Понад 150 тис. жертв за 20 років: вісім злочинів режиму Путіна

Путін, карикатура Радіо Свобода
Звісно, описане в цій статті – далеко не все, що зберігає людська пам'ять. Цифра в заголовку не відображає масштабу трагедії, до якої призвело правління Путіна. 150 тисяч – убитих. А скільки поранених, скалічених, тих, хто втратив рідних і свої домівки... 7 жовтня – його день народження. Дочитайте це до кінця, внизу – побажання

Російсько-українська війна. Серце болить

Спланована збройна агресія Росії проти України розпочалася 20 лютого 2014 року з військової операції Збройних Сил РФ із захоплення частини території України – Кримського півострова. Ця дата не заперечується навіть Міністерством оборони РФ, оскільки вказана на відомчій медалі "За повернення Криму".

Керівництво Кремля завжди було переконане, що без контролю над Україною Росія не стане державою‒світовим лідером, а демократична Україна загрожуватиме збереженню авторитарної влади в Росії. Тому наступним етапом російської агресії стала дестабілізація на сході й півдні України ‒ з метою утворення на цій території квазідержави "Новоросія". Ці плани оприлюднив Путін під час телепрограми "Діалог з росіянами" на "Першому каналі" 17 квітня 2014 р.

Повній реалізації цих планів вдалося перешкодити, але російські регулярні війська та керовані РФ терористи окупували окремі райони Донецької та Луганської областей.

14 квітня 2014 р. в. о. президента України Олександр Турчинов оголосив початок АТО на Донбасі із залученням Збройних сил. Таке рішення було ухвалено після захоплення сепаратистами під керівництвом офіцерів спецслужб РФ Слов'янська, Краматорська і Дружківки. АТО переросло в гарячу війну ‒ неоголошену, гібридну, яку в РФ називають "громадянською".

АТО у 2018 році стало ООС, війна триває, а українці продовжують втрачати життя.

За даними управління Верховного комісара ООН з прав людини (УВКПЛ ООН), із 14 квітня 2014 р. до 31 березня 2020 р. жертвами військового конфлікту стали близько 41-44 тисячі осіб.

Звільнення Слов'янська
/
Звільнення Слов'янська
.
/
.
Операція "Мелова флора"
/
Операція "Мелова флора"
Війна в Луганську, прикордонники-
/
Війна в Луганську, прикордонники-
Окупація Криму
/
Окупація Криму
Війна на Донбасі проти російської окупації в об’єктиві італійського фоторепортера
/
Війна на Донбасі проти російської окупації в об’єктиві італійського фоторепортера
Техніка окупантів в ОРДЛО
/
Техніка окупантів в ОРДЛО
Окупанти обстріляли Авдіївку з "Градів"
/
Окупанти обстріляли Авдіївку з "Градів"
"ДНР" - злочинці, що отримали владу
/
"ДНР" - злочинці, що отримали владу
АТО
/
АТО

Точну кількість загиблих підрахувати неможливо. За 6 років війни загинуло від 13 до 13,2 тисячі осіб, з них понад 4 тисячі українських військовослужбовців та близько 6 тис. членів озброєних груп.

УВКПЛ ООН зафіксувало 3 тисячі 55 випадків загибелі цивільних осіб: 1 тисяча 814 чоловіків, 1 тисяча 57 жінок, 98 хлопців, 49 дівчат і 37 дорослих, стать яких невідома.

До списку загиблих цивільних увійшли 298 пасажирів та екіпаж "Боїнга" рейсу MH17 "Малайзійських авіаліній", який був збитий російською ракетою "Бук" 17 липня 2014 р. в небі над Донбасом на шляху від Амстердама до Куала‒Лумпура.

Найбільше цивільних загинуло у 2014 році (близько 2 тис. осіб). Наступного року, за даними ООН, жертвами війни стали 954 людини, у 2016 році – 112 осіб, у 2017‒му – 117 цивільних, у 2018‒му – 55, у 2019‒му – 27 осіб. За перші три місяці 2020 р. війна забрала життя 4 цивільних осіб.

