"Це був перший, справді контактний бій": як у 2014 під Слов'янськом українські воїни спинили поширення "колорадської чуми"

. скріншот
Після оголошення початку АТО до захопленого терористами Слов'янська почали прибувати різні українські підрозділи. Уже тоді завдяки радіоперехопленням СБУ стало зрозуміло, що Слов'янськ захопили росіяни на чолі з Ігорем Гіркіним на превдо Стрєлков. Учасник російських воєн у Придністров'ї, Боснії та Чечні, колишній полковник ФСБ – він був активним учасником російської інтервенції в Крим. А на Донбас його група прибула саме з окупованого півострова. Про таємниці тих боїв розповів генерал-полковник Юрій Аллеров, який у квітні-травні 2014-го керував операцією зі штурму Слов'янська

Досьє: Аллеров Юрій Володимирович. 56 років. Народився у Львові. Вищу освіту здобув у Ленінградському вищому загальновійськовому училищі. Випускник Академії Збройних сил України 1997 року (оперативно-тактичний факультет).

У вересні 2010-го очолив управління Західного територіального командування Внутрішніх військ МВС України. У 2012 році Аллерова призначили начальником управління Південного територіального командування ВВ МВС України, але згодом знову повернули на західний сектор, який навесні 2014 року став структурним підрозділом Національної гвардії.

Відомий тим, що умовив деморалізований подіями на Майдані спецпідрозділ "Ягуар" виїхати в Харків і там виконати наказ про розблокування державних установ, захоплених проросійськими бойовиками і сепаратистами.

У переддень Дня незалежності України – 23 серпня 2014 року – Аллерову присвоїли звання генерала-лейтенанта. А 30 грудня 2015 року президент Петро Порошенко призначив Юрія Аллерова командувачем Національної гвардії України. У 2016 році Юрія Аллерова "за особисті заслуги у захисті територіальної цілісності Української держави, мужність і високий професіоналізм, виявлені у протидії проявам сепаратизму в Харківській області у квітні 2014 року", нагородили орденом Богдана Хмельницького ІІ ступеня. 23 серпня 2017 року Аллерову присвоїли нове військове звання генерала-полковника.

2014 рік, створення АТЦ: координаційний центр і його завдання

Участь різних структур вимагала створення єдиного координованого центру, який би керував подіями, пов'язаними з протидією тероризму і з тим, із чим ми стикнулися у квітні в Донецькій і Луганській областях, а також у Харківській.

Згідно з чинним законодавством,  під час подій, пов'язаних із захопленням будівель органів державної влади, проявами тероризму повинні займатися регіональні підрозділи СБУ. Й за всіма канонами були створені такі територіальні підрозділи і центральний, який був в Києві.

Але події, які відбувалися в Харкові, показали, що керівництво АТЦ (антитерористичного центру – ред.), яке покладалося на тодішнього керівника СБУ, виявилося аморфним тілом.

На превеликий жаль, саме відсутність координації в масштабах країни і перші загиблі, спонукали тодішнє керівництво країни порушити питання щодо повернення до АТЦ. Тоді було поставлене завдання в.о. президента Олександром Турчиновим виконати ревізію АТЦ, який розташовувався в Києві.

Слов'янськ. Початок

13 квітня, після оголошення антитерористичної операції та загибелі капітана СБУ Геннадія Біліченка, до захопленого терористами Слов'янська почали прибувати різні українські підрозділи – Міністерства внутрішніх справ, СБУ та армії. Уже тоді, в перші дні АТО, завдяки радіоперехопленням Служби безпеки України стало зрозуміло, що Слов'янськ захопили росіяни на чолі з Ігорем Гіркіним на превдо Стрєлков. Учасник російських воєн у Придністров'ї, Боснії та Чечні, колишній полковник ФСБ, відставний офіцер російської армії – він був активним учасником і російської інтервенції в Крим. А на Донбас його група прибула якраз із окупованого півострова.

