Саме так – "ліквідувати". Воно навіть у постановах судів так названо – "ліквідувати", як ворогів народу в роки репресій. Саме про більшовицькі репресії нагадував росіянам "Меморіал".
А Путін тепер хоче про них забути, і навіть більше – спихнути криваві злочини Сталіна – на інші країни! Та це ж тупо – скажете ви! Ні, це русскій мір, відповімо ми, і його треба знати.
Якщо й була в Росії реально некорумпована брехливим режимом і не проституйована історико-просвітницька і правозахисна інституція – то це "Меморіал". Товариство виникло ще в кінці СРСР, 1989-го, під егідою радянського дисидента і нобелівського лауреата Андрія Сахарова.
За три десятиліття свого існування "Меморіал" створював поіменні списки мільйонів жертв сталінізму і виявляв місця масових убивств. Наприклад, тільки у Москві виявилось чотири великих розстрільних полігони, на яких у мирний час вбили щонайменше 50 тис. людей. Це цілком порівнянні цифри з Бабиним Яром – тільки німецькі нацисти сюди не дійшли. Тут були свої покидьки, яких так любить Путін.
Тож не дивно, що проблеми у товариства розпочались одразу з приходом Путіна. У СРСР за владу постійно боролись гебісти і партійці. Перемагали то одні, то інші, то Берії, то Хрущови – і був якийсь рух, і навіть відлиги траплялись. А от сучасною РФ повністю і безповоротно заволоділо одне лиш КДБ.
Усе подальше було передбачуваним – закручування гайок, пошук внутрішніх ворогів, наглі і примітивні зовнішньополітичні комбінації.
Представників "Меморіалу" почали цькувати всілякі пропутінські тітушки типу НОД – Народно-Освободітельного двіженія Росії. Кого це вони в путінській Росії і від кого хотіли визволяти?
Ось так їхній ватажок, Євгеній Фьодоров, позначає ворогів: "Мета існування "Меморіалу" – це підрив держави російської".
І пішло. 2007-го був викрадений голова ради "Меморіалу" Олег Орлов. Він вижив.
А от представниця грозненського відділення "Меморіалу" Наталя Естемірова була вбита 2009-го.
Голова цього відділення Оюб Тітієв провів 4 роки у тюрмі. Щоб скомпрометувати весь рух, йому спеціально пришили ганебне неполітичне звинувачення – наркоторгівля.
2014-го "Меморіал" визнали "іноземним агентом". Це таке тавро для ворогів путінського режиму.
Раз ти щось робиш неугодне властям – значить виконуєш завдання іноземних розвідок. Так казав ще сталінський генпрокурор Андрій Януарійович Вишинський, на прізвисько Ягуарійович.
Правозахисник московського "Меморіалу" Андрій Миронов того ж 2014 року поїхав на Донбас, ще й повіз туди італійського журналіста Андреа Рокеллі – і їх обох убили на російських позиціях. Злочин був украй підозрілим – з чітким смородом путінської комбінації.
У вбивстві опозиціонера путінська пропаганда звинуватила українського нацгвардійця Віталія Марківа, якого згодом заарештували в Італії. Але місцевий суд українця виправдав.
Після 2016-го пішли вже групові арешти. Були затримані голова карельського "Меморіалу" Юрій Дмітрієв і керівник крайового музею Сергій Колтирін. Їх засудили за зовсім вже ганебними статтями – педофілія. Путін до цієї статті чомусь небайдужий.
Колтирін загинув у тюрмі 2020-го, а 65-річному Дмитрієву нещодавно продовжили строк до 15 років – тобто шанси вижити у нього мінімальні.
Дмитрієв – один із відкривачів сталінського розстрільного полігону Сандармох. Це місце масових убивств культурної еліти поневолених Москвою країн, зокрема – діячів українського Розстріляного Відродження. Дмитрієв знайшов там 236 масових поховань, до 7 тисяч жертв назвав поіменно.
Але неугодних істориків зачистили, і весь "Меморіал" ліквідували, бо, цитую, "примушував каятися за радянське минуле і створював образ СРСР як терористичної держави". Тож тепер на Сандармох запустили провладних істориків – часто у погонах.
