"5 канал" і "Машина часу" розповідають вам про російсько-українську війну у другій половині XVII – першій половині XVIII століття. 

Дивіться повний випуск програми:

Перемога під Конотопом

Липень 1659-го року. московський князь Трубєцкой кинув напризволяще війська Пожарського під Конотопом, не надіславши йому підмоги, спішно зняв облогу Конотопа і наказав відступати. Козаки з татарами три дні переслідували ворога аж до московського кордону, однак так і не змогли остаточно знищити. Тікаючи, царські війська втратили левову частку артилерії, бойові знамена, скарбницю й обоз. Згідно з попередніми домовленостями, всі трофеї та полонені мали дістатися татарам. Усупереч узвичаєним правилам хан наказав своїм воїнам знищити полонених. За різними даними, татари стратили біля п'ятнадцяти тисяч московитів. У москві почалася паніка.

Перемога під Конотопом була далеко не повною. У Києві залишилася велика московська залога під орудою воєводи Барятинського. Підбурювані москвою і промосковською п'ятою колоною поглиблювалися антигетьманські настрої. Не так як гадалося тривали переговори з Польщею щодо ратифікації Гадяцької унії.

"Але на жаль, крупномасштабного походу на московські землі в козаків і татар не вийшло. І не вийшло з двох причин. Перша з них – ключова. Удар в спину завдав кошовий отаман Іван Сірко, який здійснив похід до Перекопу, і татари змушені були відійти. Хан Мухаммед Гірей дав команду татарам відходити, вони пошарпали вже до цього часу московське прикордоння, Білгородщину, Курщину і так далі, але на московію, шлях на яку був практично відкритий татари не пішли", – сказав доктор історичних наук, професор Віктор Брехуненко.

Складна ситуація для Івана Виговського

Хтозна, чи не підкинув Сіркові ідею пограбувати беззахисні татарські поселення хтось з-за кордону. У сенсі пропаганди та інтриганства кремль завжди міг будь-кому дати фори. Активно працювала пропаганда і в тилу Виговського. Ключовий меседж провокаторів звучав просто – Виговський продався полякам і хоче повернути Україну у ляське ярмо.

"Коли вже сам Виговський розтовк російську армію, 100 тисяч війська було знищено і дорога на росію була відкрита. Зайди і там немає. Тому що цар уже збирався виїжджати за межі Русі, в ліси під Архангельск. От до чого доходило. Але чомусь українці знову оці братовбивчі операції, війни, підмови, застороги довели до того, що Виговський повернувся і почалася друга хвиля повстань, чорні ради, яка відбувалася в нас в Германівці", – розповів ініціатор встановлення пам'ятника І. Виговському в с. Германівка Анатолій Шафаренко.

"Чорною" називалася рада, на якій була присутня не тільки старшина, а й рядові козаки – по двоє від кожної сотні. Зміна у політичній ситуації примусила Виговського зібрати таку велику раду в Германівці – це за 50 кілометрів від Києва.

Великий натовп уже знає від московитів про "велику зраду".

Накручені промосковськими попами козаки навіть слухати нічого не хотіли. Схопилися за шаблі. Виговський під охороною найближчого почту скочив на коня і накивав п'ятами. Уже незабаром після переговорів зі старшиною він ухвалить рішення про відставку і здасть булаву та бунчук на козацькій раді у Фастові.

До того часу у сім'ї Виговських станеться ще одна трагедія. Полковник Бихівський Данило Виговський рушить із козацьким загоном звільняти від московитів Київ. План атаки на залогу росіян не спрацював. Козаки були розбиті, а Данило потрапив у полон.

"А з братом що? потім його забрали в росію. Ви знаєте, що росія робить. росія нищить. Так як зараз нищить, тоді нищила і буде нищить. Україна не повинна буть – росія вважає це – новоросія або малоросія", – сказав ініціатор встановлення пам'ятника І. Виговському в с. Германівка Анатолій Шафаренко.

