Фото: скриншот з відео

Машина часу. Історія міста Бровари: слід УПА та міські парки на кістках

ХХ сторіччя в Броварах очима декомунізації: місцеві поміщики

Рік 2014. На екрани виходить стрічка Олеся Саніна "Поводир". Одна з сюжетних ліній оповідає легенду про харківський з’їзд Кобзарів, куди радянська влада заманила сліпих співців, щоб знищити усіх разом.

Історики не можуть знайти слідів цього масового розстрілу, проте доказів масштабної зачистки народних співців у подальші роки вистачає. До 1939 року залишилося заледве 20 сліпих співців. Уцілілі кобзарі до початку Другої світової війни таємно збиралися в Броварях поблизу Києва. За спогадами очевидців, кобзарі й бандуристи ночували у сліпої Марусі, в її ж хаті проводили таємні зібрання, грали й співали на П’ятницькому базарі на Розвилці, поблизу якої минулоріч з’явилася вулиця Кобзарська.

ХХ сторіччя в Броварах очима декомунізації: місцеві поміщики. Броварський слід УПА. Міські парки на кістках

Про броварських поміщиків сьогодні мало хто пам’ятає. Після приходу "червоних" існування класу, на якому трималися дореволюційні Броварі, стало неможливим. Проте декілька його представників залишили в історії краю сліди, що пережили і радянське забуття, і пострадянську байдужість. Зараз на території парку Приозерного, колишнього маєтку пана Фіалковського. Саме тут був перший в історії міста ботанічний сад з озерами. Старожили пригадують, зокрема, чорних і білих лебедів у ставку, розмаїття небачених рослин у саду.

Рік 1914. Броварі напередодні Першої світової і за три роки до війни з більшовиками, дуже схожої на ту, що відбувається зараз на Донбасі. Невеличке селище на схід від Києва з населенням близько 4 тисяч людей переживає промисловий бум. Тут налічується 5 млинів, три скотобійні, дві фабрики напоїв і маслобійня. Працює лісопильня, дві канатні фабрики, миловарний, чавуноливарний, клінкерний, три шкіряні заводи та інші великі підприємства. А ще сотня ремісників-кустарів, кільканадцять крамниць, телеграфна контора і банк! Містечко сполучене залізницею з Москвою і Санкт-Петербургом, а з Києвом – ще й моторизованим трамваєм. У Броварях відкрили аптеку, стоматологічний кабінет і лікарню. Тут діє церковно-приходська школа, училище і бібліотека, також проходять перші культурні заходи.

"Григорій Квятковський, син броварського купця Івана Квятковського, тривалий час жив у нашому місті. Він відомий як лікар Олександрівської лікарні. Мав понад 120 наукових праць з медицини. Але для нашого міста він дорогий не лише через це. А й тому, що він був колекціонер і в нашому місті зробив першу виставку творів мистецтва", -  згадує громадський і культурний діяч, старший науковий співробітник Броварського краєзнавчого музею, член Національної спілки краєзнавців Українизгадує Марія Овдієнко.

У центрі Квятковські мали 10 га землі і будинки. Буквально 2 роки тому знищили передостанній будинок Квятковського, там була музична школа. Залишився останній, там статистичне управління Броварів.

Попри те, що від броварського маєтку поміщиків майже нічого не залишилося і на його місці тепер височіють багатоповерхівки, до наших днів дійшли наукова спадщина і єдине фото Григорія Квятковського, зроблене в ательє на Хрещатику.

Також відомо, що він був членом масонської ложі і колекціонером живопису. Після становлення більшовицької влади Григорій Квятковський віддав унікальну колекцію в київські музеї. Броварські старожили кажуть, за це просив призначити пенсію двом його сестрам, які доживали віку в батьківському будинку в Броварях.

"Сергій Білокінь, відомий доктор історичних наук, сказав мені, що портрет Шевченка пензля Іллі Рєпіна попав у музей з колекції Квятковського", - додає Марія Овдієнко.

