Незалежна Україна відбулася. 24 серпня 1991 року вона з'являється на мапі світу як окрема, суверенна держава. 

1991 рік

Першим президентом стає комуніст Кравчук. За його часів держава монтується, з'являються державні символи. Але за його президентства про Україну знають небагато на міжнародній арені, бо на заваді ще сильна кровна прив'язаність до Кремля, на яку тоді рівнялися. Та й захід дивився на нас через Москву. Кравчук пішов і запам'ятався фразою "Маємо те, що маємо". З посади пішов завчасно через невдоволення суспільства, єдиний пішов на позачергові вибори і програв наступнику – Кучмі.

1994 рік

До влади приходить Кучма. Люди повірили йому двічі – Кучма єдиний, хто був президентом два терміни. Його називали "багатовекторним" президентом. Він хотів вгодити і Заходу, і Сходу, робив спроби євроінтеграції. Відмовився від статусу ядерної держави. Росія ніяк не відпускала, тому Україна продовжувала дивитися в її бік. Далі світ дізнався про нас через "кольчужний" скандал (торгівля зброєю) та гучний касетний скандал із вбивством Гонгадзе. Далі через нього Кучму чекає міжнародна ізоляція, певний час він був невиїзним. Про Україну тоді знали лише через Шевченка, Кличків і численні скандали. До Помаранчевої революції, яка змінила хід історії.

2005 рік

Про євроінтеграційні наміри Україна гучно заявила з Віктором Ющенком. Той розсварився з Росією і взяв курс на Захід. Почалася внутрішня боротьба між проросійськими і прозахідними. В Україну пішли закордонні інвестиції. Спроба отримання ПДЧ, перші домовленості про безвіз. Але Ющенка як політика нової формації зрештою не оцінили, й він розгромно програв свої другі вибори. 

2010 рік

Президентом стає Віктор Янукович, який різко відвертає країну в бік Росії. Одне з рішень – Харківські угоди, які продовжують перебування флоту Росії в Криму в обмін на знижку на газ. Янукович запам'ятається українцям своїм заможним життям у Межигір'ї. Поворотним моментом стала відмова підписати Угоду про асоціацію з ЄС. Відбулася Революція Гідності, за подіями в Україні стежив ввесь світ.

2014 рік

Приходить нова влада. Петро Порошенко знову бере курс на Захід. Розворот від Росії, починається війна, анексія Криму. Про це все Україна гучно говорить на всіх міжнародних майданчиках. Підписують Мінські угоди, відбуваються зустрічі в "нормандському форматі". Україні таки дається домогтися безвізу. Просувається курс на отримання ПДЧ. З Україною рахуються в світі, про Україну не говорять без України.

2019 рік

Із шаленим результатом виграє вибори далека від політики людина – Володимир Зеленський. Курсу не змінює, хоча про впевнений рух до ЄС і НАТО почали говорити вже аж на другому році, перший же запам'ятався неоднозначними заявами про "очі Путіна" і "зійтися десь посередині". Як і попередній президент, Зеленський продовжує працювати в умовах війни на сході з відібраним Кримом. Хоча у світі на міжнародних майданчиках Зеленського не дуже й чекають. Для них він відомий через скандал із Трампом та виборами. Попри все, він намагається борсатися, але схоже, що ми залишилися за бортом міжнародної політики.

За 30 років Україна пройшла шалений шлях від частини СРСР до самостійної, повноцінної, із майже європейськими стандартами життя. Як для 30 років це досить добрий результат, і коли ми бідкаємося, що все повільно, насправді сусідні країни до свого рівня життя йшли ще довше. Ми країна революцій, де люди вирішують, в який бік будемо рухатися, і не раз це доводили. Волею-неволею, ми маємо сусідку-агресорку, з якою воюємо майже третину своєї незалежності. І результат цієї боротьби є, бо якщо глянути в совкове минуле, нині ми бачимо, наскільки далеко ми відійшли від Радянського Союзу й наскільки ми стали демократичною, розвиненою та європейською не лише за географічними ознаками країною. І це заслуга не лише політиків, а й українців. Нам лише 30. Попереду – найкраще. За умови доброї влади і намагання не схибити зі шляху. 

Ірина Сисак, Юрій Усік, Олексій Тищенко, "Підсумки тижня"