Люди гинули від російських масованих обстрілів із забороненої зброї, від стрілецької зброї чи підривалися на протипіхотних та протитанкових мінах, розтяжках, або внаслідок детонації вибухонебезпечних "подарунків" війни. За 6 років на мінах та інших вибухових пристроях підірвалися 329 цивільних осіб.

Серед жертв війни на сході України ‒ від 29 до 31 тис. поранених: близько 7‒9 тисяч цивільних, від 9,5 до 10,5 тис. українських військовослужбовців і від 12,5 до 13,5 тис. членів озброєних груп.

Від війни довелося втікати приблизно 2 млн осіб, серед них майже 1,5 млн українців перебралися жити до інших регіонів України. 

Окупованою залишається близько 7% території України. На сході непідконтрольною Україні залишається ділянка українсько‒російського кордону протяжністю понад 400 км.

Катинь-2. Загибель польської еліти у Росії. Жертви ‒ 96

10 квітня 2010 р. о 10 год. 41 хв. при заході на посадку на аеродром "Смоленськ ‒ Північний" в РФ розбився літак Ту‒154М Військово‒повітряних сил Польщі.

Літак виконував рейс за маршрутом Варшава ‒ Смоленськ. У другiй половині дня літак мав повернутися до Варшави. У катастрофі загинули всі 96 осіб, які перебували на борту (8 членів екіпажу та 88 пасажирів, серед яких ‒ президент Польщі Лех Качинський, його дружина Марія, керівники вищого військового командування Збройних сил, представники Сейму і сенату, політичні, громадські та релігійні діячі Польщі).

Вони летіли на траурні заходи до 70‒ліття розстрілу радянськими НКВСниками 4421 польського офіцера в Катині.

2017 р. польська підкомісія із розслідування інциденту заявила, що літак почав розпадатись на частини ще в повітрі, задовго до удару об землю. Крім того, комісія вважає, що диспетчери у Смоленську свідомо неправильно вели президентський борт на посадку.

Лех Качинський
/
Лех Качинський
Труни з тілами Качинських
/
Труни з тілами Качинських
Уламки польського літака під Смоленськом
/
Уламки польського літака під Смоленськом
Смоленська авіакатастрофа
/
Смоленська авіакатастрофа
смоленська катастрофа
/
смоленська катастрофа

У лютому 2017 р. глава МЗС Польщі Вітольд Ващиковський заявив, що Польща планує подати скаргу до Міжнародного Суду в Гаазі на російське розслідування у справі смоленської катастрофи, адже Москва не реагувала на прохання надати уламки літака та записи переговорів пілотів у кабіні Ту‒154М.

У квітні 2018 р. підкомітет міноборони Польщі опублікував технічний звіт щодо катастрофи, в якому сказано, що літак Ту‒154М був зруйнований під час вибуху.

До слова, Росія досі не повернула Польші ні уламків літака, ні записи переговорів.

Російсько-грузинська війна. Загиблих ‒ близько 800 за 5 днів...

У ніч на 8 серпня 2008 р. Грузія заявила про обстріл грузинських сіл з боку невизнаної Південній Осетії. У Тбілісі анонсували відновлення конституційного ладу в самопроголошеній республіці. У наступі грузинська армія зайняла більшу частину Цхінвалі ‒ головного населеного пункту Південної Осетії.

Та Кремль не схотів миритися з поразкою проросійських сепаратистів і втрутився. Російські державні ЗМІ звинуватили Грузію в цілеспрямованому обстрілі Цхінвалі. 7 серпня війська РФ ступити в зону конфлікту, перейшовши в контратаку наступного дня.

Під час сухопутного вторгнення армії РФ танкові бригади увійшли в Південну Осетію, вклинившись у Кодорську ущелину. Росія бомбардувала грузинські міста, військові бази та цивільну інфраструктуру, задіяла військово‒морські сили.