Рік 1893. Київ, Поділ. В одній квартирі випадково поселяються два юні земляки-гімназисти: Микола Ґалаґан і Грицько Чупринка. Обидва – з Броварщини, обидва – майбутні революціонери і борці за незалежність України. Микола увійде до складу Центральної Ради, стане послом УНР в Румунії та Угорщині. Григорій – прославиться як повстанець, бунтар і поет.

Тут смерть бенкетує! Тут сили ворожі
Погублять всі сили твої!
Тут сумно пов’януть скривавлені рожі,
Пісень не скінчать солов’ї.
Не падай, не падай! Збуди свою силу
І світоч неси до кінця!..
Тут б’ються, хоч бачуть завчасну могилу,
Могутні, одважні серця.

(Григорій Чупринка, "Загублений рай", рік невідомий) 

28 серпня 1921 року чекісти розстріляли Чупринку у справі центрповстанкому. У 1955 році Ґалаґан вийшов із сибірських таборів, але безслідно зник. Дослідники досі не можуть знайти їхніх могил. Лише у "незалежні" 90-і земляків реабілітовують. Пізніше – у різні хвилі декомунізації – іменами обох називають вулиці в Броварях. У 2005 році в районі започатковують літературну премію імені Чупринки. Проте між загибеллю і увічненням у Григорія було ще одне втілення.

ОУН і УПА на Броварській землі, Шухевич, Барбон

Рік 1943. Провід ОУН і Українську Повстанську Армію очолює Роман Шухевич. Успішний бізнесмен, конструктивний політик, талановитий військовий і пильний підпільник: "Білий", "Дзвін", "Роман Лозовський", "Степан", "Чернець", "Чух", "Тур", "Вовк" – це список лише відомих псевдо Шухевича. Коли Роман став на чолі українського спротиву, у нього з’явилося ще одне – Тарас Чупринка.

"Від імені Тараса Шевченка він узяв ім'я Тарас, а "Чупринка" від прізвища Григорія Чупринки. Звичайно, ми мали за честь одну із вулиць увічнити ім'ям Шухевича", - каже Марія Овдієнко.

Рік 1941, окупований німцями Київ. Олена Теліга знайомиться з курсантом річкового технікуму Миколою Барбоном і хвалить його вірші. Більше вони не побачаться. Невдовзі обох арештовує гестапо – за причетність до ОУН. Поетку розстрілюють у Бабиному Яру, юного поета відправляють до Німеччини. У волинських лісах Микола зістрибує з потяга і приєднується до УПА. Через бойове поранення повертається лікуватися додому. Товарняками, з фальшивими документах дістається на Броварщину. Ховаючись у рідному Зазим’ї, лікує поранену ногу. З приходом радянських військ Барбона мобілізують і відправляють форсувати Дніпро.

"Нас навіть не переодягли у військовий одяг. На п’ятьох була одна гвинтівка. Радянські офіцери гнали на смерть, на знищення нас – українців. Туди, на правий берег Дніпра, ті, хто ще був живий, пливли під кулеметним вогнем фашистів, тримаючись за снопи, за дерев’яні хвіртки, за мішки з соломою або за якусь дошку. Хто повертався назад — того косили з лівого берега свої кулемети. З нашого батальйону на бравий берег допливло не більше 30 новобранців", - спогади Миколи Барбона.

Після другого важкого поранення для Миколи закінчилася війна, але не боротьба. Барбон вступає в Університет Шевченка і створює студентський осередок ОУН. Арешт і 25 років таборів. На засланні Барбон разом із іншими в’язнями організовує Норильське повстання. Реабілітований повертається в УРСР і працює різноробом. Згодом, отримавши дозвіл, успішно займається розкопками неоліту і трипільської культури у броварському лісі. Виборює незалежність в роки перебудови, підтримує всі три майдани. У жовтні 2014-го Миколи Барбона не стало, йому було 90 років. В останні роки життя ветеран УПА перекладав Біблію і Рігведу, писав спогади і краєзнавчі статті. Однак навіть він не здогадувався, що поблизу живе родина одного з провідників УПА.