Перший штурм Слов'янська спецпризначенці підрозділу "Омега" здійснили того ж 13 квітня, знищивши 2 блокпости сепаратистів. Утім, далі бійці не пішли – входити до міста без прикриття бронетехніки військові не ризикнули.

.
.скріншот

17 квітня сепаратисти та російські бойовики захопили телевежу та телерадіопередавальний центр на горі Карачун – панівній висоті над Слов'янськом. Українські телерадіоканали відключили, натомість налагодили трансляцію телебачення Російської Федерації.

Цього ж дня терористи захопили активістів "Правого сектора" – Юрія Поправку, Юрія Дяковського та Віталія Ковальчука, які прибули до Слов'янська, за їхніми ж словами, вивчити обстановку. 19-річного Юрія Поправку та 25-річного Юрія Дяковського стратили наступного дня. Тіло Поправки виявили 19 квітня в річці разом із тілом депутата Горлівської міськради Володимира Рибака, якого убили за активний опір окупації.

20 квітня відбувся бій між російськими найманцями та "Правим сектором", які прибули до Слов'янська після загибелі побратимів. Добровольцям, за словами Дмитра Яроша, який брав участь у тому бою, вдалося знищити 6-х бойовиків. Утім, і вони зазнали втрат – загинув водій пікапа Михайло Станіславенко.

24 квітня спецпризначенці НГУ під прикриттям кількох бронетранспортерів здійснили пробний наступ на один із укріплених блокпостів на півночі Слов’янська – "Комбікормовий завод". Бойовики запалили покришки і полишили блокпост практично без бою. Утім, до середини дня наступ зупинився і проросійські сили відновили контроль над деякими втраченими блокпостами.

.
.скріншот

Наступного дня українська влада оголосила про намір блокувати Слов'янськ. Відмова від штурму пояснювалася тим, що під час нього може постраждати місцеве населення.

На початку травня в небі над Слов'янськом росіяни за допомогою переносних зенітно-ракетних комплексів збили 2 військові гелікоптери Мі-24 16-ї бригади Збройних сил України. Саме цей факт яскраво засвідчив, що Слов'янськ захопили та утримують не місцеві, а підготовлені, висококваліфіковані військові фахівці РФ.

2 травня на мосту через річку Сухий Торець на південній околиці міста колону 95-ї аеромобільної бригади заблокували цивільні та бойовики. У ході мирних перемов терористи відкрили вогонь з-за спин жінок і дітей. Двоє українських військових загинуло, 7-ро десантників дістали поранення.

.
.скріншот

Цього ж дня десантники 25-ї окремої повітрянодесантної бригади перерізали автотрасу Слов’янськ – Краматорськ, облаштувавши блокпост №5. Він розташовувався майже під стелою "Слов’янськ", за кілометр від межі міста.

3 травня українська армія остаточно відбила в терористів гору Карачун та взяла під контроль телевежу.

На початок травня Словянськ був оточений українськими силами майже з усіх сторін. За спецпризначенцями, які здійснювали штурм, йшли добровольці 1-го резервного батальйону Національної гвардії, які займали відвойовані в сепаратистів блокпости.  

.
.скріншот

Планувалося два штурми Слов'янська. Чому на них давалися відбої?

Я сам не розумію, чому давалися відбої. Все це залежало від вищого керівництва. Там ішло спілкування, наскільки мені відомо сьогодні з інших джерел. Хтось спілкувався з головою Слов'янська, хтось спілкувався з Гіркіним. Але ми виконували накази. Тоді небагато було підрозділів, які готові були виконувати накази. Підрозділ спецпризначення тоді ще Внутрішніх військ – сьогодні це вже Національна гвардія України – вони реагували на ці речі досить швидко і враховуючи свої спроможності, виконували накази. І це мало певний успіх.

Я можу сказати, що під перший штурм генерал Кривенко, перший заступник командувача, вилітав із спецпризначенцями під Слов'янськ. До нього вийшли групи громадян, можливо, зініційовано, і просили не заходити, аби не допустити кровопролиття.

Чи було розуміння, що це вже діють росіяни?