Ті раптом заявили, що масові поховання – наслідки не сталінських злочинів, а – дій фінських окупаційних військ у Другу світову.
Слідчий комітет Росії швиденько підметушився – і організував очманілим від такої наглості фінам звинувачення – дослівно – у "геноциді радянського народу".
Нереальність такої заяви не тільки в тому, що не існує ніякого радянського народу, але й у тім, що фіни давно оприлюднили документи про свої табори і про загиблих там червоноармійців. І в прифронтовому Сандармосі ніяких таборів у них не було, звичайно ж. Але це не важливо – запевняє Путін.
Тут важлива не сама по собі правда, а мотивація путінського переписування історії. Бо це завжди підступ і прикриття злочину. Як із недавнім перенесенням дати закінчення Другої світової війни на зло всьому світу.
А ще у ХХІ ст. Кремль раптом почав піднімати старі справи нацистських злочинів, знаходити серед виконавців колаборантів різних національностей – і звинувачувати сучасних сусідів Росії у геноциді радянського народу.
Так за нацистські розстріли у Новгородській області були висунуті звинувачення 20 латвійцям-колабораціоністам – і претензії до Латвії.
А за розстріли на Псковщині – у геноциді звинуватили вже навіть не нацистів із пособниками, а окремо естонські поліційні батальйони. Це дає підстави атакувати нинішню Естонію в юридичній площині.
Подальші пошуки тих, хто загеноцидив нині зниклий радянський народ, тривають – і безсумнівно псевдоісторики в погонах відкриють нові "страшні подробиці".
Аналогічний натяк на геноцид радянськоязичних був висунутий і українцям. Бо в Орловській області Росії серед окупаційних формувань виявили українську роту 134-ї дивізії вермахту.
Молодці, правда? 5 російських армій на боці Гітлера Путін намагається не помічати, а тут роти злякався!
Але наїзд швидко здувся, коли ФСБшники оприлюднили свій компромат на українську роту. Основний із них – свідчення бійця Алєксандра Родіна про злочини свого командира Івана Баюрова. І про решту українців із прізвищами Пєрєсипкін, Шатаєв, Оськін, Мисяков, Чубаткін і так далі. У соцмережах уже посміялись, що серед "українських карателів" – Іванов на Петрові їде і Сідоровим поганяє.
Як так могло статись? Та все просто – це злагоджена гра обох диктаторів. Сталін вважав своїх полонених вже не червоноармійцями, а зрадниками, і не підписав Женевської конвенції 1929-го про права воєнних бранців. А Гітлеру відсутність міжнародних зобов'язань і контролю за їхнім утриманням була тільки на руку – і він масово заморював полонених голодом.
За німецькими документами, у 134-й дивізії Вермахту була не українська рота, а цілий Східний батальйон. Утворений він був не в липні 1942-го, як каже ФСБ, а у січні, коли покинуті всіма напризволяще червоноармійці помирали мільйонами. І коли у таборі полонених оголошували набір до якогось підрозділу – байдуже українського, російського, козацького чи туркестанського – до нього записувались всі, хто ще мав надію вижити.
Але невдачі не зупиняють сміливого кремлівського дослідника-новатора. Недаремно ж він у XXI ст. відродив із мертвих ще брежнєвську зомбі-теорію, що всі етноси СРСР вже злилися в одну наднаціональну сутність – радянський народ. Та ні, не злилися – і довели це 1991-го.
Та Путіну – байдуже. Внутрішню опозицію в самій РФ він уже задушив – тепер ще й на історичному фронті, тож вигадувати може казна-що. А репутацію він і так уже втратив.
Вляпуватись в історію – у всіх розуміннях – Путін буде і далі. Він не пропонує підданим позитивної повістки майбутнього – ні тобі побудови комунізму якогось, чи там свобод і демократії. Замість цього – забиває баки славетним тоталітарним минулим і дєдами, які воювали, і всіх-всіх перемогли. Звідси і маніакальне "можем повторіть", бо заради втраченої величі кремлівський карлик уже готовий пожертвувати усім світом.
Тому не дамо Путіну наступати на історичному фронті – бо це теж важлива ділянка нинішньої Холодної війни.
Читайте також: Правда і міфи про щеплення: звідки взялися найвідоміші "страшилки" про небезпеку вакцинації