(Не)традиційне Водохреще: чи пірнали в ополонку пращури українців

Стало відомо, яка погода очікується на Водохреща nbcnews.com
19 січня зранку сила-силенна людей іде до крижаних водойм. Хтось пірнає, бо вірить, що це дає духовне очищення. Хтось так перевіряє себе на міцність. А хтось аргументує тим, що так робили предки

Останнє десятиліття пірнання на Водохреще в ополонку перетворилися на загальнонаціональний флешмоб. Обов'язково публікується в соцмережах і популярне незалежно від віросповідання, світогляду чи місця проживання, зазначає релігієзнавець Дмитро Горєвой у статті для видання Lb.ua.

Чи це справді українська традиція? Історики доволі скептичні щодо цього. Наприклад, фахівець з історії українського православ'я, кандидат наук Сергій Шумило переконує, що в традиції українців ніколи не було звичаю масового пірнання в ополонку. Він наводить спогади запорожця Микити Коржа, які записав у кін. ХІХ ст. професор Дмитро Яворницький:

"Всі козаки, піхота, артилерія й кавалерія збиралися на площі перед церквою і стояли тут рядами по куренях, без шапок, до завершення богослужіння; всі одягали найкращий одяг, озброювалися найкращою зброєю; над кожним куренем майоріли особливі розмальовані прапори, котрі тримали хорунжі, сидячі на гарячих, чудово прибраних конях. Після закінчення Божественної Літургії з церкви виходив настоятель із хрестом у руці, за ним парами йшли ієромонахи з євангеліями, іконами, у дорогому одязі; за духовенством злагоджено, рядами, з хоругвами та важкими гарматами ступали козаки; за козаками – маси простого люду, і всі разом висипали на середину Дніпра, на Йордан. Тут усі ставали шеренгами й слухали службу Божу. Коли архімандрит уперше занурював хрест у воду, козаки одночасно гримали таким залпом, що від того удару аж земля стогнала. А глядачів вкривав густий дим, мов пітьма… Заспокоївшись на кілька хвилин, поки розсіювався дим, а настоятель ще раз занурював хрест у воду, козаки знов стріляли, цього разу скільки кому заманеться..."

У цьому описі ні слова про занурення. Але традиція стрільби зі зброї на Водохреща описана не лише Яворницьким. Сергій Шумило пояснює, що українці не мали традиції пірнати через особливу пошану до хрещенської води. Її вважали великою святинею, а тому не забруднювали власним тілом, а навпаки – брали додому пити. Українці хіба що могли вмити лице йорданською водою, але не пірнати. Вважалося, що освячена вода має цілющу силу, а тому використовували її як ліки. За свідченням етнографа Богдана Лепкого, у Дрогобицькому повіті водою лікували захворювання шкіри.

Інший кандидат історичних наук, етнолог Юрій Пуківський таки пише про занурення українців в ополонку однак ідеться лише про поодинокі випадки.

Олександр Потебня у праці "О мифическом значении некоторых обрядов и поверий" (1856) згадує про купання хворих. Те є саме свідчить фольклорист Анатолій Свидницький і народознавець Володимир Ястребов.

Автор слів національного гімну, етнограф Павло Чубинський наводив приклади пірнань на Канівщині з приміткою, що це роблять лише "деякі молоді селяни". А Михайло Максимович писав, що молодь лише вмиває лице водою. Митрополит Іван Огієнко стверджував, що в Києві на Водохреща "завжди кілька хлопців кидалися у Дніпро". Часом українські парубки штовхали один одного до води. Наприклад, на Бойківщині та Буковині.

Тобто повністю відкидати звичай занурення не можна, але все ж таки серед українців він не був масовим.

Водохреще
Водохрещеlife.pravda.com.ua

Що каже Церква?

У Православній церкві України зазначають, що це не церковна традиція. Також ПЦУ засуджує вживання алкоголю, нецензурну лайку в поєднанні з пірнанням і триразовим перехрещенням.

