У ранні роки своєї незалежності Україна страшенно полюбляла закордонне кіно. Пізніше українські екрани заполонив Голлівуд. Дружба, драма, кохання, секс, інтриги, детективи. Американське кіно не відпускали глядачів по кілька сезонів. І ці стрічки вже виходили з українським дубляжем.
Допоки не з'явилися вони. Комедійний телесеріал "Леся плюс Рома". Для тодішнього телебачення – справжня несподіванка. Рейтинги фільмопоказу били рекорди етерів.
"Це знаковий серіал, який увійшов у історію телебачення. Перший українськомовний ситком. Він багато на що спромігся, зняв цю антипатію до української мови. Вона перестала бути у свідомості людей як якась архаїчна чи протокольна", – розповіла акторка Ірма Вітовська.
Але й російське кіновиробництво наштампувало не один десяток мелодрам. І все це ринуло на українські екрани. А більшість серіалів та повнометражок, які в той час знімали в Україні, лише номінально можна було назвати українськими. Прописка в них була місцева, проте орієнтувалися вони на російський ринок. Тому знімали їх на "общєпонятном". Усе змінив 2014-й.
Від комедій до драм. Російсько-українська війна почала сама писати телевізійні сценарії. Нове, наше, українське. Бойові дії на сході змінили Україну. І кіно теж. Українські картини збирають престижні світові нагороди. Непідкореним за 30 років залишився хіба що "Оскар", але ж усе ще попереду.
А от найпрестижнішу музичну премію світу незалежна Україна вже має у своєму доробку. "Греммі" отримала піаністка із Харкова Надія Шпаченко. Щоправда, вона багато років мешкає у США.
Пісня про дівочі сльози, силу та фіалку слухали на всіх континентах. На ютубі гурт KAZKA наспівав майже на 400 млн переглядів. "Греммі" за це не дали, але тепер це найпопулярніший українськомовний кліп у світі за всі 30 років існування нашої держави.
Талановиті українські музиканти зробили те, що ще років десять тому здавалося майже дивом. Більшість пісень на радіостанціях стали українськомовними. Ну, і квоти допомогли.
"Радіо зі скрипом і вимушено мусили давати більше української музики. А це значить, що у музикантів був, є і залишається стимул цю музику українською мовою писати. У якийсь момент бракувало українськомовного матеріалу, а тепер його достатньо. Коли я приїжджаю у своє рідне місто Харків і чую музику по радіо українською, моє серце тішиться", – зазначила співачка Марія Бурмака.
Чому ж раніше було не так? Для цього варто повернутися на понад 30 назад.
1989 рік. "Тюрма народів" тріщить по швах. Союз от-от розвалиться. У Чернівцях триває фестиваль української пісні "Червона рута". Такого країна ще не бачила. У повітрі чути дух свободи, а серед глядачів – купа агентури КДБ.
З кожним роком після відновлення незалежності відроджується й українська музика. Перший національний хіт-парад. "Територія А" – це те, чого бракувало українській поп-музиці. І що не випуск, то нова зірка. Виконавці ставали в чергу, щоби потрапити до хіт-параду.
"Я згадую, як після інтерв'ю Андрій Миколайчук колись прийшов і сказав, щоб я його провела. І перед тим, як сісти в ліфт, дав мені якийсь пакет. Я його розкриваю, а там палиця копченої ковбаси. Це на той час було дуже круто. Але я вегетаріанка", – розповіла співавторка та ведуча "Території А"
Але музична індустрія теж не встояла перед зросійщенням. Прагнучи підкорити і московський ринок, частина українських артистів чимраз частіше записувала пісні російською.
Справжнім музичним вибухом на весь світ стала перемога Руслани на Євробаченні у Стамбулі. Буремний 2004 рік. Співачка виконує пісню двома мовами – англійською та українською.
"Ми просто йшли до мети. Ми їхали туди і знали, що ніякий інший результат нам не потрібен", – зазначила Руслана Лижичко.
А результатам України на Євробаченні можуть позаздрити всі конкурсанти. Ми – єдина країна, яка за всю історію конкурсу, завжди потрапляє до фіналу. Унікальні пісні з глибоким сенсом, які не почуєш більше ніде. Ці виступи завжди запам'ятовує багатомільйонна авдиторія конкурсу. Так формується імідж країни. 30 років незалежності доводять: іноді нічого нового вигадувати не треба, головне – зберегти своє, рідне.
Сергій Барбу, Юрій Усік, Олексій Іванченков, "Підсумки нашої незалежності"