Майбутня королева Франції народилася у Відні й була 15-ю дитиною імператора Франца I Лотаринзького і Марії-Терезії. Важкі пологи матері, народження під час Лісабонського землетрусу, що забрав десятки тисяч життів, і вибір у хрещені монархів Португалії – згодом трактували як погані знаки.

Стараннями матері 1769 р. 14-літню Марію-Антуанетту висватали за 15-річного дофіна Франції Людовика – це мав бути союз між двома найвпливовішими династіями світу – Габсбургами і Бурбонами – і довгоочікуваний мир у протистоянні Австрії і Франції.

До самого весілля Марія-Антуанетта спала в кімнаті своєї матері, щоб жодна випадковість чи наклеп не зашкодили її бездоганній репутації.

19 квітня 1770 р. у Відні відбулася формальна церемонія одруження, на якій за дорученням французького двору нареченого представляв ерцгерцог Фердинанд. За тиждень Марія-Антуанетта назавжди залишила Батьківщину. 7 травня біля Страсбурга відбулася церемонія прощання з Австрією: Марія-Антуанетта переодягнулась у французький одяг, у Комп'єнському лісі її зустріла королівська родина і наречений.

"Моя люба мамо, у вівторок було свято, яке я ніколи не забуду. Ми урочисто в'їхали в Париж. Щодо почестей, то ми отримали всі їх, які лише можна уявити, але не вони зачепили мене найбільше. Те, що дійсно вражало, були бідняки, які так ревно висловлювали свою радість, попри податки, які їх душать... Я не можу описати тобі, моя люба мамо, ту прихильність і радість, яку кожен виявляв до нас. Ідучи, ми дозволили людям із натовпу поцілувати нам руки, що принесло їм величезне задоволення. Яке щастя, що персони нашого рангу можуть із такою легкістю завоювати любов цілої нації. Я ціную цю любов і ніколи не забуду її", – писала Марія-Антуанетта до своєї матері у листі, датованому 14 червня 1770 р.

Весільні урочистості у Версалі тривали з 16 до 30 травня. В останній день свята сталася трагедія: під час народних гулянь на площі Згоди в Парижі серед переляканого піротехнічними вибухами натовпу зчинилася тиснява. Тоді загинуло 139 чоловік.

10 травня 1774 р. 19-річний Людовік XVI зійшов на престол. Від природи нерішучий, він опинився під впливом недалекоглядних радників. Призначені урядовці не впоралися з кризою, економіка була підірвана Семирічною війною. 1788 р. підбурюване політиками суспільство у цих проблемах винуватило королівський двір і, зокрема, королеву, яка витрачала на розваги, азартні ігри і наряди величезні суми, оточила себе відвертими шахраями та інтриганами.

Скликані Людовиком XVI у січні 1789 р. Генеральні збори для "встановлення постійного і незмінного порядку в усіх частинах управління, що стосуються щастя підданих і добробуту королівства", пропонували обмежити владу короля. Спроба протидіяти їм призвела до революції, переходу влади до Національних зборів і домашнього арешту монаршої родини в паризькому палаці Тюїльрі (не зберігся, зруйнований 1871 року).

Без консультацій із чоловіком Марія-Антуанетта привернула на свій бік впливового революціонера Оноре Мірабо, який за щедру винагороду домігся повернення Людовику XVI деяких державних повноважень. Та в квітні 1791 р. Мірабо несподівано помер.

Подейкують, що в таємних листах до Відня Марія-Антуанетта закликала до війни, невдача Франції в якій покінчила би з революцією і "відновила християнство". На початку серпня 1792 р. Париж дізнався про перетин кордону австро-прусськими військами, Людовіка XVI звинуватили у готовності підтримати інтервентів. Заклик революціонерів із числа якобінців взяти монаршу родину в заручники підхопили паризькі бідняки. 10 серпня його разом із дружиною й дітьми ув'язнили в замок Темпль (буде зруйнований 1810 р. за наказом Наполеона).

