Леся Кримська Українка

Дружина кримського політв'язня Ахтема Чийгоза розповіла, про що спілкується з ним у СІЗО

Дружина політв'язня Ахтема Чийгоза Ельміра Аблялімова в інтерв'ю 5.ua розказала про те, як їй живеться у Криму

Майже два роки в розлуці — дружина Ахтема Чийгоза Ельміра Аблялімова за цей час не просто загартувала свій дух і свою любов до чоловіка, а й навчилася миритися із самотнім життям і бути опорою усій родині замість коханого. Тепер кожен її день — це шлях між вивченням нових деталей справи і безкінечними судами. Бачити чоловіка, якого судять за організацію масових заворушень на проукраїнському мітингу у Криму під час захоплення місцевого парламенту так званими “зеленими чоловічками”, вона може тричі на тиждень. Як громадський захисник, Ельміра має доступ до спеціальної кімнати у СІЗО, звідки Ахтема Чийгоза у відеорежимі включають під час засідань “суду”. Таке процесуальне ноу-хау — для подружжя справжній подарунок. Бо бодай в такий спосіб вони можуть бачитися не через ґрати, говорити і навіть триматися за руки. 

- Ельміро, як вам живеться поруч з людиною з таким міцним характером, як у Ахтема Чийгоза?

- Звичайно, це велика відповідальність. Тому що оточення не сприймає тебе як просто сусідку, а завжди сприймають як дружину: наскільки ти тримаєш марку. Взагалі Ахтем дуже простий, і в житті, і в побуті. І я не можу сказати, що мені з ним складно, він для мене найнай... я щаслива жінка поруч із ним, відверто. Тому що навіть зараз, коли він в тюрмі, я відчуваю, що він мене захищає: його ім'я, його статус, його сьогоднішня позиція — це захист не лише мені і нашій родині. Мені здається, це захист практично всім кримським татарам і усім волелюбним людям в Криму.

- А те, що він постійно, навіть до всіх цих подій був в авангарді національного руху, вам не було страшно за нього?

- Боялася, боюся, і, напевно, буду боятися. Але це його вибір, і я його вибір поважаю. Тому приймаю все, що відбувається в нашій родині з терпінням.

- А зараз, коли ви бачитеся в СІЗО, як відбуваються ваші зустрічі, що він вам каже?

- Його дуже цікавить все, що відбувається тут, на свободі. Він мене питає кожного разу, кого я бачила, що говорять люди, які настрої. Його дуже цікавлять новини українські, міжнародні. Він питає про наших друзів, про сусідів, про журналістів. Таке спілкування.

- А взагалі у вашій родині є якийсь розподіл, як, наприклад, часто буває в мусульман, що жінка має своє місце, а чоловік своє, головне місце?

- Ні, в цьому плані в нас дуже вільна родина. Хто має час щось зробити, той і робить. Взагалі Ахтем така достатньо різностороння людина. Він практично в цьому домі зробив все сам. Починаючи від того, як архітектуру побудувати до планировки, до якихось дрібниць. От, наприклад, на кухні у нас кухонний куточок: стільці, стіл і лава — він це все зробив сам. Він вміє це зробити прекрасно. Він взагалі дуже смачно готує. На Новий рік вдома готує він, у нього є коронна страва. Він дуже смачно робить м'ясо і рибу. Риба в нього виходить взагалі надзвичайна. Сподіваюся, що, може, ми її скоро скуштуємо... дуже хочеться. Але, звичайно, як в іншій будь-якій родині, таку роботу, яка стосується дому, робить він. Я не роблю речі, які я не можу робити. Роблю тільки те, що належить робити жінці.

- Я розумію, що зараз в цій ситуації ви вже стали орієнтуватися і в політиці, і в законодавстві. А до всіх цих подій, у вас в родині було прийнято, щоби жінка політичні думки свої висловлювала?

- Так вийшло, що я довгий час працювала в адміністрації, і остання моя там посада була заступник голови адміністрації. Я з 2002 року депутат райради, міськради, тому так чи інакше розмови в домі були різні, і суперечки були різні, але все це було лише на рівні дискусій. Ні, іноді було дуже гаряче, іноді ми сперечалися до останнього. Навіть не розмовляли іноді певний час (сміється). Але ми ж жили таким життям, коли так чи інакше все стосується політики. Я не можу сказати, що питання, які я вирішувала по роботі, вони були такого політичного плану. Ні, вони буди такі локальні, районні, але зв'язок, безумовно завжди був.

- А ви могли вплинути на якесь його рішення?

- Чесно кажучи, я намагаюся в такі справи абсолютно не втручатися, тому що в Ахтема є така якість — він дуже добрий стратег і тактик. От бувають люди стратеги, які бачать наперед, але вони абсолютно не знають, яким методом досягнути цього. А є люди навпаки, які локальні речі можуть розв'язати, а щось більше не можуть. Ахтем, він людина, яка може і стратегічний мати погляд, і тактичний, тобто він достатньо досвідчений в цьому питанні. І часто я навпаки більшою мірою просила в нього якихось порад і казала: як мені вчинити? І як правило те, що він говорив, приносило хороший результат. Він міг просто поговорити зі мною на якусь тему, але рішення приймає тільки самостійно.

