Рік 2014-й, березень. Росія починає так звану гібридну війну проти України. Війська РФ під виглядом "зелених чоловічків" беруть під контроль усі ключові об'єкти в Криму, на територіях 7 областей півдня і сходу України стартує так звана "Русская вєсна" – зрежисовані у Кремлі псевдоакції протесту. Мета – захопити владу, розчленувати Україну і оголосити її частину так званою Новоросією. Президент РФ не особливо приховує свою участь і виправдовує ці дії історією.
План Путіна провалився. Крім окремих районів Донецької і Луганської області "Русская вєсна" захлинулася. А все тому, що в Кремлі погано обізнані з минулим. "Машина часу" продовжує розвінчувати пропагандистські кліше і розповідати справжню історію Сходу та Півдня України. На черзі – Херсонщина.
У Російському трактуванні минулого південь України до XVIII століття – Дикий степ. Земля грізних і небезпечних кочівників. І щойно з приходом сюди Російської імперії, ця територія була колонізована та цивілізована. Справжня Новоросія. Тільки от це цілковита неправда.
Вежа Вітовта XIV століття на Херсонщині. Прогноївська паланка Запорозької Січі на Кінбурзькій косі
Степи північного Причорномор'я протягом століть часто змінювали своїх господарів. Тут були візантійські колонії, панували скіфи і сармати, готи, анти, хозари і печеніги. У IX столітті руський князь Святослав переміг хозарів і на якийсь час встановив контроль над степом. Вихід до Чорного моря для держави, яку нині називають Київська Русь, був стратегічно важливим – саме завдяки цьому здійснювалися торгові і культурні контакти з Візантією. У XIII столітті після нападу на Русь монголо-татар причорноморський степ став повністю підвладний Золотій Орді. Галицько-Волинська держава Данила Галицького переорієнтовується на взаємини із Західним світом, майбутня Московія стає улусом Орди і частиною світу татарського. Київщина входить до Великого Князівства Литовського, Руського і Жемайтійського. Князю Вітовту припадає до вподоби ідея побудови держави від Балтійського до Чорного морів.
Цьому камінню понад 600 років. Так звана Вежа Вітовта просто біля греблі Каховської ГЕС. Нагадування про те, що колись це була територія ВКЛ.
Поки Московія була улусом Орди литовсько-українське військо перемогло татар у битві під Синіми Водами і встановило контроль над Правобережжям Дніпра аж до Чорного моря. Утім військові успіхи кінця XIV століття були нетривалими. ВКЛ уклало унію з Польщею, щоб згодом злитися в єдину Річ Посполиту, а вже у XV сторіччі на степи Причорномор'я прийшла Османська імперія – за посередництва підлеглих їй кримських і ногайських татар.
"Увагу Османів до регіону привертали проблеми безпеки та комерційні інтереси. Особливо вони були зацікавлені в рабах. Работоргівля стала домінувати. Ногайці та кримські татари реагували на цей попит, поширюючи свої набіги на північ від понтійських степів". (Сергій Плохій, "Брама Європи")
Практично у цей же період в степу з'являються і козаки. Рибалки, мисливці, все ж переважно – воїни-розбійники. Селище Тягинка на березі Дніпра – cаме з цим місцем пов'язана перша письмова згадка про українських козаків.
Рік 1492-ий. Колумб мимоволі відкриває Америку, а кримський хан скаржиться литовському князю Олександру на його підлеглих з Києва та Черкас за розбій і вимагає покарати винних.
"Перша згадка про козаків, коли козаки напали на турецьке судно, зараз це село Тягинка на правому березі Дніпра, Білозерський район.Козаки тут почали засновувати зимівники. Це такі невеликі хутори, які знаходилися в балках, таких улоговинах, які по перше нелегко було знайти, по друге, захищали від суховіїв", – журналіст та історик Роман Кабачій.