Серед паперів короля виявили підтвердження його зносин із іноземними державами. Людовіка віддали під суд і 21 січня 1793 р. публічно відтяли голову на колишній площі Згоди, перейменованій на площу Революції. Наступні пів року обговорювалася подальша доля дружини "громадянина Луї Капета", яку після спроби роялістів звільнити підкупом вирішили також судити.

Коли Марія-Антуанетта перебувала під домашнім арештом із родиною в палаці Тюїльрі, вона зав'язала таємне листування зі своїм другом і колишнім коханим, шведським графом Гансом Акселем фон Ферсеном, що тривало з червня 1791 до червня 1792 р.

Граф Ферзен організував втечу королівської родини 20 червня 1791-го, та подружжя впізнали в дорозі й силою повернули до Парижа. У лютому 1792 р. з ризиком для життя йому вдалося відвідати замок Тюїльрі, де Людовика XVI і його дружину утримували під домашнім арештом.

3 липня Комітет громадської безпеки розлучив королеву з 8-річним сином Луї-Шарлем, якого віддали "на перевиховання" шевцю-комунару Антуану Симону, а 1 серпня її перевели в тюрму Консьєржі на о. Сіте, де тримали в суворих умовах – ліжко без білизни, грубо збитий стіл, дві табуретки.

Колишню королеву звинуватили в державній зраді, змові з ворогом, марнотратстві, розпусті та інцесті, свідчення про який під тортурами дав її 8-річний син.

Заслухавши численних свідків, багато з яких були фіктивними, Революційний трибунал розпочав засідання 14 жовтня і затвердив усі звинувачення, крім останнього. О 4:00 16 жовтня 1793 р. одноголосно виніс Марії-Антуанетті смертний вирок.

У камері вона написала прощального листа, переодягнулась у довгу білу сорочку, після чого кат Шарль Анрі Сансон постриг її наголо і надів кайдани на зведені за спину руки.

"Мені щойно винесли вирок. Але це вирок не до ганебної смерті – вона ганебна лише для злочинців, а до можливості з'єднатися з Вашим братом. Безневинна, як і він, сподіваюся проявити ту ж твердість духу, що він проявив в останні миті свого життя. Я спокійна, як бувають спокійні люди, коли совість ні в чому не дорікає. Шкода покидати бідних дітей. Ви знаєте, що жила лише для них. Нехай мій син ніколи не забуває останніх слів свого батька, які я гаряче повторюю йому: нехай ніколи не прагне помсти за нашу смерть... У мене були друзі. Думка, що розлучаюся з ними назавжди і що це принесе їм горе, викликає один із найглибших жалів. Нехай принаймні знають: до останньої хвилини я думала про них", – писала вона в передсмертному листі до сестри свого чоловіка.

Цього листа рідні прочитають аж через 21 рік. Уже не буде чоловікової сестри – їй також відрубають голову. Син помре від туберкульозу 10-річним. Донька Марія-Терезія-Шарлотта стане герцогинею Ангулемською, але так і не залишить нащадків. А вірний друг, імені якого не називає у листі королева, – граф Ферзен – опиниться за кордоном.

На площу Революції Марію-Антуанетту повезли у відкритому візку під гучні образливі крики натовпу, що збирався подивитись на страту. По прибуттю вона сповідалася священнику і зійшла на ешафот абсолютно спокійною, в накинутій на плечі білому капоті й очіпку на голові.

Її останніми словами були "Вибачте, мсьє, я не навмисно", коли вона випадково наступила на ногу катові. О 12:15 по полудні під радісні крики натовпу лезо гільйотини опустилося на шию колишній королеві Франції.

Марію-Антуанетту поховали в безіменній могилі на кладовищі Мадлен, де покоївся її чоловік і парижани, загиблі за 23 роки до того під час їхнього весілля.

Ферзен написав у щоденнику: "Найбільше горе в тому, що вона в останні миті свого життя була зовсім самотня, нікого не було, хто втішив би її, нікого, з ким би вона могла поговорити".