Морська піхота Чорноморського флоту зайняла головний порт Грузії Поті і знищили на рейді всі грузинські катери та кораблі військового призначення, зокрема кораблі прикордонників.

Того ж дня, з огляду на вторгнення РФ, у Тбілісі заявили про відвід військ із Цхінвалі й одностороннє припинення вогню. Міхеїл Саакашвілі підписав план перемир’я, запропонований ЄС (від 12 серпня), головними пунктами якого було остаточне припинення вогню і повернення сторонами військ на свої бази.

Агресія РФ у Грузії
/
Агресія РФ у Грузії
Агресія РФ у Грузії
/
Агресія РФ у Грузії
Агресія РФ у Грузії
/
Агресія РФ у Грузії
Агресія РФ у Грузії
/
Агресія РФ у Грузії
Вторгнення Росії в Грузію
/
Вторгнення Росії в Грузію
Російські війська в Грузії, 2008 рік
/
Російські війська в Грузії, 2008 рік
Грузія 2008
/
Грузія 2008
Російсько-грузинська війна
/
Російсько-грузинська війна

Попри це, російські війська активно сунули вглиб грузинської території ‒ зайняли міста Горі, Сенакі, Поті, перерізали стратегічну дорогу, що з'єднує західну і східну Грузію.

26 серпня Кремль визнав "незалежність" Абхазії і Південної Осетії, указ видав Дмитро Медведєв, ставленик Путіна. Російські війська залишилися у Грузії.

Після окупації частини Грузії і зачисток грузинських сіл навколо Південної Осетії, сторони припинили вогонь після втручання міжнародних посередників.

Вийти російські війська геть мали до 1 жовтня 2008 р. Та де‒факто залишаються на території самопроголошених республік досі, будучи фактором впливу на внутрішню і зовнішню політику Грузії.

Грузія втратила контроль над значними територіями і стратегічними пунктами. У вересні 2008 р. розірвала дипломатичні відносини з Росією, а з березня 2009-го в Тбілісі та Москві працюють секції інтересів країн при посольствах Швейцарії.

Грузинська сторона у цій 5-денній війні втратила 170 військових, 14 співробітників МВС, 228 цивільних осіб ‒ всього понад 400 людей. З південноосетинської сторони загинуло 380 осіб, більшість ‒ військовослужбовці.

За даними МОЗ Грузії, кількість поранених і постраждалих в дні бойових дій склала 2 232 особи, в т. ч. 1 045 військовослужбовців.

Близько 26 тис. жителів грузинських сіл Цхінвальського регіону стали біженцями.

Останній перший дзвінок. Беслан. Загинуло ‒ 333, травмовано ‒ понад 800

3 вересня 2004 р. внаслідок штурму школи в Беслані (Північна Осетія), де терористи утримували 1128 заручників, загинули 333 людини, з них 186 ‒ діти. Понад 800 постраждали.

Офіційна версія розходиться з свідченнями тих, хто вижив і очевидців, а ще з висновками незалежних експертів.

За добу до захоплення в Північноосетинський УБОЗ і місцеве управління МВС надійшли агентурні відомості, що в Беслані планується теракт ‒ захоплення великого об'єкта. Та заходів по запобіганню не було. Терористи в'їхали з Інгушетії, дісталися Беслану й увійшли в школу.

Прес-секретар президента Північної Осетії Лев Дзугаєв повідомив журналістам, що заручників 354. Та в списках, складених родичами полонених, значилися понад 800 осіб.

Почувши занижену цифру в новинах, терорист Ходов закричав дітям: "Якщо вони думають, що вас 300, зробимо так, щоб вас стільки і залишилося!". Терористи перестали виводити їх у туалет і давати воду. Діти пили власну сечу.

