Як комуністів змусили проголосувати за суверенітет України – хроніки липня 1990-го Читайте по-русски

Майдан Незалежності відкриті джерела
О 10 год. 07 хв. у понеділок, 16 липня 1990 року, Верховна Рада УРСР ХІІ скликання 355 голосами "за" прийняла Декларацію про державний суверенітет України. Та цьому результатові передували "запеклі бої" в сесійній залі. Боролися за кожне слово – ключові "суверенітет", "державний", "Україна" розглядалися у 5-10 варіантах. Навіть назва держави народилася після гарячих дебатів і поіменних голосувань
  • Вперше День Незалежності України було відзначено 16 липня 1991 р., оскільки Верховна Рада УРСР, крім Декларації про державний суверенітет, ухвалила й постанову "Про День проголошення незалежності України". В якій було зазначено: "...підтверджуючи історичну вагомість прийняття Декларації про державний суверенітет України 16 липня 1990 року ... вважати день 16 липня Днем проголошення незалежності України і щорічно відзначати його як державне загальнонародне свято України".

Оскільки 24 серпня 1991 р. Верховна Рада УРСР ухвалила Акт проголошення незалежності України, виникла потреба змінити дату святкування Дня незалежності. 20 лютого 1992 р. Верховна Рада ухвалила постанову "Про День незалежності України". У ній зазначено: "Вважати день 24 серпня Днем незалежності України і щорічно відзначати його як державне загальнонародне свято України". Постанова Верховної Ради УРСР про День проголошення незалежності 16 липня 1990 р. втратила чинність. І від 1992 р. День незалежності України відзначається саме 24 серпня.

Газета 'Голос України' від 14 липня 1991 р.
Газета 'Голос України' від 14 липня 1991 р.відкриті джерела

"Ця епопея розтягнулася більше як на 1,5 місяця..."

16 липня о 10 год. 07 хв. Верховна Рада Української РСР ХІІ скликання 355 голосами "за" і 4 "проти" прийняла Декларацію про державний суверенітет України.

Та цьому історичному рішенню передували кілька днів запеклих суперечок у сесійній залі – за кожне слово і за кожну кому. Ключові слова "суверенітет", "державний", "Україна" розглядалися у 5-10 варіантах. Навіть назва держави народилася після гарячих дебатів і поіменних голосувань кількох версій – від "Українська РСР" до "Української народної республіки".

"Робота йшла з чистого листа, хоча ми були знайомі з проєктами та текстами аналогічних декларацій. Ця епопея розтягнулася більше як на півтора місяця. Попри те, що робилося в парламентах інших союзних республік, українська т. зв. "група 239", тоді на чолі з Кравчуком, чинила досить запеклий опір. Було створено понад 10 робочих груп, кожна з яких працювала над своїм розділом декларації. У кожній з цих груп комуністи складали більшість, а ми – меншість. І боротьба велася за кожне слово, кожну кому, кожну крапку", – згадує Тарас Стецьків, який у 1990-му був депутатом ВР і представляв націонал-демократичні сили.

Верховна Рада, 1990
Верховна Рада, 1990відкриті джерела

Він наголошує: "До останнього моменту не було жодної впевненості, що декларація буде ухвалена. І тільки втеча тодішнього першого секретаря ЦК Компартії України Івашка до Москви – Горбачов його тоді призначив другим секретарем КПРС – відкрила вікно можливостей для ухвалення Декларації про державний суверенітет України".

Комуністи складали беззаперечну більшість у Верховній Раді. Звісно, далеко не всі вони прагнули демократичних змін у суспільстві та політиці. Однак, за свідченням учасників тих подій, усвідомлення незворотності змін змусило їх піти на компроміс із демократичними силами і, віддавши голос за суверенітет України, відкрити шлях до її незалежності.

До того ж із самого початку роботи сесії Ради утворилася крихка, а пізніше міцніюча група, яку вже в кінці 1990 року назвали суверен-комуністами. За спогадами учасників подій, найбільш вагомою фігурою в цій групі був Вадим Гетьман: "Він був комунікатором між меншістю й ортодоксальною більшістю. Ті аргументи, якими він переконував значну частину поміркованих комуністів, важко переоцінити".

Покровськ, День незалежності
Покровськ, День незалежностіFacebook / Прес-центр АТО

11 липня розпочався постатейний розгляд проєкту Декларації. Вирішувалися принципові питання, які й були складовими суверенітету. Це бюджетно-фінансова самостійність, власні Збройні сили, Національна служба безпеки, прокуратура й внутрішні війська, позаблоковий і без'ядерний статус країни.

