, як подіє антибіотик на туберкульоз. На початку 1944 р. перші тести показали, що стрептоміцин активно впливає на туберкульозні бактерії.

Експериментальні та клінічні випробування препарату відбувалися в клініці Майо. Для вивчення дії стрептоміцину Вільям X. Фельдман, ветеринарний лікар, який працював там із 1920 р. й присвятив життя вивченню туберкульозу, створив експериментальну модель хвороби в морських свинок. Він довів високу ефективність нових ліків і теоретичну можливість їх застосування в людей.

Перше клінічне випробування стрептоміцину здійснив Х.К. Хіншоу, лікар клініки Майо. Ці випробування почались у листопаді 1944 р. в туберкульозному санаторії мінеральних джерел у Міннесоті, а перше успішне застосування стрептоміцину в людини відбулось 12 травня 1945 року.

З 1946 року, після кількох місяців тестування й доробки, препарат широко розійшовся по всьому світові. По суті, це був перший засіб, ефективний проти збудника туберкульозу – невиліковної в ті часи хвороби. Також він згубно діяв на інші бактерії, стійкі до пеніциліну.

За напрацьованою технологією Ваксман і його команда виділили інші нові антибіотики: клавацин, гризеїн, неоміцин, фразидин, кандицидин, кандидин.

За кілька років група Зельмана Ваксмана відкрила понад 70 нових природних речовин з антибактеріальною дією.

Розроблені Ваксманом методики привернули увагу дослідників із різних країн, що дозволило створити низку нових, зокрема протитуберкульозних, антибіотиків.

Ваксман встановив тісні зв'язки з компанією "Мерк", що займалась розробкою рідких середовищ для вирощування бактерій. Співпраця була дуже плідною. Патентні відрахування від виробництва антибіотиків дозволили Ваксману відкрити інститут мікробіології.

Патент на стрептоміцин входив до "десяти патентів, що формували світ", починаючи з часу заснування Патентної служби США в 1823 р.

Близько 40 років комбінація пеніциліну зі стрептоміцином була чи не єдиною, яка застосовувалася для лікування пневмоній у світі. Досі стрептоміцин "слугує" фтизіатрам, хоча існують і більш ефективні препарати проти туберкульозу.

1942 р., в розпал роботи над антибіотиками, на знак визнання його досліджень і роботи з вивчення мікроорганізмів ґрунту Ваксмана обрали членом Національної академії наук США, а пізніше – і Французької академії наук. Йому присудили ступені почесного доктора медицини, науки, сільського господарства університетів Льєжа, Афін, Павії, Мадрида, Страсбурга, Єрусалиму, Геттінгена, Перуджі й кількох американських університетів та коледжів.

Він був президентом Американського товариства мікробіологів, членом Національної асоціації дослідників, Асоціації американських бактеріологів, Американської наукової спілки ґрунтознавців, Американської хімічної асоціації та Асоціації експериментальної біології й медицини, а також членом або почесним членом наукових товариств у США, Франції, Швеції, Мексиці, Індії, Німеччині, Бразилії, Іспанії та Ізраїлі. Його роботи відмічені призами та нагородами наукових товариств у США, Данії, Нідерландах, Канаді, Швеції, Японії, Ізраїлі, Італії, Іспанії й Туреччині. Він був нагороджений французьким Командорським орденом Почесного легіону, японською Зіркою Сходу сонця, Командорським орденом Південного Хреста Бразилії, Великим хрестом Охорони здоров'я Іспанії, Призом Ласкера (Американська асоціація охорони здоров'я, 1948 р.), Призом американської академії мистецтва й науки, медаллю Еміля Христіана Хансена (Данія, 1948 рік), медаллю Сільськогосподарського товариства Нью-Джерсі (1948 р.), Почесною медаллю національної асоціації туберкульозу США, Премією Карлбергської лабораторії (Данія, 1948 р.), медаллю Левенгука (Голландія, 1950 р.), багатьма іншими нагородами та ввійшов до числа 100 благодійників світу.

Та чи не найдорожчою нагородою для Ваксмана стало визнання сотень тисяч хворих, врятованих завдяки стрептоміцину. 1950 р. в Італії Ваксману вручили бронзову статуетку вершника – символ Верони. На ній був надпис: "Зельману Ваксману – благодійнику людства. Хворі госпіталю Верони з найкращими побажаннями. 26 травня 1950 року".

Численні нагороди та почесті, які отримав Ваксман після 1940 р., логічно завершились врученням йому 1952 р. Нобелівської премії з фізіології та медицини "за відкриття стрептоміцину, першого антибіотика, ефективного при лікуванні туберкульозу". Зельман Ваксман став одним із двох вихідців з України – лауреатів цієї премії в галузі медицини (Другий – І.І. Мечников).

У промові при врученні нагороди професор Арвід Волгрен, член ради професорів Королівського медико-хірургічного інституту Швеції, звертаючись до Ваксмана, сказав: "Незважаючи на те що ви не фізіолог і не лікар, ваш внесок у розвиток медицини – першочергової важливості. Стрептоміцин уже врятував тисячі людських життів, і ми, лікарі, нагороджуємо вас як одного із найбільших благодійників людства... Відкриття пеніциліну професором Александром Флемінгом було значною мірою зумовлене щасливою випадковістю, відкриття стрептоміцину стало результатом довготривалої, систематичної й невтомної праці великої групи вчених".

Широкий світовий резонанс цієї престижної нагороди послужив, зокрема, стимулом багатьом дослідникам для пошуку нових антибіотиків, і в цьому теж велика заслуга Ваксмана перед людством.

Зельман Абрахам Ваксман зробив значний вклад не тільки в медицину, але і в інші науки. Відомі його дослідження в галузі мікробіології ґрунту, мікробіологічного захисту днищ суден, точної апаратури. Він видав понад 400 наукових робіт, зокрема 18 книг.

Пішовши на пенсію, 1958 р. Ваксман заснував родинний благодійний фонд із представництвами у Франції, Італії та Японії. Згодом фондом керував син Ваксмана – Байрон, який став професором в області мікробіології; опікунами фонду були майже всі члени сім'ї дослідника – дружина і внуки. Більшість коштів, які надходили за використання стрептоміцину, Ваксман направляв на розвиток інституту мікробіології і проведення наукових досліджень. Частина коштів призначалася для підтримки науковців і студентів, які емігрували з СРСР.

Попри те, що вчений дуже цікавився своєю Батьківщиною, відвідував її, в Україні праць Ваксмана, наскільки відомо, не публікували.

Зельман Абрахам Ваксман помер 16 серпня 1973 р. в Хайєнісі (штат Массачусетс). Цей виходець із Україні дав світові ліки, які, цілком імовірно, змінили хід історії.

За інформацією к. мед. н. Б.М. Пухлика, а також к. мед. н. Д.В. Ротар

Читайте також: Останні листи Марії-Антуанетти: що перед стратою королева писала близьким людям