Спогади ветерана Іловайська: колону розстрілювали, як у тирі

29 серпня 2014 року українські війська потрапили в оточення бойовиків. За даними військової прокуратури, під час Іловайської трагедії загинули 366 військових і 429 були поранені. Сотні потрапили в полон бойовиків, доля деяких невідома досі

29 серпня – третя річниця трагічного виходу українських бійців з Іловайська.  Заступник командира батальйону "Дніпро-1", а нині очільник ГУ Нацполіції в Житомирській області В'ячеслав Печененко, який у 2014-му супроводжував вихід українських бійців з Іловайська під час кровопролитних подій розповів журналістам 5.UA про страшні події тих днів.

– Розкажіть, як тоді розивалися події під Іловайськом.

"Безпосередньо в самому Іловайську знаходилися майже 80% збройних формувань. Це були добровольчі батальйони МВС. Це був "Донбас" – найбільший за кількістю, далі був "Дніпро-1". "Миротворець", "Світязь", "Івано-Франківськ" і "Херсон" – ці підрозділи були менш чисельні. Навколо міста знаходилися Збройні сили, тримали блокпости і на підсилення нам були додані підрозділи, в нас було БМП зі складу однієї з механізованих бригад. Коли вже стало відомо, що ми знаходимося в оточенні, то 28 серпня мені зі штабу по радіостанції надійшов наказ про те, що 29 серпня зранку о 6:00 ми повинні вийти з Іловайська та вишикуватись колоною в районі Многопілля. Вказівку цю мені давав безпосередньо Юрій Миколайович Береза – командир "Дніпра-1". Я на той час був заступником командира. Береза був при штабі Хомчака, скажімо так, координатором всіх добровольчих підрозділів МВС. Було доведено про те, що о 06:00 ми маємо всі стояти на виході з Іловайська, вишикувати колону і чекати подальших вказівок. Зранку ми маємо виходити з оточення, нам пообіцяли "зелений коридор".

Іловайський плацдарм

Були запитання до того, що ми будемо зніматися з постів, ми ж тримали оборону кільцем, що одразу ж після цього можуть полізти "сепари" з росіянами, але нам сказали, що нас чіпати не будуть, що є домовленість і так далі. Ми дійсно вийшли з Іловайська, вишикувалися у дві колони. Одна основна колона – це "Донбас" з частиною підрозділів Збройних сил, друга – решта добровольчих підрозділів, у тому числі і "Дніпро-1". Ми вишикувалися, колона трохи протягнула далі Многопілля, тому що вона дуже велика була, і почалися переговори. У мене було дві радіостанції, одна безпосередньо з Березою, координатором усіх підрозділів, а друга – зі штабом Хомчака. Усі переговори здійснювалися між командуванням Хомчака та представниками Збройних сил Росії (а це були стовідсотково представники ЗС РФ, тому що у доповідях ішлося про те, що ідуть торги). Ситуація змінилась на ранок 29 серпня, і нам почали висувати нові вимоги.

Іловайський плацдарм

Основна умова була, що ми маємо вийти без важкого озброєння, зі стрілецькою зброєю та з білими прапорами, майже пішки. 

Ми були в нерівному становищі, тому що ми вже знялися з позицій, ми вже стояли в колоні і нам почали диктувати умови. Основна умова була, що ми маємо вийти без важкого озброєння, зі стрілецькою зброєю та з білими прапорами, майже пішки. На що генерал Хомчак не погодився, він сказав, що ми такої домовленості не мали, у нас були попередньо інші домовленості. І в той час, поки йшли ці перемовини, навколо колони, яка вже вишикувалася, почали обстрілювати нас із мінометів. І генерал Хомчак почав прискорювати перемовників, що треба щось вирішувати, тому що навколо колони вже йде обстріл. На що представник РФ сказав, що йому треба зв’язатися з Москвою та погодити такий варіант, що ми не будемо здавати важку зброю – танки БМП, артилерію. Хомчак пообіцяв, що ми будемо йти без єдиного пострілу, як домовлялися, але з українськими прапорами і з важкою зброєю, ми не будемо йти на провокації і так далі.

