Найчисленніша операція з деокупації Лисичанська: як ЗСУ у вуличних боях перемогли російських бойовиків

Таємниці війни 5 канал
Влітку 2014 року Лисичанськ та Сєверодонецьк були ключовими населеними пунктами в системі оборони сепаратистів "ЛНР". Вони обладнали позиції на панівних висотах, у містах встановили блокпости, в житлових будинках організували вогневі точки. Для звільнення міста ЗСУ загальна кількість військовослужбовців та сил спецпризначення сягнула понад 3,5 тис.осіб

Перед розповіддю про деокупацію міста варто згадати загальну ситуацію сектора А в липні 2014 року.

"Після звільнення Слов'янська завдяки успішній мобілізації командування АТО почало отримувати додаткові сили, що дозволило вести бойові дії одразу по декількох напрямках. Завдяки двом з половиною тижням (з 6 липня по 22 липня), коли почалося звільнення Лисичанська, сили АТО змогли пробити сухопутний коридор і розблокувати Луганський аеропорт, визволити Торецьк та продовжити утримувати угрупування, яке блокувало кордон. Замисел цього періоду полягав у тому, щоб від Луганського аеропорту пройти до Ізвариного на возз'єднання із силами, які рухалися з півдня, та повністю заблокувати кордон, тобто всі постачання бойовикам. Потім вийти на Дебальцеве і визволити це місто. У такий спосіб розсікти Стахановсько-Алчевську і Горлівсько-Єнакієвську агломерації. Крім того, важливим оперативним замислом був вихід на Бахмутку – трасу місцевого значення між Лисичанськом і Луганськом, контроль якої дозволяв тримати під оперативним контролем Стаханово-Алчевську агломерацію і повністю блокувати Луганськ. Але для того, аби вийти на Бахмутку і взяти цей плацдарм, необхідно було найперше звільнити Лисичансько-Рубежансько-Сєвєродонецьку агломерацію, яку противник перетворив на потужний укріплюваний район", – розповідає експерт Олександр Сурков.

Мапа Донбасу
Мапа Донбасу5 канал

Військовослужбовець Олександр Порхун пройшов фактично увесь Донбас у 2014-ому році і брав безпосередню участь у визволенні Лисичанська. Детальніше про деокупацію міста чоловік розповів у програмі "Таємниці війни" на "5 каналі". 

Якщо пригадати липень 2014-го року, коли ви стали командиром батальйону у своєму підрозділі. Яке завдання вам поставило тодішнє керівництво для визволення Лисичанська?

Здійснення маршу. Простими словами: перекидання підрозділів від пункту постійної дислокації міста Слов'янськ за визначеним маршрутом, де 30% було по території, які на той час були звільнені. Решта території була із сепаратистами, і ми всі уже знали, що на той час активну участь брали війська російської федерації. Підрозділ не мав знати, що ми ідемо виконувати завдання до Лисичанська, бо на той момент бойові задачі ставилися на рівні командира-командиру.

До цього ви вже звільнили ряд міст. Від початку липня до моменту, поки ви дійшли до Лисичанська – це 20 хороших діб. Ви постійно знаходилися в русі під ворожим вогнем. Як вам вдавалося гуртувати свій особовий склад?

Після отримання завдання ми передислокувалися в Донецьку та Луганську області, бо там почалися заворушення і пішли укомплектування незаконних збройних формувань. Потім сепаратисти перекидали танки з анексованого Криму і всю бойову техніку. Наш підрозділ ще доукомплектувався резервом №1. Тобто, для розуміння – це ті військовослужбовці, які раніше проходили військову службу і підписали із ЗСУ контракт.
Можна сказати, що це був злагоджений підрозділ, де військовослужбовці розуміли, що вони є військовими. Якщо вони не будуть стріляти, то стріляти будуть в них. І це розуміння прийшло під час першого бою.

Таємниці війни
Таємниці війни5 канал

Скільки часу вам знадобилося, аби дійти до місця, де ви мали б виконувати завдання?