11 липня 1990 року

Верховна Рада УРСУ приймає І-й розділ Декларації "Самовизначення української нації" в цілому 244-ма голосами "за" при 81 "проти". Теза про те, що Декларація є основою для нової Конституції, законів України і визначає позицію держави при укладенні міжнародних угод, а принципи її використовуються для укладання союзного договору, проходить 254-ма голосами "за" при 93 "проти".

13 липня 1990 року

Найрезультативніший день. Ставляться на голосування кілька принципових питань суверенітету. Голосування щодо Збройних сил відбувається у такій редакції: "Українська РСР має право на власні Збройні сили". "За" голосують 230 депутатів, 113 – "проти".

Намір держави "стати в майбутньому постійно нейтральною, яка не бере участі у військових блоках і дотримується трьох неядерних принципів", підтримується 272-ма голосами, "проти" лише 49 депутатів, хоча й не голосує 39.

Цю пропозицію в залі парламенту вніс Іван Драч, і вона була проголосована. Справа в тому, що під час дискусії не проходили основні економічні та зовнішньополітичні формулювання, які пропонувала "Народна рада". Пропозиція Драча виходила з того, що постійний нейтралітет допоможе Україні з міжнародним визнанням її суверенності.

Україна
Українаtochka.net

"З висоти сьогоднішнього дня це положення виглядає, мабуть, застарілим і таким, що не відповідає українським національним інтересам. Але коли Україна ще була у складі Радянського Союзу... а більшість парламенту була б рада не підтримати Декларацію про суверенітет – пропозиція Драча схилила кілька десятків комуністичних голосів у сторону голосування за декларацію", – розмірковує екснардеп Тарас Стецьків.

Проходить і теза про те, що держава "має власні внутрішні війська та органи державної безпеки, підпорядковані Верховній Раді". "За" голосують 244 депутати, 75 – "проти". Окремі голосування – розділів Декларації про зовнішню і внутрішню безпеку та про міжнародні відносини – набирають 238 і 317 голосів відповідно.

Декларація про суверенітет України
Декларація про суверенітет Українивідкриті джерела

16 липня 1990 року

Результати голосування, що висвітилися на табло, були вражаючими: "за" – 355, "проти" – 4, утрималися – 0, не голосували – 26.

На вулиці зібралася величезна кількість людей, до них вийшли депутати.

"Перед Верховною Радою було море людей з неймовірною кількістю квітів, там уже не було ні червоних, ні демократів, там усі були депутати, які прийняли Декларацію про суверенітет України. Квіти, обійми – це було вражаюче!", – розповідав Ігор Юхновський, ексдепутат, що в 1990-му був очільником опозиційної "Народної Ради" у Верховній Раді УРСР.

Цікаво, що...

  • Майже всі положення Декларації суперечили чинній на той час Конституції УРСР. Так, єдиним джерелом влади Декларація проголосила народ України, який було визначено як усіх громадян республіки. Проте Основний Закон Української РСР стверджував, що територію країни заселяли громадяни СРСР.
  • За свідченням учасників подій, значна частина комуністів у липні 1990 року розглядала Декларацію як "просто невеличку поступку, щоб заспокоїти тих, хто виступав за повну державну незалежність України".
  • Ще напередодні прийняття Декларації керівництво Верховної Ради на чолі з Кравчуком запевнило Москву, що нічого страшного в українському парламенті не відбувається, що комуністична більшість контролює ситуацію і в парламенті, і в республіці – "Михайле Сергійовичу, все добре!".
  • 27 липня 1990 року Сенат Республіки Польща відреагував на проголошення Україною державного суверенітету. У зверненні ішлося, зокрема, про те, що поляки "свободу і незалежність Вітчизни вважають своїми основними цінностями, цілком розуміють той переломний момент в історії України, – сусіда, з яким бажають жити як рівні і близькі собі народи, а також розвивати співпрацю у всьому...".

Читайте також: Газетна стаття – розстрільна: хто й чому замурував у стінах картини художників-"бойчукістів", страчених НКВС

Попередній матеріал
Путін – новий Сталін: як кремлівські диктатори переписували історію Другої світової
Наступний матеріал
"Ледь не спалив": як гетьман України Сагайдачний мало не стер Москву з мапи світу
Loading...