Уперше за 5 років окупанти обстріляли цього тижня Щастя на Луганщині. Атакували мінами 82 калібру. З безпілотника на багатоповерхівку прилетіло аж шість таких мін. Вочевидь, окупанти знали, куди цілили. Бо позиції армійців розташовані щонайменше за 3 кілометри від місця обстрілу. І ось туди ворог не стріляв.
Це сталося із самого ранку. Зухвало і з порушенням усіх домовленостей і правил війни. Донецький напрямок теж цього тижня, як і кілька останніх, під обстрілами. Від початку вересня станом на 15 вересня в зоні ООС вже загинуло четверо бійців, маємо кілька десятків поранених. Журналіст "5 каналу" Вікторія Ковальова поговорила з хлопцями на передовій і з місцевими мешканцями. Подробиці в сюжеті для "Підсумків тижня".
Понад 5 десятків мін та снарядів. Наприкінці серпня Авдіївка здригнулася від потужних вибухів.
Валентина Заїка, мешканка Кряківки, розповідає: "2014 рік. Обстріли були поодинокими. Ось, вдарили – і все! А це було просто пекло! 15 разів будинок стрибав, і не знаєш – вилізеш ти з-під завалу чи ні".
А це вже Луганщина. Село Кряківка теж – на лінії розмежування. Проте окупанти не стріляли по ньому з 2015-го. І 5 років не відкривали вогонь навіть по позиціях армійців, розташованих поблизу. Нині ж люди знову налякані.
В район п’ятиповерхівки поцілило півтора десятка мін та снарядів.
Жителька Кряківки Марина Поліщук показує понівечене житло і каже: "У мене маленька дитина півторарічна, яку я ледве заспокоїла. Я не можу зрозуміти одного, для кого це? Для чого житловий масив обстрілювати?".
Унаслідок обстрілу жодна шибка не вціліла. По будинку пішли тріщини. Тепер жити тут небезпечно не лише через обстріли.
Валентина Заїка говорить: "Я тут боюся жити! У мене просто психіка вже все! Ви бачили? Міжплиточний цемент уже вибитий. Вибито все. Якщо ще так впаде міна, будинок просто складеться".
Того ж дня російсько-терористичні війська обстріляли і мешканців Верхньоторецького.
Рахували прильоти і в Щасті. Ранком четверга окупанти уперше за останні 5 років несподівано почали обстрілювати місто.
Мешканка Щастя Марія Гладкая розповідає: "Спочатку ми не зрозуміли, що сталося. Звук. Дивлюся у вікно – повний двір диму. Потім вдруге в дах вдарило. Третій раз прилетіло. Все в диму. Це страх! Просто ми боїмося!".
А Яна Косенко, ще одна мешканка Щастя, говорить: "Ми живемо у місті, в котрому є ГРЕС, гідрорециркуляційна електростанція. Буває такий звук, коли спускають повітря, коли шлюзи спускають. Я особисто подумала, що спускають шлюз. Але, коли прилетіло другий, третій раз...".
За годину після першого обстрілу – другий. На подвір’я багатоповерхівки прилетіли аж 6 мін. Усі – з повітря.
"Було зафіксовано безпілотний літальний апарат типу квадрокоптер. Можна сказати по зовнішнім ознакам, що це міна 82-го калібру", – говорять в СЦКК.
2 пошкоджені будинки, 2 розбиті цивільні автівки та один поранений.
Олександр Дунець, керівник Щастинської військово-цивільної адміністрації, говорить: "Влучив осколок в ногу. Витягнули! Я його помазав. Тепер ще один трофей буде. Цинічність цього обстрілу полягає в тому, що в цей час в 7:30-7:40 діти виходять і рухаються до школи".
За останні 2 тижні окупанти цілили по житловим районам Авдіївки, Травневого, Красногорівки, Мар’їнки, Кряківки, Верхньоторецького, Новогнатівки, Щастя та Тарамчака. Майже скрізь застосували заборонену Мінськими угодами артилерію та міномети.
По Авдіївці, Красногорівці, Верхньоторецькому стріляли 120-мм міномети, Кряківка, Верхньоторецьке, Новогнатівка, Тарамчук – 122-мм артилерія, Травневе – АГС (гранатомет), Щастя, Мар'їнка – 82-мм міномет.
