"Недаремно День волонтера і День ЗСУ – поруч": як у 2014-му Україна відбудовувала свою армію Читайте по-русски

Допомога армії 5 канал
Українське волонтерство 2014-го стало унікальним явищем не лише в масштабах країни. Про нього писали за кордоном, намагаючись знайти аналоги у всьому світі. Волонтерські плечі дали армійцям упевненість, що з ними і за них – уся країна. Недаремно буремного 2014-го народився анекдот: "Якщо українцям сказати, що для перемоги потрібна ядерна боєголовка, то через дві години її не тільки зберуть, але й привезуть волонтери. З чаєм на додачу"

Коли на сході нашої країни почалася війна, небайдужі українці кинулися допомагати армії. Каравани автівок попрямували на Донбас. Везли усе, чого потребував фронт – від шкарпеток до тепловізорів. Поняття "волонтерство" набуло нових смислів та значень.

Перші повідомлення про допомогу надходили з Криму, куди військовим частинам, заблокованим російськими диверсантами, намагалися передавати усе необхідне. А згодом допомагали армійцям вибратися з окупованого півострова.

Але справді масовим та стихійним цей рух став у квітні-травні 2014-го. Коли перші кадрові армійці та перші мобілізовані рушили на схід України – захищати її від ворога. На той час армії бракувало всього – від нормальної їжі до спецприладів на кшталт тепловізорів та радіостанцій. Але найбільшою проблемою на початку війни став одяг та особистий захист військових – бронежилетів на всіх не вистачало, а ті, що видавали, далеко не завжди були нормальної якості.

На допомогу прийшли волонтери. Різних рівнів та способів організації. Хтось допомагав бригаді, де служили рідні – одягом, їжею, засобами захисту, хтось возив усе, що міг, землякам. Жінки організовувалися, щоб плести маскувальні сітки для техніки. Чоловіки безкоштовно ремонтували автівки та стару радянську військову техніку, яка на фронті постійно ламалася. І, за можливості, вдосконалювали її.

Частина ж волонтерів об'єдналася у громадські організації та благодійні фонди і оголосила про збір коштів на потреби армії. Щоб централізовано та цілеспрямовано закуповувати для Збройних сил потрібні та недешеві речі. На кшталт тепловізорів, позашляховиків, радіостанцій, безпілотників, прицілів та глушників, швидких медичної допомоги. Цей список можна продовжити.

І українці та цей заклик відгукнулися – на осінь 2014-го року, відповідно до соцопитувань КМІСу та фонду демініціативи, кошти армії переказувала третина населення України, чверть передавала через волонтерів допомогу.

Про те, як починався український волонтерськихй рух, про пошук довіри між волонтерами та військовими у студії спецпроєкту "Таємниці війни" з Яною Холодною на "5 каналі" розповіла волонтерка благодійного фонду "Повернись живим" Ольга Решетилова.

Для багатьох волонтерство починалося ще з Майдану

Благодійний фонд "Повернись живим" виник 2014-го. Ольга Решетилова згадує, що для неї, як і для багатьох, усе почалося з Майдану.

"Я не була настільки активною волонтеркою на Майдані, адже мала дитина вдома і купа своїх історій. Час від часу приходила і приносила продукти та медикаменти, і мене це час від часу мучило, адже сидіти вдома перед монітором і бачити, що відбувається, і бути в епіцентрі подій – це трохи різні речі", – згадує вона.

"Потім почався Крим, і всі мої друзі поїхали в Крим допомагати військовим частинам, документувати присутність російських військ, а я все з малою дитиною вдома. І, мабуть, уже десь в травні, коли в засаду потрапили військовослужбовці 95-ї бригади, для мене це стало останньою краплею. Це 13 травня, як зараз пам'ятаю. 95-та бригада з мого рідного Житомира, ця військова частина знаходиться біля моєї школи. Там служили батьки моїх однокласників, це вже щось рідне, що стосується безпосередньо тебе. І після того впала планка. Я побачила у ФБ, як якийсь хлопчик Віталій Дейнега (я тоді його взагалі не знала) збирав кошти на бронежилети. Я йому написала, що я журналіст, комунікаційник і можу стати в нагоді", – розповідає Ольга Решетилова події 6-річної давнини.

Свій перший досвід взаємодії з військовими став для неї "якоюсь іншою планетою": "Коли я починала, навіть не знала різниці між взводом і ротою, батальйоном і бригадою. Для мене це була якась алгебра, хімія для гуманітарія. Реально дуже швидко доводилося вчитися", – згадує волонтерка.

Допомога волонтерів
Допомога волонтерів5 канал

"Ми виходили на контакт із контрабандистами і вони придумували, як це все тягнути в Україну"

Досить швидко її особистий номер телефону став гарячою лінією, коди приходили заявки від усіх: від рядових, від командирів підрозділів, від рідних – і треба було дуже швидко розбиратися, орієнтуватися: хто і де знаходиться, і кому потрібніше.