Данило Виговський був замучений на допитах під Калугою. Помер наприкінці листопада. Козаки в той час обрали собі на раді нового гетьмана – Юрія Хмельницького, який як компромісна фігура влаштовував усіх, а найбільше тих, хто очолював опозицію до Виговського – Сірка та Богуна.

Обрання гетьманом Юрія Хмельницького

17 річного Хмельниченка окремі полковники, а найдужче – призначений москвою наказним гетьманом Сомко, нарадили їхати у Переяслав – уже захоплений військами Трубецького і Ромодановського – миритися з москвою.

"Він, Хмельниченко, прибув на цей указ із Чигирина в Переяславль у неділю 9 жовтня пополудні, де застав із численними великоросійськими військами князя Олексія Трубецького і боярина Василя Борисовича Шереметова, що прибув із Києва. Згадані великоросійські князі та бояри вручили Юрію Хмельниченку булаву з іншими військовими клейнодами; потім у  церкві вислухали присягу на вірність великому государеві. А після божественної літургії було велике бенкетування. Гетьман, той Хмельниченко, був малолітній і благий, і мав він від роду всього сімнадцять чи вісімнадцять років".

Літопис Самійла Величка

московські князі сповна скористалися недосвідченістю і слабкохарактерністю Хмельницького-молодшого. Два тижні під домашнім арештом і пиятика примусили його підписати геть принизливі для гетьманщини Переяславські статті-2.

"Українська еліта пред'явила московській стороні Жердівські статті, які ввібрали в себе найпотаємніші мрії козацької старшини. Але московський цар відкинув з порога Жердівські статті. Ці ж самі люди, які підписували ці Жердівські статті, дали князю Трубецькому себе обдурити  під час Переяславської Ради 2, на якій той підсунув замість березневих статей 1654 року свій варіант статей, видавши його за березневі статті. А цей варіант суттєво обмежував самодостатність української держави", – зазначив доктор історичних наук, професор Віктор Брехуненко.

Дуже швидко навіть невпевнений Юрій Хмельницький збагнув, що його надурили. Під час спільного походу проти поляків у гетьмана виник конфлікт із воєводою Шереметьєвим – на ідеологічному ґрунті. У результаті, українці покинули розташування московитів і пішли миритися з поляками. Проте нагода здобути реальну незалежність України  вже була втрачена. Починалася "Велика руїна".

Знищення Батурина московськими військами

1708-й рік, листопад. московські драгуни під проводом меншикова обступили козацьку столицю Батурин і зажадали, щоб її захисники здалися. Ті відмовили. 2 листопада о 6 годині ворожі війська підступом увірвалися на територію Батуринської фортеці та вчинили страшну розправу над усіма мешканцями – мінімум 15 тисяч жертв. Саме місто спалили. Це була помста Петра за так звану "зраду" Мазепи.

Військо, скрізь і завжди готове до грабунку, розсіялось по домівках обивательських, і винищило мирних громадян, не жаліючи ні жінок, ні дітей.

"Найзвичайніша смерть була: живих четвертувати, колесувати і на палю садити; а далі вигадані були нові роди мук, які уяву в жах приводять"

Микола Маркевич. "Історія малої росії"

Навіть під такий кривавий час, як початок XVIII століття, батуринська різня викликала у Європі шок. "Жінки і діти на вістрях шабель", "Україна в крові", – такими були заголовки провідних європейських газет. Зокрема "Газет де Франс" написала: "Страшний цар жадібний до крові. Всі мешканці Батурина без огляду на вік і стать вирізані, як наказують нелюдські звичаї московитів".

Квітень 1709-го року. Кошовий отаман Запорозької Січі Кость Гордієнко пише шведському королю, повідомляючи про готовність усіх запорожців допомогти раніше ненависному їм Мазепі та спільно діяти проти дослівно "зломислячої москви". У табір шведів вирушає до 5 тисяч запорожців, по дорозі до них приєднуються козаки з Полтави, Правобережжя, і навіть посполиті. Розлючений петро відправляє частину свого війська на Запоріжжя. У травні 1709-го Січ повторила долю Батурина – укріплення на Дніпрі були спалені, тисячі козаків убито. Не жаліли не тільки живих – нищили навіть могили запорожців.

