Попса повинна померти: Арсен Мірзоян і Тоня Матвієнко розповіли про українську музику та відбір на Євробачення

Співоча пара Арсен Мірзоян та Тоня Матвієнко в ефірі "Час:Online" на 5.UA розповіли про своє ставлення до виступів українських артистів на території РФ та концерти для учасників АТО

– Нещодавно повернулися з туру. Де саме ви були? Які ваші враження від цього туру?

Тоня Матвієнко: – Це, можна сказати, друга фаза мого туру. Ми його розділили, перша була осінь, зима і весна. Івано-Франківськ, Тернопіль, Чернівці, Коломия, Чортків та Житомир. Жодного разу не виступала з сольними концертами в цих містах. Дуже теплі були зустрічі, події. Коли їздиш у тур, то є таке відчуття, що не хочеш, щоб воно зупинялося, ти вже як почав, хочеш, щоб це далі і далі продовжувалося. Далі це буде місто Харків та Дніпропетровськ весною. Хочу всім подякувати, хто прийшов до мене на концерт. Неймовірно завжди артист радіє. Я просто знаю, що в залі знаходяться мої прихильники, яким цікаво почути суто мене. Проблем не було. Я, звичайно, спочатку дуже переживала. Окреме спасибі місту Івано-Франківськ, бо в мене так голова боліла і я не знала, що мені навіть зробити, але я виходжу, а вони так мене приймали, так свистіли, так плескали, так кричали, що я забула про все – і про біль, і про те, що страшно. Я навіть відчула, що легше сольний концерт дати, ніж цілий день бути вдома з Ніною маленькою.

Ви хвилюєтеся перед виходом на сцену? Якщо так, то що робите для того, щоб заспокоїтися?

Завжди хвилююся. Я ні з ким не розмовляю в цей момент. Моя команда знає, що мене краще не чіпати – я сконцентруюсь, зберусь, подихаю і на сцену. Як тільки виходиш ти забуваєш про цей стан, заспокоюєшся і все. Не пам’ятаю, щоб я не хвилювалася.

Є улюблене місто, в яке ви любите приїжджати виступати?

Такого немає. Я просто завжди люблю співати та виступати.

А свій перший концерт пам’ятаєте?

Так, пам’ятаю. Це було в 10 років, в Америці, з мамою поїхали на гастролі. Я тоді була дитиною, зовсім не переживала. Думаю, всі сидять у залі, плачуть. Чого вони плачуть?

– Нещодавно ви брали участь у відборі на Євробачення із композицією "Джеральдіна". Розкажіть історію створення цієї пісні.

Арсен Мірзоян: – Я натрапив на лист Чарлі Чапліна до своєї дочки Джеральдіни і вирішив цю історію більше розкрутити сам для себе, у своїй голові, уяві і перечитав інтерв’ю Джеральдіни Чаплін. І народилась пісня. Скажемо стисло, цитати Чапліна заримовані та покладені на музику. Було багато версій і музики, і слів. З часом вирішили представити власне те, що всі побачили на відборі Євробачення.

Мистецтво не має ні національностей, ні мов.

Ця пісня не писалася саме для Євробачення, тому у декого виникають заперечення, що це не конкурсна пісня. Друзі, звісно це не конкурсна пісня, якщо ми будемо спеціально для конкурсів писати пісні, то кому ми будемо потрібні. Це вже буде називатися штучним продуктом, коли для конкурсу пишеш пісню. Мистецтво є мистецтво. Уявіть собі, Ван Гог для якогось конкурсу взяв та написав щось акварелями – це вже буде не він, це вже буде якась конкурсна його робота. Всі, хто вважає, що для конкурсів повинні писатися якісь спеціальні пісні, чи про мову хтось каже, якою вона має бути – люди, мистецтво не має ні національностей, ні мов. Всі артисти прекрасно бачили, як ви, шановні, скакали під пса, який співає корейською мовою, і для вас мова була не важлива. А зараз у нас дуже багато знавців з цього приводу, тому я завжди цим віджартовуюсь. Французькою мовою вона звучить, тому що мені треба було донести саме цю пісню Джеральдіні Чаплін, щоб вона почула. Я не думаю, що вона була в захваті від моєї англійської, і не тільки вона. А французька мені була ближче,тому що я і працюю в мюзиклі "Нотр-Дам де Парі". Я працюю з тренерами, з вокалістами. Була народжена пісня. З усіх моїх пісень, які можна було б представляти на Євробаченні, і враховувати, що в кожного глядача з будь-якої країни різниться менталітет, а це цитати самого Чарлі Чапліна тільки перекладені, просто на базових цінностях побудована сама подача, посил. Це такі відносини батька до доньки і такі стосунки для всіх однакові.

