"Бог поклав вежу так, що ми залишилися живими": як останні захисники-"кіборги" виходили з ДАПу

Оборона ДАП скріншот
З 10 по 20-ті числа січня 2015-го точилися найзапекліші бої навколо ДАПу і на його території. Ворог кинув на знищення аеропорту всі сили. Російські маріонетки кілька разів на камери розповідали, що ДАП уже під їхнім контролем – але це було брехнею

Донецький аеропорт. Як багато і як мало ми знаємо про нього. Що залишалося за лаштунками оборони найбільш знаного у всьому світі символу російської агресії в Україні?

Крайні місяці оборони ДАП припали на січень 2015-го. Військовий аналітик Олександр Сурков розповів, що відбувалося навколо летовища у цей період.

"Заключна фаза оборони Донецького аеропорту почалася 6 грудня 2014 р. і завершилася офіційно 22-го, а за деякими даними – 24 січня 2015 р.

6 грудня Росія спробувала через начальників генштабів вирівняти лінію зіткнення, легітимізувати її таким способом і взяти політичну гору, але їм це не вдалося. Українська сторона відмовилася, крім Мінських домовленостей, укладати будь-які інші угоди.

Після цього почалися серйозні масовані атаки з широким використанням артилерії. 10 січня 2015 р. голова "ДНР" Олександр Захарченко заявив, що аеропорт буде взято, 13 і 14 січня відбувалися жорсткі бої, у яких представники "ДНР" постійно оголошували, що аеропорт "звільнений". Але цього не відбулося.

Завершилося все 22 січня, коли обороняти там уже не було чого. Усі споруди на території ДАПу були знешкоджені.

Безпосередньо територія аеропорту відігравала не тільки роль оборонну. Вона була плацдармом, через який можна було погрожувати Донецьку і наступати на нього. Найтяжчим елементом географічно була залізниця, яка йде по високому насипу. Наші позиції вона відгороджувала від центру Донецька і була натуральним заслоном, через який не може пройти броньована техніка. Тобто наступати через неї не можна. Це була урбанізована зона, яку не можна було підтримувати артилерією. Тому три місця переходу через цю дорогу – розв'язка "Путилівський міст", залізничний вокзал і ще одна розв'язка з правого флангу – представляли оперативний інтерес, який переходив у стратегічний, аби взяти Донецьк. Саме тому на їхній контроль були скеровані основні зусилля і заради цього утримували термінали.

.
.скріншот

Основна лінія оборони, по якій проходило забезпечення військ, артилерійська підтримка, знаходилися в районі Опитного, Водяного та Пісок. Там знаходилися основні сили бригад, командні пункти. Утримувані термінали відігравали важливу роль у потенційному наступі, який, на жаль, не відбувся".

З червня 2014 р. до січня 2015 р. Олег Мікац командував територією, де знаходився ДАП. Це бойовий генерал, який вважає, що на будь-якій війні головне – людина. В ефірі спецпроєкту "Таємниці війни" на "5 каналі" генерал розповів, що відбувалося в останні дні оборони Донецького аеропорту.

Олег Мікац
Олег Мікацскріншот

– До ДАПу Ви брали участь у звільненні Карлівки, Пісок, Авдіївки. Чи думали, що аеропорт теж вдасться звільнити від бойовиків?

– ДАП після звільнення його 3-м полком спецназу у травні 2014 р. перебував під нашим контролем. Але Авдіївка, Піски, Водяне, Опитне були під контролем сепаратистів, і вся дорога Донецьк – Дніпропетровськ до Карлівки була під контролем сепаратистів.

Щоб забезпечити надійну оборону ДАПу, було необхідно зробити смугу забезпечення і звільнити ці міста, щоб облаштувати шляхи постачання.

– У Пісках ви особисто вивішували український прапор. Які почуття вас наповнювали?

– Це не стільки мене мотивувало, як мотивувало моїх бійців. Коли солдати бачать, що командир знаходиться разом із ними, не ховається. Тоді мені допомагав (сьогодні це суддя Верховного Суду) Олександр Мамалуй, він мене прикривав. Ми на будинку культури вивісили прапор.