За офіційною версією, протягом 3 днів терористи не йшли на переговори. За свідченнями заручників, які вижили, терористи вимагали переговірників і обіцяли випускати по 150 дітей у разі приїзду президента Північної Осетії Олександра Дзасохова, Інгушетії ‒ Мурата Зязікова, радника президента Росії Асланбека Аслаханова і дитячого лікаря Леоніда Рошаля. Терористи передали через заручників номер для зв'язку. В офіційному штабі зі звільнення заявили, що телефон не працює, хоча Аслаханов і Рошаль по ньому зв'язалися з бойовиками.

Кремль не дав дозволу на переговори. МВС попередило Дзасохова, що за спробу увійти в школу його заарештують.

Матері Беслана
/
Матері Беслана
Беслан
/
Беслан
Беслан
/
Беслан

Говорити з терористами були готові лідер чеченських сепаратистів Аслан Масхадов і прем'єр-міністр самопроголошеної Ічкерії Ахмед Закаєв. Задля власної безпеки вони зажадали, щоб до Беслана їх супроводжували кореспонденти Анна Політковська і Андрій Бабицький. Ті погодилися. Але Бабицького з надуманих причин затримала поліція в московському аеропорту, а Політковську отруїли в літаку.

Путін стверджував, що терористи "нічого не вимагали". Хоча ті вимагали: виводу російських військ із Чечні і припинення війни. Через заручників передали відеокасету зі зверненням до Путіна. Федеральні ЗМІ оголосили, що касета була пустушкою.

Бойовики передали лист Путіну через Руслана Аушева. В ньому, в обмін на виконання вимог, зобов'язувалися припинити збройні дії проти Росії, увійти в СНД і лишитися в рубльовій зоні. Та в разі штурму за кожного вбитого бойовика терористи погрожували розстріляти по 50 заручників.

За офіційною версією, штурм школи спецназ почав вимушено ‒ коли бойовики підірвали саморобні бомби в спортзалі, де була більшість заручників: у баскетбольному кільці й під підвіконням. Та заручники, які вижили, казали, що перший вибух стався за 18 м від місця, вказаного слідством. Як випливає зі свідчень, жоден вибуховий пристрій терористи не підірвали.

Юрій Савельєв,член парламентської комісії з розслідування теракту, стверджує, що вибухи сталися внаслідок обстрілу школи з дахів прилеглих будинків. Під час штурму школу обстрілювали з важкого озброєння і зброї "невибіркової дії". З танків стріляли по їдальні, де було близько 300 заручників.

Російське слідство стверджує, що 333 заручника загинули через вибух бомби, закладеної терористами в спортзалі. Савельєв каже: більшість заручників загинула в ході штурму і зовсім в іншому ‒ незамінованому ‒ крилі школи. Його знесли в ніч на 4 вересня, на думку родичів, щоб знищити сліди снарядів.

З багатьма висновками в доповіді погодився ЄСПЛ. Савельєв відправив доповідь Путіну. Реакції від нього і його оточення не було. Уряд Росії не відновив розслідування.

Трагедія "Норд-Осту". Загинуло ‒ мінімум 130 заручників

23 жовтня 2002 р. чеченські терористи під керівництвом Мовсара Бараева захопили понад 900 заручників ‒ артистів і глядачів мюзиклу "Норд‒Ост" у Москві. Під час штурму, початого 26 жовтня ФСБ і МВС, загинуло не менше 130 заручників (за оцінкою ГО "Норд‒Ост", не менше 174). Повного списку заручників не з'явилося і через 15 років. Більшість стали жертвами не терористів, а застосованого спецслужбами присипляючого газу.

Терористів він нейтралізувати не зміг, вони ще понад 20 хв. протистояли спецназу. А для заручників газ став фатальним. Його формула не розсекречена досі. Не знали її й лікарі, які надавали першу допомогу постраждалим, що примножило кількість жертв.

20 грудня 2011 р. ЄСПЛ побачив у плануванні операції й у відсутності дієвого розслідування в РФ порушення ст. 2 (про право на життя) Європейської конвенції з прав людини. Суд присудив 64 потерпілим компенсацію загалом на 1,3 млн євро. Та в Росії розслідування штурму театру на Дубровці так і не було.