Т.М.: – Я була якраз у турі під час Євробачення, ми їхали із Чорткова на Тернопіль на потяг і по дорозі шукали якесь кафе із телевізором, щоб я Арсена побачила. В нас все вийшло.

Які враження по організації конкурсу порівняно з минулим роком?

Т.М.: – Я не була з Арсеном, але мені здається, що в цьому році було легше. Бо, наприклад, в тому павільйоні, де ми минулого разу знімали, це був старий павільйон Х-фактору. Я коли вийшла на сцену, то мені це тоді нагадало проект "Голос країни". Це моя суб’єктивна думка. А у Арсена сцена інша була, був просто зал, а не павільйон.

А.М.: – Але ж яка різниця. Так само був прямий ефір та відчуття конкурсу, і виходиш співати свою пісню і так само хвилюєшся.

Кожного року відбуваються якісь скандали щодо чесності відбору. На вашу думку, в цьому році все легше, чесніше?

А.М.: – Я думаю, що люди все розуміють, тому не треба нічого пояснювати. Шоу-бізнес, що ж ви хотіли, залишається бізнесом до кінця.

З тих учасників, що залишилися, хто на ваш погляд найбільш цікавий та має шанси на перемогу від України?

А.М.: – Я гадаю, що ми ніколи не дізнаємося, хто був тим самим, хто мав шанси на перемогу від України. Є своя філософія, є фахівці, які так мислять. Вони знаються на ринку, тому давайте їм довіряти.

Т.М.: – Якщо, наприклад, ми ставки ставили на Арсена і він не потрапив, то далі вже нецікаво.

А.М.: – Тому треба було робити ставки не на Арсена. Арсен програв – отримали б гроші. Було б приємно.

Тоню, ви до участі в Євробаченні долучатися ще раз будете пробувати, є такі плани?

Т.М.: – Є плани, а чому ні. Я просто не знаю, все завжди міняється.

Я не можу сказати, що Євробачення є якоюсь важливою ціллю, але у принципі вона буде тримати в тонусі.

А.М.: – Не треба ні над чим замислюватися. Це конкурсна програма і треба дивувати людей. У принципі, це ще дисциплінує та розвиває. Якщо ти не працюєш з того ракурсу, який видає свою філософію та своє мислення, а інколи хочеш дивувати, припустімо – і це дає теж такий непоганий тонус у роботі. Бо іноді в нас люди халтурять, а я проти. Можна ставити собі багато цілей, і вони всі будуть тримати тебе в тонусі. Я не можу сказати, що Євробачення є якоюсь важливою ціллю, але у принципі вона буде тримати в тонусі.

Т.М.: – В нас просто тільки другий рік поспіль по-іншому сформувався відбір виконавців на Євробачення, тому є більше шансів.

А.М.: – 24 півфіналісти, наживо у прямому ефірі, перед десятимільйонною публікою – це дуже потужна та кльова платформа.

Т.М.: – І мені дуже подобається, що вони показують та запалюють нових зірочок, про яких багато хто не знав.

Щодо неформату. Наскільки це правильно – змінювати формат саме під конкурс, оскільки ж кожен артист працює у своєму стилі?

Т.М.: – Я не думаю, що там хтось змінює формат, там кожен залишається у гармонії зі своєю музикою, словами. Я не бачила, щоб жоден артист намагався під щось підлаштовуватись. Такі різноманітні стилі.

А.М.: – Попса лишається попсою. Давайте попсу викорінювати. Я проти попси. Поп-музика – це ворог нації, будь-якої нації.

