Легендарний Кармелюк (Кармалюк) народився 1787 р. в с. Головчинці Літинського повіту (тепер Кармалюкове на Вінниччині) в сім’ї кріпака. Він володів українською, польською, російською, єврейською мовами і, можливо, молдавською. Цілком можливо, що навчався грамоти разом із панськими дітьми. Тоді це практикувалося, щоб у них був стимул вчитися краще від кріпака.
1813 р., коли Кармалюк уже мав власну родину, пан Пігловський примусом відправив його до війська. Наступного року той утік зі служби, повернувся в рідне село і спалив гуральню Пігловського. Та зібрати гурт однодумців не встиг – бунтаря схопили, покарали 500 ударами шпіцрутенів і відправили в штрафний батальйон.
Кармалюк і звідти втік, організував загін із селян, дезертирів та міської бідноти й три роки карав поневолювачів свого народу та громив їхні маєтки.
У 1814 році, після втечі з армії очолив повстання селян проти російської адміністрації і дворянства, що розгорнулося в Літинському, Летичівському і Ольгопільському повітах.
У русі Устима Кармалюка брала участь селянська біднота Поділля, Київщини, Волині, а також єврейське населення подільських містечок. Єврейська біднота давала йому притулок, підтримувала під час переховувань. Євреї-корчмарі часом скуповували награбовані ним речі або перепродували їх. У легендах, піснях, переказах Кармалюк щиро роздає гроші вдовам, сиротам, біднякам. Про це свідчать і деякі протоколи допитів селян, притягнутих по його справі.
У 1817 р. Кармелюка схопили і засудили до смертної кари. В останній момент кара була замінена на 25 ударів батогом і 10 років у Сибіру. Та під час етапування Кармелюк втік із В’ятської етапної в’язниці й повернувся на Поділля.
Через деякий час його майже схопили під час облави. Скориставшись знанням російської мови, під час слідства видав себе за солдата з Костроми. Витримка не зрадила його й тоді, коли слідчі привели рідних на очну ставку і до нього радісно кинувся його 8-річний син Остап.
Після того, як його запроторили в Кам’янець-Подільську фортецю, Кармелюк разом з іншими в’язнями здійснив чергову втечу. Був поранений, потім схоплений і прикутий до кам’яного стовпа у вежі Юлія II (пізніше названій Кармелюковою).
Взимку 1824 р. його покарали 101 ударом батога, затаврували розпеченим залізом і знову відправили етапом у Сибір. Кармелюк був конвойований до Тобольська. У 1825 з Тобольської каторжної в’язниці потрапив у Ялуторовськ. Незабаром знову втік, але був схоплений і запроторений у набагато гірші умови. Утеча з Ялуторовська – один із найзнаменитіших документованих випадків. Восени, під час нічної бурі, Кармалюк виламав грати, зібрав сорочки всіх співкамерників і зв’язав їх у довге полотнище. До одного кінця прив’язав камінь і закинув за частокіл в’язниці. По цьому висячому мосту, прямо вікна за огорожу один за одним перебралися всі в’язні – зранку камера була порожня.
У 1828 р. знову був схоплений і відправлений до Сибіру на Боровлянський скляний завод у Тобольській губернії. Потім знову втеча, а в 1830 – черговий арешт. Через 2 роки Кармелюк розібрав стелю в своїй камері і втік із Літинської в’язниці.
В 1830–1835-х повстання під проводом Кармелюка охопило все Поділля та суміжні з ним райони Бессарабії, Волині та Київщини. У ньому брали участь близько 20 тис. селян.
Протягом 23 років повстанські загони Кармелюка здійснили понад тисячу нападів на поміщицькі садиби. Захоплені у поміщиків гроші та цінності роздавали селянським біднякам. У повстанському русі брали участь не тільки українці, а й поляки та євреї. Жоден з них на допитах і очних ставках не зрадив Кармелюка, за що деякі з них були страчені, а інші вислані в Сибір.
Згідно з даними документів т. зв. Галузинецької комісії, яка працювала у 1833-1839-х рр., чиновники в той час допитували безпосередніх учасників і самовидців "війни Кармалюка" – усього близько 20 тис. осіб. А загалом до різних форм відповідальності у "кармалюкових справах" за 1813-1839 роки було притягнуто 2,7 тис. осіб.