Олена, військовослужбовиця ЗСУ, каже: "Противник розв'язав терор проти цивільних мешканців населених пунктів на підконтрольній території України. Наразі окупувавши частину території, вони обстрілюють міста з тієї території. Всі ці обстріли цивільної інфраструктури, вони були зроблені десь з відстані 2 км і більше від лінії розмежування".
Загострення це не лише коли окупанти руйнують будинки цивільних, це коли гинуть українські військові. І зараз ми вирушаємо на ту ділянку фронту, де від початку вересня ворог убив найбільше наших захисників. Їдемо до Причепилівки.
Про дотримання Мінських угод тут, біля Причепилівки, давно не йдеться. Днями Олександр вкотре побачив тому докази. У бік тилових позицій, де відпочивали бійці, окупанти відкрили вогонь з артилерії.
Військовослужбовець ЗСУ Олександр каже: "Перший снаряд потрапив у стіну цієї будівлі. Другий в 50 метрах звідси. Я впав. Я почув, як хвиля пройшла по мені, можна так сказати. Тому що був великий удар ніби в голову. Потемніло все. Потім шум і свист в вухах".
Бійця осколки не зачепили. Йому пощастило. А побратиму Валентину Чепурному – ні. В чоловіка вже закінчився контракт. Він мав їхати додому, та не встиг.
Костянтин, військовослужбовець ЗСУ, говорить: "Коли почався обстріл, перший снаряд попав там. Командир взводу дав команду в укриття. Хлопці почали вибігати сюди. Другий снаряд пішов нижче. В зеленку упав. А третій сюди. Коли пацани перші проскочили. Він упав тут і все".
І вже за добу під приціл потрапила ще одна позиція захисників Причепилівки. Олексію Куленку навіки лишилося 36. На фронті він був майже від початку бойових дій.
Лише одна доба без втрат… і з тієї ж позиції знову сумні звістки. 24-річний Дем'ян Данилів чергував на посту. Там раптом біля посту щось зашаруділо.
Військовослужбовець ЗСУ Родіон каже, що в окупантів саме почався військовий вишкіл: "У них ще й навчання розпочинаються, і вони стягують техніку, військових. Навчання в Росії. Але вони так навчаються. Замість полігону, вони навчаються на нас. Вони приходять вчитися, але у нас так само є своє завдання. Стояти, спостерігати, по команді працювати".
Найгарячіше від початку осені було на Ясинуватському, Горлівському, Попаснянському та Сєверодонецькому напрямках. Майже щодня там окупанти застосовували заборонену Мінськими угодами та Женевською конвенцією зрою.
Олександр Павлюк, командувач Операції Об'єднаних сил, говорить: "Перша задача для всіх командирів у мене одна – це зберегти людей! Друга – втримати той потенціал, який ми маємо, втримати територію. Не допустити перехвату ініціативи противником".
Не втратити ініціативи хоче і Олег – один з оборонців Кримського. До війни служив у Луганську. Ще у 2011 звільнився з лав Збройних сил. Проте коли окупанти у 2014 році ступили на його рідну частину, терпіти не зміг.
Армієць каже: "Влізли! Просили спочатку по-хорошому здатися! Наші не здавалися. Поки не почався бій. Загинув сержант тоді. Він з гранатомета з паркану зняв сепара. Він кулеметною чергою зняв. А його з гранатомета розстріляв. Із будинків! Із дев'ятиповерхівок стріляли! На Гострій Могилі! Це не по-людськи!".
Старша донька Олега ще пам’ятає Луганськ. Син народився вже під час війни на підконтрольній Києву Україні. Нині найбільша мрія Олега – показати дітям своє рідне місто.
"Моя мрія погуляти з жінкою і дітьми по центру Луганська. По-своєму місту. Моя мрія – повернутися додому", – говорить армієць.
Від початку вересня на фронті загинули п'ятеро захисників України. Ще 28 зазнали поранень.
Вікторія Ковальова, Олександр Лахтін, Сергій Могилевич, "Підсумки тижня"