"Це була кістка в горлі ворога": що Герой України розповів про оборону Луганського аеропорту – "Таємниці війни" Читайте по-русски

. скріншот
"Маленький Сталінград", який утримувався українськими військовими – і героїзм кожного неоціненний. Бо те, на що спромоглися воїни в оточенні, коли снаряди вкривали кожен клаптик землі... Вижити, виконати завдання, завдати ураження ворогу! Військові зробили свою справу

146 днів тривала оборона Луганського летовища. Хоч вона була не настільки відома, як оборона ДАПу, героїзму та відваги українські воїни там проявили не менше.

Летовище було розташоване в секторі "А", який мав зону відповідальності від Луганська до Рубіжного. Створений на початку червня 2014 р. на базі ОК "Північ". У складі сектора було до чотирьох БТГр, двох БТрО загальною чисельністю до 4000 військовослужбовців. Штаб розташовувався в місті Євсуг.

.
.скріншот

У травні – червні 2014 р. підрозділи у складі сектора забезпечували лінію ізоляції на території Луганщини із загальним завданням не допустити просування противника вглиб країни. Далі оперативним завданням стало звільнення населених пунктів і територій по лівому берегу Сіверського Дінця, потім – оперативне оточення Луганська.

До початку червня в цій частині Донбасу було відносно спокійно, і увага ЗМІ була зосереджена на Слов'янському напрямку. Втім, уже в тоді були звільнені міста Трьохізбенка, Щастя.

Місто Щастя на Луганщині – типове місто-супутник обласного центру, розташоване на лівому березі Сіверського Дінця. Більшість мешканців – працівники Луганської ТЕС – єдиного тут великого підприємства. Хтось із місцевих до війни працював у Луганську, за 15 км від Щастя.

.
.скріншот

До кінця весни 2014-го місто було відносно спокійним. Та з наближенням української армії до Луганська кількасот російських найманців закріпилися на підступах до обласного центру. Сепаратисти захопили училище профпідготовки працівників міліції, взяли місто під контроль і проголосили т. зв. "ЛНР".

.
.скріншот

Операцію зі звільнення Щастя розробляв та втілював у життя 24-й батальйон тероборони "Айдар", за підтримки 8–го окремого полку спецпризначення. У ніч з 13 на 14 червня добровольці провели наступальну операцію зі звільнення міста. О 1–й годині ночі розпочався бій і тривав до ранку. Айдарівців було трохи більше за пів сотні. Російських найманців – утричі більше. В ході військової операції жоден місцевий мешканець не постраждав, а вже до ранку 14 червня місто було зачищене від сепарів.

.
.скріншот

"За підсумками зачистки Щастя достовірно знищено більше 58 терористів (підрахунок триває), поранено більше 100, решта розпорошені. Батальйон втрат не мав. Поранено четверо – два важких і два легких", – такий допис 14 червня з'явився на сторінці батальйону у Facebook.

Цього ж дня добровольці та армійці візьмуть під контроль усі стратегічні об’єкти міста – Луганську ТЕС та два мости через Сіверський Донець. У результаті спецоперації всі будівлі та комунікації в Луганську будуть збережені.

.
.скріншот

Командир 80-ї ОАЕМБр Андрій Ковальчук та його підрозділ були тоді зосереджені на всіх ключових позиціях. Про те, чого українським армійцям вартувало утримувати Луганський аеропорт, Герой України, генерал-майор розповів у студії спецпроєкту "Таємниці війни" з Яною Холодною.

Першим завданням 80- десантної бригади по прибуттю на Схід було висунутися в складі ротно-тактичної групи з-під Харкова в Луганський аеропорт і прийняти під його охорону. Це завчасно спланований вихід зі Львова підрозділів бригади – її третини. Армійці поступово наближалися до району Харкова, де й отримали це завдання.