Нащадки Кармалюка кажуть, що в його роду всі володіли гіпнозом. Хоча документального підтвердження цьому немає. Щоправда, зазначається, що Устим мав надприродну силу: можливо, це і є гіпноз. Наприклад, існує переказ про те, як Кармалюк силою погляду змусив тюремного наглядача відпустити його. А коли службовець отямився – месника вже й слід охолонув.
А ще він мав залізне здоров’я і неабияку силу. Під час утечі з Літинської в'язниці він із такою силою загнав сокиру в стіну, що вона залишилася на фронтоні будівлі. Тепер у стінах колишньої тюрми розташовано музей ім. Кармалюка.
Після всіх арештів, відсидок і втеч на Кармалюкові не було живого місця. Тільки на спині – сліди від 4 тис. ударів шпіцрутенами і 227 – батогами. Себто суцільний рубець. А дорогами імперії виходив приблизно 15 тис. км.
Селянська війна під проводом Кармалюка тривала до 10 жовтня 1835 р. Саме в ніч на 10-те число шляхтич Рудковський застрелив його із засідки в селі Коричинці-Шляхові (сьогодні Деражнянський р-н Хмельницької обл.). Та досі ходить легенда, що в Устима Кармалюка стріляли ґудзиком, а не кулею. Вважалося, що тільки так можна вбити чаклуна, яким усім здавався Кармалюк.
Щоб залякувати селян, тіло ватажка довго возили по містах і селах. Поховали його в Летичеві. Допитавши 2700 осіб, урядова комісія постановила, що Кармелюк підняв на боротьбу 20 тисяч повстанців.
В Головчинцях резонанс судової справи Кармалюка був таким великим, що вся його численна рідня була змушена, щоб уникнути репресій, відмовитися від власного прізвища. Переважна більшість взяла собі прізвище Карман: таке було прізвисько соратників Устима. Після 1955 р, коли село перейменували на Кармалюкове, почався зворотний процес зміни прізвищ: майже всі Кармани стали Кармалюками.
Петро Кармалюк, п'ятий нащадок Устима, так розповідав про свого далекого предка: "Після того, як Устима вбили, вся його рідня взяла собі прізвище Карман. Близьких моєму предку людей пани називали "карманами" через те, що вони забирали в них гроші. Мовляв, у кишені до них залазили. Потім Устим добро віддавав бідним людям. У 50-х роках відбулась не лише зміна прізвища нащадків Устима, а й назву рідного села бунтаря з Головчинець поміняли на Кармалюкове... Якось у дитинстві на городі я люльку знайшов – її Устим курив. Дуже багато мені розповів Олекса Крайник, старожил села. От він мені стару липу показав, на якій Устим сидів – ховався від панів, та історії розповідав... Ззовні я не дуже на нього схожий. Але ж кров у нас – одна. Устим за справедливість боровся, за народ. А як над ним пани знущались, – просто жах..."
Щодо його сімейного життя, то Кармалюк був одружений двічі. З першою дружиною, яка померла через 3 роки після шлюбу, мав дочку і сина. У Насті доля склалася благополучно, як на ту пору. А Іван, який був у його загоні, закатований у Літинській в’язниці. Друга дружина подарувала Кармалюку трьох синів. Івана у 12 років забрали до якоїсь московської школи, і доля його не відома. Тарас разом із сімома селянами постійно переховувався, можливо, втік до Бессарабії. А Остап жив мирно. Саме нащадком Остапа і є пан Петро Кармалюк.
До наших часів дійшов лише опис зовнішності Кармалюка. За переказами, під час ув’язнення портрет героя написав художник-кріпак Василь Тропінін. За словами свідків і очевидців, Кармелюк був не дуже високого зросту, але широкоплечий, надзвичайно сильний, і відрізнявся неабияким розумом – мабуть, саме ці якості й допомагали йому стільки разів рятуватися від неминучої смерті.
Читайте також: За що французький борець М'ясник "замовив" богатиря Івана Піддубного – поєдинок помсти