"5 канал" і "Машина часу" розповідають вам, коли почалася російсько-українська війна.

Дивіться повний випуск програми:

Історики нараховують від 22 до 30 російсько-українських війн. Які є своєрідним продовженням одна одної і наче зливаються одна в одну. Від самого початку свого існування північно-східне утворення, кероване Едиповим комплексом, намагалося захопити і знищити Київ, а українців – убити та асимілювати. І зараз ми розповімо цю історію від початку та до кінця.

Хибне трактування історії кремлем

Претензії росії на Україну ґрунтуються на хибному трактуванні історії. За кремлівською версією, "Київська Русь – колиска трьох братніх народів", а після татарського нашестя, мовляв, "саме москва стала спадкоємцем державної традиції". Міф, який з реальністю не має майже нічого спільного.

У ХІІ столітті, коли Київ ще був столицею великої держави Русь, заселеної переважно слов'янами, на північному сході мешкали бездержавні угро-фінські народи.

"Є в тому числі, перепрошую, і генетичні дослідження. Більшість населення навіть європейської частини росії – це все-таки угро-фіни. З певними домішками слов'ян. Ходили люди цим континентом туди-сюди і залишали... скажемо дипломатично... кров", – сказав журналіст Юрій Макаров.

У середині ХІХ століття російський археолог граф Уваров видав працю "Меряни та їхній побут". Нею він повністю зруйнував міф про слов'янське походження російської нації.

Під час експедиції серцевиною московської держави він розкопував давні поховання. Загалом дослідив майже 8 тисяч курганів так званої ростово-суздальської землі. Час поховання – від VII до XVI століття. Результат – жодних залишків слов'янських поселень. Лише фінські племена.

"Спочатку ядром цієї території було плем'я меря, це фіно-угорське плем'я, і оце Володимиро-суздальське князівство вписувалося в племінну територію цієї мері. Пізніше воно асимілювалося, взяло мову слов'янську, дещо її модифікувало, як ми бачимо по сучасних російських "акаючих" діалектах", – розповів історик Олександр Палій.

Юрій Долгорукий та руйнування Києва Андрієм Боголюським

Лише в середині XII століття Русь, а точніше окремі безземельні князі, спробували колонізувати північно-східні ліси та болота мері, муроми, мещер та мордви. Саме в цей час у тих краях оселився Юрій на прізвисько Долгорукий.

1169-й рік. З північного сходу на Київ суне чужинське військо. У його складі меряни, муроми, половці, до яких доєдналися чернігівські і дорогобузькі слов'яни. На чолі війська – володимирський князь Китай, відомий як Андрій Боголюбський, син Юрія Долгорукого та половецької княжни. Після тривалої облоги київський князь Мстислав втік з Києва на Волинь за допомогою, а міщани вирішили здатися на милість Боголюбського, сподіваючись, що той, за традицією, нікого не кривдитиме, а стане новим князем. Однак чужинці з північного-сходу про руські традиції не знали.

"І грабували вони два дні весь город – Поділ, і Гору, і монастирі, і Софію, і Десятинну Богородицю. І не було помилування нікому і нізвідки: церкви горіли, християн вбивали, а інших в'язали, дружин вели в полон, силоміць розлучаючи з чоловіками їх, діти ридали, дивлячись на матерів своїх. І узяли вони майна множина, і церкви оголили від ікон, і книг, і риз, і дзвони з церков познімали. Запалений був навіть монастир Печерський святий Богородиці поганими", – мовиться в літописі.

російський історик Лев Гумільов, коментуючи ті події, зазначив – для Китая-Боголюбського і його війська Київ був настільки ж чужим, як і будь-яке польське чи німецьке місто.

Поміж інших злочинів Китай-Боголюбський вкрав із Софії Київської ікону Божої Матері. Нині вона у москві, там її видають за "Владімірскую".

Імперський історик Ключевський назвав цю подію "кривавою смугою, яка позначила розрив давньоруської народності".