"На старому кладовищі, похована Ольга Гасин. Вона була зв'язковою свого чоловіка полковника Олекси Гасина, потім посмертно генерал-хорунжого, а також генерала Шухевича", - розповів журналіст, громадський активіст, новообраний голова комісії Броварської міської ради з питань найменувань та пам'ятних знаків Дмитро Карпій.

Олекса Гасин тут згаданий, але де його могила – невідомо. Він потрапив до НКВС і ніяких відомостей про його поховання немає.

Рік 1929, 22-річний українець Олекса Гасин зразково закінчує польську школу підхорунжих. За рік одним із перших вступає до лав новоствореної ОУН. На той час Олександр уже числиться у "Пласті" та інших таємних націоналістичних організаціях. Вроджений воїн змолоду перетворив життя на ідеологічний гарт і військовий вишкіл. Разом із Коновальцем пише і видає перший "Військовий підручник". За націоналістичну діяльність неодноразово потрапляє у в’язниці Польщі і Німеччини, де Олекса пише статті, проводить навчання і залучає нові кадри до подальшої боротьби.

"Націоналісти мають бути першими рядами новітнього, справжнього аристократизму. Тому найперше самі мусять досконалитися, щоб осягнути найвищий ступінь совершенства… Націоналістом – аристократом духа може стати кожний. … " -  Олекса Гасин, «Дещо про мораль націоналіста»

Рік 1936. Олекса Гасин одружується з Ольгою Пеленичкою. Дружина в усьому підтримує чоловіка. Поєднує виховання трьох дітей і підпільну діяльність. Олекса, змінивши кілька керівних посад, стає радником Романа Шухевича, очолює УПА-Захід, а згодом генштаб армії. У 49 приїздить у Львів на побачення з дітьми, де потрапляє в засідку. Щоб уникнути арешту, стріляє собі в рот. При обшуку в нього знаходять записку дружині – Ользі Гасин.

"Після того як вбили її чоловіка, НКВС тричі її арештовувало. Допитувало, відпускало. Але з надією, що вона виведе до інших Упівців. Але цього не сталося і після третього арешту її заслали до Тайшету і Сибір. Там вона пробула до 1953 року на важких роботах, по 16 годин, зі слюдою", - розповів Дмитро Карпій.

1956 рік, хрущовська амністія. Після помилування Ольга Гасин повертається в Україну шукати своїх дітей. На рідній Львівщині їй дозволяють залишитися лише на умовах співпраці з КДБ і зречення від поглядів. Ольга відмовляється і, забравши сина Олега, вирушає на пошуки кращої долі. Обидві її доньки, Оксана та Дарина, залишилися в дитячих притулках спеціального режиму.

"Спочатку вона перебралась в Іллічівськ Вінницької області. Але коли дізнавались, що вона упівка, то її нікуди не пускали. Вона перебралась до Фастова, а згодом із своїм другим чоловіком оселилася в Броварах. І тут вона прожила 20 років до самої смерті. Працювала на заводі холодильників у їдальні, потім у кафе", - додав Дмитро Карпій.

Другим чоловіком Ольги Гасин стає політв’язень Микола Макода, з яким вона познайомилася в таборах. Лише в Броварах родині вдається приховати свої таємниці, тим самим уникнути переслідувань і зневаги, і жити звичайним життям радянської сім’ї. "Броварська" біографія зв’язкової УПА стала відома лише зараз, її розкопали допитливі декомунізатори.

"У місті жило єврейське населення і євреї хоронили своїх одноплемінників на окремому цвинтарі. Там була ідеальна чистота, що не було характерно для наших цвинтарів. Це викликало подив", - ділиться спогадами Марія Титар.

Рік 1926. Остання статистична довідка про єврейське населення міста. Їхня кількість зменшилася вдвічі на тлі загального відновлення Броварів. Відтоді євреї повністю зникають з переписів. Якщо перша російська революція згуртувала українців і євреїв – вони спільно прогнали монархістів "Чорної сотні" при спробі погрому, то друга принесла і першим, і другим лише гоніння та смерть. На єврейському цвинтарі дедалі менше відвідувачів і обрядів. У другу світову кладовище руйнують німецькі окупанти. Після війни місто відбудовують, поруч із цвинтарем облаштовують парк "Перемога" і зводять тематичні пам’ятники. Але для кладовища це обертається ще більшою руйнацією.

