"5 канал" і "Машина часу" розповідають вам про те, звідки взялася московська церква в Україні й чому вона досі тут існує.

Дивіться повний випуск програми:

Є на росії організація, що називається рпц. Її досі помилково вважають "релігійною", бо ж у назві є слово "церква". Отож нещодавно ця "церква" назвала агресивну війну росії проти України "священною", а усіх, хто цю війну засуджує, – "осатанілим Заходом". Загалом нічого надзвичайного. Дивує інше – в Україні досі діє філія рпц, яка називає себе "українською православною церквою".

Екскурс в історію

Рік 988. Київський князь Володимир приймає для своєї держави Русь християнство східного обряду.

Рік 1169-й. Військо володимирського князя андрія боголюбського атакує Київ. Угро-фінські загарбники палять будинки і грабують церкви. Сучасники згадували, що північно-східне військо знищувало міста нещадніше, ніж половці. Поміж іншого боголюбський краде з Києва Вишгородську ікону Божої Матері – сьогодні її можна бачити у москві, у третьяковській галереї, під назвою "Володимирської". Крім ікони, жорстокий князь захотів мати у своїх північних володіннях і свого митрополита.

"Ось тоді, коли він підніс своє князівство, він уперше звернувся до Константинопольського патріархату з вимогою створити окрему митрополію для Володимирсько-Суздальського князівства. Але патріарх тоді категорично відмовив, вказавши, що митрополія київська і всієї Руси є одна", – сказав архієрей, речник Православної церкви України, митрополит Білоцерківський Євстратій (Зоря).

У 1240-му Київ спопелила армія Батия. Розорене місто втратило будь-який вплив. На південному Сході виникає Орда. Північні князі володимира і суздалі визнають владу хана й отримують ярлик на князювання. Митрополит Київський теж їде в орду по дозвіл на свою діяльність. А, наприклад, тезка гундяєва митрополит Кирил взагалі залишився у Сараї, столиці Орди. Його наступник Максим, отримавши в Орді ярлик, переселяється з Києва до Володимира-на-Клязьмі. Хоч і залишається митрополитом Київським.

У 1325-му митрополит Петро за князювання правнука Батия івана калити переїжджає у москву. Ця подія там міфологізована до абсурду, яким у XVII столітті зі світом поділився Павло Алепський у своїх подорожніх нотатках.

"Серед іншого архидиякон Павел згадує, як у москві йому розказували, що "митрополит петро похований в Успенському соборі кремля", і "це той самий митрополит, який хрестив Русь за князя Володимира, а потім, охрестивши Русь, поїхав у москву й освятив її". "Його гріб — це доказ того, що це справді він", – розповів архієрей, речник Православної церкви України, митрополит Білоцерківський Євстратій (Зоря).

Після смерті івана грозного і короткого правління федора івановича царем московії стає татарин за походженням борис годунов. Саме годунов зумів вибити для невизнаної московської митрополії патріархат.

Ще будучи регентом при убогому духом і тілом федорі, годунов добився від Константинополя патріархії. Зробив це у типовому для московії стилі – підступом.

"борис годунов як правитель держави, посадивши під домашній арешт патріарха Траноса, який приїхав у москву нібито з "дружнім візитом", бо його туди давно просили, але його заманили, щоб добитися благословення на патріархат", – сказав архієрей, речник Православної церкви України, митрополит Білоцерківський Євстратій (Зоря).

московські патріархи були фігурами політичними. І закінчували своє життя часто так само, як і інші московські політики. Наприклад, патріарх гермоген був ув'язнений у Чудовому монастирі, де його заморили голодом.

У XVII столітті московити купили в Константинополі українську митрополію за хабар. Нині Вселенський патріархат вважає це анексією.

Події початку ХХ століття

Грудень 1917 року, Київ. Після проголошення Центральною Радою автономії України, свободи від росії починає домагатися і церква. Створено Всеукраїнську православну церковну раду, так звану ВПЦР – до неї входять єпископи, священики та провідні миряни. На перших засіданнях лунає ідея апеляції до Константинопольського патріарха з просьбою переглянути акт 1686 року про передачу Київської митрополії москві. Утім часу на юридичні церковні тонкощі не було. більшовицька росія почала війну проти України. У січні 1918-го Центральна Рада проголошує незалежність України. За кілька днів до цього на всеукраїнському церковному соборі проголошено незалежність церковну.

Державної підтримки ідея автокефалії на початку 1918-го не мала. Керівник тодішнього українського уряду Володимир Винниченко ненавидів як церкву, так і священиків. Прогрес у цьому питанні настав аж наприкінці 1918-го, коли владу у Києві захопила так звана "Директорія" на чолі з Симоном Петлюрою.

Після антигетьманського перевороту та встановлення влади Директорії, 1 січня 1919-го був прийнятий закон про "Верховне управління Української Православної Автокефальної Синодальної Церкви". До участі в Першому Святому Синоді уряд запросив архієпископа Катеринославського Агапіта, єпископа міста Кременця Діонісія та протоієрея Василя Липківського. Проблема в тому, що більшість єпископів в Україні були етнічними росіянами, переважно шовіністами, і ні про яку українську церкву навіть чути не хотіли.

Українська Автокефальна Православна Церква

Попри їхній спротив 5 травня 1920 року УАПЦ проголосила про своє відновлення як незалежної помісної церкви. Уже через місяць військо Української Народної Республіки змушене залишити Київ – цього разу назавжди. До влади в Україні приходять більшовики. Наляканий масовими селянськими повстаннями, ленін послаблює репресивний тиск. УРСР отримує широку національну автономію. Також більшовики дозволяють існування тут автокефальної православної церкви.

