"Пішов туди замість свого друга": останні два дні оборони ДАП у спогадах учасників подій

Зруйнований ДАП скріншот
В цій історії є декілька ключових осіб, які розкидані по всій Україні. Але в січні 2015 року вони зібралися в одному місці. Одні планували операцію, інші – визволяли, а основні герої чекали на підмогу

Ця історія про те, що в армії своїх не кидають. Після виводу української армії з території Донецького летовища ще два дні там перебували десантники 81-ї бригади. Про це розповіли учасники тих подій у спецпроєкті "Таємниці війни" на "5 каналі".

Якою була обстановка в ДАП 23-24 січня 2015 року, знає військовий експерт Олександр Сурков.

"Після невдалої спроби 17-18 січня 2015 р. розширити плацдарм від ДАП до лінії залізничного переїзду, розширити можливість проїзду і надати можливість для наступу на місто, всі бойові дії ДАП фактично звелися до утримання терміналів – старого і нового. Однак до цього часу термінали перетворилися фактично на руїни. Насправді це були легкі бетонні конструкції, без підвальних приміщень, обороняти які було практично неможливо.

.
.скріншот

Тому аби вберегти людей і не піддавати ризику утримання позицій, які не мали ніякого значення, командування знешкодило залишки терміналів, був проведений підрив злітно-посадкової смуги, що не дозволило в майбутньому її використовувати для висадки ворожого десанту. Після цього була дана команда виходити з ДАП, і наші підрозділи зайняли позиції по трасі Піски – Водяне. Аеропорт на той час уже неможливо було утримувати, неможливо було захищати.

Тактична перевага цього відходу була втрачена, тобто ми не могли розбивати наступ на Донецьк в цьому напрямку, зате була збережена важлива оперативна перевага – противник не міг розвивати наступ у бік Водяного, Пісок і вглиб України. Адже там були поля і територія, що прострілювалася. Льотна територія аеродрому була під нашим вогневим контролем – і перебуває досі. Не маючи можливості рухатися далі, ніж ДАП, противник перейшов до захоплення Дебальцевого".

ДАП
ДАПскріншот

Максим Бугель, зв'язківець 80-ї десантної бригади

Максим Бугель був одним із тих, хто повернувся на територію летовища, аби допомогти вийти сімом десантникам, які після офіційного виводу ЗСУ з ДАП ще лишалися там.

– Як ви опинилися на території аеропорту?

– На той час ми вже всі розуміли, що не можемо доставляти туди ні боєприпаси, ні живу силу. Тому це рішення було логічним, але дещо запізнілим. Хоча б на декілька днів раніше… Тому що після того, як була знищена вишка, ми втратили можливість корегувати вогонь, і все корегування відбувалося тільки завдяки хлопцям на метеостанції. Але там теж була недостатня висота.

ДАП
ДАПскріншот

Плюс за рахунок того, що термінал був майже в оточенні, неможливо було доїхати будь-яким транспортом. Обстріл починався з моменту виїзду з метеостанції. До прикладу, МТЛБ (легкий броньований ТБР-тягач – ред.) були пошкоджені і особливий склад поранений, або навіть загиблі були.

– І як ви сприйняли новину про те, що українську армію виводять?

– Аеропорт свою місію виконав. Тому продовжувати бої на його території я не бачив сенсу.

Євген Мойсюк, командувач ДШВ ЗСУ

Євген Мойсюк у 2015-му був командиром 81-ї десантної бригади. І його історія про те, як це – планувати операцію, аби вивести тих, хто там залишився.

"Після 10 січня противник почав інтенсивно працювати на руйнування будівлі терміналу і вежі. 13 січня вежу було зруйновано.

Цей весь період у нас не було змоги знищити танки, тобто вони знаходилися на безпечній для себе відстані. Засобів протитанкових, які б могли уразити ці танки, на вежі і в терміналі не було. Позицій, звідки стріляти, також не було. Тому 14 січня було зайняте пожежне депо офіцерами 81-ї десантної бригади з військовими 93-ї бригади, які повинні були мінятися з вежі.

Декілька військових 93-ї бригади плюс 2 офіцера 81-ї бригади із запасом ПТРК (протитанковий ракетний комплекс – ред.), із запасом ракет зайняли пожежне депо. Завдання в них було одне – спробувати нейтралізувати танки. Противник почав діяти по зруйнованому терміналу, а тільки-но розумів, що з пожежного депо йому намагаються чинити опір, переключився на пожежне депо. І 17 січня по депо було випущено неймовірну велику кількість танкових снарядів – і там загинули 2 військових 93-ї бригади.