Карамзін нарікав, що суздальці, плюндруючи Київ, забули, що самі були русинами – чи то пак, "россіянамі".

А Соловйов – не той, не уладімір, а Сергій, – наголосив, що саме так виникла нова північна державність з "власними характером і прагненнями".

Ага, прагнення в них відтоді не змінилися.

Початок російської історії 

У своїй книзі "Загублене царство" професор Гарварду Сергій Плохій починає історію "русского міра" з кінця XV століття – часу, коли фактично розпалася Золота Орда і на її уламках утворилося кілька держав, зокрема і агресивне московське князівство.

Сьогодні владімір путін, намагаючись "обгрунтувати" свої претензії на історичну спадщину Русі, доходить до відвертого абсурду, заявляючи, що "в часи Золотої Орди московія зберігала там", дослівно, – "суверенітет".

російський історик Гумільов висміяв це твердження вже давно.

"Насколько независимо чувствовала себя Северо-Восточная Русь, видно из того, что в 1248 г. законный наследник Великого княжества Владимирского Святослав Всеволодович, брат погибшего Ярослава, утвержденный на престоле Батыем, был выгнан Михаилом Тверским, прокняжив меньше года. Дни свои он закончил в Орде, тщетно добиваясь справедливости"

Лев Гумільов. Древня Русь і Великий Степ

Одним із засновників теорії "російського євразійства" став історик Лев Гумільов – син поетів Миколи Гумільова та Анни Ахматової. Репресований у 30-ті, а згодом і в 40-і роки, він все ж зумів завершити вищу освіту та здобути вчений ступінь. У 70-х виступив з несподіваною і суперечливою теорією етногенезу, в якій протиставляв занепад західної цивілізації могутній пасіонарній енергії сходу, а успіх російської нації вбачав у співіснуванні предків з Золотою Ордою.

Тож ми услід за Сергієм Плохієм будемо вважати початком російської історії кінець XV століття. А саме – момент одруження московського князя Івана ІІІ з небогою останнього константинопольського володаря Софією Палеолог. А також завойовницькими війнами московії проти новгорода.

Окрилений вдалим шлюбом з хоч і далекою, але родичкою константинопольського владики, і захопивши новгород, Іван ІІІ починає переписувати власну історію. москва вперше робить спробу привласнити назву Русь, на яку раніше не претендувала.

"Перші спроби взяти на титул московського князя назву "росія", причепити йому цю назву, почалися з кінця XV століття. Тоді почалися війни дуже запеклі між Великим князівством Литовським за територію Русі і московією. І в цей час, щоб легітимізувати свої претензії на ті чи інші території, московський князь починає титулуватися "росією" і т. д.", – сказав історик Олександр Палій.

Події XVI століття

Лютий 1508 року, Велике князівство Литовське, Руське і Жемайтійське. Один із магнатів українсько-татарського походження Михайло Глинський підіймає повстання. Йому вдається практично без бою взяти місто Мозир у сучасній білорусі, його брат оточує Житомир і Овруч. У Мозирі Глинський зустрівся з московським послом Губой-Моклоковим, скоро до Глинського приєдналося і московське військо на чолі з Остафієм Дашкевичем. Окремі загони повстанців дійшли аж до Вільна.

Проти московитів і заколотників з Кракова вирушило польське військо. Під Новгородом воно об'єдналося з литовсько-українським, яке мобілізував волинський князь Костянтин Острозький. Глинський, дізнавшись про їх наближення, покинув облогу Мінська і разом з московським військом втік на схід, до москви.

Уже восени 1508-го року Литва приборкала рештки непокірних. З москвою підписала так званий вічний мир.

"Для тогочасних міжнародних відносин не було притаманно – якісь довічні союзи, хоч вони так і називалися – вічними мирами, якесь стратегічне партнерство, властиве теперішній фразеології. Тоді всі договори створювались накоротко і починали порушуватись з того часу, як ще чорнила на них не висохли", – розповів доктор історичних наук, професор Віктор Брехуненко.

