5 канал

"Машина Часу. Херсон – це Україна": Що шукав король Швеції Карл XVI Густав у селі Зміївка

Шведи з’явилися на Херсонщині у 1782-му не з власної волі. Їх депортували за наказом Катерини ІІ з острова у Балтійському морі

30 вересня 2008 року. До України з офіційним візитом прибуває король Швеції Карл XVI Густав і його дружина Сильвія. Коротке перебування у Києві, протокольні зустрічі з тодішнім президентом Віктором Ющенком. Утім основна ціль шведської делегації в Україні – зовсім не це. Після відбуття протокольних формальностей, Карл Густав вирушає на Південь України – у село Зміївка Бериславського району Херсонської області. Тут він сподівається почути те, що вже неможливо знайти на Батьківщині у Швеції.

Цієї дороги ви не знайдете в атласі за 2006 рік. На Херсонщині її жартома називають "королівською". Вона була збудована у 2008 році спеціально до приїзду короля Швеції у Зміївку. Те, що хотів почути у Зміївці король Швеції – старошведська мова. Її уже нема у Швеції, однак тут, у степах Херсонщини, передавана з покоління у покоління, ще залишилася. Щоправда її носії уже не дуже молоді.

Шведи з'явилися на Херсонщині у 1782-му. Не з власної волі. Їх депортували за наказом Катерини ІІ з острова у Балтійському морі, який сьогодні є територією Естонії. В Альтшведендорфі (так тоді називалася Зміївка) шведи збудували протестантську кірху, і свої господарства. Через два роки поруч виникла німецька колонія.

"Люди займалися в Шляніндорфі плотницькою роботою, пшениця, хто що міг робити, і передавалось з покоління в покоління. Мої прадіди теж займалися худобою. Хто зміг привезти сюди худобу, вони приводили, тягнули за собою худобу, аби сім'я могла прожити. Бо йшли у невідоме. Шведські лютерани побудували на два роки пізніше у альтшведендорфі свою лютеранську кірху. Зараз там православна. Там зараз батюшка Олександр Матвійович Квітка", – розповідає представник німецької громади Зміївки Тетяна Деменюк.

Отець Олександр Квітка додає: "У 1929 році тут були шведські богослуження. Але радянська влада закрила церкву і шведи в знак протесту виїхали у Швецію. Приїхав сюди пароплав і вони всі погрузилися, забрали усе церковне начиння. І поселились на острові Готленд у Швеції".

Закриття кірхи було не єдиною причиною еміграції шведів з СРСР. Ще один вагомий привід – радянська влада забрала землю і заганяла усіх в колгосп.

"Були ще господарі у 1929-му. Але коли ми емігрували у Швецію, то вже у 1930-му тут колгоспи стали. То ті, що лишилися тут – батькова сестра, діти – казали, як нам тут добре, ми всі разом", – каже Еліза Кузьменко.

"Їм писали туди листи під диктовку НКВД, що тут добре живеться, що з піснями ідуть в колгосп на роботу. Вони піддались пропаганді і 60 сімей сюди повернулися і поплатились за це", – згадує отець Квітка.

Еліза Кузьменко зауважує: "Повернулися в 1931-му, а в 1937-му їх почали забирати в тюрми. Бо як "ізменщики родіни" поїхали, а потім вернулися. Мій батько в лікарні лежав з запаленням легенів, помер там, а вранці прийшло сповіщення забирати його в тюрму".

Про події 1937-го у селі нагадує пам'ятний знак, на якому прізвища репресованих. Проте на цьому біди 20 століття не завершилися. У 41-му з'явилися нові окупанти з новими порядками.

"Як одступали німці, то в 1943-у вигнали нас у Німеччина. Там в табір, а в табір господар забирав групами. Потім повернулися, і як пішла в колгосп – і до пенсії. Оце таке життя моє", – підсумовує Еліза Кузьменко.

Завершення війни полегшення не принесло. Найважче було німцям. Депортації, Сибір, знущання, голод.

"Був голод дуже великий, людям доводилося збирати лушпайки від картоплі. Був випадок, коли мені паспорт в обличчя кинули і сказали: що тут роблять серед нас фашисти, їх ще давно мали розстріляти", – розповідає Тетяна Деменюк.