Щодо квотування. Українське радіо після введення квот у нас змінилося. Багато радіостанцій отримують штрафи, якщо вони не накручують певну кількість української музики, яка повинна бути. Взагалі, на вашу думку радіо змінилося на краще чи на гірше?

Т.М.: – На краще, звичайно. Ми менше слухаємо російську музику. Саме попсу російську, її менше стало, однозначно.

А.М.: – Причому був не те що другий – третій сорт. Якісь лейбли прокачують своїх артистів, мабуть такі ж самі, як і ми, випускники талант-шоу. Але, вибачте, нащо нам російські випускники талант-шоу?

Тоня, розкажіть, будь ласка про вашу співпрацю з гайдамаками та спільну композицію "Дощ". Хто автор ідеї?

Т.М.: – Взагалі це їхній проект.

А.М.: – Віталій Пастух написав пісню, музику і навіть обрав виконавицю для цього дуету.

А що скаже виконавиця?

Т.М.: – Ідея Гайдамаків, Сашка Ярмоли, я так знаю, що в нього ця пісня вже була давно, і вони хотіли додати романтики, бо хлопці в нас дуже прогресивні, активні в музиці. І коли раптом вони кажуть, що дует з Тонею, я запитала, чому саме зі мною, і вони відповіли, що так захотілося. Цікавий проект був, бо спочатку Сашко записав вокал, музику і у нього був фестиваль за кордоном, і я окремо записувала свої нотки. Я спочатку не могла навіть повторити те, що він співає. У нього є свій стиль, слово, як він каже, у музиці, і я не могла це зробити. Я через його пісню цю ж пісню навчалася виконувати. У навушниках за ним. Мама коли тільки почула демо, сказала, що взагалі не чула мелодії. А от коли вже я заспівала, хлопці заграли і вже все почула.

Чим більше людина співає на сцені, тим більше вона взагалі щось починає розуміти.

Тоню, ваша мама – світило в українській музиці. Вона вас вчила, вона строгий вчитель, бо її коментарі деколи бувають різкі?

Т.М.: – Це була більше як підтримка. Мені треба був досвід, чим більше людина співає на сцені, тим більше вона взагалі щось починає розуміти. Вона і критикувала і хвалила. Але в цьому всьому завжди була підтримка, щоб я ні на кого не звертала увагу. От пишеш пісню, ніколи не спитай "ну як тобі?" Ти ще на такому етапі коли записуєш, в когось запитуєш, і всі починають валити, що кошмар, жах, ні те ні се. От я такі речі нікому не даю слухати, поки не зроблю до кінця пісню. Мама мені в цьому плані, навпаки, допомагає.

Розкажіть про роботу в дуетах, бо багато співаків не часто беруться за дуети через складність поєднання стилів.

Т.М.: – В мене їх було небагато. Перший був з Арсеном, з мамою, з Ламою і ось Гайдамаки. Я вважаю, в мене дуже гарна компанія артистів створилася. Важко підбирати, так цікаво, в неї низький, в мене високий, і так воно цікаво поєдналося. Я завжди проти співати з жінками, бо важче поєднувати. З чоловіками мені легше співати.

Арсене, ми знаємо, що ви брали участь у проекті "Пісні війни" і співали з учасниками АТО. Розкажіть, будь ласка, про цей проект, хто був автором ідеї та як, на вашу думку, він вдався?

А.М.: – Я навіть ніколи не замислювався, хто автор ідеї. Здається, сам Паша Табаков як автор ідеї. Це пісні, які написані самими хлопцями, які воювали. Це їхні слова, їхні відчуття. Ми робили аранжування, дещо змінювали текст і записували пісні.

Хлопці не професійні співаки, самоучки?

А.М.: – Є потяг до музики, до творчості, акорди знають, розуміють, що де коли співати. Це просто треба трошки направити і зробити це професійно. Але передати правильний зміст, посил головний, можливо, там прибрати деякі слова, які можуть травмувати пересічного громадянина, а зміст треба передати, тому робимо звісно нахил на зміст, щоб передати атмосферу і сам меседж. Якщо ведеться робота над однією піснею, все одно дуже багато аранжувальників і музикантів під час запису знаходяться.

