10 березня 1985 року помер Генсек Компартії СССР Костянтин Черненко. Це вже третя смерть перестарілого вождя за два з половиною роки. Терміново скликаний партійний пленум вирішує вирватися з царства геронтофілії і обирає лідером відносно молодого (54 роки) Михайла Горбачова. Останній починає говорити про потребу змін. Мине рік і з вуст Горбачова вперше прозвучить слово “Перебудова”. Поки у Кремлі боролися з алкоголізмом і вчилися вимовляти демократія, в ГУЛАГу інерція червоного терору продовжувала вбивати непокірних. У таборі Кучино Пермської області 4 вересня за нез'ясованих обставин помер поет Василь Стус.

Того ж 1985 року, після 15 років у радянських таборах з Якутії до Львова, який став другим домом, повертається публіцист і правозахисник В'ячеслав Чорновіл. Попри густу атмосферу страху довкола, він одразу починає боротьбу з системою.

Журналіст і політик В'ячеслав Чорновіл став одним із найхаризматичніших лідерів дисидентського руху. Попри поширені уявлення, він був не львів’янином, а наддніпрянцем – народився на Черкащині.

Вчитися поступив до Київського університету, на факультет журналістики. Його навчання якраз припало на короткий період відлиги і створення Клубу творчої молоді, де зароджувався рух шістдесятників.

“Але прийшов 65-й рік, і це той рік, коли були перші арешти укрінтелігенції. Ну після тих я не кажу тоді в Сибір повивозили. А от в 50-х рр., заворушилися студенти, декого вже посадили, почав ходити по руках якийсь Самвидав. Без підписів, але Самвидав. І вже тоді якось дуже ретельно тоді приглядалися до тих, хто інакше думає. (19:29) Чорновіл виявився серед них”, - згадує Валентина.

Переломним моментом у біографії Чорновола стала демонстрація у 65-у в київському кінотеатрі Україна фільму Сергія Параджанова "Тіні забутих предків". Після гучної заяви Івана Дзюби про політичні репресії в залі почалося сум’яття.

Напередодні цих подій у Москві відбувся двірцевий переворот. Хрущов поступився місцем Брежнєву. Нова політика партії — відновлення тоталітаризму. В Україні масові арешти. Найпопулярніша стаття — антирадянська агітація. Першими на лаву підсудних потрапляють львівські шістдесятники. В'ячеслав Чорновіл поки на свободі, у суді він — лише як свідок. Проте свій вибір Чорновіл уже зробив.

“Перше, що він зробив, коли його викликали на суд свідком, коли судили братів Горинів, Мирославу Зваричевську у Львові, то він сказав своєю скоромовкою, що згідно такої то статті Конституції суд незаконний, суд закритий, я відмовляюся свідчити на такому суді”, - говорить Валентина.

Вибрик на найгуманнішому радянському суді вартував Чорноволу першого покарання — трьох місяців примусової праці. Чорновіл вільним часом скористався сповна. За мотивами показових процесів він пише "Правосуддя чи рецидиви терору". Епіграфами до розділів бере статті з радянської конституції та карного кодексу, а далі аналізує процеси.

“Доказує, що їх не мали права судити. А потім він каже, я сидів тихенько на прип’яті в хатині цигана, який писав українською мовою вірші, я вийшов, каже, йду по Хрещатику, Надійка Світлична понесла в якісь інстанції мою роботу, бо вона була адресована у вищі інстанції, а оглядаюсь — ніхто за мною не йде, мене не хапають, то я каже пішов, та й ще одну роботу написав "Лихо з розуму" це він так написав безтурботно”, - згадує Валентина.

Українська інтелігенція саме зуміла налагодити контакти з закордоном. "Лихо з розуму" перетнуло залізну завісу, книжку переклали англійською мовою і видали під назвою "Чорновіл пейперс" у 1968 році. Вона наробила галасу в середовищі правозахисників. І переконала владу СССР, що Чорновіл – злочинець. Стаття типова – антирадянська агітація. Йому дали 3 роки. Через півтора року відпустили по амністії — вирішили, що досить і Чорновіл не продовжуватиме воювати з владою. Помилилися. Уже наступного після звільнення дня, Чорновіл їде до Києва зустрічатися з колегами шістдесятниками.

“Він приїхав і сказав - хлопці, треба активізувати Самвидав. Треба робити щось більше. Не можна сидіти. А хлопці сказати - ні, Славко. Треба сісти й замовкнути на якийсь час, бо бачиш, засудили цих людей. “Лихо з розуму” або 20 злочинців цих, засудили наприклад Панаса Заливаху художника. він би малював ці твори а бачиш, він тепер має 7 років сидіти в тих таборах. І підтримав його хіба що Стус”, - каже Валентна.