Поволі повоєнні пристрасті влягалися. Однак настав рік 1951-й і Зміївка знову зазнала струсу. Внаслідок чергової Сталінської депортації.

9 жовтня 2016го. Зміївка, Херсонська область. У місцевому будинку культури – пам’ятний захід з нагоди 65-ї річниці депортації бойків з їх рідних сіл на Херсонщину. У 1951-му відбувся обмін територіями між СССР та Польською народною республікою. До УРСР приєднали околиці міста Белз з бурим вугіллям, ПНР дісталися села на Дрогобиччині з покладами нафти і газу. Людей відселяли. 

І ті, хто ще пам'ятають депортацію, і вже нове покоління, яке виросло у степу, разом заводять тужливу пісню про примусове переселення.

Сталінські методи вирішення проблем вражають навіть сьогодні. 140 тисяч кримських татар були виселені з Криму протягом однієї доби. Півмільйона українців депортовані із так званого Закерзоння в УРСР. Тож примусове переселення 32 тисяч бойків на Херсонщину в 1951-му виглядало для вождя народів дрібною операцією. А для кожної з 32 тисяч жертв це був страшний удар.

"Новина прийшла у село, що будуть нас виселяти. Це було як грім серед ясного неба, як з гір наших камені падають. Страшенний удар, народ був переляканий", – каже мешканець Зміївки Степан Моцьо.

Дехто вірив, що це не назавжди. Закопували речі біля садиб у сподіванні скоро повернутися. Інші, як от дід Степана Моцьо, брали з собою навіть дошки на нову хату. Степ після гір виглядав геть чужим і дивним. А ще нескінченні змії у Зміївці.

"А тут, де понад Дніпром хати, там були розвалені, то ми мали такий угол – стіна і стіна. Ми позакладали його пачками, які привезли із собою. А другу простирадлами, а зверху накрили дошками. І це була така наша хата на всю зиму. А морозець був до 40. Якби не перина моєї мами, тільки під нею і рятувалися", – згадує очевидець Степан Моцьо.

Але зима закінчилася, прийшла весна, люди почали будуватися.

"Ми, коли хату мазали восени, то у нас січка, тут пшениця-січка, то ми обмазали і зайшли в хату, і потім грубки затопили. Все нагрілося і всі ця пшениця зійшла. І в мені всі стіни, пшениця росла до самого потолка. В зелені, як король жив там", – каже Моцьо.

Місцеві спочатку прийняли переселенців вороже. Типова ксенофобія: бандери, гуцули.

"Але нас багато було, три села, то наші хлопці помаленьку взяли верх і почали ми освоювати цю територію. А співали як! В цім краю – одна, у тім – інша. Співали на зло всьому, що ми не здаємося. І не здалися", –говорить Степан Моцьо.

Співають, до речі, і досі. Вже друге покоління, народжене у степу, береже бойківські традиції.

Наприкінці 80-х почали відроджуватися церкви. В одній із двох кірх відкрилася лютеранська церква, в іншій – православна київського патріархату. А вже у 90-х бойки таки домоглися дозволу на будівництво греко-католицького храму. Жодних релігійний суперечок у багатонаціональному селі нема.

"І якщо від нашої церкви переходять до православної чи католиків, ніяких немає сперечань. Бог один. Ми всіх людей підтримуємо", – каже Тетяна Деменюк.

Поруч із греко-католицькою капличкою встановлено пам'ятний знак з нагоди 50-річчя депортації. Який для нового покоління бойків символізує єдність двох їхніх малих батьківщин – гір і степу.

"Тут не просто різьба. Це різьба по бетону, наш місцевий умілець. Можна сказати символічно: тут видно карпатський пейзаж – хатина, церква. А ця сторона – вже показано таврійський край", – каже Роман Моцьо.

А ще наприкінці 80-х нарешті з’явилася можливість хоча б на коротко відвідати рідні села.

"І я собі подумав: мій батько лежить там, за тисячу кілометрів, і я не можу поїхати. А шведи приїжджають за три тисячі кілометрів, і їх тут зустрічають, а ми не можемо. Наші дівчати заходять на подвір'я і: о, це моя хата!. А полячка: чого сюди прийшла? Йди! А потім помаленьку зрозуміли і вже дівчата ночували там", –розповідає Степан Моцьо.