Дозволяючи незалежність української церкви, крім суто тактичної мети заспокоїти українців, радянська влада переслідувала і стратегічну. Її можна було охарактеризувати як "розділяй і владарюй". Першим ділом атеїсти з москви роздмухали конфлікт української церкви з московською, а вже потім вдалися до розколу всередині УАПЦ.

На 1921 рік УАПЦ уже мала понад півтори тисячі парафій, у кожній – священика. Було висвячено 30 єпископів. Митрополитом новоствореної церкви одноголосно обрано Василя Липківського. Він одразу заявив, що не збирається втручатися у політику, а церква буде максимально відділена від держави. Наприкінці 1921-го президія церковної ради звернулася до уряду з декларацією, в якій висловила свою лояльність до нової влади. Утім це не могло врятувати церкву від повільного, але неминучого знищення.

Силами Державного політичного управління у Києві було створене так зване братство ДХЦ або ж "Діяльна Христова Церква". Розкольники намагалися знищити УАПЦ зсередини. Утім план не спрацював. Тоді атеїстична влада пішла проти української церкви відвертою війною – з благословення нового секретаря компартії лазара кагановича.

Митрополита Василя Липківського двічі арештовують. Проте надовго запроторити його за ґрати  не наважуються. Коли після звільнення з Харківської ЧК він повертається до Києва, віряни влаштовують йому помпезний прийом. Розповідали, що з цієї нагоди у місті розкупили всі квіти – на базарах і в крамницях.  У 1926-му арештовують єпископів Костянтина, Юрія та Івана. У заслання до Узбекистану відправляють архієпископа Олександра. Також триває активна конфіскація церковного майна.

На початку жовтня 1927 року було скликано Другий Всеукраїнський церковний собор, на який Липківський прибув прямо з камери Харківської в'язниці. Собор проходив під контролем чекістів, що висунули делегатам ультиматум: або вони обирають іншого митрополита, або Собор буде розігнаний, а Василь (Липківський) – засланий до Наримського краю. Коли ж один із делегатів насмілився протестувати, його заарештували прямо в храмі. У відповідь митрополит Василь (Липківський) звернувся до делегатів Собору зі словами:

"Чого злякались? Чого перестрашились? Чи не знали раніше, куди й для чого йдете? Не бійтесь, хто служить Богові й любить свого брата! Не бійтесь, хто щиро хоче спасти свою душу! Не бійтесь і відганяйте сумнів! Коли наша справа правдива й угодна Богові, ніхто нас не переможе!"

Але зрештою, після нетривалої дискусії, під тиском зрадницької частини єпископату УАПЦ, було ухвалено рішення звільнити Василя (Липківського) від "тягаря митрополичого служіння". Після 1927 року Василь (Липківський) прожив ще 10 років – усіма забутий, у злиднях, під постійним наглядом, із періодичними арештами.

Без свого лідера церква була знищена в короткий термін. Уже у 1929-му органи ДПУ сфабрикували справу Спілки визволення України. УАПЦ в матеріалах справи фігурувала як "одна з ланок антирадянського підпілля". На початку 1930 року нашвидкоруч зібрані приблизно 40 єпископів і священиків під виглядом "собору" оголосили про розпуск УАПЦ. Ті, хто не хотів коритися, потрапляли за ґрати.

Тисячі священиків і вірних загинули в застінках НКВС. Колишній митрополит Василь Липківський пережив і це. Його заарештували під час великого терору 1937 року. Звинуватили у антирадянській агітації та засудили до розстрілу.

Вирок виконано у листопаді 1937-го. Василю Липківському було 73 роки. Місце поховання цього великого українця невідоме. На Лук'янівському цвинтарі в Києві стоїть лише символічний хрест.

Рік 1925-й. За загадкових обставин помирає Патріарх московський Тихон. Нового Патріарха не обирають. рпц перетворюється на відрізану від світу митрополію. Через чотири роки, 1929-го, СРСР оголосив війну будь-яким формам релігій. Масово знищуються церкви. Зокрема, у 1931-му в москві вибухом зруйновано одну з найбільших церков – Храм Христа Спасителя.

Під час великого терору 1937 року радянська влада повністю обезголовлює російську православну церкву. Попри це більшість громадян СРСР продовжують вважати себе релігійними.

У 1943 році сталін ухвалив рішення відновити рпц. Вирішив, що це буде корисно під час війни. Пізно вночі 4 вересня у кремль привезли залишки церковної верхівки – містоблюстителя патріаршого престолу сергія, митрополита ленінградського Алексія і митрополита Київського Миколая. йосип джугашвілі легко погодився на всі прохання духовенства, адже відтепер рпц ставала частиною державного механізму.

На нічній зустрічі з джугашвілі єпископи боязко заговорили про скликання собору рпц задля виборів нового патріарха. сталін погодився і запитав, скільки їм потрібно на це часу. "Місяць", – відповіли священики. "Це довго, –  відрубав сталін. – Треба організувати все більшовицькими темпами – за кілька днів". Собор відбувся уже через три дні. Патріархом московським обрано Сергія. Він одразу починає співати осанну радянській владі та сталіну.

Читайте також: що завгодно, але не релігія – звідки взялася московська церква в Україні і чому вона досі тут – "Машина часу".

Підтримайте журналістів "5 каналу" на передовій.

Робіть свій внесок у перемогу – підтримуйте ЗСУ.

Головні новини дня без спаму та реклами! Друзі, підписуйтеся на "5 канал" у Telegram. Хвилина – і ви в курсі подій.