Під будинком, де народився і виріс Олег Шило, від ранку збираються люди. Тут родина, близькі друзі та побратими армійця. Щойно у двір заїжджає військова машина з тілом загиблого воїна, ніхто не стримує сліз.

"Товаришували, мабуть, років з шести. Тут в футбол грали на оцьому майданчик. Дуже добра була людина. Завжди, що у нього не попросиш, якоїсь допомоги, він завжди, ніколи не казав ні. Так, звичайно, допоможу", – каже друг Олега Олександр. 

Олег у 2010-му відслужив строкову службу в 138-й радіотехнічній бригаді. Коли почалася війна на сході був добровольцем, а в грудні 2019-го підписав контракт зі Збройними силами.

"В армії він дуже змінився в ліпшу сторону, ну, коли вже почав в АТО служити. Всі шкідливі звички покинув, навіть курити. Спортом займався", – розповідає Олександр. 

В 30-й бригаді хлопець був стрільцем, помічником гранатометника. Ввечері 8 липня, армійці саме облаштовували та укріплювали свої позиції, як почав бити кулемет супротивника. Прикриваючись ним, спрацював і ворожий снайпер. Куля поцілила в Олега.

"В бік влучила. Роздробила ліву руку і пробила легені. Куля пройшла під серцем. Головний сержант взводу його виніс на руках до місця евакуації. Пів години надавали йому першу домедичну допомогу. Пульсометр показав, що у нього з'явився пульс. Крапельниці, адреналін йому вкололи в серце", – згадує армієць з позивним "Футболіст". 

Бойові медики робили все можливе, аби врятувати Олега. Ще живим його доправили до лікарні.

"Півтори години лікарі боролись за його життя і не спасли", – каже військовослужбовець з позивним "Футболіст".

Біля Святошинської райради провести Олега в останню путь зібралося вище командування, добровольці та волонтери. Олега поховали на "Алеї героїв" на Берковецькому кладовищі.

Євгенія Китаїва, Юрій Гончаренко, "5 канал"