"Це був червень. Було дуже спекотно і нам приходить заявка від солдата, що потрібно 20 спальників. Кажу йому: "А дайте контакт старшого". Він дає телефон замкомбата. Я йому телефоную, а він мені ледь не матюками каже: "Кому в червні потрібні спальники? Ми тут пересуваємося дуже швидко. Ми тут ще із спальники будемо із собою тягати!". Тобто він нахамив, а я в той момент знайшлася спитати: "Що вам реально треба?". Він відповів: "Якби ви передали тепловізор, це справді би допомогло", – пригадує вона.

За її словами, на початку армійцям дуже сильно не вистачало бронежилетів. Особливо якісних. Роздобути їх намагалися усілякими можливими шляхами. Довелося навіть підключати контрабандистів – "мурашок" – на кордоні.

"Ми скуповували на складах, у військових стоках по всій Європі форму, бронежилети, шоломи – і це все везлося в Україну контрабандою. І до речі, нинішній народний депутат, колишній волонтер Давид Арахамія колись сказав, що найкращий друг волонтера – це контрабандист", – зізнається Ольга.

"Ми виходили на контакт із контрабандистами і вони придумували, як це все тягнути в Україну. Існувала така схема "мурашок". Це люди з прикордонних сіл, які мають право переходити через кордон. І вони просто позмінно працювали і перетаскували ці бронежилети по 5 штук в руках. На цьому етапі багато втрачалося, тому що були недобросовісні люди. Ми почали з цього, але потім зрозуміли, що на превеликий жаль, бронежилети не завжди рятують. І треба було приймати принципово інше рішення. І вже тоді, коли Віталій Дейнега завіз партію бронежилетів у 95-ту бригаду в Слов'янськ. Він переговорив і прийшли до того, що без нічного бачення і тепловізорів жоден бронежилет не допоможе", – розповідає вона.

Українське військо на окупованому Росією Донбасі
Українське військо на окупованому Росією Донбасі5 канал

Саме тоді й виникла кампанія "Армії потрібні очі" – розпочався збір коштів на тепловізори для армії.

"Бабуся Тамара з кожної пенсії давала нам гроші"

Серед благодійників – люди абсолютно різні і за віком, і за рівнем добробуту... Агресія Росії об'єднала всіх.

"Бувало так, що останні 20 гривень зі свого гаманця діставала мама-одиначка дитини-інваліда, яка переживала, і ми не хотіли брати ці гроші. У нас була постійна спонсорка – бабуся Тамара, і вона з кожної пенсії давала нам гроші. Це було 3000 гривень. Спочатку вона сама приходила. Потім вона вже не могла ходити. Але для неї це було принципово. І ми коли відмовлялися брати ці гроші, вона насильно нам їх давала і казала, що "я можу і хочу допомогти хоч чимось. На ліки мені вистачає", – з теплотою згадує Ольга стареньку благочинницю.

Втім, були випадки, м'яко кажучи, дивовижні: "Якось прийшов чоловік Андрій. Я досі не знаю, хто він. Я просто сиділа і заповнювала чергові документи, він зайшов в офіс і поставив переді мною пакет і сказав: "Це на допомогу армії". Я йому кажу: "Ой, давайте я вас запишу". А він відповів, що "мене звати Андрій". Просто Андрій. Розвернувся і пішов. Ми відкриваємо пакет, а там 50 тисяч доларів. І він потім ще одного разу приходив. З трошки меншою сумою, але приходив. І ми навіть не знаємо, хто і звідки. Натякнув, що з окупованих територій і для нього це принципово. Я пам'ятаю обличчя, а більше нічого про нього не знаю", – розповідає Ольга.

Допомога армії
Допомога армії5 канал

"Не позорте армію, у нас все є": як будувалася довіра між військом і волонтерами

Тепловізори. Армія дійсно їх потребувала. І фонд приймав заявки від усіх. Дуже швидко кількість таких запитів перевалила за 500. Бували дні, коли Ольга мала понад 1000 вхідних дзвінків за день – фізично всім відповісти було просто неможливо.

"І ми зрозуміли, що не можемо кожному бійцю, який телефонує, завезти тепловізор. Нам потрібно, по-перше, розібратися, кому потрібно більше (хто в тиловій частині, хто на передку), а по-друге, очевидним було, що потрібно налагоджувати контакт із командирами, щоб розуміти, як розподіляти цю допомогу і для того, аби офіційно передавати. Адже почали стикатися із ситуаціями (техніка дуже дорога, середньої якості тепловізор коштував 3000 доларів), коли тепловізори втрачалися і навіть розбивалися на очах наших екіпажів. А нам їх треба було закупати тисячами. Тому ми шукали різні шляхи поставок".