Розуміння, що це росіяни, почалося після того, як ми побачили багато стрічок георгіївських, побачили нову зброю АК, яких у нас в Україні не було, коли з'явилися ручні гранатомети РПГ 18, 21, 26, "Шмель" і все інше. Ми розуміли, що це іде чітко спрямована операція вторгнення російськими найманцями – от тільки після цього ми зрозуміли.

"Це не Антитерористична операція – це війна" – вже тоді, коли почалися реальні бойові дії під Слов'янськом.

.
.скріншот

Є інформація, що у Слов'янську було до пів сотні бойовиків. Чи могли б наші сили їх вичистити?

Звісно, росіяни не могли одразу загнати багато військових і спецпризначенців. Вони використали тактику, якою користувалися в інших регіонах: Придністров'я, весь Кавказ і так далі.

Ми мали інформацію, що їх було до 100 чоловік, і як тільки вони захопили райвідділок і отримали зброю – одразу збільшення бойовиків під керівництвом тих, хто зайшов. Тобто після того, як захопили міськвідділ і зброю в Слов'янську, – їхня кількість збільшилася в рази. Але ж ми не мали потужного досвіду ведення бойових дій у населених пунктах, хоча були готові йти.

Але в той же час, коли прийшло усвідомлення – розпочалася і оперативна робота, диверсійна і розвідувальна, яка давала нам більш ретельну і реальну інформацію.

5 травня – бій під Семенівкою

5 травня українське командування запланувало операцію з перегрупування сил. На той час у районі Слов’янська – Краматорська було близько 300 бійців спецпідрозділів МВС ("Омега", "Вега", "Ягуар") та 100 бійців спецпдрозділу СБУ "Альфа". До Краматорського аеропорту напередодні – на посилення – зайшли бійці 95-ї окремої аеромобільної бригади. Відтак, було ухвалено рішення вивезти спецназ в Ізюм та переформувати в ударну групу. Дорога з Краматорська в Харківську область проходила через передмістя Слов’янська – Семенівку – і доти фактично ніким не контролювалася. Крім того, розвідка напередодні перевірила шлях і відзвітувала – все чисто.

.
.скріншот

Рано вранці 5 травня було сформовано невелику передову групу: спецпризначенці СБУ отримали як підсилення два бронетранспортери полку НГУ "Ягуар" з двома десятками бійців. Група повинна була висунутися вперед – назустріч основним силам, які вирушили з краматорського аеропорту, і зустріти їх.

Поблизу залізничного мосту біля Семенівки українські військові потрапили в засідку. І не просто до місцевих сепаратистів. Це була так звана рота "Саланг", яку ще в березні 2014 року на території Криму формував особисто Бєзлєр – російський диверсант, який разом з Гіркіним–Стрєлковим зайшов до Слов'янська.

Бій з російськими найманцями тривав близько 2-х годин. Це був перший справді контактний бій – дистанція між сторонами була подекуди меншою за 100 метрів. Бойовики діяли досить впевнено і нахабно – обстрілювали військових із кулеметів, гранатометів, працював ворожий снайпер.

У цьому бою проти спецпризначенців була вперше застосована важка зброя. Утруднювало ситуацію те, що поруч були житлові квартали, звідки ворог цинічно бив по українських військових. Але спецпризначенці несподівану атаку втримали і дали серйозну відповідь ворогу. Допомогли сили, які підійшли з Краматорська. Противник був у буквальному сенсі слова розгромлений. Найманцям довелося відступити до промзони Слов'янська.

З українського боку загиблих було троє – двоє бійців сумської "Альфи" (інструктор Руслан Лужевский і командир Олександр Аніщенко) та прапорщик 4-ї роти спецпідрозділу "Ягуар" Калинівського полку Національної гвардії України Віктор Долінський із деблокуючої групи.

Ворог зазнав набагато більших втрат, про що свідчила його істерична реакція в ефірах російських телеканалів.