"З прибуттям у ЛАП ми отримували інформацію і почали бачити певні загрози. Зі слів цивільних мешканців і працівників ЛАП стало відомо, що одну будівлю намаглися захопити, були вже перші прояви зі зброєю. Тому стало очевидним, що окрім як здійснювати пропускний режим, потрібно володіти ситуацією в самому аеропорту, необхідно забезпечити периметр. А ще пізніше постало питання недовіри до окремих правоохоронців, які виконували там завдання", – розповідає Андрій Ковальчук.

Він каже, що ті правоохоронці перейшли на сторону ворога, певний час не видавали себе, не проявляли свого колабораціонізму відкрито: "Але спілкуючись і спостерігаючи за певними діями, ми дійшли висновку, що це дійсно люди, яким не можна довіряти. І рішення взяти під охорону ЛАП – було правильним".

.
.скріншот

У квітні-травні й на початку червня 2014 р. територія ЛАП була відносно спокійною. Аеропорт навіть обслуговував цивільні рейси. Відповідно, військові мали комунікувати з цивільними, зокрема персоналом летовища.

Андрій Ковальчук згадує, що під час висування ротно-тактичної групи на територію Луганщини настрої людей були різними:

"Хтось махав рукою, хтось показував непристойні жести, і тоді стало зрозуміло, що тут люди по-різному сприймають нас. А з урахуванням того, що в Луганській області військових не було, а були лише підрозділи протиповітряної оборони, напевно, хтось сприймав дивно колону військових, а ще на додачу заворушення в самому Луганську. Тому, можливо, і було розуміння – що це початок війни"

Та безпосередньо в аеропорту люди, які там працювали до українських воїнів ставилися цілком нормально та доброзичливо:

"З першого дня вони зрозуміли, що туди приїхали не ображати їх, а захищати. Тому проблем з цивільними в ЛАП не було".

.
.скріншот

80-та десантна бригада була розділена: одна частина перебувала на летовищі у відносно спокійному Луганську, інша активно боролася на підступах до Слов'янська. І з кожним днем приходило розуміння того, що обстановка загострюється:

"Обстановка накалялася. І через ЗМІ багато інформації надходило, і від підрозділів розвідки. Коли відбулися перші застосування зброї у сторону ЗСУ, стало відомо, що легко не буде. Але все ж таки сподівалися, що протягом певного часу ми зможемо надати допомогу правоохоронним органам, щоб стабілізувати обстановку, – а вони вже розберуться з бандюками, які взяли у руки зброю і стріляли. А на той час були випадки, коли і по цивільних стріляли".

З приходом у Слов'янськ військові зрозуміли, що проти них діють окремі осередки людей, які "проявляють певну позицію і при цьому всьому, незрозуміло для себе, взяли в руки зброю, а скласти не можуть, бо це відповідальність", – каже офіцер.

.
.скріншот

"Тому в той період ми ще не розуміли, наскільки ці ризики для нас будуть в чомусь фатальними, і в тому, що це затягнеться на певний проміжок часу", – додає він.

"Був такий випадок: ми зайшли в Миколаївку після 2 днів бойових дій (в основному стикалися зі стрілецькою зброєю), на базу, де готувалися ці бойовики. Це цегляний завод, повністю переобладнаний під казарми, далі система оборони була вибудувана, залиті бетоном окопи і таке інше. 400 кг тротилу. І тоді ми зрозуміли, що просто так самоорганізуватися вони не могли. Це було сплановано. Це "рука" агресора. Питання в тому, чому ми про це дізналися тільки тоді, адже за один день це не могло з'явитися. Напевно, правоохоронні органи знали, і про це ніхто не сказав. Замовчували. Можливо, намагалися вирішувати по-іншому. Це дійсно була спланована операція, і нею керували тоді і задовго до того російські спецслужби", – розповідає Андрій Ковальчук.

З червня 2014 р. про ЛАП почали говорити активніше. Точилися жорсткі бої за утримання летовища. Адже він мав аналогічне ДАПу стратегічне значення.