Спершу молодший і офіцерський склад ЗСУ самі повідомляли благодійникам про свої потреби. Адже, каже пані Решетилова, командування забороняло звертатися до волонтерів – "не позорте армію, у нас все є".

"Така ситуація була до липня, коли нам доводилося сваритися з командирами бригад і Генштабом. Ми фактично доводили, що "без нас вам загрожує небезпека. І ми можемо вам допомогти". Поступово, коли вони бачили, що ми не ситуативно приїжджаємо, що ми працюємо системно, почала вибудовуватися довіра. І це не тільки з фондом "Повернись живим". Загалом до волонтерства", – розповідає вона.

Допомога волонтерів
Допомога волонтерів5 канал

На початку серпня 2014 р. тодішній президент України Петро Порошенко зібрав волонтерів, у яких накопичилося мільйон питань до командування. Тоді він представив Юрія Бірюкова, який мав бути координатором між волонтерами і владою. Відтоді, за словами Ольги, волонтерство почало звучати в суспільстві, і це докотилося до армії:

"І армія зрозуміла, що волонтерство – це їхня органічна частина. Дуже недаремно, що День волонтера і День ЗСУ поруч".

"Якщо українцям сказати, що для перемоги потрібна ядерна боєголовка, за 2 години її зберуть і привезуть волонтери. З чаєм на додачу"

"Перший час ми говорили, що для України – це унікальне явище. Ні, я думаю, що в будь-якій країні світу, де армія захищає свою територію, населення підтримує своїх військовослужбовців", – розмірковує Ольга.

Вона додає: "Ми бачили і зворотній бік війни. І що не всі на війні – герої, і ті, хто в добробатах і в армії – не всі пішли воювати. Хтось пішов робити бізнес. Хтось відчув ейфорію в руках – чинили нехороші речі по відношенню до цивільного населення, були випадки мародерства, почалася контрабанда... І ми це теж бачили і намагалися внутрішньо вирішувати ці питання. І от в цих складних взаємовідносинах вибудовувалася оця довіра. Вони розуміли, що фонд зайвого ніколи не винесе на публіку. Що фонд намагається вирішити ці питання. Плюс ми почали працювати на системні рішення, на встановлення великих артилерійських систем вогню, на створення резервних медичних складів. Ця системність і розуміння, що ця історія надовго, змушувала шукати точки дотику і вибудовувати довіру".

За весь час боротьби України проти збройної агресії Кремля бюджети волонтерських організацій, які звітували про кожну витрачену копійку, сягали десятки мільйонів гривень.

Український волонтерський рух 2014-го року став унікальним явищем не лише в масштабах країни. Про нього писали за кордоном, намагаючись знайти аналоги по всьому світу. Саме волонтерські плечі дозволити армії твердо стати на ноги, отримати перші перемоги у війні і почати відвойовувати українську землю. А ще дали армійцям впевненість, що з ними і за них – вся країна.

Допомога армії
Допомога армії5 канал

На цьому ґрунті у 2014-му народився анекдот: "Якщо українцям сказати, що для перемоги потрібна ядерна боєголовка, то через дві години її не тільки зберуть, але й привезуть волонтери. З чаєм на додачу".

За рівнем довіри серед українців усі шість років війни волонтери знаходилися на перших місцях рейтингу. Відповідно до соцопитувань 2020-го року, у лідерах вони залишаються і досі – разом з армією та церквою.

Довідка.

Волонтерська організація "Повернись живим" заснована навесні 2014 року спеціалістом з інформаційних технологій Віталієм Дейнегою. Однією з перших узялася забезпечувати військових тепловізорами, яких дуже бракувало на фронті. Хоча спершу, як усі, Віталій із колегами намагався закрити потреби армійців в особистому захисті – бронежилетах. "Повернись живим" відправляв на фронт прилади нічого бачення, приціли, обмундирування, пізніше – квадрокоптери й артилерійські планшети. Згодом організація взялася й навчати армійців – за допомогою ветеранів війни, організувавши курси саперів, снайперів та артилеристів.

Завдяки прозорій діяльності – благодійні надходження та витрати розписані на сторінці фонду – "Повернись живим" здобув довіру серед українців. А з ними – і постійні пожертви. За 5 років війни "Повернись живим" допоміг армії на суму понад 150 млн гривень, відправивши на передову майже 900 тепловізорів, понад 1000 планшетів із програмним забезпеченням для артилеристів, 95 квадрокоптерів для аеророзвідки, 20 авіаційних GPS і 60 автомобілів. Завдяки курсам спеціалізований кваліфікований вишкіл пройшли 350 снайперів, 700 саперів і понад 2 тисячі артилеристів.

Читайте також: Крах проєкту "Новоросія": чому Росія зламала зуби об Харків – "Таємниці війни"

Попередній матеріал
"Залишайся пильним": як уряд виводить Велику Британію з карантину
Наступний матеріал
Коронавірус у Росії: як Кремль бореться з пандемією
Loading...