Спочатку Іван із роти снайперів – на цивільній будівлі, але воно було трохи не те. І я запропонував на адміністративну. Ми підійшли, а там броньовані двері, у клуб потрапити не можна, тому довелося по ґратах на вікнах залізати – і ми вивісили державний прапор України.

Пішло наче перезавантаження. Ми зрозуміли, що Піски наші. І ми звідси нікуди не дінемося.

Оборона ДАП
Оборона ДАПскріншот

– Як із логістикою? Військові кажуть, що водії, які буквально влітали на МТ-ЛБ (легкий броньований багатоцільовий БТР-тягач – ред.) у ДАП – привезти чи забрати поранених, доставити провізію чи боєприпаси – це недооцінені герої.

– ДАП тримав оборону. А забезпечували його оборону і артилерія, і підрозділи логістичного забезпечення (тилового і технічного), і водії. Було досить важко просто наказати, наприклад, заправнику розвезти бензин, бо вони розуміли, що найменше потрапляння снаряду – і все, братська могила. Але люди сідали і їхали. Люди виконували завдання.

Був один випадок. Ми знаходилися у Водяному, десантники збиралися йти в аеропорт. Хтось сумнівається. Виходить мобілізований. Сто відсотків. Він так дивиться і каже: "Поїхали, хлопці. Якщо написано на роду "померти", то помремо. Якщо написано "жити", будемо жити". Так ніхто не зважав на свої потреби (поїсти, поспати, відпочити). Була задача – підтримати аеропорт, надати допомогу захисникам аеропорту. Особливо в січневі бої.

Оборона ДАП
Оборона ДАПскріншот

З 10 по 20-ті числа січня 2015-го точилися найзапекліші бої навколо ДАПу і на його території. Особливо жорстокі бої за аеропорт розгорнулися, зокрема, за новий термінал. Розстріляну будівлю старого терміналу українські армійці та добровольці покинули ще у грудні 2014-го.

Росіянам та їхнім найманцям потрібно було за будь-яку ціну зламати "кіборгів", як назвали захисників аеропорту самі окупанти. Стійкість та мужність оборонців ДАПу вражала та надихала всю країну. Відтак ворог кинув на знищення Донецького аеропорту всі сили. А російські маріонетки, зокрема, лідер "ДНР" Олександр Захарченко у середині січня кілька раз на камери розповідав, що ДАП уже під їхнім контролем. Але це була брехня.

Правдою було те, що в січні захисників аеропорту ворог обстрілював ледь не цілодобово, причому з важкого озброєння. Російсько-окупаційні війська застосовували переважно танки та артилерію, методично розшматовуючи бетон будівлі.

Унаслідок танкових обстрілів, які не припинялися кілька днів поспіль, 13 січня упала диспетчерська вежа, яка була очима оборонців. Саме з неї добровольці коригували артилерійський вогонь по противнику. І саме вона стала одним із символів незламності "кіборгів" та героїчної оборони ДАПу. На момент падіння вежі у ній перебували українські солдати.

Оборона ДАП
Оборона ДАПскріншот

"Бог поклав вежу так, що ми усі залишилися живими", – скаже про той день один із "кіборгів". Причому наступних три дні кілька бійців усе ще коригуватимуть вогонь із розстріляної вежі. Але ворог – попри шалені втрати – постійно наступатиме.

18-20 січня українські військові утримуватимуть лише перший поверх нового терміналу. Підвал і верхні поверхи контролюватимуть російські окупанти. Скориставшись перемир'ям, оголошеним для евакуації убитих і поранених, ворог замінує перекриття будівлі і підірве їх. Вперше – 19 січня, вдруге – 20-го. Унаслідок другого підриву бетонні перекриття і стеля у багатьох секціях обвалиться, ховаючи під собою десятки українських захисників.

Оборона Донецького аеропорту закінчиться після повного руйнування обох терміналів і диспетчерської вежі аеропорту.