.
.скріншот

Луганський аеропорт знаходиться на південь від Луганська, неподалік російського кордону. А поблизу – декілька транспортних розв'язок.

Спершу ЛАП мав стратегічне значення переважно як база легалізації військової авіації в "ЛНР" – у Луганську було льотне училище, тому "знайти літаки" і використовувати льотчиків "молодої республіки" для терористів було цілком можливим.

З початком АТО аеропорт отримав і оперативне значення. Він перетворився в укрепрайон, який контролював комунікації з Росії углиб української території, ускладнюючи постачання незаконних збройних формувань Мозгового, Дремова і Гіркіна.

Після затвердження задуму з перекриття кордону угруповання, яке перебувало в ЛАП, мало в червні вийти до кордону і перекрити всі дороги від Луганська до Ізвариного.

.
.скріншот

На початку червня в ЛАП уже почалися активні бойові дії. При чому 2 місяці перед цим не були спокійними. Бо ворог намагався переконати українських армійців кинути зброю і техніку. Провокували.

Провокаціями займалися куратори, які працювали з РФ, каже генерал-майор:

"До них приєднувалися прибічники з категорії невдоволених і криміналітету. І їх ставало все більше. Саме ці два місяці дали можливість зрозуміти ситуацію, яка склалася на той час, далі приймати певні рішення, включаючи і солдатів, безпосередньо. Можна говорити про те, що командири і підлеглі готуватилися".

У той час бойовики застосовували переважно стрілецьку зброю – і такі поодинокі випадки мотивували солдата, розповідає офіцер.

Він пояснює: "Солдат розумів, що він тут захищає свою землю. Обстріли ж були зі стрілецької зброї, гранатометів, і поступово нарощувалася".

.
.скріншот

Якщо говорити про сектор "А" в цілому, і про ситуацію, яка там відбувалася, у 2-й пол. травня і червні там були вже присутні добровольчі батальйони, зокрема "Айдар".

Сектор – це певне угруповання військ, кероване командуванням. На відовідальність сектору "А" покладалась адміністративна територія Луганської області. Цьому сектору підпорядковувалась і 80-та бригада.

"Кожен день угруповання збільшувалося, прибували нові підрозділи. Так потрапив до складу сектору "А" й "Айдар".  Він складався переважно з добровольців із Луганщини. Були певні завдання, які ми спільно виконували з підрозділами "Айдару" і іншими добровольчими батальйонами", – розповідає Андрій Ковальчук.

"Всі ми розуміємо, у якому стані тоді були Збройні сили. Думаю, сьогодні кожен розуміє і знає істину готовності Збройних сил. І коли всі зрозуміли, що це дійсно війна – війна не громадянська, а війна з агресором, і зрозуміло де цей агресор, – люди взяли зброю і минаючи військомати, минуючи певний порядок призову, стали захищати свою землю. Честь і хвала, що такі люди були на той час, і жертвували своїм життям і здоров'ям, щоб допомагати Збройним силам. Сказати що "все добре"? Сім'я ніколи не схожа на сім'ю. Також і підрозділи – один не схожий на інший. І в підрозділі – один патріот, а хтось користується цим", – розповідає він.

.
.скріншот

Спочатку Андрій Ковальчук та його підрозділ перебували в ЛАП, потім перемістилися на Слов'янськ. Тим часом особовий склад офіцера залишився утримувати Луганський аеропорт. Ковальчук розповідає, що жодної хвилини не сумнівався у підлеглих.

"Я завжди був впевнений в своєму солдаті. В першу чергу роблю все, щоб солдат був упевнений у мені, а я – в своєму солдатові. Тому я навіть не сумнівався, що підрозділ, який залишився в ЛАП, виконає завдання і не зробить того, що не повинен зробити. Я залишив там старшого, який мені постійно доповідав про обстановку, про морально-психологічний стан особового складу, про налаштованість. Якщо десь хтось намагався роздути проблему, мовляв, не вистачає їжі – солдати самі пропонували, що треба зробити. Навіть є такий ролик, коли мами турбувалися, хтось вимагав "виводьте наших дітей, не мають що їсти, страждають". Солдати самі проявили ініціативу, писали ролики "для мам" і відправляли, щоб ті розуміли – все добре, вони виконують свої завдання", – каже він.