Російсько-українська війна, ДАП
Російсько-українська війна, ДАПскріншот

Погода була дуже холодна. Морозна. Близько -20 градусів. Акумуляторні батареї на радіостанціях розряджалися, забезпечувати тих військових теплом, електроенергією у нас не було можливості. Тому 19 січня відбулася їхня ротація і їх замінила група "Адама".

Операція планувалася недовго. Завдання щодо виходу з пожежного депо "Адам" отримував по радіостанції. На початковому етапі розраховували на те, що група "Адама" на чолі з ним (він був достатньо підготовленим) вийде самостійно. Необхідно було пройти десь 1,5 км, щоб вийти на наш крайній опорний пункт. Погода була холодна. В темну пору доби декому було складно орієнтуватися, але я був переконаний, що вони з цією задачею самостійно впораються.

Але разом із тим на пункті управління перебував офіцер, який забезпечував ці два опорних пункти зв'язком, і на його думку (я дослухався на той момент), буде доцільніше, аби забезпечити вихід, і щоб вони не заблукали, є сенс відправити його ще з одним офіцером назустріч, взаємодія по радіостанції вже буде налагоджена, жодних проблем не виникне. На підготовку відвели хвилин 40, маршрут вони знали – він був зрозумілий і розвіданий. Готовність була високою".

Російсько-українська війна, ДАП
Російсько-українська війна, ДАПскріншот

Володимир Коляда, учасник групи "Адама"

Володимир Коляда, позивний "Живчик". Він разом зі своїми побратимами якраз був на території ДАП і входив до складу групи "Адама".

– Коли ви зрозуміли, що українську армію вже вивели, а ви ще й досі там?

Зв'язок у нас зник. По раціях ми на зв'язок не виходили. Командир старався виходити на командування. Але оскільки знали, що наші рації були і на тій стороні, у бойовиків, він не видавав, скільки нас, щоб у нас була тиша. Командир питав, хто хоче виходити, бо мав бути бій, ніхто не захотів – бо не знали, чи дійсно наші виходять, чи ні. І в яку сторону йти, оскільки я був там уперше і не знав території. Навпроти нас був будинок із хрестом і цвинтар, ми знали, що це територія бойовиків. А вправо і вліво – ми не знали. Тому ми чекали команди від нашого командира.

– Що ви робили на вежі ці два дні? Чи очікували на підмогу з боку побратимів?

Ми не знали, чи є наші, чи немає. Просто робили свою роботу. Корегували вогонь. Спостереженням займалися. Плюс, якщо підходили до вежі, то ми бачили в тепловізори і попереджали. Звичайна робота. Навіть якщо командир знав, що навкруги наших немає, він нам не говорив, аби не деморалізувати нас.

ДАП
ДАП5 канал

– А скільки вас було людей?

– Сім чоловік: п'ять зі взводу снайперів, а два – з РВП. Вони були кулеметники на підтримку.

– Якою була зустріч, коли побратими прийшли вас виводити?

– Коли комбат потрапив у полон, а увечері бойовики до нас приходили і кричали "здавайтєсь", всі були на підйомі. Бо не знали, хто може підійти. І коли заходив "Окунь" (позивний В'ячеслава Волобуєва, одного із військових, які прийшли визволяти хлопців), то в його сторону навіть був один постріл, щоб переконатися, що це наші. Ну коли почали говорити українською мовою, то вже ми переконалися.

Ранок, 5 година. Нас урятувало те, що був туман. Ми ще 15 хв. побули, замінували приміщення, зброю, боєприпаси і шеренгою один за одним потихеньку-помаленьку виходили. Відстань між людьми була 3 метри. Коли я йшов третій або четвертий, не бачив першого. А кругом воронки від снарядів, і командир навіть, було таке, падав у воронку, його витягують. Швидко не можна йти – не знаєш, чи бачать вас вороги, чи ні.

Поки не приїхали на Водяне, залишалися на емоціях, поки не вийшли на безпечну територію. А коли вже були на Водяному – полегшення.

ДАП
ДАП5 канал

– Чому вашу групу називали групою "Адама"?

– Позивний командира нашого взводу – "Адам", Ридзанич Максим.

– Він яким був командиром?

– Справжнім. Така людина, за якою хотілося йти і допомогти зробити навіть нереальну справу.

Історія Максима Ридзанича, командира групи снайперів

Не маємо права не пригадати Максима Ридзанича, який був командиром групи снайперів. Історія воїна, якому вдалося вижити в ДАП – але він загинув потім, у березні.