Поки у них там ішли перемовини з Москвою, нас вже ближче почали крити мінами з мінометів, на що Хомчак дав вказівку, що у нас немає часу, ми висуваємось, сказав, що йдемо по-бойовому, але вогонь не відкриваємо, не провокуємо.

– А як відбувався вихід колон з оточення?

Я побачив, що це були військові в однострої Збройних сил Росії, у них специфічний камуфляж, з російськими нашивками, вони всі були, як на мене, буряти, бо усі мали, скажімо, східну зовнішність.

Колони почали рух, ми також у складі цих колон поїхали. Ми пройшли перше кільце оточення – це були регулярні російські війська. Чому регулярні? Тому що, коли я проїжджав на своєму автомобілі поблизу них, буквально метрів 15, і я побачив, що це були військові в однострої збройних сил Росії, у них специфічний камуфляж, з російськими нашивками, вони всі були, як на мене, буряти, бо усі мали, скажімо, східну зовнішність. Вони стояли обпершись на ящики з боєприпасами, "тикали" нам неприємні жести. Ми не реагували, проїхали повз них, і я тоді ще мимоволі подумав, що нас випустять без бою, все нормально, як домовлялись.

Проїхали одне село, полями, в інше село заїхали. І потім, коли колона витяглась вздовж скошених сільськогосподарських полів, її почали розстрілювати з усіх боків, грубо кажучи, як у тирі, з усіх видів озброєння. Це була протитанкова артилерія, ПТУРси, гранатомети – усе, що було проти важкого озброєння.

Після того як перші наші бойові машини почали підбивати, була дана команда відкривати вогонь у відповідь, розгортатись на 180 градусів і йти назад, подалі від прямого бою, тому що ми знову ж були в невигідній позиції, тому що вони були в окопах, вже закопані протитанкові всі засоби, а ми були в чистому полі, і нас, як у тирі, розстрілювали.

Далі колони почали розсипатися. В першу чергу росіяни підбивали важку техніку: танки, БМП, самохідні установки. Ми були на цивільному транспорті (у добровольчих батальйонів був тільки цивільний транспорт: мікроавтобуси, легкові автомобілі). Ми почали маневрувати та вискакувати вже безпосередньо з прямого попадання цих засобів. Таким чином навколо нас підривалися танки, БМБ, там люди гинули, бійці наших Збройних сил і добровольці, які були на "броні". Ми по дорозі у свій транспорт підбирали всіх, хто біг по полях, скільки могли збирали.

Багато поранених та вбитих. Всі були деморалізовані. Це було жахіття… Контузії і хаос.

І от таким чином з-під бою вискочили і вскочили на своєму мікроавтобусі в Новокатеринівку. Заїхали, біля хати стали і там вже у дворі сільському було багато бійців Збройних сил. Багато поранених та вбитих. Всі були деморалізовані. Це було жахіття… Контузії і хаос. Хаос був тому, що ми потрапили в оточення, нас з усіх сторін обстрілювали і вийти навіть за межі села не було можливо, тому що один спробував прорватись і його тут же підбили, на наших очах. І тому почали вирішувати, що робити. Варіантів було декілька: або приймати бій, або здаватися, або якимось шляхом відходити звідти.

Зрештою я прийняв таке рішення, більше ніхто не погодився виходити самотужки, я зібрав своїх бійців "Дніпра-1", їх таких 12 було зі мною, тому що решта "розсипалася" в ході колони хто куди. Я побачив, що в дворі, в якому ми були, під гіркою вниз пішов город, а внизу там був очерет, я так зрозумів, що то болото чи ще щось. І я прийняв рішення спускатися до болота і там намагатися виходити подалі від вогню.