Ми дійшли за світлої пори. Завдання почали виконувати десь о 5-й ранку. І вже до 9-ї ми вийшли на вихідні райони для виконання завдання. Це свідчить про те, що ми були у безпосередній близькості до населеного пункту Лисичанськ. Кілометрів за 20-30. Після того було уточнення завдання, і вже там підрозділ дізнався, що наша задача – звільнити Лисичанськ.

На підходах до Лисичанська ворог чинив вам опір?

В моєму підрозділі було 2 вогневих контакти з противником. Це було після того, як ми пройшли Сіверськ і спускалися до Соледара. На маршрутах руху були створені засідки, але ми їх виявили і обійшли, знищили живу силу противника і продовжили виконувати бойове завдання.

Те, що ви успішно оминули засідки – це спрацював вже досвід чи розвідка дала інформацію?

Можна сказати і досвід, адже тому, що вчити на полігонах в за мирних обставин – це одне. Наприклад, коли людина в спортзалі займається спортом – з'являється м'язова пам'ять, так само і під час бою з'являються різні накопичення, де ти вивчаєш противника і як він може діяти. Військовий повинен поважати противника, тому що завдання перше – діяти, як він. І читати його наперед. Також – вивчення місцевості, адже місцевість Донеччини і Луганщини – це і степ, і терикони, і яри. Тобто, не дуже легко можна переміщатися по місцевості. А головне – не прив'язувати свої маршрути до доріг, які нанесені на карти. Бо противник також вивчає топографію, має карти, так само проводить дорозвідку і планує засідки на ймовірних маршрутах, де може проходити підрозділ для виконання завдання.

Таємниці війни
Таємниці війни5 канал

Коли ви максимально наблизилися до Лисичанська, що ви мали там робити?

Ми отримали завдання. Рухалися двома батальйонно-тактичними групами. Першою групою 95-ї бригади командував Ігор Герасименко. І другою 13-ю батальйонно-тактичною групою – я. У нас був визначений напрямок, на якому ми повинні були перейти в наступ і закріпитися на висоті. Вона була на дорозі, яка йшла від Соледара і до Лисичанська. Противник був серйозно укріплений завдяки створенню ряду фортифікаційних споруд. Вони якісно їх побудували, тому що ні артилерія, ні танкові снаряди їх не пробивали. І тому командиром бригади, на той момент Михайлом Забродським, було прийняте рішення, що потрібно переходити в класичний наступ. Тож, на фронті до кілометра розвернулися дві батальйонні тактичні групи. Моя – на правому фланзі від дороги. Ігоря Герасименка – на лівому. І він ще йшов уступом через таку місцевість.

Ми мали сходу вискочити на противника. Зайти до нього в тил. І потім Ігор Герасименко разом з групою "вперлися" туди і відвели вогонь на себе. Моя група прорвалася за ворожу лінію оборони та зайшла в тил, де відбулися безпосередньо бої в окопах. Цей укріпрайон був до 10 км.

Чи знали ви, хто з інших підрозділів залучений на цю операцію?

Ми як командири знали мінімальну інформацію. Бо на той момент в країні було багато зрадників, які за гроші чи спільні інтереси "совєтского союза" і братських народів, здавали заплановані операції. Після того штаб АТО прийняв рішення, що про операцію буде знати маленьке коло осіб. Ми були свідомі, що є сусіди, які виконують завдання паралельно у своїй смузі. Ц допомагало знати, куди можна наводити артилерію, а куди не можна, аби не влучити у своїх військових.

Таємниці війни
Таємниці війни5 канал

Як відбувалася ситуація з Лисичанськом? Заміна тактики, поступовий наступ, захід на територію ворога – для вас як командира це важкі були рішення? Чи це все за класикою військової науки?

Кожне рішення є важким. Тому, що ти його приймаєш сходу і за кожним рішенням стоїть життя твого військовослужбовця. Для того, щоб понести якомога менше втрат і виконати завдання, доводилося пристосовуватись до різних боїв і різного противника, який стоїть перед тобою. Тому що йти в – неправильна тактика. До кожного завдання, до кожного міста, до кожної вулиці ти підходиш "творчо". Ти повинен повністю оцінити обставини, оцінити сили та засоби противника: скільки у нього є військової техніки та чим він може себе підкріпити. Тільки потім ти приймаєш рішення.