22 січня 2015-го Міноборони повідомить: "Вчора 20 військовослужбовців Збройних сил України вийшли з боями з території терміналів, оскільки їхні позиції були зруйновані та прострілювалися прямим наведенням. 16 військовослужбовців ЗСУ під час бою отримали поранення та потрапили в полон терористів".

Водночас, за повідомленнями Міноборони, навіть після виходу з ДАПу основних сил ще кілька днів "кіборги" оборонятимуть пожежну частину неподалік терміналу.

За офіційними даними, захищаючи Донецький аеропорт, загинуло 109 військовослужбовців ЗСУ, поранених – 446, безвісти зниклих – 6.

Оборона ДАП
Оборона ДАПскріншот

– На ваш погляд, навіщо бойовики вгризалися зубами в ДАП? Адже вони там зазнавали великих втрат.

– Вони розуміли, що це символ. Вони до дня народження Путіна намагалися його захопити, хотіли зробити йому такий подарунок. Гіві розповідав, що "ДАП упав, ми тут знаходимося". При цьому стояв у "Спартаку" і розповідав, що він його захопив.

– Навіть були фальстарти, коли вони передчасно заявляли, що його захопили. Але це ж було неправдою.

– Таких разів було багато. Вони навіть за це кошти пропонували. Телефони мали. Телефонували і говорили, що "ми даємо кошти, скажи, куди потрібно постріляти, і ми постріляємо, а ви звідти відійдете".

Оборона ДАП
Оборона ДАПскріншот

– Скільки пропонували?

– По-різному. Від 300 тисяч до 1 млн доларів.

– Що ви їм відповідали на такі пропозиції?

– Ми не відповідали. Гроші перестають бути цінними на війні. Приміром, я бачив на роті РЛС (радіолокаційна станція – ред.), коли росіянин лежить, йому намагалися надати допомогу і розрізали бушлат – і там були в нього порізані кошти. Він у цих російських рублях лежить. Я думав, коли дивився на нього: "Ти прийшов гроші сюди забирати – от ти лежиш зараз у рублях. Принесли вони тобі щастя?"

Періодично Моторола підначував потихеньку: "Мені потрібні сигнальні ракети", і я йому відповідав: "Питань немає, у новому терміналі в правому кутку залишу – прийди і візьми".

Оборона ДАП
Оборона ДАПскріншот

– Які почуття у вас як кадрового офіцера викликали такі розмови з бойовиками?

– Бажання не було, але була необхідність. Були різні випадки. І поранені наші потрапляли до них, їхні до нас.

Біля старого терміналу був десантник. Йому відірвало нижню щелепу. Ми бачимо, що його забирають, і ми розуміємо, що якщо зараз не подзвонити, вони його просто десь викинуть і той стече кров'ю. Тоді ми на них виходили, кажемо, що "ми бачили, що ви забрали". Вони відповідають, мовляв, дійсно забрали цього десантника, він у них, але його лікувати не будуть: "Потрібен? Приїжджайте, забирайте".

Ми домовилися. І тоді, "Хоттабич" на швидкій допомозі і Оля "Кроха" – мете дуже сильно – а вони на аварійках їдуть дорогою, де ліворуч сидять бойовики, праворуч – наші військові. І ти їдеш і думаєш: заїжджати туди чи ні? І чи правильно ти робиш? Але при цьому розумієш, що за життя кожного солдата потрібно боротися. Ми поїхали і забрали цього військового.

Оборона ДАП
Оборона ДАПскріншот

Бували випадки, коли піднімаєш солдата і думаєш: нехай буде поранений, нехай без ніг, але головне – живий.

Моє ставлення до них? Дивлюсь фотографії. Наші військовослужбовці можуть бути небриті, не в зовсім чистому бушлаті, але ти розумієш, що це своє, рідне. Дивишся на ворога – фотографія, де в тільнику, береті, напрасований бойовик, увесь у шевронах, і на підсвідомості ти його просто ненавидиш. І мабуть, не тільки я. І син мій буде ненавидіти, і внуки за те, що вони зробили.