Він пішов добровольцем на фронт у вересні 2014-го. Як батько трьох дітей Максим Ридзанич був звільнений від мобілізації, але залишатися осторонь боротьби за країну не міг.

За освітою Ридзанич був геофізиком-ядерником та юристом. Але за плечима у добровольця були строкова служба у Сімферополі, у батальйоні спецпризначення Нацгвардії. І чемпіонське звання з карате. Свого часу він був ще й особистим охоронцем іноземця-француза, володів боксом. До того, як потрапити на передову, тренував мобілізованих на полігоні у Житомирі, звідки поїхав на війну.

На фронті узяв псевдо "Адам" – на честь свого діда-кулеметника, ветерана Другої світової війни. Старшина, головний сержант роти – командир взводу снайперів 90-го окремого десантного штурмового батальйону 81-ї десантно-штурмової бригади.

Позивний "Адам"
Позивний "Адам"скріншот

Дві ротації тримав оборону у старому та новому терміналах Донецького аеропорту. Саме для "Адама" та його побратимів оборона ДАП тривала 244, а не 242 дні. Бо він із розтрощеного об'єкту виходив 23 січня 2015-го, а не 21-го, як більшість "кіборгів", до останнього захищаючи позицію "Пожарка", що біля злітної смуги.

20 березня 2015-го із двома бійцями взводу та розвідниками 81-ї бригади виїхав на бойове завдання – з'явилася інформація, що у районі с. Опитне диверсійно-розвідувальна група ворога підібралась до спостережного пункту армійців. Під час обстеження території група розділилася на дві частини. Наймолодший боєць взводу, 20-річний Олександр із позивним "Малиш", повідомив по рації, що поранений і бачить поблизу двох диверсантів. Ридзанич одразу ж пішов на допомогу, а коли наблизився до посадки, його зустріла ворожа автоматна черга. Куля потрапила під бронежилет, влучивши у серце. "Адам" загинув на місці.

Похований на кладовищі у Коцюбинському, звідки родом.

Вдома у Максима Ридзанича залишилися батьки, дружина Ірина та троє дітей – сини Ринат і Єгор та донька Каріна. Старший син Ринат, як колись і батько, займається боксом.

Іменем Максима Ридзанича названі вулиця та провулок у місті Буча, що під Києвом, де він мешкав із родиною. І де нині живе його сім'я.

Позивний "Адам"
Позивний "Адам"скріншот

Спогади про народного героя "Адама" живуть і на Донеччині. У Крамарську на пам'ятнику військовослужбовцям, які віддали життя за Україну, зображений Максим Ридзанич.

Максим Бугель про останні два дні в ДАП

Два дні в Донецькому аеропорту були вкрай важкими. Експерти кажуть, лік ішов не на години, а на хвилини. Максим ішов на територію ДАП визволяти своїх побратимів.

– Пане Максиме, хто з вами пішов визволяти побратимів-десантників?

– Я на той час був черговим офіцером зв'язку. На нас вийшли хлопці, які перебували в пожежній частині. В мене саме закінчувалася зміна, і я відразу сказав, що готовий піти в парі зі Славою Волобуєвим – це був офіцер зв'язку 81-ї бригади, який мав досвід спортивного орієнтування. Тобто він відразу погодився. Йому шукали напарника – і я відразу погодився. На все пішло близько години.

Після того, як з'ясувалося, що ми туди висуваємось, був викликаний Олег "Фартовий" з 90-го батальйону. Він мав завезти до метеостанції, після того ми йшли пішки до самої пожежної частини. Але він наплутав і спочатку завіз нас на "Зеніт" (опорний пункт на північній стороні летовища). Там ми з'ясували, що потрапили не туди, після цього він нас завіз уже до метеостанції. Там ми побули буквально пару хвилин. Волобуєв поспілкувався з Максимом Грищуком, який на той час там був старшим, з'ясував обстановку, і далі ми пішли пішки.

Біля ДАП
Біля ДАП5 канал

– Чи було вам страшно? Які емоції ви переживали? Скільки часу зайняв цей перехід?

– Темна ніч. Ні місяця не видно, ні зірок. Тиша. Напевне, після вибухів, після того, як поранені потрапили у полон, противник зупинив обстріл. Жодного пострілу на було.

В нас був невеличкий ліхтар, але світити перед собою було не можна, бо ми знаходилися у чистому полі. Тепловізорів у нас не було. Використовували невеличкий компас. Волобуєв, прикриваючись рукою, час від часу підсвічував його ліхтарем. Тобто йшов повністю по координатах.

