На сході нашої країни агрономи вже пристосувалися до життя в умовах небезпеки. Цілеспрямовані обстріли ворога спричиняють пожежі на полях. Вогонь нищить врожаї фермерів. А для них це великі втрати, бо вони і так не можуть повноцінно засівати власні землі. І через заміновані території, і через те, що армійці не пускають, бо на полях є військові укріплення.
До речі, на сході, – це дані за минулий рік, – на підконтрольній Україні території заміновано приблизно 700 тисяч гектарів: близько 560 тисяч у Донецькій області й майже 120 тисяч на Луганщині. На розмінування підуть роки, або й десятки років.
І ще один прикрий факт. Коли держава відшкодує збитки аграріям? Шукала відповіді на нього Вікторія Ковальова. Наш ексклюзив зі сходу.
Щороку підприємство Юрія Шакуна засіває понад 10 тисяч гектарів землі. В аграрному бізнесі він уже понад 20 років.
"Отримав пай. Забрав свій пай, дружини пай, батьків. І потихеньку почали займатися", – розповідає агровиробник.
Землі Юрія розташовані на межі Донецької та Луганської областей. Наразі війна їх не зачепила. Всіяти ці поля вирвами окупант може в будь-яку хвилину. Як він це зробив неподалік Новотошківського.
"Что-то должно же быть. Выше чего-то. Это же хлеб. У кого может рука подняться подпалить что-то или стрельнуть", – каже Юрій Шакун.
Коли восени в Новотошківському сіяли озимину, було відносно тихо. А нині обстріли майже щодня. Міни та снаряди летять далеко від військових позицій.
Дмитро, військовослужбовець ЗСУ, каже: "І їм усе одно, куди воно полетить. Там цих вирв на цьому полі... Ви ж розумієте, там є небезпека того, що людина, коли поїде збирати пшеницю, а там – якийсь снаряд не розірвався. І потім люди від цього страждають".
А а районі Новозванівки цього тижня поля горіли. Окупанти намагалися викурити з позицій українських захисників.
Військовослужбовець ЗСУ Андрій говорить: "З їхньої сторони підпалили від себе. Вітер був у нашу сторону, тому вогонь пішов у наш бік. Плюс ми всі в диму. Дроти, польовка, можливо, загориться маскувальна сітка. Плюс спрацьовують наші мінно-вибухові загородження. І воно, якщо переходить назад, то вже горять і поля".
Попри загрози, місцеві аграрії продовжують сіяти, хоча закупівельні ціни на зерно в регіоні найдешевші в Україні.
Любов Бескорована, заступник директора Аграрно-промислового комплексу Луганської обласної адміністрації, говорить: "Ми не маємо залізничного шляху. Логістика також у нас, ви ж бачите, де ми є. І наші аграрії втрачають по 800 гривень на тоні. Це мінімум".
До війни Луганщина експортувала товарів сільськогосподарського виробництва на більш як 50 мільйонів доларів на рік. Тепер – лише половину. Понад 500 тисяч гектарів земель і підприємства лишилися на окупованій територій. А з тих гектарів, які на контрольованій території, – близько 10 тисяч через бойові дії використовувати за призначенням неможливо.
Юлія Танасова, співробітниця Троїцької військово-цивільної адміністрації, каже: "Проблема полягає в тому, що велика кількість землі замінована або там перебувають військові. Тому люди не можуть обробляти".
Ось ця ґрунтівка є умовною лінією безпеки на ділянці. Поле, що ліворуч, торік перевірили на наявність вибухонебезпечних пристроїв і дозволили аграріям засівати. Праворуч розташовані позиції Об’єднаних сил і жодних гарантій безпеки для цивільних там немає.
Дмитро разом з родиною обробляють кілька паїв. Це його єдина можливість стабільно заробляти. Роботи в регіоні немає.
"У нашій місцевості всі села і всі працюють на землі. Тут як би, крім приватних невеликих підприємств, які працюють нестабільно, то люди працюють на себе", – агровиробник Дмитро Столбун.
Гроші, вкладені в посівну, після жнив чоловікові повертаються удвічі.
"30-35 центнерів якщо дасть пшениця, то це добре. Більш-менш нормально", – говорить Дмитро.
За сезон Дмитро отримує до 400 тисяч гривень прибутку. А міг би й більше. Але частина його земель, які перейшли від діда у спадок, є "сірою зоною".
На сьомому році війни 100% земель обробляються лише у прифронтовому Станично-Луганському районі. Там на передовій тривалий час – затишшя. Землі змогли розмінувати й повернути селянам. В Новоайдарському та Попансянському районах такої можливості немає. Військові на посівну згоди не дають.
Армієць Вадим каже: "Звернення проходить через ВЦА встановленим порядком. Дається заявка. Заявка розглядається в них і потім приходить до штабу Операції Об'єднаних сил. Ми розглядаємо цю заявку, наскільки близько до лінії зіткнення розташовані землі і чи є там небезпека встановлення наших мінних полів і наскільки інтенсивними були бойові дії. Території, які забруднені, позначені на ділянках "Небезпечно, міни!". Без нашого дозволу заїжджати туди не можна".
Земель хоч і менше, але податки платити треба. Від них тутешніх аграріїв ніхто не звільняв. Як і від плати за орендовані землі.
Любов Бескорована, заступник директора Департаменту агропромислового комплексу Луганської обласної адміністрації, говорить: "Орендарі, які брали землю, вони, власне, зі своєї кишені платили орендну плату. Вони сподівалися на те, що наступить мир і в нас є угоди, це буде і дальше розпочате виробництво. Але, на превеликий жаль, це питання і досі не вирішене".
А агровиробник Юрій Шакун каже: "Території поступово вимирають. Потрібно налагоджувати життя тут, бо якщо конфлікт триватиме, через кілька років нікому буде працювати на техніці. І що далі? Це ж наші податки, це наші доходи. Це наші надходження в бюджет держави. Все це повинно крутитися, працювати".
Ще в 2015-му департамент агропромислового комплексу звернувся до уряду, щоб той розробив механізм відшкодування аграріям українського сходу збитків, завданих війною. Минуло 5 років. А механізму місцеві так і не бачили. Як і грошей від держави.
Вікторія Ковальова, Олександр Лахтін, "Підсумки тижня"