29 серпня в Україні вшановують пам'ять захисників, які загинули в боротьбі за її незалежність, суверенітет і територіальну цілісність. Саме цими днями згадують трагічні події під Іловайськом 5 років тому. У Міністерстві оборони дзвін пам'яті лунав сьогодні 223 рази. Там щодня б'ють у дзвін стільки разів, скільки українських військовослужбовців загинули в боях цього дня.
Десятки родин загиблих бійців та військовослужбовці зібралися, щоби вшанувати пам'ять полеглих захисників України. Вони тримають у руках квіти і портрети своїх синів, чоловіків та батьків.
На плацу перед Міністерством оборони ті, хто брав участь в боях за Іловайськ і 29 серпня 2014-го виходив з оточення.
"Не судилося нам прорватися. На нас вискочили російські БТРи з десантниками, оточили нас, а в нас крім автоматів нічого не було. Що могли, стільки й держалися. Хто загинув, товариш був поранений. Отак ми попали в полон до росіян",– розповів ветеран Андрій Козелей.
Три місяці полону в підвалах терористів. Андрій не знав, чи повернеться додому живим. Однак навіть там не шкодував про рішення йти на фронт добровольцем.
"Був на пенсії вже 9 років. Але коли почалася війна, треба було захищати нашу державу. Так сказати, за покликом серця, за покликом душі", – каже Андрій Козелей.
Разом з Андрієм з Іловайська виходив Олексій Горай. Він загинув від куль росіян, які пообіцяли надати зелений коридор українським захисникам, а потім розстріляли тих, хто виходив з оточення. Мати Олексія тримає його портрет, на який почепила синові відзнаки, отримані вже посмертно. Пригадує його останній дзвінок.
"Він мені подзвонив, а я чую, що в них там, таке, як розкати грому. І я в нього запитую: Льоша, а у вас дощ іде? А він мені сказав, мамо, в нас і дощ, і гради. Ось так він мені відповів", – пригадує Неля Горай.
Олексій до війська пішов з Майдану. Про те, що перебував в Іловайську, батькам не зізнавався.
"Коли я бачила, що біля штабу армії і взагалі, мами стояли з фотографіями своїх дітей і з плакатами, що наші діти в Іловайську, хлопці в оточенні. Я шкодувала тих мам, але я не знала, що я сама така", – зізнається мати загиблого.
З оточення так і не змогли вийти сотні українських бійців. Ще більше було поранених. Серед загиблих і Олексій Затилюк, уродженець Криму. Саме через окупацію півострова російськими військами, хлопець не всидів удома і пішов добровольцем у батальйон "Донбас".
"Коли його тільки взяли в батальйон, його всі прозвали "Бриз", бо ми з Криму. В нього була така посмішка, як морський бриз, приємна. Він такий величезний був, руда борода. Ну, такий добряк", – запевняє сестра Олексія Дар'я Затилюк.
Олексію було лише 24 роки. Після звістки про втрату сина, серце матері не витримало.
"Останній раз він виходив на зв'язок 28 серпня і сказав, що був коридор і їх виведуть. Це він матері дзвонив. Ось. А мама наша не витримала, теж померла. Залишилися ми тільки", – говорить Дар'я Затилюк.
У той пекельний день – 29 серпня 2014-го втратив свого батька і 13-річний Андрій. Тепер він стоїть в українському однострої, бо цього року вступив у військовий ліцей імені Івана Богуна. Каже, єдиною мотивацією такого рішення є батько, на якого хлопцю так хочеться бути схожим.
"На честь папи. – Яким ти його пам'ятаєш? – Добрим, веселим, щедрим. Він завжди помагав. Він пішов, щоб зберегти Україну", – зауважив курсант Андрій.
Дзвін пам'яті пробив 223 рази. Саме стільки захисників полягло за Україну 5 років тому.
Євгенія Китаїва, Сергій Новіков, "5 канал"
Роковини Іловайської трагедії: у Києві під посольство РФ принесли сотні хрестів із фотографіями