Часом цю традицію називають суто російською і непритаманною православним зовсім. Але, як пише Дмитро Горєвой, на Водохреще в сусідній країні пірнають у воду навіть мусульмани. Там це вже не релігійне дійство, а скоріше спортивно-патріотичне, вважає він.

І додає, що в різних формах купання все ж таки наявне і в інших церквах.

В Єрусалимському патріархаті цього дня віряни на спомин Хрещення Господнього занурюються в річку Йордан. Правда, у тій місцевості температура води взимку становить +12...+16 градусів, що не спричиняє такого стресу для організму, як пірнання за мінусової температури.

У греків є традиція на свято Епіфанії, тобто Богоявлення Господнього, діставати хрест із води. Священник, а у Стамбулі Патріарх, освячуючи воду, кидає дерев'яного хреста, а з берега пірнають плавці. Хто першим дістає хрест, той перемагає та отримує подарунок від громади. Вважається, що така людина буде щасливою. До речі, такий же звичай побутував на поч. ХХ ст. у Таврійській губернії. Можливо, не без впливу місцевих греків, каже Горєвой.

У болгар на Йордановден є традиція хороводів по пояс у річці. Народні вірування обіцяють теж +100 до здоров'я. Подібні традиції є в сусідній Македонії, там це свято зветься "Водіци".

Пострадянська традиція

Історик Сергій Шумило пов'язує традицію пірнати в ополонку на Водохреще з розвитком руху моржування в пізньому СРСР. Він цитує методичні рекомендації для лекторів із атеїстичної пропаганди:

"Зимнее купание, а также окунание в прорубь на т.н. религиозный "праздник Крещения", кроме чисто практической замены его содержания на атеистическую традицию праздника зимнего закаливания, подрывает уважительное отношение к "святой воде"..."

Історик вважає, що в кінці 1980-х моржі отримали своє професійне свято на день Водохреща, а в українці – нову "споконвічну традицію".

Водохреще
ВодохрещеShutterstock

Про духовне та матеріальне

Релігієзнавець Дмитро Горєвой пише: "Загалом доволі дивно чути популярну радянську фразу "у здоровому тілі – здоровий дух" від людей на Водохреще. Оскільки сама ця теза ув'язує стан душі до стану тіла, узалежнює це. Тобто матеріальне визначає духовне, або, кажучи мовою марксистської філософії, – "Буття визначає Свідомість". Це матеріалістична й атеїстична концепція. Дуже дивно, коли людина гордо її проголошує, а за пару хвилин пірнає "В ім'я Отця, і Сина, і Святого Духа" з триразовим хрещенням".

Тобто сучасні пірнання на Водохреще дійсно виникли з радянських традицій моржування і, може, навіть навмисно, аби знецінити релігійне свято, каже він.

Поширене уявлення, що хрещенська вода очищує від гріхів, теж має мало спільного з церковним віровченням. Гріх – це категорія духовна, стан душі чи психологічне явище, а тому його неможливо змити матеріальними субстанціями. Той, хто каже про очищення гріхів водою, демонструє не християнське, а язичницьке, магічне мислення, переконаний науковець.

Але такі погляди якраз і є традицією, наголошує релігієзнавець. Бо наші пращури теж вірили, що вода змиває гріхи. А тому і лікували водою хворих, бо хвороби у традиційному світогляді – від гріхів. До речі, в ополонку пірнали ще й ті, хто водив козу, тобто віншувальники, які перевдягалися в костюми нечистої сили. Люди розуміли, що це гріх, і спокутували його водою.

Зрештою, кожен сам для себе вирішує, чи пірнати в ополонку 19 січня.

Читайте також: Перейти Рубікон: як сімейний конфлікт Цезаря призвів до занепаду Римської республіки

Попередній матеріал
Правда і міфи про щеплення: звідки взялися найвідоміші "страшилки" про небезпеку вакцинації
Наступний матеріал
Жінки і ГУЛАГ: що пережили українки – історія 18+
Loading...