Волонтери влаштували толоку-прибирання на Биківнянських могилах. Це місце наймасовіших поховань жертв сталінських репресій поблизу якого тепер влаштовують пікніки, лишаючи по собі непотріб. Вшановуватимуть пам'ять похованих у цьому місці 19 травня.
На толоку - до Биківні щороку з Білої Церкви приїжджають батько та син Ткачі. Але перед тим, як взятися до прибирання, спершу тінистою стежкою чоловіки підіймаються до символічної могили Йосипа Ткача, якого за донос місцевого міліціянта звинуватили в куркульстві та заарештували в липні 37-го просто на хрестинах онучки.
"У діда було двоє коней, корова, теличка, і борона, і плуг. ну написали неправду - що була молотарка, ну де тоді - в колгоспах молотили ціпами. Що була наймана сила. А наймана сила яка була? Дід тому виорав, тому - заборонував, тому - картоплю перевіз, і вони одне одному - сусіди, тому помагали", - розповідає онук репресованого Олександр Ткач.
"Він якраз вийшов купити солодощі своїм товаришам, і його забрали - сказали, що під'їхав воронок, НКВД, і ніхто не зав, де він, як, де його кісточки ділися", - додає правнук Йосипа Ткача Юрій.
Лише на початку 90-х, коли відкрили доступ до архівів КДБ, знайшли його особову справу. В особовій справі було написано, що репресованого розстріляли 13 серпня 1937 року.
4 гектари Биківнянського лісу в березні 37-го року Київська влада виділила для потреб НКВС. Уночі сюди вантажівками привозили тіла розстріляних репресованих, іноді - кількість сягала кількох сотень. скільки саме жертв великого терору поховано під цими соснами - досі не відомо, адже науковці дослідили лише третину території.
"Від 20 до 100 тисяч. За моїми оцінками, ця цифра буде десь посередині, але ж питання не в цифрах. За кожною цією цифрою стоїть доля людини, не лише безпосередньо людини, яку стратили, а й цілої сім'ї, цілих поколінь, яких вважали дітьми ворогів народу", - пояснює гендиректор заповідника Богдан Біляшівський.
Прабабця, розповідає Інна Александрова, воліла мовчати про свого брата та його сина, яких заарештували в 38-му, звинуватили в шпигунстві на користь Польщі і стратили в підвалі колишнього Жовтневого палацу. І, щоби уникнути подальших репресій, залякана жінка знищила всі документи, і навіть велику бібліотеку Врублевських.
"Сумно, що в тебе немає нічого від своїх пращурів. Архівна справа та дві фотографії - діда Врублевського та його сина Едуарда, який був вчителем, директором школи, який викладав математику і грав на скрипці", - розповідає родичка репресованих Віктора та Едуарда Врублевських Інна Александрова.
Напередодні дня пам'яті жертв політичних репресій в Україні волонтери приходять збирати сміття на кількох гектарах соснового бору. За півтори години праці у кожного - кілька мішків непотребу.
"Познаходили. пляшки з-під горілки, з-під пива, прикопані лампадки, позаторішні", - розповідає мешканка Києва Валентина Мельникова.
На Биківнянських похованнях люди нерідко влаштовують собі пікніки, розповідають охоронці.
"Без дозволу на автомобілях влаштовують відпочинок, єдине, що хвилює, що не забирають після себе сміття, багаття не затушують до кінця, від того бувають підпали", - пояснює охоронець заповідника Анатолій Олейников
Свою енну лепту - зносять на одну купу і подружжя Ткачів. Уже 19 травня вони знову приїдуть до Биківні - пом'янути свого прадіда те ще десятки тисяч перемелених радянською системою людей, для яких місцем останнього спочинку стали крислаті сосни.
Леся Головата, Едуард Берлінський, "5 канал"