По селу йшли росіяни, як потім свідки казали, вони дострілювали наших поранених бійців.

Я зібрав своїх бійців, дав вказівку, щоб вони взяли шматок білого простирадла. Сказав, що людей я не буду "класти", якщо ми потрапимо у чистому полі, десь у відкритій місцевості під вогонь, то я краще підніму прапор і ми будемо живі, а там вже як буде. Ми таким чином спустилися городами вниз. Там дійсно було болото. По пояс у болото спустилися і пішли подалі від села. Поки ми там відійшли, метрів 500 від того місця, де ми всі збиралися, в болоті зупинилися, я дав вказівку перерахуватись, чи всі 12 бійців вийшли. Перекличка завершилася цифрою 64 – до нас приєдналися ще 52 бійці. Отак ми залягли в тому болоті і пролежали до темряви. В той час, поки ми там лежали, йшли бої, над нами два наші українські штурмовики заходили, одного підбили на наших очах. Один наш літак пішов, а один збили росіяни.

Ми правильно зробили, що пішли звідти, тому що потім було чути поодинокі постріли – по селу йшли росіяни, як потім свідки казали, вони дострілювали наших поранених бійців.

– Як ви виходили далі?

Потім, коли стемніло, ми пішли болотом, піднялися в кукурудзяне, а потім у соняшникове поля і так полями піднялися на пагорб. Я увімкнув телефон (у мене трохи заряду було), зв'язок з'явився. Я зв'язався з Дніпропетровськом (нині Дніпро), сказав, що ми живі, що зі мною 12 мої[ бійців, ще 50 зі Збройних сил і добровольчих підрозділів. Запитав, куди нам іти, тому що ми в чистому полі стоїмо і не знаємо, куди йти. Мені сказали йти на місто Комсомольськ, там стоїть бригада Нацгвардії, це місто під нашим контролем. Я сказав, що це добре, але в повній темряві та без карти я не знаю, в який бік Комсомольськ. Мені сказали, що зараз із ними зв'яжуться. Нам дадуть три зелені ракети і треба буде йти на той орієнтир. І дійсно, протягом 30-40 хвилин з'явилися ці зелені ракети, ми вибрали напрямок і пішли вже в тому напрямку. Мабуть, нас вже росіяни запеленгували, тому що вже через хвилин 15 рівно на 90 градусів вліво також пішли зелені ракети. Вони намагалися нас збити з курсу, але ми пішли по тому першому напрямку і так на 5-ту годину ранку ми вже дійшли до Комсомольська.

Там дійсно була бригада Національної гвардії, ми дійшли до місцевого військоммату і там зупинилися хоча б перепочити, бо ми не їли майже 2-3 доби. Буквально за годину-півтори надійшла вказівка, що і Комсомольськ будуть здавати, і що нам терміново треба виходити із Комсомольська. Був представник тоді ще Державтоінспекції із міністерства, ми з ним зараз дружимо, полковник Прохоренко. Він десь знайшов два тентовані "Камази", нам їх дали для цих підрозділів, які вийшли з оточення. І ми цими двома "Камазами" виїхали до Волновахи, тоді ще шлях був відкритий, і з Волновахи вже за нами автобус прислали і ми ним дістались до Дніпропетровська. Так ми через дві доби виходу з оточення дістались до міста. Решта, інші мої бійці виходили розрізненими групами, хто як міг, хто в цивільному, хто разом з іншими військовими. Отак вийшли.

Загалом за час операції в Іловайську ми 15 загиблих бійців мали з "Дніпра-1".

– Поки ви перебували на сході України, у вас зібралися докази, що там воювали військовослужбовці ЗС РФ?

Наші, хто потрапляв в полон, їм російські десантники та артилеристи казали, що чекали нас уже два дні, вже підготовлені позиції були, вони знали, що ми будемо виходити і була вказівка нас розстрілювати.