У XVI столітті за порогами Дніпра виникає перша Січ, куди з півночі і заходу стягуються різноманітні втікачі. Крім укріплення, далі в степу виникають невеликі козацькі поселення. Вони простягаються аж до Чорного моря.
"Там, де було найбільше цих зимівників, утворювалися паланки – адміністративні одиниці Січі. На території Херсонщини була Прогноївська паланка, в околицях нинішнього села Геройське, де добували сіль і рибу", – Роман Кабачій
Сьогодні це село називається Геройське, а колись воно мало назву Прогної і було столицею паланки Січі.
"Це саме старе родовище солі у світі. Про нього згадують ще 5 тисяч років тому. І досі її добувають. Вона цілюща. Я колись брав і відправляв її на експертизу. Там стільки мінералів, що казали Мертве море в Ізраїлі "відпочиває", – Отець Павелко.
Сіль з озер на Кінбурзькій косі добувають і сьогодні. У середині XVI століття на вузькому перешийку, що відділяє Дніпровський лиман від Чорного моря, оселилася козацька родина Капустів і почала соляний промисел. Сусідство з Кримським ханством цьому не перешкоджало.
"Згідно із поширеною чорною легендою Кримське ханство нічого іншого не робило, як тільки нападало на беззахисні землі Литовсько-Польської держави, а відповідно України. І на Московію. І виводило величезні тлуми люду. Насправді ситуація виглядає щонайменше на рівних", – історик Сергій Громенко.
На кінець XVI – початок XVII століття козацтво стало домінуючої силою в регіоні. Козаки не тільки опановували степ, але й освоювали море. Флотилії чайок випливали з гирла Дніпра і наводили жах на турецькі міста.
Село Стара Збур'ївка на Херсонщині сьогодні стало відомим далеко за межами України – про нього режисер Роман Бондарчук зняв документальний фільм "Українські шерифи", який претендує на премію "Оскар". Назва ж села походить з XVI століття.
"Назва Збур'ївський Кут походить від реальної особи Самійла Зборовського, який ще за 200 років заснування нашого села, перебував тут із козацькою експедицією. Воював турка у цих краях", – сільський голова Старої Збур'ївки Віктор Маруняк.
Рік 1603-й. Польський друкар і картограф Томаш Маковський закінчує роботу над великою мапою Речі Посполитої. На південних теренах, заселених козаками, вперше з'являється термін Вкраїна.
Кам'янська і Олешківська Січі на Херсонщині. Золота доба запорожців без Росії. Руйнування Січі
Рік 1709-й. Гетьман Іван Мазепа вступає в коаліцію з шведським королем Карлом 12. До неї приєднуються і козаки із Запоріжжя під проводом кошового отамана Костя Гордієнка. Реакція московського царя Петра Першого була миттєвою – він наказав знищити гетьманську столицю Батурин і Запорозьку Січ. Обидва накази виконали з особливою старанністю і жорстокістю. У Батурині вбивали жінок і дітей, на Січі нищили навіть могили.
"Учинилось у насъ въ Сичѣто, чтопоГалагановойимосковскойприсягѣ, товариствунашемуголовулупили, шеюна плахахъ рубили, вѣшалиииныятиранскіясмертизадавали, идѣлалито, чегоивъпоганствѣ, задревнихъмучителейневодилось: мертвыхъизъгробовмногихънетолькоизътовариства, ноичернецовъоткапывали, головыимъотсѣкали, шкурылупилиивішали". (Лист кошового Степаненка Іванові Скоропадському)
Після руйнування Чортомлинської Січі козаки під проводом Костя Гордієнка вирушили на південь у володіння Кримського хана. Зупинились ось тут, де заснували нову січ, яку назвали Кам'янська.
Кам'янська Січ проіснувала недовго. Засліплений жадобою помсти Петро наказав знищити і її. Козаки подалися ще далі на південь. В Олешки.