Уже 1511 року війна поновилася. Велике московське військо протягом кількох років штурмувало Смоленськ. Нарешті зайняло його і пішло далі на захід.

Проти 80-тисячної армади литовці довго не могли виставити жодного війська. Нарешті з південного походу проти союзників московитів – білгородської орди – повернувся Костянтин Острозький, а вже до нього доєднався польський король Сигизмунд зі своїми загонами. Разом назбирали 30 тисяч. Проте на війні не завжди головне кількість. московитські воєначальники челяднин і булгак недооцінили ворога. Вони дали можливість воякам Острозького спокійно переправитися через Дніпро і вишикуватися у бойові порядки. І лише потім пішли в атаку.

Острозький передбачив усі маневри противника і грамотно побудував оборону. Правий фланг оборони вдав відступ, заманивши ворога у пастку. Перевагою польсько-литовсько-українсько-білоруського війська була артилерія. Щойно московити наблизилися на відстань пострілів, як вдарили гармати. Серед атакуючих зчинилася паніка. Більшість московських загонів ганебно втекла. челяднин та інші вельможі здалися в полон. Острозький з незалежних від нього причин не став продовжувати наступ.

У кремлі зализують рани і готуються до нової війни. Цього разу з ідеологічним підтекстом – "москва – третій Рим" і "спадкоємець Русі".

Це при тому, що у XVI столітті більшість московитів зовсім не ідентифікували себе спадкоємцями Київської держави, швидше – Золотої Орди. Як один із доказів американський історик Едвард Кінан наводить популярні в часи Івана IV – так званого Грізного – імена вельмож.

"Серед майже трьох тисяч імен у розрядних книгах часів Івана – жодного Ігоря, Станіслава, Мстислава, менш як 1% Володимирів і лише три Гліби. московського придворного часів Івана швидше назвали б Теміром чи Булгаком"

Едвард Кінан, Російські історичні міфи

Збирання Грізним ординських земель укупі з нищенням міст і місцевого люду викликало обурення Османів і Криму, перед якими москва досі була у васалітеті. Кримський хан вкотре пішов на москву. Грізний утік.

Спалення москви

"У 1571-му році татари москву спалили вщент. В радянські часи намагалися заперечити. Але є свідчення, що повністю", – розповів історик Олександр Палій.

З усього міста відносно неушкодженим залишився тільки камінний кремль. Не заставши Грозного у столиці, Девлет Гірей відправив йому послання.

"Палю і спустошую все через Казань і Астрахань, а всього світу багатство перетворюю на прах, сподіваючись на велич Божу. Я прийшов на тебе, місто твоє спалив, хотів вінця з твоєї голови; але ти не прийшов і проти нас не став, а ще хвалишся, мовляв, я московський цар! Були б у тебе сором і дородство, ти б прийшов і стояв"

М. Карамзін "Історія держави російської"

Грозний спробував заспокоїти "брата" Девлета клятвами у вірності і поверненням знищеної Астрахані, проте марно – довелося знімати "вінець з голови". У 1574-му році Іван IV зрікається царства. Новим царем стає казанський царевич і касимівський хан Едигер. Який, охрестившись, отримує ім'я Симеона Бекбулатовича. Кількість татар при дворі московського царя вимірюється тисячами.

У кремлі смута, і Україна більш як на пів століття отримує спокій. 

Далі буде. Незнання історії не звільняє від відповідальності.

Автор проєкту Олег Криштопа

Читайте також: історична справедливість – перейменувати росію на московію – "Машина часу".

Підтримайте журналістів "5 каналу" на передовій.

Робіть свій внесок у перемогу – підтримуйте ЗСУ.

Головні новини дня без спаму та реклами! Друзі, підписуйтеся на "5 канал" у Telegram. Хвилина – і ви в курсі подій.