Він витягнув на собі двох побратимів і загинув від ворожої міни. На Майдані Незалежності попрощалися з командиром взводу 24-ї бригади Тарасом Матвіївим. 31-річний боєць був молодшим лейтенантом. До війни працював журналістом у львівських і київських ЗМІ та брав активну участь у Революції Гідності. 2015-го пішов добровольцем на фронт, пережив чи не найзапекліші бої. І торік став офіцером Збройних сил. Історія героя – далі.
"Коли озираєшся назад, ти розумієш, що був десь за волосину від тої ж смерті чи від якогось каліцтва, без цього на війні ніяк. Але усвідомлення це приходить значно пізніше. В той момент ти маєш вижити, ти маєш урятувати свого товариша", – слова з архівного інтерв'ю героя.
Це інтерв'ю Тарас Матвіїв давав 2018-го. Два роки по тому, саме рятуючи побратимів, загинув. Взвод Тараса утримував позиції поблизу Троїцького на Луганщині. Надвечір 10 липня ворог почав обстріл. Міна влучила в бліндаж. Командир кинувся витягувати бійців із полум'я. Однак друга міна забрала його життя.
"Завдяки йому щонайменше двоє інших його товаришів по службі залишилися живими", – каже Мирослав Гай, друг Тараса Матвіїва.
Восьма ранку. Зазвичай порожній у такий час Майдан Незалежності – переповнений людьми. Попрощатися з Тарасом сходяться знайомі й друзі, а ще ті, які не знали його особисто.
"Почула, що таке трапилося. Це і справді герой, який врятував людей, життя інших", – говорить Олена, киянка.
Майдан був для Тараса особливим місцем. Від початку Революції Гідності він не лишав барикад, а коли закінчилися сутички, став координатором пошукової ініціативи.
"Я пам'ятаю, що він і ще деякі хлопці приходили і казали: треба щось робити. Треба докопатися, розуміти, скільки насправді загинуло майданівців, скільки було закатовано по лісах. То були пошуки всього – і тіл, і інформації. Обходили всі ліси, були по моргах, по крематоріях", – каже Олександр Івашков, активіст третьої сотні самооборони Майдану (2013-2014).
Коли ж почалася війна, спершу волонтерив, а потім добровольцем пішов у батальйон Карпатська Січ.
"Оскільки я не мав на той час належної військової підготовки, я самостійно тренувався, десь проходив певні вишколи, дивився відео, займаються з хлопцями самотужки", – розповідав Тарас Матвіїв (1989-2020 рр.).
А далі були Піски, Водяне, Опитне, Первомайськ. 2019-го Тарас став офіцером Збройних сил. Командував взводом у 24-й бригаді.
"Він прийшов до нас у складний час, коли батальйон втрачав багато особового складу. Він своїм професіоналізмом, своїми діями рятував ще тоді в Мар'їнці особовий склад і зробив це ще раз", – говорить Джеміль Ізмаїлов, командир батальйону 24-ї механізованої бригади ЗСУ.
Командування бригади звернулося до президента з проханням присвоїти Тарасу Матвіїву звання Героя України.
Матвіїву Тарасу Тарасовичу було присвоєно звання Героя України з удостоєнням ордена Золота Зірка. Високу державну нагороду батькові загиблого вручив міністр оборони України.
Одразу після прощання батько разом із тілом сина поїхав на Львівщину, звідки Тарас родом. Увечері у Львові в Гарнізонному храмі Петра і Павла відбудеться прощання.
Ховатимуть героя в середу в його рідному Жидачеві – на Львівщині.
"Це мав бути майбутній Чорновіл. Це людина, яка володіла усіма якостями справжнього українця", – каже Сергій, учасник Революції Гідності.
"Для мене не стоїть самоціллю надуспішна офіцерська кар'єра, дорости до генерала. В мене стоїть ціль хоча б на своєму рівні, на тому ж рівні командира взводу, просто працювати якісно зі своїм особовим складом і зробити максимально все від мене залежне. Виконати, зрештою, як я казав, хо як би це пафосно звучало, свій обов'язок до останку. І "віддячити" нашим противникам за всіх товаришів, яких я втратив", – наголошував герой.
Ірина Саєвич, Ігор Костюк, "5 канал"