Присутність Росії в той час там була підтверджена 100%, тому що по-перше, у нас були в полоні в Іловайську близько десяти псковських десантників Псковської десантної дивізії. Це були контрактники і срочники, звичайні хлопці молоді. Вони нам щось лепетали про те, що вони заблукали, що вони їхали на навчання, і вони не знали, куди вони їдуть. Хоча проїжджаючи, вони бачили назви населених пунктів українською мовою, вони зупинялися в селах, в магазинах грошова одиниця гривня. Тому зрозуміло, що це була брехня. Це перший момент, що у нас полонені були російські десантники.

Також момент, що наші бійці, яким не вдалося вийти самотужки, потрапляли в полон також до кадрових військових РФ. Наші, хто потрапляв в полон, їм російські десантники та артилеристи казали, що чекали нас уже два дні, вже підготовлені позиції були, вони знали, що ми будемо виходити і була вказівка нас розстрілювати. Тобто ніхто не давав навіть шансу, що ми вийдемо неушкодженими.

– Як вважаєте, можна було тоді уникнути такої ситуації під Іловайськом?

Ми могли замкнути кільце з двох сторін і взяти Донецьк у кільце. І тому, мабуть, російське керівництво прийняло рішення не дати розвитку такому сценарію.

Коли, скажімо, ситуація була на нашому боці, якщо брати стратегічно, у нас було пару днів для того, щоб закрити кільце, якщо ми далі будемо йти за Іловайськ вже, просуватися вперед. Ми могли замкнути кільце з двох сторін і взяти Донецьк у кільце. І тому, мабуть, російське керівництво прийняло рішення не дати розвитку такому сценарію. Була така вказівка і зайшли батальйонно-тактичні групи РФ. Вони в першу чергу артилерійським вогнем відсікли від нас нашу артилерію, вони не дали можливості підтримати вогнем наші бойові дії, і ми залишилися без артилерії. Після цього вони замкнули кільце, і ті підрозділи, які йшли нам на допомогу, наскільки відомо, колону, яка йшла нам назустріч, її також розстріляли, дуже багато загиблих бійців було.

На той час, влітку 2014 року, ще тоді таких міцних Збройних сил не було, щоб вони змогли своєчасно та сильно відреагувати. Це зараз ми нормально вже підготувались, нормально вже Збройні сили озброєні, нормально вміють воювати вже і давати відсіч росіянам. Але, на жаль, на той час у нас не було таких можливостей, не було у нас таких підготовлених підрозділів, які б могли надати нам допомогу. І тому дійсно, іншого виходу, окрім як виходити добровільно з оточення, не було. Ніхто просто не очікував, що росіяни так підло вчинять."

Як повідомляв 5.UA, влітку 2014 року на сході України були присутні танки T-90A, які ймовірно належать 136-й окремій мотострілецькій бригаді ЗС РФ.

Російські збройні сили використовували у війні проти України на Донбасі основний бойовий танк T-90 та його модифікації – це найпотужніша бронетехніка на озброєнні сухопутних військ РФ. Про це йдеться у розслідуванні міжнародної експертно-журналістської групи Bellingcat.

Танки серії T-90 почали випускатися ще у 1992 році, проте їх поставок в Україну ніколи не було. Вперше вони були помічені на сході України ще влітку 2014 року. Втім, як зазначається у матеріалі розслідування, до 2016 року візуального матеріалу, який би підтверджував це, було замало.

Як приклад подається відео, що опубліковане в YouTube і ймовірно зняте 25 серпня 2014 року – наприкінці боїв за Іловайськ, коли російські найманці вели активні бойові дії.

Людмила Каращук, 5.UA

Попередній матеріал
"Суцільна паніка, суцільний героїзм": розповідь бійця, якому вдалося вийти з Іловайського котла
Наступний матеріал
Виріс в Росії, помер за Україну: історія нацгвардійця, що ціною життя попередив підступний напад ворога