Олешки – козацький край. У XVIII столітті, втікаючи від Росії, козаки заснували тут чергову Запорозьку Січ. Про це нагадують тепер тільки дорожні знаки, які вказують кудись в очерет.
Усі, хто після поразки Мазепи, не захотів чи не зміг залишатися на захопленій московитами території Гетьманщини, подався на Південь. Офіційно це називалося територією Війська Запорозького Низового, під протекторатом Кримського Хана, неофіційно – Ханська Україна або ж по простонародному Ганьщина. Жити на Ганьщині було значно краще ніж під Москвою чи Польщею. Повна свобода, десятки промислів, прості і невисокі податки. На нинішню Херсонщину потяглися тисячі переселенців. Золота доба скінчилася у 1733-му, зі смертю кошового Костя Гордієнка.
Усе, що нам залишилось від Кам'янської Січі оцей ось камінний хрест. Він стояв на могилі Костя Гордієнка. Точне місце розташування його могили, на жаль, не відоме.
Уже через рік після смерті Гордієнка козаки погодилися на чергові вмовляння Росії повернутися у її "братські обійми". У 1734-му в Лубнах на Полтавщині було підписано договір, за яким козаки поверталися під російський протекторат – з правом вибирати собі кошового і користуватися усіма давнішими привілеями та промислами. Росія дарувала такі права не просто так – готувалася до війни з Туреччиною.
"У 1734-му році повертаються перед черговою російсько-турецькою війною на територію підвладну московському цареві і засновують нову, так звану Покровську Січ, або ж Підпільненську, яка проіснувала аж до 1775-го року", – доктор історичних наук Тарас Чухліб.
У 1735-му війна таки розпочалася, але кампанія, яка велася протягом трьох років, була проведена бездарно. Аж через 30 років Російська імперія повторила спробу вийти до Чорного моря. За допомогою запорозьких козаків цього разу завдання було виконане. Козацтво за участь у війні отримало своєрідну винагороду. У Петербурзі вже давно визрів план ліквідації Січі та запорозького козацтва. Виконати вирок доручили сербу, генерал-поручику Петру Текелію. Двадцять п'ятого травня 1775-го року армійський корпус регулярної російської армії вирушив з фортеці святої Єлизавети до Запорозьких Вольностей.
"Якщо говорити про кількість військ, то йшло дві армії, дві російські армії з театру бойових дій з османської імперії. Одна під керівництвом генерала Сокоровського, друга під керівництвом генерала Текелія. Близько 60 тисяч війська, але це регулярне військо з гарматами зі всією структурою і козаки в гарнізоні відпочивали. Це фактично був гарнізон, а все запорозьке військо розійшлося по зимівниках", – Тарас Чухліб.
Більшість козаків вимагали від Калнишевського битви. Однак той не вірив в успіх. Згодом вся запорозька старшина на чолі з Калнишевським вийшла назустріч росіянам і тут же їх заарештували. Наступного дня Текелій зібрав на січовому майдані козаків і оголосив, що Військо Запорозьке за наказом імператриці скасоване. Так тихо і без бою припинила своє існування Запорозька Січ. Частина козаків подалася за Дунай, інша розселилася по степах нинішньої Херсонщини.
Українці – основа Чорноморського флоту. Козацька флотилія Сидора Білого
Рік 1775-й. Хоча війна з Туреччиною щойно завершилася підписанням Кючук-Кайнарджійського мирного договору, Росія уже готується до нових боїв. Вирішено будувати чорноморський флот. Для верфі вибирають місце у гирлі Дніпра. Тут, на місці старого укріплення розростається місто. Херсон.
"Міфологічною здається історія Херсонщини деяким нашим мешканцям, які нарізають кола довкола пам'ятника Потьомкіну і вважають, якби не він, то не було б Херсона", – кандидат філологічних наук Володимир Демченко.
Нове місто як і нові захоплені території, заселяли багато національностей, але передовсім українці. Саме вони, і це мусила визнати імперія, стали основою нового флоту.
