Іловайська трагедія: спогади очевидців, від яких стигне кров, або чому ніколи не можна довіряти Росії

Було звільнено від російських найманців населений пункт Авдіївка Донецької області. Розпочато зачистку міста Іловайськ і проводиться операція зі звільнення міста Первомайськ. Сили АТО під час визволення населених пунктів свідомо не застосовують усі наявні можливості вогневого ураження, не використовується важка техніка, артилерія та авіація. Звичайно, важка зброя значно б полегшила проведення військової операції зі звільнення міст, проте це могло б привести до жертв серед мирного населення. Українська армія не може цього допустити. Воїни Збройних сил України свідомо йдуть на ризик заради того, щоб врятувати життя дітей, жінок та простих громадян держави (прес-офіцер сил АТО Олексій Дмитрашківський, липень 2014 року)

Такі події передували страшній втраті для ЗСУ та всієї України. Так розпочиналися бої за Іловайськ та підлість РФ, яка відправила свої війська, і створила так званий Іловайське оточення, де загинули українські захисники.

Читайте також: Четверта річниця Іловайської трагедії: про бої – мовою фактів і цифр

На початку АТО 2014 року більшість українських силовиків складалися з добровольчих батальйонів. Молоді хлопці, сини, брати, багатодітні чоловіки йшли захищати Україну від ворожої "сусідки". 18 серпня українські військові зайшли в Іловайськ. Вони змогли взяти під свій контроль частину міста, однак після заходу значних сил регулярних російських військ 23-24 серпня у тил українського угрупування з території РФ, а також через дезертирство окремих українських підрозділів, іловайське угрупування опинилося в оточенні. Тоді українські силовики не мали потуги і потрібної зброї, аби надати опір російським найманцям.

Битва під Іловайськом

У ніч з 28 на 29 серпня президент РФ Володимир Путін звернувся до своїх військових із закликом відкрити гуманітарний коридор для українських військових, що опинилися в оточенні:

Я закликаю сили ополчення відкрити гуманітарний коридор для українських військовослужбовців, які опинилися в оточенні, для того, щоб уникнути безглуздих жертв, надати їм можливість безперешкодно вийти з району бойових дій, возз'єднатися зі своїми сім'ями, повернути їх матерям, дружинам і дітям, терміново надати медичну допомогу пораненим в результаті військової операції.

Втім, це була підступна пастка і жорстока підлість зі сторони Росії, сусідньої країни, яку Україна довгий час помилково називала "братом".

Спочатку вихід з оточення мав бути таким собі "зеленим коридором", у якому українські військові мали пройти до підконтрольної Україні території. 29 серпня о 6:00 російський офіцер прибув до Многопілля і повідомив українській стороні, що вихід має відбуватися без зброї та техніки. О 8:15 українські військові організованими колонами почали рух з міста за попередньо домовленими з російською стороною маршрутами. Колони були розстріляні на марші. Разом з підрозділами Збройних сил України у боях під Іловайськом всього брало участь близько 1400 чоловік. За неофіційними даними – 1700. Згідно з даними Національного військово-історичного музею, у тих боях під Іловайськом полягло 366 українських бійців, 158 вважаються зниклими безвісти. На сьогодні 11 військовослужбовців досі утримують у полоні, 84 вважаються зниклими безвісти. 14 вересня 2014 року міністр оборони України Валерій Гелетей зробив заяву, що під Іловайськом загинуло понад 300 громадян Російської Федерації. 

Свідчення тих, хто вижив в ІловайсьКій трагедії і родичів загиблих

  • Більше всього запам'ятався "зелений коридор". Це був масивний вогонь у наш бік, нас розстрілювали. Техніка та люди розліталися на шматки… (Олександр Федорченко, учасник оборони Іловайська)
  • Колона була довжиною 7 км. Відстань між машинами – 15-20 метрів. Залишилися цілими лише 10 легкових автомобілів. Більше ніхто не вижив. Усі машини були спалені разом з людьми. Комусь вдавалося вистрибнути на ходу. Нас обстрілювали градами, мінометами, з танків стріляли… Нас взяли до полону… (Наталя, боєць батальйону "Донбас")
  • Я пам'ятаю, сиджу за кермом, вмикаю радіо. Грало донецьке радіо з російською попсою. Хтось тоді сказав, що нехай вже грає. Всі почали розслаблятися, бо були певні, що є коридор. І раптом пішов мінометний, танковий обстріл… Ніколи не забуду, як повз мене пролетів хлопець із півтілом… Він страшно кричав… По полю летіли бинти, люди, техніка... Я потрапила до полону, мало що пам'ятаю... Мене прийняли за снайпера через дитячий шрам на пальці. Хотіли розстріляти. Тоді згадується, як приїхала машина з тілами. Хлопці були голі, у них були зв'язані руки позаду, а в потилицях дірки. Їх просто розстріляли. Я дивом врятувалася, мене передали Червоному хресту (Людмила Калініна, військовослужбовець ЗСУ)