Успіх такої операції залежить і від інформації, яку вам надавала розвідка. Яка інформація надходила в той момент?

В мене були дані від розвідки, де, ймовірно, міг знаходитись противник, які в нього сили і засоби. Однак ми розуміємо, що він також не сидів на місті і постійно посилював свої угрупування. В даному бої ми пробували з Ігорем Герасименком за три заходи взяти цю висоту, оскільки у них позиції були набагато кращі, ніж у нас. І ми з ним тричі змінювали тактику. Спочатку спробували по-одному – не вийшло. Однак ми розуміли: якщо їх зараз не дотиснемо, то вже завтра цього не зробимо. Довелося приймати рішення під час бою, одразу евакуювати "трьохсотих": оскільки був серйозний бій і з Лисичанська, на цю висоту швидко підкидували по дорогах живу силу противника. Також по нас працювали і АГС, і міномети – тобто вони були підготовлені і чекали.

Таємниці війни
Таємниці війни 5 канал

Я так розумію, вашим завданням на цій висоті було втримати коридор, яким бойовики доставляли допомогу?

Я б не так сказав. Ця висота саме була їхніми броньованими воротами, крізь які можна було зайти в місто. Для них це було також ключове, оскільки вони розуміли: ймовірний наступ буде у цьому районі. Через це вони так і вгризлись до неї. Після того, як ми взяли цю висоту, пішли далі. Перед нами знаходився нафтопереробний завод, багато хто плутає – ми пішли в обхід. На початку наступного дня ми почали бій не за завод, а за нафтобазу. Знов було перегрупування українських військ, постановка нового бойового завдання, яке ми виконували двома групами. Моя група йшла через перетнуту місцевість і не давала змоги підходу основних сил противника, а група Ігоря Герасименка зробила маневр і через населений пункт Миколаївка звільнила і взяла під охорону нафтобазу.

На карті пропонуємо розглянути більш детально, як інші підрозділи заходили в Лисичанськ.

"Операція з визволення Лисичансько-Сєвєродонецької агломерації відбувалась в період з 21 по 24 липня. Відповідно до інформації штабу АТО, це була одна з наймасштабніших операцій за весь час проведення АТО улітку 2014 року. Вона була підготовлена завчасно. Було винесено блок-пости, аби пройшли наші військові. 22 липня після дорозвідки тактичні групи почали висуватися у бік Лисичанська, оточуючи місто і передмістя. Частка сил відносно безкровно взяла Сєвєродонецьк, що знаходиться на протилежному лівому березі Сіверського Донця, та взяла під контроль мости. В той час, тактичні групи 24, 25 та 95-х бригад виходили на позиції за визначеними маршрутами, зустрічаючи запеклий спротив противника, який був численним, добре озброєним і чинив опір жорстко. Попри це, до кінця дня основні завдання було виконано, а місто заблоковано. Після цього наші війська почали в нього заходити і вести міські бої.
Цікаво зазначити, що сили польового командира Мозгового, досить значні, що виходили з боку Стаханова і Золоте, не змогли потрапити в місто через дві причин. По-перше, їх на маршруті зустріли підрозділи 95-ї бригади далі – рідкий випадок, коли за допомогою реактивних систем залпового вогню, було здійснено дистанційне мінування дороги. Воно не дозволило противнику просуватися далі. Тобто, єдину серйозні сили, що могли надати допомогу заблокованим у місті військам, до нього не потрапили – їх відкинули. Після цього бойовики почали тікати дорогою. Перша група була знищена тактичною групою 95-ї бригади, решта бойовиків увійшла пішки і розсіялася у районі Сіверського Донця.
Після цього в Лисичанськ та Сєвєродонецьк почали заходити сили МВС та Нацгвардії і здійснювати зачистку міста", – пояснює експерт Олександр Сурков.

Мапа бойових дій
Мапа бойових дій5 канал

Якщо проаналізувати всі звільнені міста до Лисичанська, ми бачимо, що тактика командування була брати ці міста "в кільце", а не йти в лобову атаку. На ваш погляд, ця тактика спрацювала?