Постать Івана Мазепи

Злість московського царя на Мазепу й українців не мала меж. Анафему непокірному гетьману примушували виголошувати у збудованих ним же церквах. Робити це мусили українські ж духівники, що московська пропаганда використала буцімто як "доказ незгоди народу з політикою лідера". Насправді більшість священиків навіть під люфами російської зброї дозволяли собі відверті вислови.

У 1727 році в Соловецькому монастирі український ієромонах Гарвасій замість анафеми сказав просто: "Наш Мазепа свят, а ваш москаль – скурвий син".

Із десятків збудованих коштом гетьмана храмів і монастирів здирали його герби, палили його бібліотеку і навіть знищували його портрети.

"Мазепа, маючи такі від петра видатки, маючи спеціальні нагороди і грошові винагороди, що він все одно обрав не гроші, а незалежність України. Обрав все таки ідею. І оце теж розлютило петра. І третя річ – він боявся, що, власне, оця ідея – вона буде поширюватися масами. Тому, власне, петро все життя боровся з позитивною пам'яттю. Тому, заборонене зображення, знищення книжок пов'язаних із Мазепою. І власне з цією пам'яттю боролися ще й після петра. Звідти була така ірраціональна лють", – сказав історик Ігор Гирич.

Насправді, історія українсько-шведської коаліції 1708 року – чергова реакція українців на чергову імперську атаку москви супроти гетьманської автономії, а також слід ментальної різниці між народами.

Внутрішньополітично Україна доби Мазепи, на відміну від тої ж московії, – демократично-військова держава. Із давніми традиціями вольниці.

"Основу українського гетьманства становила самоврядна громада села і міста. Якщо там жили і козаки, і посполиті, то була і посполитська громада, і козацьке товариство. На чолі першої стояв обраний нею війт. Козаки обирали отамана. Обидва уряди (і козацький, і посполитий) діяли спільно в адміністративних справах і в судах"

Т. Таїрова-Яковлєва "Іван Мазепа і російська імперія. Історія "зради".

Кілька сіл і містечок об'єднувалися у сотню. У сотенному місті за європейським зразком обиралася ратуша – щось на зразок міськради. Ратуша підкорялася козацькому уряду – сотнику. Той у свою чергу був у підпорядкуванні полковника з полкового міста, а останній – гетьмана.

"Ну і тут бажання українців усамостійнитись у окрему державу не було чимось випадковим, чимось нав'язаним окремими людьми. російська історіографія каже, що "це були забаганки Мазепи". Що от народ не хотів, а хотіла еліта, яка була настроєна націоналістично, чи вона мала якісь особисті вигоди з цього". А насправді це було звичайно виражене бажання усього народу. І тодішніми виказниками цього була тодішня еліта у вигляді козацтва, у вигляді козацької старшини й Івана Мазепи", – розповів історик Ігор Гирич.

Кам'яниця на київському Подолі носить назву "будиночок петра першого". За легендою, цар зупинявся тут під час свого перебування у Києві в 1706 році.

Дослідники переважно заперечують перебування Петра саме в цьому домі, однак легенду підживлювала російська та радянська історична пропаганда. До 80-х років ХХ століття тут навіть висіла відповідна табличка, яку потім хтось зіпсував словом "Кат". Однак Києві Мазепа і петро спільної мови не знайшли. Древнє місто царю не сподобалося, зводити мурів довкола усього Києва він не захотів, зосередившись на будівництві тільки Печерської фортеці. Вільний час цар зі свитою проводили у безпробудному пияцтві та знущаннях над підлеглими. Мазепа в цьому балагані участі зазвичай не брав.

