Дві сотні сіл на Черкащині пішли під воду 60 років тому навесні, коли створили Кременчуцьке водосховище. Тоді затопило будинки десятків тисяч мешканців. Але люди до останнього чинили спротив і відмовлялися покидати оселі, адже після голоду та війни тільки-но почали відроджувати господарства. Свідки й досі згадують ті часи з жалем у серці.
84-річна Анастасія Нагнійна показує фото школи у старій Сагунівці. Тут вона навчалася чотири роки, аж доки оголосили: село затоплять задля створення Кременчуцького водосховища. Тоді всіх селян зобов'язали переселятися. Батько Анастасії загинув на фронті. Тому вона з сестрою та матір’ю самотужки розбирали хату, щоб із цих будматеріалів звести оселю в іншому місці.
"Склали не за год, а за літо. А тоді поставили піч, топили. Ну уже ж холодно, треба десь спати, а нема де. А на печі така латочка посохла, то вони намостять отак одежі і спали ото, поки висохла вона зовсім", – розповідає мешканка Сагунівки Анастасія Нагнійна.
"На цьому місці, де ми стоїмо, тут були вже людські хати села Сагунівка, усе туди, до самого, як тоді називавсь Большак, – то це все село Сагунівка. А тут от, із середини дамби, ішло ще село, Ломовате називалося", – показує місцевий мешканець.
Село Ломовате на дні Дніпра вже 60 років. Там була хата 69-річного Петра Компанійця. У 1956-му році людям роздали нові ділянки на височині, за чотири кілометри від Дніпра, і дали наказ будуватися.
"Ніяких "хочу" чи "не хочу" не було: усе рішено було партією, що построять Кременчуцьке водосховище, значить строїли. Було, що не хотіли, але ж мусили, бо в 59 році затопили все село", – пояснює Петро Компанієць.
Ось ці два села переселені зараз на гору. Ось ми бачимо яри, якими люди йшли на гору, коли треба було будуватися, а села зараз знаходяться ось тут.
Цей макет створили за переказами очевидців, кожна вулиця та хата позначені за часів існування сіл Ломовате та Сагунівка. А в спеціальній книзі можна знайти відомості про мешканців та відшукати їхні оселі на мапі. Створили і книгу спогадів вимушених переселенців.
"Дуже важко, навіть страшно. Прийшли дивитися, коли прийшла вода у березні 60 року, в основному жінки, які не таку мали волю, ніж чоловіки. Діти прибігли дивитися. І стояв великий плач, люди тужили, як могли", – зауважує Ніна Кононенко, завідувачка народного музею Сагунівки.
Через створення Кременчуцького водосховища на Черкащині затоплено було близько 30 сіл, в Україні під водою опинилися майже дві сотні населених пунктів.
Кременчуцьке водосховище створили через нестачу джерел електроенергії. Тоді у новоствореній Черкаській області не було жодного, а заклади держпризначення в обласному центрі два роки освітлювали від дизельних генераторів. Тож партія вирішила в найкоротші терміни побудувати Кременчуцьку ГЕС.
Одне із страшних лих радянського часу – відрапортувати, виконати і перевиконати план, хоч ти плач.
Науковець Анатолій Морозов вважає, що територію затоплення можна було зменшити удвічі. Але у погоні за термінами та масштабами проектувальники знехтували такою можливістю.
"Розмазали, зависили ці запаси води. З другого боку, зекономили вартість за рахунок того, що не зробили дамби,ї і таким чином пустили під воду десятки тисяч дуже цінних сільськогосподарських земель", – переконує завідувач кафедри археології Черкаського національного університету ім. Б.Хмельницького Анатолій Морозов.
Переселенцями стали понад 150 тисяч людей. Хоч і минуло 60 років, Петро Компанієць досі приходить на берег Дніпра і згадує про будинок, похований під великою водою.
Яна Лимаренко, В’ячеслав Ромодан, Черкаська область, "5 канал".