Попри песимістичні настрої у середовищі інтелігенції Чорновіл береться за суспільну роботу. До речі, звичайну роботу для заробітку злочинцю в СССР було знайти непросто. Лауреат міжнародної журналістської премії змушений підробляти то спостерігачем на метеостанції, то землекопом в археологічній експедиції, то вантажником на залізниці. Оселившись врешті у Львові Чорновіл починає видавати самвидавський журнал Український вісник. Крім власне журналістської і редакторської роботи, доводилося опановувати мистецтво підпільника.

“Друкував на цигарковому, на тонкому папері друкував в одному примірнику листок. Надрукував листок, він його ховав у сховах зразу. В нього був таємний сховок на веранді там дощечка виймалася і там він ховав”, - каже Валентина.

Попри тотальне стеження КДБ віддруковані листочки Чорновіл примудрявся передавати Атеною Пашко.

“Йшов на зустріч він тоді з Атеною, скручував цей листочок тоді у руку і клав у рукав. потім брав Атену під руку, перекладав, Атена тоді несла Люді Шерємєтьєвій, яка потім професора Дашкевича дружина, яка друкувала. Вистачило їй сили до 3-х чи 4-х номерів. Два останніх уже друкував сам Чорновіл, бо вона боялася. Він відчував, що його схоплять, вже в неї нерви здавали”, - говорить Валентина.

Передані машинописні сторінки фотографували. Фотокопії ішли в люди — по всій Україні і закордон.

“І перефотографовували і так воно ходило у таких невеличких книжках фотокопії. Бо воно невелике. Бо якщо взяти ту масивну папку сторінок машинопису, то звичайно це не зручно було й боялися його зберігати. А здебільшого отакі фотоматеріали ходили. Тяжко сказати який той тираж. То вже ніхто й не скаже який той тираж. Може сотні по Україні десь і ходили”, - згадує Валентина.

Довго так тривати не могло. 12 січня 1972 року по всій Україні відбулися масові арешти інтелігенції. Серед затриманих і В'ячеслав Чорновіл.

У КДБ від Чорновола вимагають здати спільників. Інакше, - погрожують слідчі, - його може чекати смерть.

“Його як заарештували, йому і погрожували тією статтею – зрада Батьківщини, а це розстріл”, - каже Валентина.

Погрози слідчих Чорновола не зламали. Ба більше, він зумів влаштувати так, що черговий номер Українського вісника вийшов уже після того, як автор опинився за ґратами. Чорновола засудили до 6 років таборів і трьох заслання. Своє авторство він підтвердив аж з ГУЛАГу в одному з листів. Роздратоване львівське КДБ не полінувалося дістати в'язня на допит з далекої Якутії. Від спілкування Чорновіл відмовився.

“То вони його коли в нього піднялася температура, то вони його тоді кинули у воронок роздягненого до білизни, босого по снігу протягнули, вдарили головою, він знепритомнів. Вони аж потім кинули його у вагон і вони кинули йому одяг”, - говорить Валентина.

На зоні Чорновіл став незаперечним авторитетом серед політичних в’язнів і власне одним з лідерів їхньої боротьби за спеціальний статус. Письменник Михайло Хейфец назвав Чорновола “Зеківським генералом”.

Відомими були тривалі голодування в’язнів на знак протесту. Наприклад Чорновіл пробув без їжі 120 днів.

“І Чорновіл мабуть більшу частину свого покарання просидів у тому СІЗО і провів голодівками, як знак протесту. На якийсь 13-й день примусово закладали руки за спину, вкладали ротодержатель в рот, вставляли шланг зовсім не японський як тепер і пошкодили йому подерли горло. В нього ці постійні фарингіти були. Він так хрипло говорив. Бо їм не потрібно було щоб ці політв'язні там загинули з голоду. Вливали якусь юшку, щоб підтримати людину”, - каже Валентина.

У 1983 році прокурор Якутської АРСР домігся для Чорновола перегляду покарання. Ще за 2 роки В'ячеслав Чорновіл зміг повернутися в Україну. До Львова. Працював кочегаром. Поки знову не взявся за політику — з роботи його звільнили.

“І я знаю, я свідок того, як по одній людині збирав людей в українську гельсінську спілку. Я казала – ти знову хочеш сісти. Він казав це буде така спілка, яка потім стане партією. Для мене це було дивно тому, що я знала лише одну комуністичну партію. Зараз мабуть буде дивно молоді слухати як я так могла думати, але сьогодні молодь просто не усвідомлює що була одна комуністична партія і ніякої іншої бути не могло”, - розповіла свідок Валентина.

Уже за кілька років Чорновіл з соратниками збирає у Львові спочатку 50 тисячний, а згодом кількасоттисячний мітинги. Створюється Народний рух України.