У Львові попрощалися з Омеляном Ковалем – українським націоналістом, колишнім в'язнем концентраційного табору Аушвіц. Серце чоловіка зупинилося на 99-му році життя. Більшість із них чоловік мав статус біженця, адже не хотів приймати громадянство жодної з європейських країн, а чекав коли його Україна отримає статус незалежної.
"Ця людина була гарного настрою завжди, незважаючи на те, що він мав цілий букет хвороб, я ніколи не чула від нього скарг як лікар. Він завжди був усміхнений"
Харизматичний і завжди усміхнений: всі негаразди ніби зникали поряд з Омеляном Ковлем, – пригадує Анна Семенюк. Вони товаришували два десятки років. Весь цей час чоловік невтомно працював на благо України.
"Для освіти пан Омелян зробив, напевно, за роки незалежності набагато більше, ніж всі міністерства в сукупності взяті. Це була надзвичайної енергії, розуму людина, яка могла з любов'ю, тихо, спокійно, з усмішкою працювати, навертати людей", – розказує жінка.
З 1938 року Омелян Коваль був членом ОУН та займався вишколом юнацтва. А через 3 роки пішов на відчайдушний крок – проголосив у місті Долина Івано-франківської області, звідки він родом, Акт відновлення Української держави.
"Усю відповідальність він взяв на себе, щоб не піддавати під арешти інших, тих людей, які йому допомагали", – уточнює історик Микола Посівнич.
За це разом із братами Степана Бандери та іншими ОУНівцями опинився в концентраційному таборі Аушвіц.
"Але він не тільки виживав, а ще працював і підтримував на духу інших. Найбільший його феномен – це те, що вони в таборі видавали свій журнал. Омелян Коваль, вийшовши з тюрми, продовжив цю працю і що найголовніше, вижив і не дав загинути іншим", – додає Посівнич.
Мюнхен 1959-го року – він та його побратими несуть труну з тілом Степана Бандери. Протягом життя Омелян Коваль видавав журнали, організовував табори для дітей, очолював Спілку української молоді, був співзасновником Ради директорів Світового конгресу українців, пригадує син ОУНівця.
"Його мета була відзискати українську незалежну і самостійну державу, соборну. І все своє життя присвятив цьому. Остання його місія була, він змагався за зближення українських державницьких центрів за кордоном", – каже Зенон Коваль.
Майже все життя ОУНівець мешкав у Бельгії, адже не міг повернутися на Батьківщину через переслідування радянської влади. Але від бельгійського громадянства відмовився. Чекав, коли Україна стане незалежною, щоб отримати українське.
"Коли він відчув, що наближається кінець, він хотів просто повернутися в Україну. З мамою влітку 2013 року вони повернулися і поселилися у Львові, бо тут хотіли, як кажуть, заокруглити коло", – розповідає син Омеляна.
Поховали Омеляна Коваля на полі почесних поховань Личаківського кладовища у Львові.
Ірина Саєвич, Євген Радіон, "5 канал"