Це була перша гучна та серйозна перемога українських військ, яка заклала основи тактичного успіху подальших операцій. Через місяць після переможного бою під Семенівкою було звільнено Красний Лиман, що дало початок масштабній військовій операції зі звільнення захоплених російськими найманцями українських міст.

.
.скріншот

Терористи намагалися захопити аеродором і ділянку для посадки російських літаків для передислокації живої сили й озброєння. Ми не могли їм цього дозволити. І нам потрібно було в будь-якому випадку втримати аеропорт в Краматорську.

Його втримали завдяки тим силам, які за нього відповідали. Там відбувся перший опір і перші постріли, потім уже працював АТЦ і туди були висунуті спецпризначенці. Це були спецпризначенці Національної гвардії. Відомі підрозділи "Омега", "Вега". Також були висунуті (адже по дорогах ще можна було їздити) декілька БТРів, які знаходились у Східному регіоні. А в нас їх було обмаль у Національній гвардії. Поступово туди почали прибувати спецпризначенці "Альфи" СБУ, адже планувалося, що це буде основна ударна сила – враховуючи екіпіровку, підготовку і спроможність до 100 людей з "Альфи", – зосереджені в Краматорському аеропорту. Ну і, безумовно, потім почали підтягуватися основні підрозділи ЗСУ: 95-та бригада – адже дуже великий периметр, і щоб узяти все під охорону, сил не вистачало.

Коли повністю було взято периметр і охорону аеропорту ЗСУ, то необхідність знаходження там такої кількості спецпризначенців відпала. І необхідно було зосереджувати їх як мобільний кулак в одному місці. А тоді ми дислокувалися під Ізюмом, і щоб вийти з технікою, відпрацьовували декілька маршрутів. Важка техніка, спецпризначенці здійснювали марш і там виникли певні проблеми.

.
.скріншот

Вони виникли через не до кінця скоординовані дії підрозділами, які беруть участь в АТО. Той маршрут, який був відпрацьований моїми офіцерами, і ми продумували щонайменше 2 маршрути. І спецпідрозділ "Альфа" напередодні нашого маршу здійснив марш самостійно, і про це навіть ніхто не знав – це не було скоординовано, хоча я був керівником і відповідав за дії підрозділів МВС. Коли наші спецпризначенці через добу вирушили на марш, їм стало зрозуміло, що маршрути, які ми відпрацьовували – засвічені.

Оперативна інформація, розвідка в складі тих же терористичних груп (у нас там були свої люди) – і до нас доходила інформація, що на ділянках, які ми планували переходити (там своя специфіка місцевості – було 4 виходи, аби перейти канали, а на цих каналах дуже зручно проводити засідки – 2 або 3 гранатометника і знищується колонна), на цих основних каналах вже сиділи і нас чекали.

Сили противника і наші. Наскільки їх можна співставити?

За нашими даними, кількість терористів на той момент була до 500 людей у Слов'янську. Ви знаєте ту подію, коли був роззброєний підрозділ десантників і ворог уже мав броньовану техніку і артилерійське озброєння. А спецпризначенці в нас діють на машинах, навіть не броньованих.

.
.скріншот

На той час у нас були БТРи, які ми брали в академії, в підрозділах спеціального призначення по охороні атомних станцій – і ось ці бронемашини брали участь якраз під Слов'янськом. І якраз тоді протистояти добре озброєним бойовикам було важко. І найважчим озброєнням були кулемети БТРів, стрілкове озброєння, і при вирішенні тактичних дій цього було недостатньо.

Виходячи із ситуації, що треба виконати завдання, зосередитись у місці дислокації з технікою, залишалося 2 маршрути. По одному пішли, і в ході маршу була здійснена розвідка – мій командир полковник Осаволюк, досвідчений офіцер, доповідав, що вже на окраїнах Семенівки, в населеному пункті бігають бородачі з гранатометами і роблять засідку.