Ця тактика дійсно була дієва. Події у Слов'янську та Краматорську довели це. На початку війни ми пробували зайти в лоб – побачили, що це не є дієвим, оскільки населені пункти в тих регіонах будуються по-іншому. Противник заходив через різний перепад висот і населені пункти. На всі ключові висоти він виставляв блок-пости та засідки. Вони застосовували тактику розстрілу наших позицій. Тоді командуванням було прийнято рішення взяття населених пунктів в кільце. Це давало змогу перекрити канали постачання боєприпасів, живої сили, провіанту. Таким методом ми далі продовжили виконувати завдання і півкільцем видавили противника, залишили йому один маршрут, за яким він міг вийти з міста, але той маршрут також контролювався нами.

Саме в Лисичанську застосували цікаву тактику, яку зараз вивчають в європейських військових ВНЗ – вуличні бої. Якби противник не чинив опір українській армії безпосередньо в Лисичанську, їм не вдалося б втримати місто. Це сталося завдяки тому, що вуличні бої були грамотно сплановані тодішнім керівництвом.

Операція зі звільнення Лисичанська розпочалась задовго до того, як армійці увійшли у 100-тисячне місто. Як і у випадку зі Слов'янськом, завданням військовослужбовців було не штурмувати місто, а взяти його у кільце, відрізавши шляхи постачання російським найманцям боєприпасів та живої сили. Облога розпочалась з півночі та заходу. Після звільнення Сіверська – невеликого міста на межі Донецької та Луганської областей – українська армія виставила блок-пости по всій західній околиці Лисичанська. 20 липня під українським контролем опинилось Рубіжне. 22 липня український прапор замайорів над держбудівлями Сєвєродонецька – міста-сусіда Лисичанська по інший бік річки Сіверський Донець.
Утім, якщо Сєвєродонецьк армійці звільнили майже без боїв – окупанти просто покинули його, перебравшись на інший бік річки, то віддавати просто так Лисичанськ російські найманці не захотіли. Попри те, що основні сили терористів місто покинули, тут усе ще залишались бандформування Олексія Мозгового під назвою "Прізрак" та найманці з Росії. Українським армійцям довелось вперше вступити у вуличні бої.

"…Саме зараз йде дуже запеклий бій за місто Лисичанськ. Сили АТО завдяки своїм добре спланованим діям відтісняють бойовиків з міста… Операція ускладнюється тим, що є заборона стріляти по місту з артилерійських систем і з повітря, тому наші українські військові змушені стрілецькою зброєю та спеціальними заходами робити так, щоб витіснити терористів. Тобто йдуть вуличні бої…", – повідомить 22 липня в ефірі одного з телеканалів речник інформаційного центру РНБО Андрій Лисенко.

Андрій Лисенко
Андрій Лисенко5 канал

Як згадує мешканець Лисичанська Дмитро Михайлов, для того, щоб посіяти паніку серед місцевих та дискредитувати українську армію, російські найманці обстріляли мікрорайони міста з важкої зброї. У години перемир'я місцеві мешканці, хапаючи все, що вціліло, втекли у звільнений Сєвєродонецьк. Дехто дістався до міста вплав, долаючи Сіверський Донець.

Штаб Мозгового на Скляному заводі армійці взяли штурмом. Це і стале переламним моментом – бойовики розбіглись і втекли з міста. Ввечері, 24 липня, над Лисичанськом замайорів прапор України.

Як повідомила згодом Харківська правозахисна група, під час боїв у Лисичанську було повністю зруйновано 3 та пошкоджено 160 багатоповерхових будинків, 47 об’єктів інфраструктури, 8 цивільних осіб загинули, щонайменше 7-ро були поранені.

Ви виконали усі поставлені завдання: взяли висоту, відбули бій біля нафтопереробного заводу – куди ваш підрозділ пішов далі? Чи на той момент вже знали, що в Лисичанську замайорів український прапор?