"Матросов набирать флоту Черноморского из казаков запорожских и крестьян полуденной Малороссии как извечно опытных мореходов и победителей во множестве сражений и баталиях морских с неприятелем". (Наказ фельдмаршала Г. Потьомкіна)
Козаки на заклик Потьомкіна відреагували мляво. Пам'ять про зруйнування Січі і ув'язнення кошового Калнишевського на Соловках була ще свіжою. Назбиралася заледве тисяча охочих під орудою Сидора Білого. Утім обіцянки відновити Запорізькі вольності, а також надати офіцерські звання і дворянство таки подіяла. Уже у травні 1783-го Сидір Білий привів з Херсона до Кримського містечка Ахтіар цілу флотилію, яка і стала ядром майбутнього флоту. Проте командувати Чорноморським флотом довірили росіянину. Кошовий Білий повернувся у Херсон будувати нову флотилію – Лиманську. Невеликі гребні кораблі були звичніші для козаків ніж важкі фрегати і лінкори.
У 1787 Туреччина підтримувана Францією, Німеччиною і Британією висунула Росії ультиматум – повернути Крим і визнати Грузію васалом Османів. Почалася війна. У бік Кримського берегу і гирла Дніпра вирушив турецький флот – на той час один із найбільших не лише на Чорному, а й Середземному морях. Протистояти йому виявилась готовою лише Чорноморська козача флотилія Сидора Білого.
"Чтобы встретить турецкую эскадру из 25 кораблей, выставленных Портой на Черное море, имеется только 10 судов наполовину сгнивших: они были построены из плохого материала; флот из весельных галер, на который рассчитывали, совсем не существует. Мордвинов, которому было поручено это дело, думал только о том, чтобы набить свои карманы, ... на восстановление флота требуется девять миллионов, но не знают, откуда взять эти деньги". (Олександр Безбородько, статс-секретар, державний канцлер Російської імперії)
Гроші знайшлися – з так званої Малоросійської казни. Спішно добудована козацька флотилія з невеликих чайок стала сам-на-сам проти півсотні великих суден турків. І – перемогла! Суворов повірити не міг.
"Ура! Светлейший князь. У нас шебека 18-пушек, корабль — 60 пушек, не палит, окружен. Адмиральский корабль — 70 пушек. Спустил свой флаг. Наши на нем". (О. Суворов. Реляція Г. Потьомкіну)
Під час битви у Дніпровському лимані турецький флот зазнав відчутних втрат, від яких так і не зміг відновитися. Щоправда, були серйозні втрати і у козаків. Зокрема смертельного поранення зазнав отаман Сидір Білий.
Командувати Лиманською флотилією призначили Де Рібаса. Ескадру чайок очолив заступник Білого Антін Головатий. Флотилія пішла далі на Захід і взяла активну участь у штурмі Хаджибея, який згодом був перейменований імператрицею в Одесу. Потім було взяття Акермана (нині Білгород-Дністровський) і Ізмаїла. Нарешті мир, в результаті якого козаки сподівалися отримати обіцяні Потьомкіним вольності на теренах між Бугом і Дністром. Утім наступили на ті ж граблі довірливості. Тисячі козаків під виглядом подяки просто депортували на Кубань.
"Войско казачье Черноморское из верных казаков бывшей Сечи Запорожской в течении последней нашей с Портой Оттоманской войны многими мужественными на суше и водах подвигами показало опыты ревностного к службе нашей усердия и отличной храбрости. В воздаяние таковых сего войска заслуг Всемилостивейше пожаловали Мы оному в вечное владение состоящий в области Таврической остров Фанагорию, с землей между рекою Кубань и Азовского моря лежащего…" (Указ Катерини Другої)
Була у цій війні ще одна неймовірна історія. Але про те, як козаком зробився засновник військово-морського флоту США Джон Пол Джонс – у найближчих випусках машини часу. Продовження хронік степової України за тиждень.