"Потім було зруйновано огорожу, зірвано плити. Плити довгий час валялися. Те, що не зруйнували німці, доруйнувала радянська влада. Але що цікаво, що цей цвинтар занесено до світового реєстру єврейських цвинтарів. А тепер тут парк Перемоги", - ділиться Марія Овдієнко.

Броварську синагогу зруйнували більшовики – у 30-х роках під час боротьби з релігією. Тоді ж зносили й українські церкви.

"І ось на цьому місці відкрили були танцмайданчик. Мені Василь Сердюк розказував, що він пам'ятає, що як вони були ще парубками, то ходили сюди на танці. Це був літній танцмайданчик. Огороджений зеленими штахетами, освітлений, а довкруж трава. І коли вночі поверталися, то не раз провалювалися по коліна в землю. А чого провалювалися? - Бо там була могила", - згадує Марія Овдієнко.

Рік 1918, 29 січня. Після перемоги під Крутами "червоні" банди Муравйова продовжують наступ на Київ. У Броварях їх зустрічають залишки війська УНР, переважно Січові Стрільці. Більшість захисників Києва загинули в лісах, де йшли бої, а вже навесні були перепоховані у Броварях.

"І до 1927 року тут був такий насип. І на річницю приходили з кумачами, транспарантами і казали, що тут лежать жертви революції. Але 27 року голова сільради сказав: а кого ми тут згадуємо? Які жертви революції?", - розповідає старший науковий співробітник Марія Овдієнко. 

А на десяту річницю могилу зрівняли з землею. Вперше. На тому ж місці згодом закопували жертв голодомору. А в 1935 році кладовище вдруге знесли. У 1936 році на місці цвинтаря зводять колонію для неповнолітніх №5. Сюди приїжджає працювати відомий педагог Антон Макаренко.

"То були діти, які під час голодомору залишилися сиротами, жили по вокзалах, крали. І коли їх привезли сюди, то спочатку люди боялися і їх не випускали. А потім, справді був талант у Макаренка, їх почали випускати і люди вже не боялися", - каже Марія Овдієнко.

У 1941 році колонію закривають. На її місці – тимчасовий військкомат для повальної мобілізації броварців у Червону армію.

"Цих призовників там записували, видавали їм одяг. Там була велика лазня. Вони ставали в чергу до лазні ще в своєму одязі. Потім виходили і перевдягалися. І кажуть, коли німець їх накрив, то накрив і тих, що були в лазні, і тих, що стояли в черзі до лазні....Уявляєте яке це місце? -Це місце дуже страшне. Оце найтрагічніше місце у Броварах. Наче історія тут зламалася", - розповідає Марія Овдієнко.

І тих, хто вже одягся в радянську форму. Усього – близько 200 жертв бомбардування. Коли в місто вступили німці, вони облаштували на цьому ж місці концтабір для військовополонених. Тисячі загиблих ховали тут же.

Після війни на місці масових поховань облаштовують Парк Слави і літній танцмайданчик. Танці на кістках – у прямому сенсі. В єдиній будівлі, що лишилася від колонії НКВС, відкривають Будинок культури. У парку з’являється "Братська могила" радянських воїнів. Вже в часи незалежності встановлюють хрест жертвам голодомору і фашизму. Потім зводять церкву, хрести переносять вглиб, а орендовану територію огороджують, перешкоджаючи доступ до історії, незнання якої не звільняє від відповідальності.

Попередній матеріал
ВПС ЗСУ почали ракетні стрільби на півдні країни за планом – речник
Наступний матеріал
У межах національного медичного страхування будуть встановлені єдині тарифи на лікування – МОЗ

Машина часу. Шістдесятники: таємні факти загибелі В'ячеслава Чорновола

Машина часу. Шістдесятники: чому В'ячеслава Чорновіла вважали найхаризматичнішим лідером дисидентського руху

Машина часу. Шістдесятники: життя політзеків Чорновола, Геля, Красівського та Марченка

"Машина часу": НЕП та Голодомор на Харківщині [відео]