Застосування газу пояснили тим, щоб не дати терористам підірвали розміщену в залі вибухівку. Але, за свідченням уцілілих, терористи опиралися тривалий час після початку штурму, і не намагалися здійснити вибухи. "Пояси смертників" на терористках виявилися муляжами.

Всі 40 терористів були вбиті в ході штурму, багато ‒ пострілами в потилицю.

Норд-Ост
/
Норд-Ост
Норд-Ост
/
Норд-Ост
Норд-Ост
/
Норд-Ост
Норд-Ост
/
Норд-Ост
Норд-Ост
/
Норд-Ост

Імовірно, терористів знищили, щоб приховати подробиці переговорів влади з терористами і вимоги загарбників. Бараєв вимагав повного виведення з Чечні федеральних сил. Але могли бути й інші вимоги, до штурму не були вичерпані всі можливості для звільнення заручників. Допит уцілілих терористів на суді міг виявити проколи правоохоронців і спецслужб, тому учасники штурму могли отримати таємний наказ не залишати терористів живими як небажаних свідків.

Живі терористи могли заявити, що діяли без наказу президента Ічкерії Аслана Масхадова, а Кремлю важливо було дискредитувати останнього в очах Заходу.

Після теракту почалося посилення політичного режиму в Росії, силовики отримали карт‒бланш на продовження війни в Чечні. Успіхом для Кремля стала дискредитація законно обраного президента Чечні: один із загарбників стверджував в інтерв'ю (цікаво, що всіх прибрали, а цьому навіть інтерв'ю дозволили! під диктовку?), що Масхадов знав про операцію. Після "Норд-Осту" Держдеп США назвав Масхадова нелегітимним.

Фігурантами судових справ стали тільки люди, побічно причетні до теракту. 2003 р. Мосміськсуд визнав Заурбека Талхігова, який із відома спецслужб вів переговори з загарбниками, винним у пособництві тероризму і засудив його до 8,5 р. позбавлення волі. Записи переговорів Талхігова з терористами, передані ним у ФСБ, були знищені. У 2004 р. Лефортовський суд Москви засудив до 7 р. в'язниці майора міліції Ігоря Алямкіна. Він оформив реєстрацію в Москві чеченській терористці Луїзі Бакуєвій, яка потім загинула у штурмі. А 2014 р. в Криму затримали за звинуваченням у причетності до теракту Хасана Закаєва. Суд визнав його винним в організації доставки зброї і вибухівки терористам і засудив до 19 р. колонії суворого режиму.

У Кремля досі немає виразних відповідей на багато питань, які виникли у громадськості в зв'язку з трагедією "Норд‒Осту".

Загибель субмарини К-141 "Курськ". Загинуло ‒ 118

У серпні 2000 р. "Курськ" брав участь у навчаннях у Баренцевому морі ‒ за 150 км на північний схід від Мурманська.

12 серпня об 11 год. 28 хв. у 4‒му торпедному апараті "Курська" (човен вважали непотоплюваним) вибухнула торпеда 6576‒А: через її проіржавілий корпус витік висококонцентрований перекис водню, зреагував із міддю і латунню в торпедному апараті ‒ хімічний вибух зруйнував 2 відсіки з 9. Не спрацював аварійний буй, що мав би спливти автоматично в разі аварії.

Човен затонув на глибину 108 м. Від удару об дно стався другий вибух ‒ відразу кілька торпед ‒ і прорвав 2‒метровий отвір у корпусі човна, розрахованому витримати тиск на глибині до 1000 м. Сила вибуху відповідала 3‒7 тоннам тротилу.

Обидва вибухи пережило 23 моряки, вони зібралися в 9 відсіку.

ВМФ уперше повідомив про аварію через 2 дні. Спочатку повідомляли, що з човном є зв'язок, потім ‒ що єдиним способом спілкування з екіпажем є "перестук". 15 серпня почати рятувальну операцію завадив шторм.

