У 54 році до н. е. донька майбутнього імператора Юлія, померла при пологах, а наступного року під час невдалого парфянського походу загинув союзник Цезаря, один із засновників тріумвірату, Красс. Фактично це означало кінець тріумвірату, до якого, крім згаданих двох, входив овдовілий зять Цезаря – Помпей. Цезар брав одну перемогу за іншою в Галлії, де був намісником.
Помпей же, спостерігаючи за зростальною популярністю останнього, відчував ревниві побоювання, що той потіснить його з п'єдесталу кращого полководця Риму.
Недоброзичливці Цезаря в Сенаті намагалися достроково припинити його повноваження в Галлії. Помпей спочатку потурав цьому, а потім відкрито перейшов до табору ворогів колишнього тестя, вступивши в союз із крайніми оптиматами (політична течія в інтересах сенатської аристократії – ред.) з угруповання Катона Молодшого, який був противником Цезаря. І хоча в очах оптиматів і Цезар, і Помпей були потенційними диктаторами, які прагнуть покінчити з владою Сенату, вони пішли на союз із Помпеєм, вибираючи менше з двох зол.
Формально повноваження Цезаря спливали 1 березня 49 р. до н. е. Цезар збирався заочно балотуватися в консули. Однак противники вимагали негайної явки полководця до суду: причин за роки самостійного, з ігноруванням Сенату, галльського командування зібралося достатньо.
На засіданні Сенату 1 січня 49 р. до н. е. Помпей і крайні оптимати наполягли на прийнятті постанови про негайне складання Цезарем його повноважень і розпуск війська. У разі відмови той оголошувався "ворогом батьківщини". Дізнавшись про події в Римі, Цезар на початку 49 року підійшов зі своїм XIII легіоном, а це 5-6 тис. воїнів (єдиним, який був у нього по цей бік Альп), до річки Рубікон, що відокремлювала Цизальпинську Галлію від Італії.
За законом диктатора Сулли, намісник провінції не міг перебувати на території Італії з військом, і перехід Рубікону з легіоном означав початок громадянської війни. У випадку програшу Цезар був би публічно осоромлений і покараний. А тому у той момент, стоячи на березі Рубікону, ризикував, по суті, всім, що мав.
Усі античні автори писали про роздуми і коливання Цезаря, що стояв перед Рубіконом. Светоній запевняв, що Цезар звернувся до супутників із такими словами: "Ще не пізно повернутися, але варто перейти цей місток, і все буде вирішувати зброя".
За легендою, прийняти нелегке рішення йому допомогло чудесне явлення: невідомий чоловік дивовижної краси з'явився наче нізвідки й почав грати на сопілці, а потім раптом вирвав в одного з воїнів трубу, кинувся в річку і, протрубивши бойовий сигнал, поплив до протилежного берега. Тоді нібито й прозвучали відомі слова Цезаря: "Вперед, вперед, куди кличуть нас знамення богів і несправедливість супротивників! Жереб кинуто".
За версією грецького історика Аппія, Цезар, зважившись перейти Рубікон, сказав присутнім: "Якщо я утримаюся від цього переходу, друзі мої, це буде початком лих для мене; якщо ж перейду – для всіх людей". Потім "як натхненний понад, він стрімко перейшов річку", вимовивши: "Нехай жереб буде кинуто". За свідченнями Плутарха, Цезар вимовив ці слова по-грецьки. Історики вважають це цілком реальним: адже майбутній імператор цитував свого улюбленого грецького автора, комедіографа Менандра.
10 січня 49 р. до н. е. Цезар перейшов Рубікон і стрімко рушив через Етрурію на Рим. Так почалася чергова громадянська війна, яка стала початком кінця для Римської Республіки...
Читайте також: "Батько наш Бандера": приголомшлива правда про найвідомішого провідника ОУН