.
.скріншот

Луганський аеропорт утримували 146 днів – адже це був стратегічний об'єкт. Агресор втратив можливість використати його для нарощування своїх угруповань, не міг застосовувати авіацію. Всі намагання ворога вільно почуватися на Луганщині впиралися в ЛАП, який утримувався українськими воїнами.

"Це кістка в горлі супротивника. Ну а за нами, відповідно, весь фронт вільніше себе почував", – резюмує генерал-майор.

Попри всі завіряння сепаратистів, Луганське летовище не було "котлом", хоч і знаходилося всередині ворожої території, переконує Ковальчук.

"ЛАП був довго в оточенні, але котла не було. Коли відпала необхідність його утримувати, коли практично кожна будівля була знищена до фундаменту і залишалися тільки підвали, то й необхідності там втрачати людей не було. Принцип програти бій, а далі виграти війну – спрацював. Ми вийшли з практично оточеного аеропорту, не втративши жодної людини... Під час бою 30–31 серпня ми втратили 8 військовослужбовців поранених, а під час виходу жоден не загинув, навіть поранений, що залишився там уночі. Що таке адміністративна зона? Це таке собі маленьке село з головним корпусом. І після того, що там сталося 30–31 серпня, просто не могли знайти цього війсьовосолужбовця. Але ми його таки забрали через дві доби", – розповідає він.

.
.скріншот

Андрій Ковальчук називає оборону Луганського летовища "маленьким Сталіградом":

"Це "маленький Сталінград", який утримувався певний проміжок часу. І героїзм кожного військовослужбовця просто неоціненний. Бо на те, що спромоглися в умовах оточення, коли снаряд на кожен клаптик землі... Вижити там, виконати завдання, завдати ураження противнику (на сьогодні є підтвердження, цифри, скільки там полягло російських кадрових військовослужбовців). То я думаю, що військові, які були там, – герої. Це люди, які зробили свою справу".

Стратегічна мета була виконана: від аеропорту залишилися руїни – і це не дало можливості ворогу нарощувати і перекидати свою авіацію.

.
.скріншот

Довідка. Ковальчук Андрій Трохимович, 46 років – народився на Волині, закінчив Харківське гвардійське вище командне танкове училище.

Військову службу розпочав на посаді командира взводу 51-ї механізованої дивізії. 2004 р. закінчив Національну академію оборони України за спеціальністю "Бойове застосування та управління діями підрозділів сухопутних військ". У 2018-му в цьому ж закладі здобув ступінь магістра державного управління.

У 2005-2006 роках брав участь у мировторчих місіях в Косово. 2011 р. служив на посаді начштабу вертолітного загону в Ліберії.

На початку російсько-української війни служив на посаді командира 80-ї окремої аеромобільної бригади. З березня 2016–го наказом міністра оборони України призначений на посаду начштабу – першого заступника командувача Високомобільних десантних військ ЗСУ.

Під час параду на Хрещатику з нагоди 25-ї річниці Незалежності України отримав від президента найвищу державну нагороду – звання Героя України з врученням ордену "Золота зірка".

У жовтні 2016 року Андрію Ковальчуку було присвоєно звання генерал-майора.

Читайте також: Врятувати Маріуполь: як 9 травня 2014-го ЗСУ зламали плани росіян – і змінили хід війни

Попередній матеріал
"Вечірній преЗЕдент": ТОП-10 сатиричних випусків за вибором глядачів
Наступний матеріал
Битва за Київ: хто має шанси стати міським головою
Loading...