Підводний човен "Курськ", Росія
/
Підводний човен "Курськ", Росія
Підводний човен "Курськ", Росія
/
Підводний човен "Курськ", Росія
Підводний човен "Курськ", Росія
/
Підводний човен "Курськ", Росія
Підводний човен "Курськ", Росія
/
Підводний човен "Курськ", Росія

18 серпня рятувальники дістаються до човна. Стикування не вдалося. Росія тягнула кілька днів із рішенням прийняти іноземну допомогу ‒ Британія запропонувала її ще 14 серпня. Та норвезьке судно з британською мінісубмариною отримали доступ до місця загибелі човна аж увечері 19 серпня. 21 серпня водолази відкрили аварійний вихід...

Віце‒адмірал Моцак, начштабу Північного флоту, підтвердив загибель екіпажу "Курська". Рятувальну операцію завершили.

Зі зруйнованого човна дістали 115 тіл зі 118 загиблих і поховали в Росії; тіла трьох із торпедного відсіку, де сталися вибухи, так і не знайшли.

Адвокат родичів загиблих Борис Кузнєцов стверджував, що ті, хто вижив під час вибухів, трималися кілька днів: "Підводники просили про допомогу і стукали кувалдою або іншим металевим предметом понад дві доби ‒ з 2 год. ночі 13 серпня до вечора 14 серпня. У гідроакустичних журналах кораблів і суден останні стукання зафіксовані об 11 год. 14 серпня".

Під час катастрофи Путін був у відпустці. Він не перервав її відразу ж, як йому доповіли про аварію, а повернувся з Сочі через 5 днів після катастрофи.

В інтерв'ю ведучому CNN Ларрі Кінгу на питання, що сталося з субмариною, Путін відповів: "Вона потонула". І ледь помітно посміхнувся.

Друга чеченська війна. Жертви ‒ понад 125 тис. цивільних, 16 тис. військових

30 вересня 1999 р. в інтерв'ю газеті "Коммерсантъ" глава уряду Росії Володимир Путін повідомив, що війни з Чечнею не буде. Того ж дня танкові підрозділи увійшли до Наурського і Шелковського р‒нів Чечні з Дагестану і Ставропольського краю. Війна офіційно називалась контртерористичною операцією і тривала понад 10 років, забрала життя більше 20 тис. військових і 125 тис. цивільних.

Після поразки у Першій чеченській війні, 1996 р. Росія мусила укласти мирну угоду: її війська вийшли з Ічкерії, а положення про міждержавні стосунки Чечні й РФ відкладались до 2001 р. Політичні і військові кола Росії вважали це ганьбою, мовляв, приклад Чечні можуть перейняти інші національні автономії. 1998 р. економіка Росії зазнала краху, а уряд очолив Путін ‒ ідея "бліц-крігу", який консолідує суспільство, отримала хід.

З артилерією й авіацією росіяни до 16 жовтня 1999 р. зайняли третину республіки, а до грудня контролювали всю її рівнинну частину. Облога Грозного тривала з 26 грудня до 6 лютого 2000 р. Штурм забрав життя близько кількох десятків тисяч цивільних, місто було майже повністю зруйноване.

Друга чеченська війна
/
Друга чеченська війна
Друга чеченська війна
/
Друга чеченська війна

З весни 2000 р. центр опору російським військам перемістився в гори, де розгорнулись партизани. У боротьбі за контроль над Чечнею Кремль зробив ставку на грубу військову силу, а ще переманював на свій бік впливових осіб. Президент Ічкерії Аслан Масхадов у березні 2000 р. був усунутий від влади і очолив чеченський збройний опір. На чолі промосковської адміністрації Чечні став головний муфтій Ахмат Кадиров, який ще влітку 1999 р. намагався усунути Масхадова, а з початком російського вторгнення перейшов на бік Росії.

