"Ті, що блукають" – у громадському транспорті Києва покажуть історії п'ятьох людей у роки Голодомору. Перформанс приурочили до 85-х роковин Дня пам'яті жертв геноциду, яких ушановують 24 листопада. Актори зобразять, зокрема, дівчину-підлітка, що втратила родину і опинилася в інтернаті, вчительку та британського журналіста Гарета Джонса. Побачити виставу можна буде з понеділка на двох маршрутах "Київпастрансу", що курсують вулицею Лаврською.
"Як прийшла хоронити доню, то була свіжа маленька ямка. На чиюсь дитину. А я збоку видовбала дірочку. І поклала її туди", – молода мати збожеволіла від того, що поховала двох маленьких дітей. Притискаючи до грудей пелюшку з малюком, жінка кричить: через Голодомор загинула вся її родина, хату продали за 60 карбованців. Тоді на ці гроші можна було купили лише буханець хліба.
"В кожному селі групу найкращих працівників, їх називали кулаками, було розкуркулено. Землю, будинки, худобу – все було конфісковано. А їх самих було відправлено за тисячу чи дві кілометрів звідти", – розповідає чоловік в окулярах. То британський журналіст Гарет Джонс.
Сміливець, який без дозволу потрапив до Радянської України та першим написав у західній пресі про штучний та моторошний геноцид в українських селах. Джонс пройшов 12 колгоспів, і на власні очі бачив, як від голоду люди їли птахів, собак та… власних дітей.
"Важливо було показати образ. Фактично одразу його голос стали глушити. Редактори, які не хотіли говорити про це як невигідну інформацію. Бо саме Британія закупала це українське зерно, яке забиралося з українських земель", – розповідає актор театру-студії "Міф" Ярослав Мельник.
Перформанс "Ті, що блукають" вже з понеділка протягом двох тижнів покажуть на двох маршрутах громадського транспорту, що курсує вулицею Лаврською. Це автобус №24 та тролейбусі №38. Актори зіграють людей, які намагалися вижити в роки Голодомору. Тоді радянська влада забороняла говорити про це вголос, погрожуючи розстрілом.
"Вони зі сльозами на очах передають молодому поколінню свої спогади. Вони наче говорять, а потім їх як щось перевертає, і вони починають говорити про місце, де це було, кого вони ще навколо бачать, а їх уже майже немає", – ділиться враженнями міністр культури Євген Нищук.
"Говорити про те, що сталося в 32-33 році, – це надзвичайний біль внутрішній. Люди, які нас сьогодні оточують, мають не тільки пам'ятати про те, що сталося. Не тільки віддавати шану людям, які пережили це, а й розуміти, що з нами відбулося", – вважає художній керівник театру Олександра Кравченко.
Перші пасажири побаченим украй вражені. Емоцій не приховують. Киянин Іван Лисий пригадує історію своєї родини: "У мене тато свого часу залишився сиротою. Його мама вивезла до Києва і залишила на залізничному вокзалі. І він пам'ятав, коли їх посадили на машину, багато цих дітей, і везли десь до дитячого будинку, то мати позаду бігла, впала і більше він її вже ніколи не бачив".
За підрахунками різних істориків, від Голодомору в Україні загинули близько 7 млн людей. Утім остаточної цифри немає.
Наталка Юрчук, Руслан Альмухамедов, "5 канал"
