• Перша потужна радіостанція на території колишньої Російській імперії з'явилася 1916 р. Спочатку вона знаходилася в Гродно, у ставці Верховного головнокомандувача військ, тобто царя. Та коли того ж року кайзерівські війська, адже тривала Перша світова, підходили до Гродно, її передислокували до Харкова.

Радіостанція була далекобійною. Нею передавали депеші в Москву й Петроград. Коли більшовики у грудні 1917-го почали окупувати Україну, через цей канал зв'язку вони діставали вказівки від Леніна й надсилали повідомлення. У Росії тоді не було такого потужного обладнання. Його закупили в італійця Гульельмо Марконі, хоча був і свій винахідник – Олександр Попов. Після громадянської війни 1920 р. станцію перевезли з Харкова до Саратова. До 1922-го вона давала можливість спілкуватися практично зі всією Європою.

• Марконі і Попов майже одночасно винайшли радіо. Обидва розробляли його для війська, насамперед морського, – для передачі депеш між кораблями. Попов був викладачем мінного класу у Кронштадті. Марконі теж проводив свої досліди разом з армійцями.

Але що цікаво: новинку перетворили на засіб масової інформації – саме в Україні.

• Перші 25 років радіо працювало на основі азбуки Морзе. Уже тоді у нас існувала невелика мережа приймальних станцій (із одностороннім зв'язком), які, крім засекречених депеш, приймали й інші короткі повідомлення, після чого інформацію розмножували на друкарських машинках чи переписували від руки і вивішували в людних місцях.
• Експерименти з передачею голосу радіохвилями відбувалися ще 1908 р. Та перша в світі станція, в ефірі якої можна було почути не азбуку Морзе, а людський голос, з'явилася аж 1920-го в Пітсбурзі (США).

Щодо СРСР, то аж 1922 р. там радіо заговорило в буквальному розумінні слова.

• На поч. 1920-х рр. Ленін обіцяв відкрити низку радіостанцій і в Росії, і в Україні, та виділені гроші пішли переважно на московську радіостанцію "Комінтерн".

У Харкові зрозуміли, що до них черга дійде не скоро: але там студії, що працювали на військових, існували ще з царських часів. Тоді місцеві спеціалісти взялися конструювати власне радіо. 1922 р. Москва розпочала пробні голосові передачі, а в Україні майже одразу ж на вулицях з'явилися рупори-динаміки, по яких повідомляли останні новини. У листопаді 1924-го харків'яни вийшли в ефір із власними передачами.

Це відбулося 16 листопада. Опівдні з рупорів пролунало: "Алло, алло, алло. Говорить Харків, говорить Харків, говорить Харків". Після чого пролунав невеличкий концерт.

• На найпершому українському радіо мікрофонів ще не було, замість них використовували телефонні слухавки. За таких умов про високу якість звуку годі було й мовити. Крім того, під час пробних передач заважало відлуння.

Щоб позбутися небажаного багатоголосся, стіни спочатку обклали дровами. Допомогло не дуже. Потім принесли глечики (навіть на поч. ХХІ ст. деякі студії вдаються до цього методу під час звукозапису) – теж незначний ефект. Тоді вирішили використати метод, який дозволяв розвідникам під час бойових завдань тихо пересуватися в тилу у ворога: а ті, щоб кінські копита не цокали, загортали їх у вовняні попони. Радійники взяли чотири попони, оббили стіни студії, ввімкнули мікрофон і отримали досить пристойний звук.

• Радіо традиційно вважається старшим за телебачення, хоча задуми щодо їхнього створення з'явилися майже одночасно. У 80-х рр. XIX ст. існувало аж 25 проєктів передачі зображення на відстань.

Щоправда, тільки один із них, на основі диску німецького студента Ніпкова, став поштовхом для розвитку механічного, а згодом – електронного телебачення. Тоді ж, наприкінці позаминулого сторіччя, троє різних учених запропонували ідею кольорового.