Битва під Іловайськом

  • Про те, що Вадим в АТО, я дізналася аж 3 вересня. Ми спочатку думали, що він потрапив у полон, шукали його, але жодних слідів не було. Навіть дзвонили шахраї, які вимагали гроші на обмін за сина (Інна Наумова, мати загиблого військовослужбовця)
  • Була ДНК-експертиза. Нам одразу не повідомили, що його тіло знайшли. Ми вже потім дізналися, що Сашка поховали у братській могилі на Краснопільському кладовищі у Дніпрі. Його поховали ще 2014 року… А ми його перепоховали лише 2 квітня 2016 року… Саша вже вдома… (Алла Лобжин, мати загиблого військовослужбовця)
  • Якби ми тоді розуміли, що це пастка, то напевно б пішли в іншу сторону, наприклад, у сторону Донецька, там де найменше всього нас очікували. Ми б тоді пройшли як ніж по маслу. У росіян будь-яка підлість називається військовою хитрістю. Слово російського офіцера – це все казки, ніколи такого не було. Варвари… Вони стояли вже там два дні і чекали саме нас, вони знали, що ми будемо йти. Вони вирили чомусь для піхоти дуже низькі окопи. Тобто це була відверта неповага до противника, вони були впевнені, що нас просто розстріляють. Піхота за це розплатилася, ми її майже всю знищили ("Лєкс", військовослужбовець батальйону "Донбас")

Битва під Іловайськом

  • Ми вирвалися і ховалися в житлових будинках. Місцеві жильці допомогли нам дістати мобільний телефон, аби ми зв'язалися з хлопцями. Ми телефоном питаємо: "Де ви, куди нам йти?" Але наші нам не повірили. Вони подумали, що ми потрапили до полону і що росіяни через нас хочуть дізнатися позиції українських військовослужбовців. Я нікого не звинувачую, вони на той момент вчинили правильно, а раптом нас і справді взяли б в полон ("Нікітос", військовослужбовець батальйону "Донбас")
  • Усі, хто вижив, повернули вліво в кукурудзяне і соняшникове поля, вийшли до хутора Червоносільське. Ми одразу зайняли оборону і продовжили вести бій. Нас було близько 200 людей, які заховалися в крайніх оселях. Як відбивали атаки ворога, встигли взяти в полон російських танкістів та десантників. Коли вже нас оточили на хуторі і останні люди здавалися до полону, до нас підійшов дід. Він був поранений в ногу і в руку, подивився на нас чотирьох. Ми були повністю озброєні і готові до останнього бою. Він каже: "Я так зрозумів, що ви залишаєтеся". Ми відповідаємо: "Так, ти правильно зрозумів, ми залишаємося". Він нас обійняв, потім глянув і сказав: "Хлопці не дуріть. Є точка виходу. Ще встигнете навоюватися". Він нам показав місце, де була мертва зона для огляду противника (Ігор Гевко "Брокер", боєць батальйону "Донбас")
  • Мене ранили в шию. В ході бою я одразу не помітив, втратив багато крові і впав без свідомості. Мене хлопці відтягнули в підвал. Коли прийшов до тями, то зрозумів, що я залишився один. Потім пішов у поле, знайшов хлопців. На той час наші почали якісь перемовини з росіянами. Вони потрохи приймали поранених і передавали до Червоного хреста ("Камиш", заступник командиру взводу батальйон "Донбас")

Битва під Іловайськом

Нагадаємо, нещодавно Волкер пояснив, чому Україні важливо продовжити дію закону про особливий статус Донбасу.

/
/
/
/
/
/
/

Попередній матеріал
"Він поклав життя служінню цій країні": як США прощалися із Джоном Маккейном
Наступний матеріал
Не віддамо жодного метра української землі: "Невигадані історії" про життя бійців на передовій