Ми інформацію отримали тому, що мій підрозділ виконував блокування шляхів відходу, а підрозділ Ігоря Герасименка – 1 БТГр 95-ї бригади – безпосередньо вів ці вуличні бої. Я знав що, місто звільнено і передано на оборону Нацгвардії та деяким добровольчим підрозділам, які брали місто під контроль. І після того ми отримали завдання на перегрупування, відійшли в тимчасовий пункт постійної дислокації в районі Попасної, де поповнили боєкомплект, живу силу і отримали завдання на здійснення рейду. Ми мали вивести з-під Ізвариного понад 3 500 військовослужбовців, оскільки РФ їх просто розстрілювала з різних артсистем та із застосовуванням РСЗО. Після відпочинку перегрупування і посилення поїхали у відомий усім рейд.

Таємниці війни
Таємниці війни5 канал

Що вас мотивувало йти вперед? Тільки уявіть собі, ви звільнили чергове місто, а потім вам говорять їхати на Ізварине та звільняти 3 тисячі заблокованих військових. Всі прекрасно розуміють що ворог злий, він змінює тактику, оскільки програє, а ми свої території забираємо назад.

Перше і основне – ми воювали, воюємо і відстоюємо свою територію. Не ми до них – вони до нас прийшли. Друге – якщо ти українець і чоловік, ти повинен боронити свою землю. Для того, щоб загарбник не дійшов до твоєї домівки, де залишились рідні, діти, матері, друзі. Ти думаєш наперед. Тому що бачиш це своїми очима. І не хотілось, щоб це побачили інші, які чекали нас вдома. Якщо брати з професійної точки зору, то кожне успішне завдання надихало тебе і особовий склад. Вперше ми побачили, що вони – такі, як і ми. Грубо кажучи, з одного м'яса і тіста. Коли в них стріляєш, вони також помирають. Техніка у них з такого ж металу, як у нас. Але в них не було того духу, який мали ми, бо боролись за свої землі. Водночас, вони просто хотіли забрати наші.

Росіян брали в полон?

Громадян РФ брали. Вже безпосередньо під Донецьким аеропортом полонили і кадрових військових. На той момент, в них були паспорти громадян РФ, громадян інших країн. В основному це було, скажімо так, Улан-Уде і все "туди".

Намагалися їм щось говорити типу "не треба ходити в чужі країни"?

Ми спілкувались. Вони дійсно розуміли, за їхніми словами, що ми "не фашисти, а нормальні люди". Але розуміємо: кожен може говорити так, щоб зберегти життя. А судячи з їхнього настрою, я думаю вони знали, куди ідуть і що хочуть заграбити наші території.

Прапор України
Прапор України5 канал

Довідка. Порхун Олександр Володимирович, 33 роки. У 2004-му закінчив Київський військовий ліцей ім. Івана Богуна. Цього ж року вступив до Одеського інституту сухопутних військ. У 2006-му продовжив навчання у Львівському інституті сухопутних військ ім. Петра Сагайдачного. Здобув диплом спеціаліста з бойового застосування та управління діями аеромобільних підрозділів.

У серпні 2008 розпочав військову службу у 13-му аеромобільному батальйоні 95-ї аеромобільної бригади. Згодом, у 2014-му, Олександр Порхун очолив цей батальйон.

З перших днів Російсько-Української війни брав участь у відвоюванні української території. Саме його підрозділ у складі батальйонно-тактичної групи захопив та утримував стратегічно важливу висоту поблизу окупованого Слов'янська – гору Карачун. 27 липня 2014 року Олександр Порхун командував операцією зі звільнення населених пунктів Степанівка та Петрівське. 29 липня штурмова група під його керівництвом взяла під контроль та утримувала Савур-Могилу – стратегічно важливу висоту поблизу російсько-українського кордону.

У січні 2015-го батальйон під командуванням Порхуна був залучений у бойових операціях з деблокування підрозділів Збройних сил у Донецькому аеропорту. У червні 2017 року закінчив Національний університет оборони України за спеціальністю "Бойове застосування та управління діями військових частин сухопутних військ". У грудні 2017 року звільнився з військової служби з правом носіння військової форми. Нині він майор у відставці. З квітня 2020-го – перший заступник міністра у справах ветеранів України. Герой України.

Попередній матеріал
Спекотний липень: ТОП-5 відео "5 каналу", що вразили найбільше
Наступний матеріал
Таємниці Івана Сірка: за що кошовий провчив кардинала Мазаріні
Loading...