Тактики не було – ніхто не стріляв і не треба було приховуватися. Ми йшли спокійно, гуськом, не пригинаючись.

– Про щось говорили в процесі?

– Був туман, луна в тумані дуже сильно розповсюджується, тому намагалися мовчати.

– Скільки часу у вас зайняв цей вихід? 35-40 хвилин?

– Приблизно так.

АТО
АТОFacebook / Рута Пушкарчук

– Чи був у вас зв'язок з хлопцями? Як вдалось дійти так, щоб вони не почали стріляти? Довести, що ви "свої"?

– Після довгих перевірок з'ясувалося, що це дійсно наші. Вони знали, що до них іде двоє людей. Коли ми підійшли до пожежної частини, на вході вже чекали хлопці. Обмінялися кодовими фразами, Слава зайшов всередину – я чекав назовні. Думаю, що Слава спілкувався зі старшим групи, Максимом Брезаничем. Хвилин зі п'ять вони там все з'ясовували, потім надійшла команда на висування.

Євген Мойсюк, у 2015-му – командир 81-ї десантної бригади

Поки одні йшли визволяти, інші чекали – в цей час командування тримало руку на пульсі. Як це – командувати такою операцією? І які емоції переживав Євген Мойсюк – на той час командир 81–ї десантної бригади.

"Волобуєв уже там був. Тобто першим заходом він забезпечував зв'язок із цими двома опорними пунктами. Він розумівся на місцевості і мав певний досвід. Що стосується "Єшкі" – також офіцер, відмобілізований, хоробрий, молодший лейтенант. Він виявив бажання і за своїми морально-діловими якостями був готовий до цього завдання. Вони з Волобуєвим вийшли назустріч. Емоції, звичайно, були позитивні. Що запам'яталось – це те, що у Адама після будь-якого виходу була чітка доповідь: "Товаришу полковнику, до виконання бойових задач готовий!" Того разу так само і відбувалося".

Снаряд
Снарядскріншот

Історія про 244 дні оборони ДАП дуже красномовна. Правду кажуть, що не витримав бетон. Але багато експертів сьогодні замислюються над питанням, чи було варто стільки його тримати. На це питання єдиної відповіді немає. Але є погляд. Військового експерта Олександра Суркова.

"Після завершення активних бойових дій у районі Донецького аеропорту лінія зіткнення стабілізувалася на рубежі Сіверський Донець – Дебальцеве – Аеропорт – Докучаєвськ – Гранітне – Широкине. Після цього ворог почав активні бойові дії на дебальцевському напрямку.

Дебальцевський виступ, вклиненням між Алчевсько-Стахановською і Горлівсько-Єнакіївською агломераціями, контролював ключовий транспортний вузол регіону і погрожував оточенням відразу двох угруповань противника.

Чому саме такий напрямок? Від Донецька до Дебальцевого відстань – кілька десятків кілометрів. Усі транспортні лінії на захід від Горлівки і Єнакієвого впираються у Вуглегірськ. Задум противника був очевидний.

Вивільнені 22 січня під ДАП сили після приблизно тижневого відновлення були перекинуті в район Горлівки і вже в перших числах лютого штурмували Вуглегірськ".

.
.скріншот

Про важливість оборони Донецького аеропорту розповідає один із тих, хто командував нею – Євген Мойсюк:

"Думаю, що у будь-якого командира болить і він відчуває відповідальність за своїх підлеглих. Десантники не є виключенням, і ми свій особовий склад завжди намагаємося повернути, вивести з червоної зони, якщо немає потреби там знаходитися".

Володимир Коляда:

"Донецький аеропорт особисто для мене, коли я ще там не був, – це був такий внутрішній стан. Він був потрібний людям. Для мене він був дуже потрібний.

Коли сформували групу, я не був у списку, був мій друг. І ми домовилися, що я піду замість нього на депо. Я просто хотів там бути, відчував, що це моє. Мені було потрібно там бути. Говорять: "Не потрібно було тримати ці руїни", – але люди добровільно йшли туди. Вони знали, що там може бути кінець, але вони йшли".

Знати, щоб пам'ятати. Чому ті останні два дні оборони ДАП дійсно важливі як для тих, хто знаходився там, так і для тих, хто йшов їх визволяти.

Дивіться також: "Усе 4.5.0": комунікація на передовій у перші місяці російської агресії – "Таємниці війни"

Попередній матеріал
Хто де був, коли захоплювали Крим: що насправді стоїть за гучною заявою Зеленського
Наступний матеріал
У мережі банять проукраїнські акаунти без права на оскарження – Луганський розповів, як саме
Loading...