Ферзен був закоханий у королеву.

У день її страти, 16 жовтня 1793 р., він написав: "Сьогодні я втратив усе, що було у мене в світі. Вона, для якої я жив, яка зробила мене щасливим... Так, я ніколи не переставав любити її, і я пожертвував усім для неї. Я любив її так сильно, я віддав би своє життя тисячу разів за неї. Її більше немає. Вона завжди буде зі мною, в мені, в моїх спогадах, щоб вічно оплакувати її. Все скінчено для мене".

Через 4 місяці після страти королеви він отримав від її імені перстень-печатку. На ньому був зображений голуб і напис: "Усі дороги ведуть мене до тебе".

Після реставрації династії Бурбонів, 18 січня 1815 р., за розпорядженням Людовика XVIII тіла його брата і невістки були ексгумовані. А 21 січня їх урочисто перепоховано в некрополі французьких королів у базиліці Сен-Дені.

Факти:

• Крім власних трьох дітей, Марія-Антуанетта усиновила 2 хлопчиків і удочерила 2 дівчат: 5-річного сироту Франсуа Ганьє, подарованого їй 6-річного раба Жана Амількара, 10-річну доньку палацових слуг Ернестіну Ламбріке і 3-річну сироту Жанну-Луїзу Віктуар.
• Колишній дофін Луї-Шарль пережив батьків на два роки і помер 8 червня 1795 р. в замку Темпль від туберкульозу. Єдиному, кому вдалось вижити з родини Марії-Антуанетти і Людовика XVI, була їхня 17-річна дочка Марія-Тереза-Шарлотта, яку 19 грудня 1795 р. обміняли на французьких полонених і вислали в Австрію.
• Прийнято вважати, що Марія-Антуанетта, будучи королевою Франції, якось запитала, чому постійно бунтують паризькі бідняки. Придворні відповіли, що в людей немає хліба. На що королева заявила: "Якщо у них немає хліба, нехай їдять тістечка".

Цей вираз, приписаний королеві, вона не вимовляла ніколи. Автором був французький філософ Ж.-Ж. Руссо. У його романі "Сповідь" можна прочитати: "Нарешті я згадав, який вихід придумала одна принцеса. Коли їй доповіли, що у селян немає хліба, вона відповіла: "Нехай їдять бріоші" (бріош – солодка булочка – ред.).

Коли Руссо писав свій роман, Марія-Антуанетта ще перебувала в Австрії. Та через 20 років, коли вона розорила своїми екстравагантними витівками країну, французи приписали їй вираз про тістечка.

• Листування Марії-Антуанетти зі шведським графом Гансом Акселем фон Ферсеном довго зберігали нащадки Ферсена, тривалий час навіть після загибелі обох адресатів. 1877 р. онук Ферсена опублікував близько 60 листів.

У Французькому національному архіві зберігається 25 листів Марії-Антуанетти (чотири оригінали, решта – копії, зроблені Ферсеном або його секретарем) та 29 листів, написаних Ферсеном. З 25 листів королеви 7 мають відредаговані уривки - загалом 53 нечитабельних рядки. Із 29 листів Ферсена 8 відредаговані, загалом – 55 нечитабельних рядків.

В архіві розшифрували закреслений текст за допомогою безконтактної техніки.

Лист був написаний метало-галловим чорнилом, що складається із сульфату заліза, жовчі, гуміарабіку та металевих елементів. Оригінальна фарба в листі містила мідь, яка була відсутня у фарбі, якою замалювали рядки. Саме на цьому сконцентрувався сканер XFS, щоб прочитати слова під каракулями.

Перший розшифрований лист датується 4 січня 1792 р. У відредагованій частині написано: "Я закінчу [цього листа], але не без того, щоб сказати Вам, мій любий і ніжний друже, що я люблю Вас шалено і що не існує такого моменту, коли б я Вас не обожнював".

Інформація з відкритих джерел

Читайте також: Хто і як 100 років тому підробляв марки УНР – поштова історія України