• Американський радіоаматор Чарльз Девід Херролд із 1912-го до 1917 р. у місті Хосе (штат Каліфорнія) за допомогою власноруч сконструйованого передавача вів в ефірі регулярні музичні програми, транслював виступи відомих людей. Це було за 8 років до народження офіційного радіомовлення у світі.

Радіо Херролда замовкло 1917 р. після виходу постанови сенату США, коли країна розпочала бойові дії у Першій світовій війні.

• Початком офіційного регулярного радіомовлення вважається 1920 р., коли інженер Westinghouse Electric Corporation Френк Конрад завершив створення своєї станції. Саме тоді відбулися чергові президентські вибори в США.

Другого листопада радіостанція Конрада KDKA у Пітсбурзі (штат Пенсільванія) оголосила, що черговим президентом Сполучених Штатів обрано Уоррена Г. Хардінга. Близько тисячі слухачів могли приймати першу радіопередачу.

• Деякі аналітики поч. ХХ ст. пророкували крах культури і суспільства у зв'язку з розвитком радіомовлення. На їхню думку, ізоляція людей у будинках біля приймачів зробить непотрібними концерти в залах, театральні спектаклі, спортивні заходи. Людство буцімто позбавиться одного з найважливіших засобів комунікації – живого спілкування.

Інші малювали картини ідеологічного тиску на всіх і на кожного (як показала історія – небезпідставно).

• Прийнято вважати, ніби перша українська телепередача на базі сучасного електронного мовлення вийшла 6 листопада 1951 р. зі студії на Хрещатику, 26. Насправді ж тут піонером був не Київ, а Харків. Ще восени 1950-го група слобожанських радіолюбителів почала конструювати аматорський телецентр. Тоді ж у Москві відбувався з'їзд прихильників радіо з усього СРСР. Сталіну доповіли, що в Харкові умільці вирішили розпочати телемовлення. Вождя це здивувало, адже відповідні центри існували тільки в Москві й Петербурзі. Зателефонував тодішньому керівникові України Микиті Хрущову, який одразу ж зв'язався із Харківським обкомом компартії: "Розберіться і доповісте".

Двох радіолюбителів – Вовченка і Столярова – грудневої ночі підняли з ліжок люди в чорних плащах, наказали негайно одягтися, посадили в чорну "Емку" й повезли... Секретар обкому кинув із порога переляканим винахідникам: "Чим ви там займаєтеся? Пишіть пояснювальну!".

З'ясувавши, що й до чого, обкомівець доповів оточенню Хрущова. У Москві аматорів одразу взяли на "мушку": за ними "закріпили" інструктора оборонного відділу обкому компартії. 1 лютого 1951 р., за шість місяців до введення Київського телецентру, на любительському радіо в Харкові вже виходили "легальні" передачі.

Після Харкова майже в двох десятках міст з'явилися подібні телецентри. Харківський проіснував до 1955 р., поки його не змінив створений Держпромом.

• 1947 р. вийшла постанова про створення Київського телецентру. Попри повоєнний голод, Москва знайшла на це аж 43 млн рублів. Кажуть, що Хрущов особисто вибрав для телецентру місце на Хрещатику. Споруду почали зводити полонені німці, а завершував – "Київміськбуд". 6 листопада 1951 р. з Хрещатика, 26 в ефір вийшла перша передача. Напередодні, 5 листопада, відбулася так звана технічна прогонка – показ художнього фільму "Алітет іде в гори".

Відкриття пройшло скромно. У киян тоді було 662 телевізори: "КВН-49", перед котрим ставили лінзу, аби збільшити зображення на екрані, і "Ленінград-Т2". Запрацювало перше ательє з ремонту приймачів. Особливої святкової помпи не було, можливо, й тому, що вежа на горі за Хрещатиком вважалася режимним, секретним об'єктом (хоча була найвищою спорудою в Києві і виднілася звідусіль). Тривалий час забороняли друкувати її фотографії, щоб не було прив'язки до території.

За матеріалами тележурналіста, академіка І. Мащенка

Читайте також: "Не фізіолог і не лікар": як виходець із українського містечка врятував світ від туберкульозу