Оборона ДАП
Оборона ДАПскріншот

– Напевно, тому що ми дуже велику ціну платимо. Є така думка серед експертного військового середовища, що після того, як бойовики зрозуміли, що штурмовими діями не взяти ДАП, вони пішли на, скажімо так, тотальне знищення?

– Вони виконують задачу, яку їм поставили. Зрозуміло, що "звільнити" аеропорт вони не можуть, точніше, захопити, поки ми там знаходимося. Є вогонь артилерії по окремій цілі, який ведемо, а є вогонь по площах. Росіяни стріляли по площах.

Гіві заявляв, що "ми в аеропорту". Завдяки цьому фальстарту ми взяли в полон 6 артилеристів-росіян. Вони приїжджають до метеовежі, яка знаходиться з північної сторони в аеропорту, й кажуть: "Гдє здєсь можна поставіть?". А у мене там снайпери знаходились, вони їх узяли. Захоплені тоді говорили, що "ми ж по тєлєвізору посмотрєлі, Гіві сказал, что аеропорт наш, поетому і со спокойной душой поєхалі, чтоб побліже подтянуть свою артілєрію".

Оборона ДАП
Оборона ДАПскріншот

Ось вони й дали інформацію, що на той момент проти нас працювало 5 дивізіонів, у т. ч. один дивізіон "Мсти". Планове завдання на кожну батарею – по 1000 снарядів на день вони повинні були відстріляти. І ще командир "Мсти" дуже оборювався, тому що, каже, у нього в батареї 4 гармати, а у решти по 6. І 1000 розділити на 4 – це по 250 кожен із них повинен навантаження мати, а не по 166-167.

Ось такі навіть моменти: тільки світанок десь займався – от і там: рота РЛС (радіолокаційна станція – ред.), Шахта "Бутовка", Опитне, Водяне, Тоненьке з переносом вогню по Пісках, по площинах. Ми в полон узяли "тіпа", питаємо чому так, він каже: "Ми стоїм, понімаєм, што ви нас засєкаєтє". Тому, каже, вони виконали нову задачу, сховалися, "ви отработалі, а "желєза" у нас хватаєт" – тобто у них набагато більше.

– Залізо в них було. Але ж вони людей не шкодували, тому що там поклали багато їхніх і росіян у тому числі.

– А ви взагалі чули десь, щоб Росія шкодувала людей. Для них люди – це витратний матеріал.

Оборона ДАП
Оборона ДАПскріншот

Командування штабу АТО хотіло все ж урятувати ситуацію і планувало – є така ідея принаймні – контрнаступ саме 17 січня на Донецьк. Що пішло не так, розповів військовий аналітик Олександр Сурков.

"Після активних боїв приблизно з 13 до 15 січня, коли сили противника були виснажені, у командування з'явився план скористатися ситуацією і спробувати узяти позиції по залізниці в районі Путилівського мосту поблизу вокзалу, щоб із цих позицій починати штурм Донецька. Для цього з лівого північного напрямку була виділена тактична ротна група 95-ї бригади десантників та посилена взводом танкістів Першої танкової бригади. З правого флангу, з півдня, діяли підрозділи 93-ї бригади.

Два одночасних удари були взаємообманними, тобто один пройде в одному напрямку наступ вдало – значить добре, в другому – ще краще, але хоча б в одному його планували провести. Проте що вийшло?

Оборона ДАП
Оборона ДАПскріншот

Спочатку танковий взвод пройшов практично через позиції ворога, відірвався від десантників, захопив Путилівський міст, але не встиг там закріпитися. Туди підтягнулися сили ворога – Гіві зі "Спартака", який завдав певної поразки. Були втрати, після чого нашим танкістам довелося прориватися з боєм назад, а міст був підірваний, тобто він свою функцію як місце, де можна переходити залізницю, втратив.

На правому фланзі силами 93-ї бригади було завдано загальний удар у напрямку шляхопроводу, в районі н. п. Жабуньки (кинуте дачне селище біля кладовища), тому дане селище в журналістських матеріалах називається "Цвинтар", так його можна знайти. Там зав'язався бій артилерії. На жаль, його не змогли підтримати, тому що сили радіоелектронної боротьби заглушили зв'язок тактичної групи. Група протрималася близько доби. Після того, як пішли повідомлення, що туди рухається близько батальйону за чисельністю сил батальйону Ходаковського "Восток", було прийнято рішення з цієї позиції повернутися на вихідну позицію.