Ми знали, що в них уже є навіть протитанкові комплекси, щоб знищувати БТРи, ми знали, що в них є багато гранатометів ручних РПГ "Муха". І вивчаючи той досвід, який був застосований у Чечні, ми розуміли, що там можуть бути втрати і знищення всієї колони. І тут зіграв фактор швидкості прийняття рішення у зміні маршруту, який відпрацьовувався навіть у ході ведення цього маршу. Довелося приймати рішення про зустрічний бій, якраз зосередити сили, які в нас були на той час – це спецпризначенці "Альфи", це спецпідрозділи Національної гвардії, ЗСУ, які знаходилися біля БЗС (був там такий блокпост), потім 3А, там якраз була рота відомого командира, який тоді там був командиром роти, він перебував там і в нього було 2 БТР (мова йде про Вадима Сухаревського). І завдяки цим БТРам на блокпосту 3А, ми прийняли рішення про зустрічний бій.

.
.скріншот

Нам вдалося зробити блок-заслон і забезпечити проходження цієї колони за маршрутом, який ми вже контролювали. Це було несподівано для ворога. На тій межі було два серйозних укріплених райони, до батальйону противника були певні інженерні споруди на околицях Семенівки і основний блокпост, який стояв на в'їзді в Слов'янськ. І плюс сама місцевість дозволяла кулеметникам і снайперам зі сторони терористів проводити влучні обстріли по нашій колоні зі сторони промислового сектора, там висотні будівлі.

Чи правда, що під час цього бою терористи застосували важке озброєння проти українських військових?

Вони навіть використовували рухомі міномети "Нона" на базі БМД і обстрілювали 3А (блокпост). Ми розуміли, що це потужна зброя, проти якої в нас ще немає захисту. У нас ще не було інженерних споруд. Нам не було куди сховатися. Тільки набрали мішків з піском і землею, викладали якісь бруствери для того, щоб хоч якось захиститись від куль. Адже складна місцевість – із комишами, болотами.

Чи стріляли бойовики з житлових кварталів?

Вони влаштовували свої засідки з вікон житлових будівель. Тобто там встановлювали вогневі точки снайперів, кулеметників і звідти вели вогонь по нас. Єдиним захистом і щитом стало те, що ми використали БТР, які були в колоні і на блокпості як щити для спецпризначенців. Тобто всередині ми могли пересуватися, аби зовнішньо не піддаватися ураженню куль.

Після бою всі колеса були прострілені. Ми діставали кулі 12 калібру. Тобто 12 мм – це доволі потужна зброя.

.
.скріншот

За такої навали – вистояли

Це були найбільш підготовлені воїни України. Спецпризначенці СБУ та Нацгвардії, десантники ЗСУ, це дійсно найбільш підготовлені. Так, було близько 20 поранених. У шоломах були вм'ятини від куль. І в рукавах, і в бронежилетах... Але ми втратили офіцерів СБУ, ми втратили нашого прапорщика. І коли один із командирів групи "Альфа" виходить і каже – відбірною чоловічою мовою: "Генерале, на твоїх руках кров". Я відповів, що знаю – я свідомо прийняв це рішення. Єдине, що можу сказати: завдяки цим рішенням це були мінімальні втрати.

Коли я доповідав міністру внутрішніх справ, я сказав: це не АТО, це війна. І потім, коли ми почали отримувати інформацію з джерел із тієї сторони – вони були ошелешені тим, що дістали такий опір, і їхні втрати були значно більші: понад 40 двохсотих, близько 100 трьохсотих. У них морги не справлялися.

Ми показали, що будемо відстоювати свою незалежність будь-яким способом, і всі, хто зі зброєю, повинні бути знищені. Це було складно, але ми це чітко розуміли.

На жаль, на початку подій поблизу Слов'янська я чув таку фразу між військових генералів, неприємну, що "армія з народом не воює". Але коли з'явилися перші загиблі, до речі десантники, під Карачуном, вони зняли всі обмеження – і пішла тверда і чітка робота на ураження.

Попередній матеріал
Смерть Сталіна: як імперія пережила смерть диктатора
Наступний матеріал
Коронавірус у світі: як борються з пандемією в Білорусі та РФ
Loading...