Степан Моцьо через багато років відшукав могилу свого батька – бійця УПА. І заприсягся встановити на ній хреста. Виготовив його власноруч і подався у далеку дорогу. 1500 км.

"До Херсона автобусом, потім до Львова поїздом, а зі Львова, прошу дуже, на велосипеді. І я цей хрест на велосипед. Це ж була велосипедна подорож. І ми поїхали, і я привіз батькові хрест на могилу", – згадує Степан Моцьо.

Бойків депортували 65 років тому, шведів – понад 200. І одні й інші все ще зберігають свої традиції у Зміївці. В основному через спів. Який їх і єднає.

Березень 2014-го. Росія анексує Крим і розпочинає акцію під кодовою назвою "Русская весна". На Херсонщині, яка раптово стає прикордонням, тривожно. Регіон – у планах Москви по створенню так званої Новоросії. Щоправда спроба зібрати у Херсоні великий проросійський мітинг і захопити обладміністрацію чи СБУ, як це відбувається у Донецьку і Луганську, російським спецслужбам не вдається. Попри присутність гастролерів, надто мало охочих. 

У невеликому селі Старозбур'ївка між тим розуміють, що у кожному населеному пункті уже є готові люди, які тільки чекають на "зелених чоловічків" і відмашки для дії.

"В самому селі були хлопці, які були прихильниками "руського міра", які були не тільки готові, але ми й знали що їх готували до цього. Готували їх протягом двох років, вони там були на різних семінарах. І це подавалося під проектом створення нових громад. СБУ цим не цікавилося, всі наші звернення СБУ ігнорувало", – каже Віктор Маруняк.

Старозбурівчани провели нескладне розслідування і з'ясували, як готувалося захоплення влади в регіоні.

"Ми побачили, що все це йде з одного центру. І цей центр медведчуківський "Вибір". Створюються паралельні органи влади. Паралельна сільська рада, вибирається уповноважений, паралельний сільський голова. Причому цього уповноваженого може обрати всього три людини. Цей уповноважений робить собі із тризубом печатку, що вони і зробили. Починають видавати документи і підтягувати під себе все більше і більше людей. І в момент коли заходять хлопці з Криму, тут уже готовий тимчасовий уряд", – Віктор Маруняк.

Герої номінованого на "Оскар" фільму "Українські шерифи" з Старозбур'ївки дуже швидко зрозуміли, що сподіватися на владу марно. У селі створили самооборону і почали готуватися захищати Батьківщину самотужки.

"Армії взагалі не було. Від Перекопу до нас – порожньо. РВД звернулося до нас: хлопці, ви ж нас у разі чого захистіть. Ось у цьому будинку культури зібралося 50 старозбурівських мужиків, у яких були рушниці мисливські. Ми читали в Інтернеті, як робити коктейлі молотова, шукали в нашому лісі місця де можна було б робити криївки", – згадує Віктор Маруняк.

На щастя, ці знання не знадобилися. З'явилася армія. А ще – патріотичний дух, який об'єднав усі національності української Херсонщини.

"Я гостро відчула після подій 2014 року на Сході України. Люди якось стали більш згуртованими, відчуваємо, що ми в Україні і що це наша Батьківщина", – підкреслює Видріган.

Змінилося ставлення до української мови.

"Зараз за законом держслужбовці, особливо силові структури, перейшли на українську мову. І не те, що не соромляться, а зобов'язані її застосовувати", – говорить Демченко.

Читайте також: Херсон – це Україна, або Що спільного між страусами і буржуями

Попередній матеріал
"Різдвяний подарунок": Українські бійці ліквідували ворожу БМП, що значно дошкуляла на передовій
Наступний матеріал
Неймовірні історії воїнів та бізнесменів: з'явився промовистий календар про успіх ветеранів АТО

Машина часу. Херсон – це Україна: Як з'явились та чому зникли козаки

Машина часу. Історія міста Бровари: слід УПА та міські парки на кістках

Машина часу. Історія міста Бровари: Швидка комунізація і довга декомунізація

Машина часу. Шістдесятники: таємні факти загибелі В'ячеслава Чорновола