.
.скріншот

Тож, на жаль, план звільнення Донецька на той час реалізувати не вдалося.

– Вам відомо щось про цей контрнаступ, який готувався у штабі АТО?

– Як готувалась операція, мені не відомо, але в мене те ж саме було. Генерал Муженко зібрав на роті РЛС командирів бригад, у т. ч. десантно-штурмових, і ставив відповідні задачі. Але це була задача не тільки з деблокади Донецького аеропорту, тому що вже на той момент і готель був втрачений, вишка зруйнована, старий термінал був втрачений. А це було, щоб зробити смугу забезпечення й зону безпеки навколо ДАПу. Приблизно, судячи з дій, які там відбувалися, по район залізничного вокзалу мали звільнити Донецьк, зробити смугу забезпечення, й тоді вони б відійшли від Донецького аеропорту. Але, на жаль, це не вдалося виконати з об'єктивних причин: були мости заміновані і ми не встигли їх захопити. Перші танки бригади, які були, вже на підірваних мостах розвертались назад.

Оборона ДАП
Оборона ДАПскріншот

– Тобто у нас би не вистачило фізично сил?

– Так, не вистачило ресурсів, щоб рухатися вперед, а паніка була дуже велика. Є інформація, що їхній Захарченко вже збирав якісь архіви та документи, і всі намагалися тікати. Тобто вони вже збиралися – не вистачило якогось маленького поштовху, щоб воно пішло по нашому плану.

– Коли і ким було прийнято рішення про вихід із ДАПу? Була якась нарада чи просто вам команда прийшла?

– У мене була задача проводити демонстраційну дію і по можливості підрозділи, які були мені надані, 30-ї механізованої бригади, на Жабуньки – щоб розширити смугу з Пісок. А десантники в цей час через Путилівський міст намагалися атакувати і виконувати свою задачу. Тобто була задача по деблокаді. Але, на жаль, сталося так через Спільний центр координації контролю, до якого на той час ще росіяни приходили. Спочатку були тумани, потім почалися морози.

Є необхідність збирати поранених, щоб вони змогли виконати гуманітарну місію. Ми погодилися на це, але на час, коли вони збирали поранених, вони під опори занесли вибухівку. Відповідно, десантники спланували місію, щоб піти й витягнути тих, кого ще можна витягнути.

Оборона ДАП
Оборона ДАПскріншот

– Як ви сприйняли цю новину?

– Пригнічено. Хоча й намагалися переконати себе, що витримали люди, не витримав бетон. Але ти все одно розумієш, що ти тримав, і в тебе його забрали. "А якщо б я зробив не так, а інакше, було б по іншому". Може би, вдалося втримати. А може, не треба було впускати їх забирати трупи.

242 дні. Офіційно ми говоримо про оборону Донецького аеропорту. Але декілька років колишній боєць 93-ї бригади Кирило Недря, вираховував, і підняв таку інформацію, що насправді ДАП тримали 244 дні.

"Відзвітували, що бійці покинули територію Донецького летовища, але на рівні 93-го бату люди були озадачені тим, що за штатом немає 7 бійців, і вони є на території ДАПу. Як людина, яка пробула там 2 місяці, я розумію, що хвилини вирішували, кому жити, а кому ні. Що таке 2 доби без зв'язку, без будь-кого з живих, коли тиснуть уламки терміналу. Не розуміючи, де свої, а де не свої, не розуміючи подальші події та наслідки – це подвиг.

Це дві доби до тієї легенди під назвою "Донецький аеропорт". Цілком логічно, що якщо є чим пишатися в цій легенді – ми однозначно маємо про це говорити. Вся історія зіткана з такого поняття як героїзм. На превеликий жаль, у нас дуже часто герої – це мертві люди. Але герой, як на мене, це той, хто вчився, успішно виконав завдання і повернувся у повній готовності виконати наступне завдання. Хлопці це зробили, тому вони відповідають в повній мірі поняттю героя".