До кінця 2004 р., після знищення Масхадова і більшості польових командирів, партизанська активність у Чечні пішла на спад. 16 квітня 2009 р. війна завершилася. У її найактивнішу фазу ‒ 1999‒2002 рр. ‒ загинуло понад 16 тис. чеченських військових і понад 125 тис. мирних жителів. Аслан Маскхов був убитий в 2005 р. ФСБ. Ахмат Кадиров загинув 2004 р. під час теракту ‒ через 7 місяців після обрання президентом Чечні. Його син, Рамзан, став президентом Чечні 2007 р. після інтриг і усунення від влади Алу Алханова.

Вибухи у житлових будинках. Жертви ‒ 278, поранено ‒ понад 220

Вибухи житлових будинків в Москві та Буйнакську у вересні 1999 р. стали приводом для вторгнення російських військ в Чечню.

Про ці теракти у книзі "ФСБ підриває Росію" писав колишній полковник КДБ О. Литвиненко (в листопаді 2006 р. отруєний російськими спецслужбами в Лондоні) і російський історик Ю. Фельштинський (через погрози виїхав у США).

31 серпня 1999 р.: "пробний" теракт у ТЦ "Охотний ряд" на Манежній площі в Москві. Загинула 1 людина, 40 поранені. Уряд негайно запропонував "чеченську версію", хоча чеченці не могли би влаштували теракт у комплексі, гендиректором якого був Умар Джабраїлов (представник Чечні в Раді Федерації).

4 вересня вибухнув будинок у м. Буйнакськ, у Дагестані. Загинули 64 жителя. В той же день у Буйнакську виявили замінований автомобіль ЗІЛ‒130 зі 2 706 кг вибухової речовини. Другого теракту не сталося завдяки пильності громадян.

У ніч на 9 вересня в Москві злетів у повітря 9-поверховий будинок по вул. Гур'янова. Загинули 94 людини, 164 отримали поранення. Після першого вибуху було зрозуміло, що теракт ‒ справа рук професіоналів: організація, підготовка і виконання.

Управління ФСБ по Москві і Московській обл.: "Однією з основних версій стало вчинення теракту, спрямованого на дестабілізацію обстановки в Москві, залякування населення та здійснення впливу на прийняття владою рішень, вигідних організаторам акції".

На рішення про введення військ до Чечні вибухами вплинути легко. А на рішення про надання Чечні формальної незалежності (неформальна тоді була) вплинути в потрібну чеченцям сторону терактами було неможливо. Вибухи були потрібні Росії для початку війни з Чечнею, а не повстанцям у Чечні для юридичного визнання незалежності. Війна почалася, спецслужби прийшли до влади, незалежність Чечні закінчилася.

13 вересня злетів на повітря 8-поверховий будинок по Каширському шосе, 6/3 у Москві. З-під уламків витягли 119 загиблих і 13 фрагментів тіл. Серед загиблих ‒ 12 дітей. Характер обох вибухів ідентичний, як і склад вибухівки. Почалися тотальні перевірки будинків, горищ, підвалів.

Завдяки пильності громадян були попереджені теракти в Москві й Рязані. ФСБ згодом повідомила, що то були... навчання.

Довгих років тюрми для Путіна
Довгих років тюрми для ПутінаМедиазона

Після запобігання місцевими вибуху в Рязані 24 вересня російські політики вимагають війни. Директор ФСБ Патрушев повідомляє, що терористи, які підірвали будинки в Москві, знаходяться в Чечні. Доказів не дає. Пропаганда дала результат: 88% опитаних боялися стати жертвою теракту, 64% вважали, що всіх чеченців слід вислати з країни. Такий же відсоток підтримав бомбардування Чечні.

Читайте також: Як Северину Наливайку вдалося помститися за смерть свого батька – історія однієї війни

Попередній матеріал
Як Северину Наливайку вдалося помститися за смерть свого батька – історія однієї війни
Наступний матеріал
Як Робін Гуд із Поділля дурив царську систему – шість утеч Устима Кармалюка
Loading...