"Практикування тих же випивок, застолій, небажання читати книжки, хамство. Це ті речі, які були неприємні не тільки Мазепі, а й усій цій українській еліті. Про це пише Ростовський, який був Митрополитом за часів Петра. Ці люди були ментально в цій московщині, які змушені були до певної міри пристосовуватися. Але в безумовній мірі шукали слушний час щоби з ментальної Європи перейти в Європу державну через українську державу", – зазначив історик Ігор Гирич.

1707-го петро перший оголосив про початок своєї адміністративної реформи. Вона передбачала поділ уже велетенської території на губернії з чіткою вертикаллю влади. Планувалося, що губернії створять і в Україні. Цим фактично знищувалася автономія гетьманщини. Ще одне ключове рішення петра, яке вплинуло на рішення гетьмана, вважати союз України з московією нечинним – так звана політика "випаленої землі". російська армія, відступаючи, знищувала геть усе.

Північна війна

Початок Північної війни між московитами та шведами за вихід до Балтики гетьман використав сповна. Поки у Польщі з'ясовували, хто має бути королем – промосковський Август чи прошведський Лещинський, козаки під проводом гетьмана зайняли всю правобережну Україну – аж по Замостя, яке нині на території Польщі. Розширюється територія гетьманщини і на Південь. Під час походу 1695 року Мазепа взяв не лише Азов, а й Тавань, тоді Кезикермен, нині Берислав. Починається повторна колонізація українцями так званого "Дикого поля".

"Територію степової України колонізували, безумовно, майже виключно українці. Причому, колонізувати вони почали ще у XVII столітті, коли кордон ще рухався вгору/вниз. Ця територія називалася "територія війська запорозького низового". І, в принципі, це не було дике поле як таке. Це військо адміністративне мало свою систему. Ця система ділилася на паланки. Паланки – це полки були. Кожна паланка мала свої населені пункти, які мали свої церкви. Укріплені, скажімо села. Села були великі", – зауважив історик Ігор Гирич.

Діяльність Івана Мазепи

Уже старий Мазепа проявляє чудеса дипломатії, вступаючи у переговори з усіма можливими союзниками.

Туркам Мазепа пропонує незалежну Україну, яка стане буфером між Османською імперією та московією. Із шведами говориться про утворення в Україні Князівства Руського. Хоч як не любив Мазепа поляків, але навіть з ними тривали переговори – через загадкову графиню Дольську.

Її легенди називають останнім коханням Мазепи, який замолоду мав славу Дон-Жуана, оспівану через століття Байроном. На цю версію вказують окремі слова самого гетьмана і деякі взаємні подарунки. Мазепа активно переписувався з деякими польськими політиками і навіть пропонував свою підтримку коронному гетьману Сенявському, щоб той став королем Речі Посполитої. Багатоходову дипломатичну гру зіпсував Карл XII, який раптово повернув із білорусі в Україну.

"Дідько його сюди несе", – сказав Мазепа.

Рішення потрібно було ухвалювати негайно. Мазепа вибрав поразку – лише б не росію. Після цього його ім'я на сотні років стало загальником – мазепинці для росіян – злісні українські сепаратисти. Аж у ХХ столітті українців стали називати спочатку петлюрівцями, а згодом – бандерівцями.

Тут стояв Свято-Микільський собор епохи мазепинського бароко. Його знищили більшовики у 1934-му. За сотню років до цього в собор зайшов цар микола перший. Хто побудував цю церкву? – запитав замилуваний в архітектуру імператор. "Мазепа", – злякано відповів священик. "А чи молитесь ви за нього?", – не вгавав імператор. "Молимося, коли кажемо за будівничого цього храму". "Ну моліться, моліться", – поблажливо сказав цар.

Про подальші відносини України з росією – у наступних випусках "Машини часу". Незнання історії не звільняє від відповідальності.

Автор проєкту Олег Криштопа

Читайте також: історична справедливість – перейменувати росію на московію – "Машина часу".

Підтримайте журналістів "5 каналу" на передовій.

Робіть свій внесок у перемогу – підтримуйте ЗСУ.

Головні новини дня без спаму та реклами! Друзі, підписуйтеся на "5 канал" у Telegram. Хвилина – і ви в курсі подій.