Оборона ДАП
Оборона ДАПскріншот

– На ваш погляд, для історичної правди наскільки ці 2 дні важливі?

– Весь аеропорт тримався 242 дні завдяки вам, хлопці. Тумани були дуже сильні на той момент, був час, коли сепаратисти промахнулися і пішли по північній стороні окружної дороги, по аеропорту за ротою РЛС і практично до перехрестя дійшли, до Пісків. Тоді Муженко запитав, чи мої хлопці там їздять. Я відповів, що ні. Він сказав, що потрібно розібратися. Ми виїжджаємо туди, з туману виїжджає БТР з російським прапором. Я доповідаю: "Це росіяни". Мене питають, чи підтверджую я. Кажу, що так. Виявляється, що ми в оточенні, бо ми по дорозі зайшли. Вони (Муженко) викликали вогонь на себе, артилерія почали наносити вогневе ураження, сепаратисти почали заїжджати й ховатися в роті РЛС. А там у той час і генерал Забродський знаходився, генерал Содаль, генерал Муженко. Було організовано вогневе ураження і знищено приблизно 72 одиниці техніки.

Оборона ДАП
Оборона ДАПскріншот

– На ваш погляд, що дала оборона Донецького аеропорту на майбутнє?

– Вона не дала можливості сепаратизму розповсюдитися по інших територіях. Завдяки тому, що ми тримали аеропорт, вистояли Запоріжжя, Дніпро, Харків. Якби вони вийшли на оперативний простір, вони би могли рухатися в усіх напрямках, які б ми не змогли перехопити і їх утримати. Їм було дуже важливо взяти цей аеропорт, щоб у них у тилу не залишалося Збройних сил, щоб вони не потрапляли в оточення.

Уже після того, як аеропорт впав, ми не змогли його утримати, вони просто все вирізають, вирізають літаки, у них жодної одиниці підбитої техніки не лишилося. Терміналів немає.

Ми ведемо бойові дії, не знищуючи об'єкти без крайньої необхідності, ведемо вогонь із обов'язковим коректуванням, не хаотично. Ми бачимо ціль, яку знищуємо. Вони ж там тимчасово: заробити коштів і поїхати до себе, щоб за рахунок цього жити. Ми ж розуміємо, що це наша українська земля і її потрібно берегти.

Оборона ДАП
Оборона ДАПскріншот

Довідка: Олег Мікац. 45 років. Народився у Новоград-Волинському на Житомирщині.

Військову освіту здобував у Харківському гвардійському вищому танковому командному училищі. Згодом з відзнакою закінчив Національну академію оборони України.

Офіцерську кар'єру розпочав у 1996-му на посаді командира танкового взводу. У 2005 р. проходив службу у складі українського миротворчого контингенту в Іраку. Обіймав посаду заступника начальника 169-го навчального центру "Десна". У 2013-му призначений командиром 93-ї окремої механізованої бригади.

Під час російсько-української війни 93-тя бригада під командуванням Олега Мікаца спільно з добровольцями звільнила Карлівку та взяла під контроль Піски, Первомайськ, Опитне, пробивши коридор до ДАПу. З вересня 2014-го Олег Мікац керував обороною Донецького летовища. У березні 2015-го призначений начальником 169-го навчального центру "Десна". За 2 роки зайняв посаду начштабу – заступника начальника командувача військ оперативного командування "Захід" Сухопутних військ ЗСУ.

Перший український генерал, який ніколи не служив у радянській армії. Військове звання генерал-майор Олегу Мікацу присвоєно у серпні 2015-го.

Читайте також: Міф Москви про "братерство" лишився під Савур-Могилою: як за 7 років війни з Росією змінилося обличчя ЗСУ

Попередній матеріал
Окупанти гатять із мінометів: що насправді відбувається на Донбасі
Наступний матеріал
COVID-паспорти та переповнені лікарні: чи зупинить вакцинація коронавірус
Loading...