Була інформація, що ви у турі виступали перед учасниками АТО. Чи часто такі виступи відбуваються, чи їздите ви на схід? Тому що багато артистів часто їздять аби підтримати наших хлопців.

Т.М.: – Зараз я менш активна. Минулого року була вагітна, зараз дитину годую. На початку, в 2014 році був тур "Підтримаймо своїх", тоді моя активність була більша. Зараз я більше вдома, відповідальність, тому що вже занадто, щоб і тато і мама їздили. Арсена відпускаю, Арсен у гарячі точки їздить. Нас запросили виступити на Софійській площі перед учасниками АТО.

А.М.: – Я спочатку вагався, чи брати участь, бо є багато підводних каменів, але, якщо брати до уваги Дебальцевський плацдарм, то є кого згадати і 11, і 12 батальйони, Олександра Гуменюка, комбата "Київської Русі". Є про що сказати, є про що згадати. Організатори від початку правильно не донесли інформацію про виступ, тому були вагання. Бо для людей концерт – це концерт, гуляння. Тому потрібно було розставити крапки, чому в такий день концерт. Тепер зрозуміло, що це скоріше слова пам’яті. Я не буду розказувати про фронт і де ми там їздимо. Всім волонтерам привіт, всі молодці. 

Іноді можемо знаходити такі місця дислокації, куди волонтери не доїжджали вже два роки.

Хлопці часто кажуть, що про них забувають, що вони там одні, а тут мирне життя.

А.М.: – Треба знаходити, бо на лінії фронту не завжди знаходиш, перша, друга лінія фронту, або на нулі. Іноді можемо знаходити такі місця дислокації, куди волонтери не доїжджали вже два роки. Тому треба шукати.

Як вас зустрічають там?

А.М.: – Гарно.

Тоню, а вам пропонували взяти участь у проекті "Пісні війни"? Можливо це було б цікаво, дует із жінкою?

Поки мене не долучали, але можливо.

У вас є діти, як ви думаєте, вони підуть вашим шляхом?

Т.М.: – Ніна піде нашим шляхом.

А.М.: – Дітки підуть своїм шляхом. Я вам це обіцяю. Можна прививати що завгодно. Я згадую, що прививалося мені. І 10 років гандболу, і більше 10 років на підприємстві .

Т.М.: – Ми даємо їм все, що можемо, а вони потім виберуть.

Арсене, ви пишите свої пісні самі.  А для дружини пишете?

А.М.: – Я все, що пишу, то Тоня каже, що "це не моє". Вони так і називають мої тексти –"мірзоянщина".

Т.М.: – Ми пробували, і демо записували на пісню, яку написав Арсен, але не те. Я думаю, що ще прийде час. Там у нас всього було десь три спроби. Він пише чоловічі пісні, а я все-таки жінка, там інші тексти, можливо мелодія. Можливо, через це так.

А взагалі як ви обираєте пісню – чи вона "ваша" чи "не ваша"?

Т.М.: – Я одразу це бачу. Буває, мені сподобається, якщо сумніваюся, то Арсена питаю, як йому. Ще у декількох людей питаю і тоді рішення приймаю.

Арсене, а як ви пишете пісні, як це приходить до вас?

А.М.: – Я називаю це – керування підсвідомістю. Воно з тебе йде, а як воно йде, ти не задаєш собі питання, як і звідки воно з’являється в голові. Ти просто швиденько фіксуєш це на папері, і все. Потім, якщо щось неясно з того, що написав, сідаєш, замислюєшся і починаєш доводити до зрозумілої мови. Ось і все. Все одно будь-які емоції викликають у тебе появу на листі чогось такого заримованого, завіршованого. Наприклад, пісні про події на сході, в мене навіть уяви не було, що буду про це писати. Ці події, коли вони почалися, я взагалі перестав писати, як автор я не міг писати, зовсім про інше думав.

Т.М.: – Два вечора і народилися нові пісні.

А.М.: – Народжується сам посил, що ти хотів висловити. Інколи слова хлопців, те, що вони кажуть, ти все це запам’ятовуєш, їхні вислови і потім просто пишеш на папері, рифмуєш їх слова і з’являється пісня.

Питання від Сергія з ютубу – "вітання з Одеси, коли до нас?"