- Зараз в принципі дуже багато що звалилося на вас. І в плані підтримки родини, і батьків Ахтема, і дітей. І ще участь у самому процесі в якості громадського захисника. Ви просто змушені триматися в цій ситуації. Що вам допомагає?

- Три речі. Перше — це віра у Всевишнього. Тому що коли в тебе є віра, ти розумієш, що нічого не буває просто так, а, значить, треба триматися, не ламатися, не згинатися, а рухатися далі. Це дуже сильно допомагає. Друге — це, напевно те, що я дуже добре знаю, що мій чоловік не винен у тому, в чому його на сьогоднішній день звинувачують. І я знаю, що він нікого не вбивав, ні в кого нічого не крав, ні в кого нічого не захопив, не забрав. І третє, це дуже сильно підтримує, навіть в найскладніші хвилини — це підтримка людей. Важливо, коли ти йдеш на ринок, і геть не знайомі люди зупиняють тебе і кажуть: "ви тримайтеся, ми з вами, ми все знаємо, ми дивимося, ми з вами". Це додає великих сил.

- Це триває понад півтора року, поки Ахтем Чийгоз у СІЗО. Як змінив вас цей час — від першого дня, коли у вас відбулися обшуки і закінчуючи днем сьогоднішнім?

- Я напевно, стала, більш терпляча до якихось речей, які раніше для мене були зовсім неприйнятні, які одразу викликали емоції. На той період вони вважалися мені важливими речами, а зараз я їх сприймаю як дрібниці. Терпіння в мене, звичайно, стало більше.

- Ви часто спілкуєтеся з іншими дружинами політв'язнів і репресованих?

- Намагаємося, звичайно, по можливості. Намагаємося підтримувати один одного.

- Ви склали для себе якийсь загальний портрет, що об'єднує жінок політв'язнів?

- Напевно, найголовніше — створити максимально нормальні умови для чоловіків, які знаходяться в таких місцях. Забезпечити їх нормальним харчуванням, щоби в них були певні предмети побуту, тому що по-інакшому це все, що може зробити в цій ситуації жінка. І, безумовно, намагатися бути в процесі, тому що одна справа, коли ти сам розбираєшся, намагаєшся тримати руку на пульсі і скоординуватися, а інша справа, коли це роблять абсолютно сторонні люди, наприклад, адвокати. Я не хочу нікого образити, але в них разом з тобою може бути 20-30 інших справ. І все тримати в одних руках — це дуже складно. Тому як мені здається, дуже важливий аспект — тримати руку на пульсі справи і допомагати адвокатам.

- Час допомагає вам, ви вже не так важко переносите кожен візит до СІЗО, коли бачите, що в вашого чоловіка псується здоров'я?

- Ні, до цього неможливо звикнути, абсолютно неможливо, тому що ти розумієш, що колись, рано чи пізно, це закінчиться. Але разом з тим приходить думки про те, що все-таки це система, і вона людину намагається ламати — і фізично, і психологічно. Звідти ніхто здоровим не виходить, тому, безумовно, до цього звикнути неможливо. З цим просто треба на цьому етапі навчитися жити.

- Ви вже навчилися?

- Я намагаюся...я дуже сильно намагаюся...

- Чоловік підтримує вас?

- Звичайно. Він дуже підтримує. Це скоріше за все на рівні емоцій. Іноді буває так, що одне слово “нічого, я скоро вийду”, і мені здається, що це дійсно буде так.

- А ви коли бачитеся, обговорюєте плани мінімальні, що ви будете робити, коли Ахтем Чийгоз буде на свободі?

- Ми не особливо це обговорюємо. Але для себе я думаю, якщо дай Бог таке колись дуже швидко станеться, перше, що потрібно — це, напевно, підправити його здоров'я. І я бачу, що він дуже сильно сумує за домом. Тому що він в цьому домі зробив все сам, і він дуже сильно сумує. Він постійно питає — як собака, як там дерева, чи не все висохло, як там трава, яку він посадив. Я іноді час до часу кажу йому, що треба якесь дерево вирубати, прибрати. А він каже — будь ласка, не чіпайте дерева, тому що це я їх посадив, у нього своє бачення. Я думаю, що певний час, він просто буде знаходити задоволення, знаходячись вдома. А потім я звичайно, думаю, що треба буде поправити його здоров'я, тому що два роки перебування у таких закладах вони потребують більш ретельної уваги.


Леся Кримська Українка

Попередній матеріал
ОБСЄ констатує різке збільшення обстрілів на Донбасі та рекордну кількість вибухів – інфографіка
Наступний матеріал
Радикали запропонували позбавити Тимошенко громадянства – політик відповіла

Правозахисники передали Гаазькому трибуналу звіт із доказами злочинів проти людяності у Криму

Порошенко: Підтримка резолюції ООН щодо Криму, незважаючи на протидію РФ – перемога української дипломатії

Петухов: Утримання певних країн від голосування за резолюцію ООН щодо Криму, не означає, що Україна втратила їхню підтримку

"Треба думати, як переходити в наступ": Чубаров прокоментував резолюцію ГА ООН щодо Криму