А.М.: – 6 березня.

Т.М.: – А я вже була з мамою, 12 січня у нас був в Оперному концерт, колядки. Неймовірний концерт. Бачте, Одеса запрошує знову.

Тоню, часто співаєте з мамою?

Т.М.: – Нечасто. Коли є бажання.

А.М.: – Коли в мами є бажання.

Мама запрошує, чи це ваша ініціатива?

Т.М.: – Буває, ходжу-ходжу, а потім кажу: "Я заїду", я просто скучаю. Тим паче, коли "Камерата" бере участь, а з "Камератою" не часто поспіваєш, і це тільки може бути у мами на концерті. І я з задоволенням беру участь у цьому.

А не було спроби заспівати утрьох сімейним дуетом?

А.М.: – Ну ми так і співаємо на кухні. І не тільки втрьох, у нас буває і більший склад.

Т.М.: – Ми, до речі, зробили відео та виклали на фейсбук, була дуже величезна кількість переглядів. Ми колядку співали. Це просто таке сімейне свято вдома. Але так, щоб з мамою, то ні. Хоча Арсен написав пісню.

Для Ніни Митрофанівни?

А.М.: – Зараз це таке, я не скажу, що вона існує.

Т.М.: – Вона існує, але ми її не записали ще.

А.М.: – Ніна Митрофанівна колись, це її концерт на колискових, це одна з пісень, я її назвав "Колискова війни". Але вона питає, чому я її не виконую. Я не можу її виконувати, тому що там інша філософія. Вона більш жіноча, а це інше ставлення матері до війни. І така філософія не всім приємна.

Артисти чи не артисти, то вже таке питання – є не просто артисти, є продукт, і він створений, його важко назвати артистом.

В нашому суспільстві поділилися думки щодо артистів, які їздять та дають концерти у Росії. В Україні люди поділились, і одні вкрай негативно сприймають таких артистів, інші кажуть, що артистам треба простір. Яка ваша думка, чи правильно їздити в Росію виступати, коли в країні така ситуація?

А.М.: – Атмосферу таку зробили самі, ніхто ж не оголошував воєнного положення, якби воно було оголошене, то питань про виступи в Росії не було б навіть. Артисти чи не артисти, то вже таке питання – є не просто артисти, є продукт, і він створений, його важко назвати артистом, його створювали продюсери. Він орієнтований на дистрибуцію на якийсь ринок, цей механізм створений на якийсь ринок і тому і він працює так, як мав би працювати. Гроші ж не пахнуть. Є артисти, які у зв’язку з подіями в Україні взагалі відмовилися виступати не тільки в Росії, а й у себе на Батьківщині, наприклад, серед таких артистів Андрій Данилко. Він відмінив свою концертну діяльність у зв’язку з подіями в Україні.

Були моменти коли вас запрошували виступати, наприклад, у Криму?

Т.М.: – Мій директор каже, що мені часто дзвонять з Росії. Хтозна, можливо це просто наша преса нас так перевіряє. Але я туди не поїду. Навіть якби мене запрошували, то це були б українці, які живуть у Росії.

А.М.: – Я не знаю, що має статися, щоб Тоню запросили виступати у Москву з тим станом, який там зараз панує в головах.

Пропозиція-питання із соцмереж від Вадіка. "Чи не переспівати б вам пісню вже з Арсеном у рок-обробці, запросити інших українських співаків, і як це називається, коли кожен співає по рядку у фіналі і всі разом та ще й Віталія Кличка покликати, оце був би хіт. Цікавить пісня "Як тебе не любити, Києве мій"?

Т.М.: – Спасибі за таку ідею, ми про таке ще не думали. Просто вже цей варіант я колись переспівувала з іншими артистами. Це я вже пройшла.

А.М.: – В мене є ідея щодо пісні "Як тебе не любити, Києве мій". Для неї треба зібрати всіх градоначальників. Якщо запровадити продюсерську ідею, то це буде найуспішніша робота.

Попередній матеріал
Записки з передової: Армійці про зоряні пейзажі, п'ятнадцятитисячників та лазню у ворога під носом
Наступний матеріал
Фейгін про Савченко, в'язнів, брехню та громадянську війну в Росії